Нічниці – нічні демони у слов’ян. Нападають головним чином на дітей та не дають їм спати.
Стиле́т — колюча холодна зброя, кинджал.
***
Мінхо зайшов у хатину, і як тільки стихли голоса, він чкурнув на вулицю. Вийшовши, він не знайшов меншого ні на подвір’ї, ні за будинком, хоча пройшло не багато часу, але їх ніде не було. Лі розривало в середині від хвилювання та тривожності, він перерив все довкола, оглянув кожен закуток, і раптом мертву тишину розірвав звук вистрілу, який лунав дзвінкіше та гучніше звичного. Хо обернувся та кинувся на джерело звуку, пробираючись крізь хащі Лі вибіг на незначну галявину посеред якої стояв Синмін з пістолетом у руці. В голові старшого був безлад, він не бачив ні живого Хана, ні його тіла, наплювавши на договір, в якому йшлося, що чаклун мусить бути живим, старший накинувся на нього зі стилетом, проте той ухилився та з подивом вигукнув: «Що ти в біса робиш!?»
«Блять! Де він!?» — відьмак завмер в подиві від вигляду Лі.— «Сволото, невже ти слова позабував?» — Хо схопив того за горло та притиснув до землі нависаючи з коротким мечем.— «Питаю, де в біса Джісон!»
«Мінхо, ти глумишся? Я під тобою, і ти мене зараз задушиш.»
«Хах~,» — Лі підняв його за комір та повернувся назад направляючись до колодязя. Набравши трохи води, він наставив того, щоб поглянути, проте у відображенні він бачив не відьмака, а самого себе.
«Не знаю, що з тобою, але це не смішно. Нам потрібно спіймати чорнокнижника, а не маячнею займатися, тому відпусти мене, негайно!»
«Звісно, я відпущу тебе,» — Хо розвернув того до себе обличчям, схопив за сорочку та штовхнув його так, що той ледве не впав у криницю, якби не схопився за руку старшого.
«Воу-воу-воу, тихіше, Лі, прошу, повір мені, це я,» — попри вмовляння Хо незворушно стояв, та опустив Джі трохи нижче. «Стій-стій-стій… Знаю! Якщо не віриш, спитай щось, і я доведу тобі, що я це я.» — Мінхо продовжив дивитися порожнім поглядом, тримаючи меншого, і вже здавалося, що старший поволі почав розтискати сорочку, щоб впустити його, як Джі випалив перше, що прийшло в голову: «Після доручень, ми завжди направляємося в одну й ту саму корчму, де працює прекрасна жінка, яка постійно наливає нам відбірну випивку, а все через те, що ми колись врятували її сина, відігнавши русалок, які заманювали його в водойму. Опісля того, як посидимо за чашею, ми постійно сперечаємося, однак, ти завжди проводжаєш мене додому…»,— на одному подиху проговорив менший.
Лі витягнув хлопця, та відійшов від нього на безпечну відстань, провівши поглядом від ніг до голови: «Гаразд, якщо відповісиш на мої запитання вірно і без вагань, тоді ти житимеш,» — старший подивився незнайомим Джі поглядом, яким чітко дав зрозуміти, що помилка в ціною життя. «Яке було твоє перше завдання?»
«Злий дух– Нічниця, вона турбувала новоспечених молодят та їхнє немовля, приходячи до їх у вигляді ворона та примари,» — на це питання відповісти було надто легко, адже це доручення було складним для звичайного новачка, але він виконав його швидко і без промаху.
«Яку нечисть, не рахуючи чорнокнижника, ти зустрів недавно?»
«Песиголовців.»
Хо збентежила чергова моментальна відповідь меншого, і він почав сумніватися у те, що бачить, але хвилювання нікуди не ділося, тому Лі хотів поставити питання, відповідь на яке знали лишень вони.
«Ти пам’ятаєш, що трапилося вечором 25 жовтня минулого року?»
