***
Відтоді Мінхо для Хана перестав існувати. Менший не хотів спілкуватися з ним. Коли вони готовили необхідні матеріали для засідки, то він звертався лише до Чанбіна за порадою, а занести деякі речі попросив допомогти у знайомих гвардійців, які супроводжували їх. Сам Лі, коли була вільна хвилина та можливість, не відлипав від Джі, хоча й розумів, що він йому не відповість. При початку Мінхо хотів просто поговорити, але менший навіть не слухав пусті балачки, які не стосувалися роботи, та йшов куди-небудь. Тоді ж Хо говорив йому виключно про план дій й не полишав надії, що він хоча б вислухає його вибачення, але все марно.
Відправившись до мертвого лісу, вони обшукали все навкруги й поставили пастки. Базуючись на досвіді, вони знали, що відьма не може так легко покинути своє помістя, тому вони зробили привал і покірно чекали слушного часу. Минуло приблизно дві години від тоді, як вони розбили табір, для Джісона цей час минув нестерпно, а для Мінхо монолог, що вів лише старший, був моментом розкаяння. Наситившись по горло пустими вибаченнями, Хан підвівся та рушив перевірити місцевість. Для меншого це патрулювання було лише відмовкою, адже зазвичай через його примхливість та надмірну витрату сил цим займався Лі, але зараз він намагався відволіктися, тому що розумів, якщо хоч ще на коротку мить просидить там, то емоції візьмуть верх. Човгаючи по стежині, окутаною сухим опалим листям, вдалині поміж безліччю дерев вбачався силует людини. Перший, хто спав Хану на думку, був Синмін. Дістаючи пістолет, він непомітно почав підкрадатися до нього. Ймовірно чаклун йшов до свого помешкання, де на нього чекали пастки, але Хан не став повертатися, а навпаки наближувався до нього, адже мав бажання поквитатися. Джі полюбляв засідки й бездоганно провертав їх, незважаючи на те, що його фаворитом являється вогнепальна зброя, він чудово справляється із кинджалом, який весь час знаходиться біля нього. Не вагаючись, Джісон накинувся на Синміна, завалюючи його, здавлюючи руки своїми ногами та приставивши ріжуче лезо до горла.
«Воу~ Хане,» - відьмак спантеличено поглянув на нього, продовжуючи, - «хіба я не потрібен вам живий?»
«Так, але декілька подряпин не вб’ють тебе.»
«Якщо зробиш це, твоє життя перетвориться на пекло.»
«Хах~ хіба воно не стало таким після нашої зустрічі?» - Джі притиснув клинок ближче, і на шиї почали виступати краплини крові, - «раджу постаратися не подохнути.»
Тільки-но Джісон натиснув кинджалом сильніше, як раптом, нізвідки, Джі помітив, що до них наближається до болі знайома постать. Хан не зрозумів, відколи Хо почав шпигувати за ним, але жага нашкодити затьмарила, і Джі не зупинився. Однак не встиг він здійснити бажане, як відчув ніжні доторки, що тягнулися понад талією і обвивали його руки. Через ці доторки у пам’яті Джісона відтворилися моменти, проведені разом у ту ніч, ще до тих слів. Його руки, що міцно обхоплювали рукоятку кинджала, обм’якли, і він віддав зброю Лі. Той же різко охопив однією рукою зап’ястя Джісона й підняв їх, ховаючи клинок у пі́хви другою.
«Чорт забирай! Соні, що ти робиш? Ти ніколи не порушував забаганки замовника. Так що не так цього разу!?» - Хан смикнувся, намагаючись вирватися з хватки Хо, проте старший не відпустив, - «Сонце, хоча б скажи щось…» - Мінхо чекав хвилину, однак весь цей час був сповнений марними пручаннями Хана. - «Гаразд, підводься» - старший відпустив руки й переключився на чорнокнижника. - «Попрошу, не пручатися, заради ж вашого блага, буде не добре, коли на нареченому короля красуватимуться більше подряпин, ніж є зараз.»
Хан, скинув погляд на Синміна, якому перев’язували рани. Ще трохи вагаючись, він промовив: «Здається, тобі було нестерпно жити у замку.»
