— Я люблю дивитися на першу зірку, — прошепотіла Луна, її дихання торкалося шиї Джіні.
Візлі мовчала, але коли вуста Луни торкалися її щоки, то решта її проблем зникали в темряві фруктового саду, що внизу, а над ними підморгував якийся вогник надії.
— Гоґвортс буде таким іншим у цьому році, — Джіні розмірковувала. Вона лежала, розпластавшись на ліжку, дивлячись на постер Ґвеноґа Джонса, що висів на стіні. Він був трохи викривленим, але він так довго був таким, що виправлення плакату виглядало б жахливо.