Менший помітно розгубився й прикусив нижню губу, але попри незручність, він все одно заговорив: “У тебе були іменини, і якщо я не помиляюсь, ми тоді сильно випили… у вечері, коли всі почали розходитися, я єдиний, кого ти попросив залишитися. Ми ще довго говорили і… тоді…” — Джісон солодко облизав та прикусив губи, продовжуючи, — “Ми були надто близько до того, щоб поцілу…»
«Годі, досить,» — Мінхо заходився терти лоба, прикриваючи очі, — «цього достатньо, щоб повірити тобі на деякий час,» — Лі підійшов, охопивши однією долонею його щоки та почав розглядати його, — «Що він тобі зробив, коли ви пішли?»
«При початку ми просто йшли балакаючи, але потім він почав говорити щось на кшталт довіри та серця, а коли обернувся, то кинув мені в очі крихти чогось, після чого я ще намагався вистрілити в нього, однак я не міг нічого розглянути, через те, чим він жбурнув в мене.»
«Оу-у, судячи з твого вигляду і вигляду помешкання, наш чорнокнижник практикує ілюзію, цікаво,» — старший то стискав, то розтискав щоки Джісона продовжуючи, — «Міраж — згубна сила, він дарує нездійсненні надії, але зараз він ледве не забрав у мене друга.»
Відсмикуючись від доторків, Хан трохи засміявся: ”Чесно кажучи, ти сам на себе був не схожим, а через твої руки в мене точно залишаться синці на шиї. Хоч трохи би прислухався до слів, що тобі намагаються донести.»
У відповідь, Лі відійшов: в будь-якому разі, нам потрібно зловити цього покидька і до того ж щось зробити з цією ілюзією,» — Хо скинув рукою, вказуючи на зовнішність Джі, — «Найперше мені цікаво, як бачать тебе інші, нам доведеться приховувати твій зовнішній вигляд, якщо вони бачитимуть Синміна замість тебе, тому зараз, заради безпеки, тобі потрібно в щось закутатися та вирушати в місто,» — Лі потягнув Хана до хатини в пошуках якогось плаща, перевертаючи речі чаклуна, він вів далі, — «А щодо чорнокнижника, він швидше за все вже далеко від цього місця, але йому доведеться повернутися, проте це буде не відразу, через що ми витратимо більше часу, ніж я розраховував,» — знайшовши шмат тканини та накинувши на меншого, він почав закутувати його, — «Я звісно не хочу зараз сваритися, але намагайся більше не бути таким безпечним.»
***
Повернувшись до коней та осідлавши їх, вони відправилися назад до міста. Проїхавши декілька вулиць, Лі з Джі зупинилися біля непримітної забігайлівки та увійшли в неї. Шинок був сповнений звичної атмосфери, хоч за вікном ще не зовсім стемніло, а там вже кипіло нічне життя - гучне бамкання музик, привітний персонал та відвідувачі, більшість з яких вже були хмільними. Їхній прихід не зіпсував настрою і не привернув багато уваги.
Розглядаючи все навкруги, Хо помітив за столиком трьох дівчат, які ненав’язливо підморгували їм і стріляли очима. Підійшовши до молодиць, Мінхо привітно посміхнувся, обперши руку на плечі Джісона та сівши з ними поряд.
«Вибачте за прямолінійність, але таких красенів як ви тут рідко побачиш,» — залицяючись обізвалася одна з дівчат.
«Так… У цьому районі лишень недотепи якісь і жодного красунчика,» — додала інша.
«Чи не повідаєте звідки ви? І чому ваш друг весь такий відчужений?» — запитала третя.
Всі ці запитання та тарахкотіння починали діяти на нерви Хо, але йому потрібно було бути привітним: «Хах~ Нам ніяково чути компліменти від таких привабливих і розкішних дівчат,» — вони залилися рум’янцем та ніжним сміхом, слухаючи Лі далі, — «Навіть складається враження, що ви вмієте чаклувати, адже настільки вродливі.»