«Вважаєш, що мені нестерпно біля коханої людини, чи я би став тікати від нього просто так!?» - Джі беземоційно спостерігав за тим, як саме зачепила чорнокнижника ця тема. Той же збавив трохи запалу та вів далі, - «Я гадав, що якщо я заберуся з замку і створюють міраж, що мене ніколи не існувало, то Крістофер забуде про мене, він би знайшов людину, яка підходитиме йому краще, та зможе народити йому спадкоємця, а ще Чан би уникнув осуду і непокори своїх підлеглих… але цього не трапилося.» - Синмін підвів погляд на Джі, - «Ти можеш мене зрозуміти, адже в тебе також є той, кому не хочеш нашкодити.»
«До твого відома, через тебе ця людина втратила для мене весь сенс! Якби ти не наклав ті чари, то б я не став робити тієї помилки…» - Хан надмірно поглянув на Мінхо, який не відводив зору від нього, - «Але водночас я вдячний, тому що відтепер не живу у мріях.»
***
По поверненню Хан сидів за робочим столом у кімнаті, перегортаючи сторінки записів Лі й розмислював над словами Синміна. Адже він готовий був покинути все заради коханої людини, а Чан начхав на застарілі правила та довів чистоту своїх намірів. Джісона ж до болі в серці бісила ситуація з Хьоном. Попри вибачення, він не може пересилити себе заговорити з ним, адже знає, що не вагаючись кинеться йому в обійми й заплаче, вивільнивши всі емоції, які зараз переповнюють його.
Згорнувши записи, він приліг на ліжко Мінхо, зім’явши його ковдру так, щоб можна було обійняти її. Зазвичай Джі пригортався до старшого, коли йому було самотньо чи не міг заснути, але зараз ні за яких обставин. Тож він мало не задрімав, доки не роздався звук відчинених дверей. Не встиг Хан перелягти, як приємний голос Лі задзвенів у вухах.
«Хані, ти знову не можеш заснути?» - Хо зачинив за собою двері й пішов в глиб кімнати, збираючи свої речі, щоб відправитися у ванну. - «Хах~ досі не говориш…» - ніби висміюючи свою ж безпомічність з розпачем проговорив Лі. - «Нам скоро повертатися, але я попросив залишитися ще на деякий час, щоб розглянути місто, адже ти хотів цього. Я вже розпитав у Чанбіна цікаві місця, які можна відвідати, надіюсь, вони тобі сподобаються.»
Мінхо швидко договорив й пішов у ванну. Джі до болі стиснув зуби та легко видихнув, щоб не було чутно плачу, так він і заснув. На ранок Хан прокинувся в самотності, не відчуваючи ніякого тепла під боком. Зминаючи простирадло, він підвівся й помітив старшого, що дрімав у кріслі неподалік, окутаний тонким пледом. Джісон пильно розглядав Мінхо, так ніби вперше його зустрів: гострі вилиці та ніс, різкі лінії обличчя, каштанове волосся, яке розпатлане в різні боки. Менший стримував себе, щоб не підійти та ніжно пригладити його, заправляючи за вушка, але найбільше увагу притягували пухкі губи, що легко розімкнулися здригнувшись.
«Оу, так ти вже помічаєш мене і не вдаєш, що мене не існує.» - очі Лі були примружені через котячу усмішку. Впершись ліктями у коліна, він опустив злегка голову, ховаючи щасливий вираз. - «Дякую…»
Хан дивився на нього поглядом лані, ніби зробив щось ганебне. Менший плюхнувся на ліжко, накриваючись з головою покривалом. Крізь гучний стукіт серця він почув, як Хо вийшов з кімнати.