Перша з них завертіла хвостиком й підсіла до старшого ближче шепочучи: «Та що ви пане, в місті не варто згадувати про відьом.»
«Мінхо скинув бровами та нахилився до неї ближче: “І чому ж це?»
«Все через майбутню королеву, ходять плітки, що наречена короля відьма, однак останнім часом у замку ніхто її не бачив, кажуть, що втекла.»
«Так-так, а ще я чула, що це насправді чорнокнижник, однак це лишень чутки…»
«Он як, несподівано… Так король Крістофер має свої секрети…» — дівчина злегка потягнула Лі за край сорочки, щоб прошепотіти щось на вухо. Вони були досить близько і довго щось переговорювали між собою. Дивлячись на них, дві подруги заливались сміхом, пускаючи фантазії далі дійсності, а Джі від дискомфорту застукотів ногою, через що Лі прибрав руку з його плечей та міцно охопив меншого за коліно, приємно стискаючи. Потім він відсторонився та погладив дівчину по голові.
Ще декілька секунд Хо порозмислив над тим, що щойно почув, та підхопився, плескаючи меншого по плечу, злегка вклонившись молодим леді Лі залепетав: “З вами було приємно поговорити, проте нам час іти.»
До самісінького виходу з корчми Хо не зводив погляду від Джісона, розуміючи, що з ним щось не так. Він був пригніченим та роздратованим, хоча Лі подумав, що це від того, що менший повинен приховуватися, але як тільки вони вийшли на подвір’я, невдоволення Джі вирвалося назовні: «Знаєш, ти міг розважатися з тими дівчатами, не виводячи мене на вулицю,— він фальшиво засміявся, а за тим ткнув на нього пальцем,— І ти ще смієш, робиш мені зауваження, що я впадаю за дівчатами? Проте в своєму оці й балки не помітиш!» — грубий тон змінився на крик. Менший цокнув язиком та пройшов понад старшим, який стояв навпроти і покірно його вислуховував.
Повертаючись обличчям до спини Джі, він з награною радістю промовив: «Хіба не через свою ж тупість, ти в такому стані?» — Хан обернувся та стрельнув роздратованим поглядом, який виднівся з-під нависаючого капюшона, — «На відміну від мене, ти б вже давно заглянув би їй під спідницю.»
«Га!?» — Джісон обурився, але побачивши пихатість на протилежному обличчі, змінив свій тон на глузливий, — «А що, заздрісно, що коли я біля тебе, то на тебе дівчата не звертають уваги? Хах~ Вітаю сьогодні, вони всі твої!!!»
Джісон звів брови від скреготу зубів Мінхо, який чувся в метрі від нього. Менший затамував подих, вважаючи, що перейшов межу, кричачи на Хо, однак той важко видихнув, прикриваючи очі, й врівноважено відповів: «До твого відома, окрім додаткової інформації про відьмака, мила леді ніжно відповіла мені на вушко те, що може допомогти тобі,» — натягнута посмішка викликала мандраж, а коли Хо зробив крок на зустріч, та поклав долоню на плече, нахиляючись, щоб розповісти про те, що почув, то від нервів по тілу пробіг табун мурашок, приносячи з теплим повітрям, що обдувало вухо, певну слабкість в ногах. Однак, замість очікуваних слів, Мінхо трохи відсторонився, та нахилився в спробі поцілувати меншого, через що Джі відсахнувся й замахнувся кулаком в обличчя Лі, мажучи в щелепу, розбиваючи нижню губу. Старший відійшов на два кроки, тримаючись за місце удару.
«Що в біса ти робиш!? І це мені повинно допомогти!?» — розгублено заверещав Джі.
«Доволі очевидна реакція…» — витираючи кров, що линула, пробурмотів Хо.
Хан обурливо глянув на нього, привідкриваючи в здивуванні рот: «Так, ти думав, що я весь розлючений на тебе, буду лизатися з тобою!?»