***
Пообідавши, вони, як домовлялися, пішли прогулятися містом. Дивовижна атмосфера міста вражала Джі: кожен був зайнятий справою, дехто малював перехожих, дехто грав на музичних інструментах, а прикрасою всього стала незвичайна химерна архітектура. В центрі вони пройшлися по визначних місцях, а потім Лі потягнув меншого до славного місцевого ювелірного та придбав йому чарівний браслет. Після цього він повів його у кав’ярню, замовивши їхньої улюбленої кави та солодощів. Під час цього Лі розповідав захоплюючі історії міста, його переваги та стратегічне розташування різних укріплень, які є в містові. Ханові кортіло на певних моментах розпитати старшого, поцікавитися та поглибити свої знання, але ніяковість брала верх. Розглядаючи чергову галерею, очі Джі розгорілися від різноманіття прекрасного, що було представлено, але коли потайки поглянув на Хо, то помітив, що він чимось стурбований, блукаючи по коридорам у повній тишині. Повечерявши, вони поверталися до їхньої кімнати. Йдучи, тривожність Хана, що була в середині, наростала геометричною прогресією, адже він відчував, як вони віддаляються один від одного. Сьогоднішня прогулянка була явним прикладом того, що невидима стіна, що утворилася після того вечора, лишень міцнішала та наростала. Хоч цей день був насичений приємними емоціями, однак односторонні балачки зі сторони Лі і ніякого зворотного зв’язку від Джі не замінило того тепла, що було раніше. Зараз вони ніби чужі люди.
По приходу, старший зачинив на замок двері та повернувся до Джі, спостерігаючи, як той поспішав до ванної, щоб сховатися від ніяковості, яка була між ними. Лі зморщив носа та звів брови, і не менш грубий голос роздався по кімнаті.
«Джісоні, нам потрібно поговорити,» - менший отетерів від тону, а всередині все похололо. - «Послухай, що мені ще зробити, щоб ти вибачив?».
Джі мало не ринув у кімнату, щоб сховатися, однак Хо встиг підхопити його й посадити на крісло, опираючись руками по обидві сторони.
«Да годі вже!» - не витримуючи, Лі підвищив голос, проте це більше нагадувало розпач. - «Прошу, хоча б розмовляй зі мною,» - Хо сперся коліном на край крісла, нахиляючись до Джі, покладаючи чоло на його плече. - «Твоє мовчання зводить з розуму…»
Джісон відчув, як останні слова Лі промовив з тріпотінням, ніби він на межі. Хан, ласкаючи, окутав щоки Мінхо, підводячи його голову й пильно розглядаючи. Його очі були почервонілими, заплаканими, а вираз обличчя не видавав ніякої більш емоції, окрім суму та каяття. Джі кортіло кинутись та розцілувати його, заспокоїти, міцно обійняти, однак серце пробиває ще один болючий удар, нагадуючи про почуття, які відчувалися та осідали важким якорем тоді.
«Соні… Я кохаю тебе!»
Очі Хана в подиві розширилися, а вуста розімкнулися: «Зачекай. Хьон. Тоді ми зробили помилку через що між нами зараз щось див…»
«Я закоханий в тебе давно і це геть не пов’язано з тим вечором!» - Лі нахилився до Джі, однак менший опустив руки на його плечі, намагаючись відсунути. - «Побачивши тебе тоді в такому стані, я хотів щоб ти зненавидів мене, адже навіть уявлення не маєш, які мерзенні речі я хотів зробити з тобою. Поводячи себе так, я гадав, що ти розізлишся, проте залишишся поряд… Так і сталось, але твоє мовчання гірше за катування.»
Обоє завмерли і чекали якихось дій. Хан ніжно обвів плечі Хо, притягуючи його до себе ближче, шепочучи на вушко: «Хочу щоб ти переніс та поклав мене на своє ліжко…»
Мінхо здивувало прохання меншого, проте він не став перечити, охопивши Ханові стегна, він підняв його. Той в свою чергу обвів тіло старшого руками й ногами, пригортаючись. Бережно як кришталь поклавши його на ліжко, Хо навис над ним, не поспішаючи підводитися. Джі спокусливо звивався, притуляючись до старшого, заводячи свої руки під одяг Лі, й блукаючи ними по його спині та ніжно притягуючи. Він залишив на вустах декілька коротких цілунків, подразнюючи Хо. Джісон приглушено простогнав від невпевнених, але приємних та бажаних доторків Хьона. Зупиняючи всі рухи, Хан ласкаючи на вушко прошепотів:
«Милий, зроби все, щоб я більше не сумнівався у нашому коханні.»