«А в тебе є інший вибір!?— не витримуючи старший підняв голос так само як і менший,— Чекав, що я тебе до ворожки заведу, щоб вона тебе ошукала? Чи романів перечитав про щирий поцілунок судженого і зі мною це не те? Якщо чекаєш на принцесу, то ось вона у всій своїй красі! З всієї тієї рожевої маячні, про що розповідають у байках, правдивий лише щирий поцілунок, а від кого не має різниці, а якщо ще й взяти до уваги те, що чорнокнижник говорив про довіру й серце, то єдиний варіант - це той, хто стоїть перед тобою, тому що з всіх живих на цій планеті, подарувати поцілунок, сповнений довіри, можу лише я, адже саме я знаю тебе справжнього!»
«На біса ти мені здався!? Я в тебе допомоги не просив, тому будь добрим, не втручайся!»
Мінхо злизав кров, що виступила, проводячи поглядом силует. Осідлавши коней, вони відправилися до замку. По дорозі вони востаннє за сьогодні говорили, і то Мінхо вів лише короткий монолог-настанову про те, як поводити себе в замку. Коли прибули, вони видихнули з полегшенням, адже кожен був заклопотаний своїми справами, через що на них не кидали косих поглядів з Чанбіном пройшло також легко. Старший збрехав, сказавши, що Джі, завдяки своїй тупості та необачності, злегка лихорадить, через що заснув. Тому вони провели аудієнцію у кімнаті Со.
Повернувшись, Мінхо глухо зачинив двері на ключ та плюхнувся на своє ліжко, не обмовившись жодним словом. Лежачи на постелі, Хо відчув ще легкий аромат парфумів та мила, яким користувався менший. Через що в старшого приємно потягнуло в низу живота та виникло настирливе бажання поглянути на Хана. Він був повернутий спиною й щось наполегливо шукав на книжкових полицях та в спільних записах. Лі учув, як від нього доходив той самий пряний аромат, а з його волосся повільно скочувалися краплинки води, які опадали на загривок й ховалися за тонкою тканиною на коротку мить. Мінхо здалося, що там справжній Джісон, який кропітко перекладає папери. Однак солодкий запах та тиша осіли тягарем на повіки.
***
Лі прокинувся десь під ранок, а у кімнаті ще злегка виднілося жовте мерехтіння газової лампи у темній заштореній кімнаті. Підвівшись, він направився до гори з книг, де виднілися маківки меншого, той задрімав, очевидно, недавно. У Хо з’явилася мимовільна посмішка, коли він накинув на меншого легеньке покривало, а той трохи зажмурився, але не розплющив очі.
Пройшов деякий час. Менший прокинувся, потягнувшись, він помітив, що вкритий чимось. Зрозумівши, що це зробив старший Джі, швидко відкинув його на бік та покрадьки поглянув на Хо. Той сидів собі на кріслі неподалік та читав щось, він був одягнений у легеньку білу сорочку та чорні брюки. Меншого зачарувала привабливість Лі, але роздратування повернулося, коли він напищено, ніби його ця ситуація забавляє, поглянув у відповідь. Його очі наче промовляють, що Хан марно виснажує себе та зі шкури лізе. Відвівши погляд, Джісон направився до ванної кімнати, двері якої знаходилися неподалік від Лі, але вибору не було. А той, в свою чергу, не впустив шансу зіграти меншому на нерви.
«І як твої пошуки, нічого?» — глузливо всміхнувшись, мовив Хо.
«Не хвилюйся, ти не зможеш роздратувати людину, яка вже роздратована,» — закочуючи очі, промовив Джі, збираючи свої речі, щоб піти у ванну.
«Розумію, не легко зустрітися з реальністю. Переглянувши шість книг, які ти відкинув, я знайшов лише один і той самий метод…»
Перебиваючи Хан, ткнув в його сторону пальцем, вказуючи на книгу, а потім на того, хто її тримає, — «Я не прийму це і не буду лизатися з тобою.»
«Ну, як знаєш,» — Лі розвів руками й знизав плечима, відкидаючи книгу, — «Тоді бажаю тобі успіхів.»
Джісон брязнув дверима, зачиняючи з середини на ключ. Впродовж усього наступного дня менший поводив себе відлюдькувато, не бажаючи говорити ні з ким. Він як одержимий не переставав шукати хоч найменше, що може допомогти йому. Спостерігаючи за цим, Мінхо роздратувало таке вередування Джісона. Ніби Джі не розуміє, що в кращому випадку, якщо він лише виснажить себе, в гіршому їх обвинуватять у зраді через приховування того, кого потрібно представити королю, у підсумку чого обох чекає неминучий кінець. Все відкинувши, Хо ринув до нього, вириваючи чергову книгу з рук Хана й з гуркотом поклав її на стіл.
«Може, достатньо поводити себе як дитина?! Зрозумій нарешті ситуацію, в якій знаходишся. Я більш як впевнений, що тебе всі бачать чорнокнижником, а якщо ти забув саме його, ми й шукаємо. Гадаєш, коли тебе побачать, то повірять, що ти Хан Джісон? Вважаєш, що маєш достатньо часу? — Мінхо зосередив свій погляд на Ханові, який не відводив озвірілих очей від нього. Знизивши свій тон на більш приємніший, він вів далі, — Вже завтра ми вирушаємо на пошуки, тому розберися з цією проблемою чимшвидше, — хлопець кивнув на його зовнішній вигляд та обернувся, щоб піти. Однак, не встиг зробити кроку, адже Джі схопив його за руку й притягнув до себе.»
Закотивши та заплющивши очі й піджавши губи, показуючи невдоволення кожним м’язом обличчя, він, стиснувши зуби, промовив: «Дідько…», — Хан важко видихнув та продовжив, — Ти був правий, тому можеш зробити це.»
«І що? Я маю як собака виконувати твої прикази? — Лі відмахнувся від Ханової руки, — Що мені за це буде? Ти послав мене, коли я хотів допомогти, а зараз вважаєш, що можеш використати це як запасний варіант?»
«Сука», залаявся про себе Джісон, але він приречений до того, щоб йти на поводу у Хо: «Хьоне, боюсь, що Ви змушені це зробити», — з натягнутим милим тоном промовив Джі.
«Он як… Я от думаю, що мені заважає просто віддати тебе на поталу королю? — Мінхо направив грубий погляд на меншого та продовжив, — Мені цілком байдуже, що з тобою буде, але якщо не хочеш гнити тут, то будь ввічливішим. Гаразд?»
«Байдуже»? Не пригадуєш, хто з таким розпачом намагався знайти мене?
«Хані», — Хо не зводив погляду з його очей та притиснув до протилежної щоки долоню, проводячи пальцем по вустах, — іноді я переборюю в собі бажання заткнути тобі рота.
«Так зроби це найприємнішим способом»,— промурчав Джісон пригортаючись до чужої руки, спокушаючи.
«А ти готовий дати мені щось натомість?»
Ще трохи вагаючись, Джі порозглядав обличчя Лі, акцентуючи увагу на губах, а за тим ніжно проворкотів: «Все, що забажаєш…»
Ці слова стали зеленим світлом для Мінхо, у якого зірвало всі тормози, і він, як навіжений, впився у чужі вуста: облизуючи то верхню, то нижню губу, обсмоктуючи їх, прикушуючи й ніжно коротко цілував, поволі затягуючи у невгамовну, бажану пристрасть. Ноги меншого почали підкошуватися, але Хо підхопив його за талію, притягуючи. Розірвавши цілунок для того, щоб набрати в легені повітря, старший радісно посміхнувся, розглядаючи Джі, за тим він потягнувся до лівої щоки меншого, де красувалася малесенька родимка.
В перемішку з вицілуванням Хо ніжно промовляв: «Милий, я безмежно радий тебе бачити.» — Менший очікував наступного цілунку, проте натомість відчув, як зникає тепло руки, що гніздилася на талії. «Однак, ти ж не забув, що обіцяв мені виконати все, що я забажаю?» — через відсутність підтримки його ноги підкорилися, і він змушений був спуститися на коліна, піднявши очі на Хо. Хан помітив хижий погляд, що дивився на нього, як на здобич, загнану в кут. Рука старшого насильно відкрила рота Джі, запускаючи всередину палець. «Зараз мене з середини розриває бажання дізнатися, що твій ротик вміє, окрім того, що тріпати язиком.» — Хо ще трохи ялозив пальцем в роті Джі, а за тим висунув, та облизав його.
По тілу Хана пробігли мурашки, він мусив обуритися, але ніби зачарований, ткнувся носом у пах старшого, цілуючи. Джісон заходився розщібувати застібку на штанях, стягуючи їх. Перед ним постав набухлий, твердючий орган. Він злегка обдув його теплим повітрям, а за тим чмокнув його у самісіньку голівку, піднявшись цілунками трохи вище. Він залишив там червонувату цяточку. Старший приємно запустив руку в волосся Хана, стискаючи. Облизавши член по всій довжині, він окутав теплом своїх долонь основу, а іншу частину взяв у рот. Джі повільно почав рухатися, приносячи задоволення старшому. Однак, через недосвідченість, одноманітні рухи звиклися Лі, і він сам почав вбиватися в нього, то пришвидшуючи, то сповільнюючи темп. Джісон розпахнув у подиві очі, дії Хо були грубі, однак приносили якесь незрозуміле задоволення, через що він почав невільно стогнати, додаючи приємну вібрацію Мінхо. Останні ривки і рот Джісона заповнила сперма старшого. Хо видихнув з задоволенням, витягнувши член, та підібравши з куточків рота солодке сім’я, розмазуючи його по вустах Хана.
«Проковтни це.»
У Джісона були скляні очі від задоволення, він не чув голос розуму, а керувався лишень пристрастю, вчинивши так, як сказав його хьон. Погляд Лі опустився нижче на пах меншого, він здивувався, побачивши змокрілу пляму на штанях, яку Джі так намагався приховати, через що в ту ж мить на губах Хо з’явилася самовдоволена посмішка, а його тон набув зневажливості: «Так тобі потрібно лише грубо вбиватися в горлянку, щоб ти кінчив?» — він натиснув ногою на пах Джісона, продовжуючи. «Чи ти ще хочеш розвести перді мною ніжки?» — Хан промичав, заплющуючи очі й закивав головою, погоджуючись. У Лі вирвався глузливий сміх, — «Ого, ще неразу не бачив, щоб так пристрасно погоджувалися стати діркою на ніч.»
Для Джісона ці слова стали холодним ковтком крижаної води, яка погасила вогнище, що розгорілося у ньому. Ніжне тріпотіння серця стало болючим поколюванням, відбиватися у грудях. Солодкість, що була у роті, перетворилася на гидку гіркоту, яку хочеться змити, йому стало бридко та журно. Напевне, лише Джісон вважав їхні стосунки чимось теплішим, ніж є насправді. Він зіштовхнув ногу старшого з себе й, незважаючи на слабкість, підвівся. Джі поглянув на Лі, мало не зарюмсавши. Той же беземоційно спостерігав. Менший не витримав і дав ляпаса по тій щоці, що й того разу, не стримуючись. Він ще раз замахнувся, та поцілив по грудях, а потім ще раз і ще, намагаючись запустити скам’яніле серце, проте Хо навіть не відреагував. Зім’явши чужий шмат сорочки в кулак, він захлинаючись у сльозах, від болі мовив: «Забирайся… Не хочу тебе бачити! Чому ми взагалі пересікаємося!? Чому я відчуваю, що ми щось більше, ніж просто товариші по мечу!? Чому попри стільки намагань ми все одно разом!?» — Лі поклав руки на плечі Джісона, погладжуючи їх, він відчував, як дрижить тіло меншого. «Прошу, зникни з мого життя…»