Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Старший ледве тримався, щоб не поцілувати його, не торкнутися до матової шкіри, шкрябаючи зубами, втягнути трохи шкіри, аби відчути теплоту її на язиці та губами, від якої пахло грейпфрутовим гелем для душу і трохи запахом кави з молоком. Тримався, щоб не прикусити тонку кістку ключиць, яку було видно з-під розстебнутої сорочки. На яку він задивлявся і до того, коли шию було оголено, щоб ворот широкого светру не колов, — це восени і взимку. Він просто стояв так обіймаючи його, боячись поворухнутися, і навіть не чув бурчання Техена, цей діалог здавався дивним, особливо ті частини, коли молодший хотів пояснити, що жити це важливо. Він чомусь вирішив, що дуже влучно розказати і заспокоїти, мабуть це являється йому наступною стадію після: «подив», «обійми», ….»заспокоїти». Техьон не намагався вирватися, тому проговоривши стандартний набір життєрадісних та підтримуючих фраз, узяв обличчя Міна долонями, щоб той нарешті глянув на нього.
— Ти знову, так? Ти якось вже говорив мені про смерть, що хотів з нею зустрітися,— він грубо нагадував відверту розмову з його підліткових спогадів, Мін навіть здригнувся, потім знову, але від звуку, коли хтось постукав у двері,— ти і мені потрібен, і іншим, а раптом хтось страждатиме? Навіть якщо ні… може тобі наготовлена доля? Я вірю в такі речі.
Звичайно, Юнґі мав такі епізоди, і намагався вберегти від них, проте, бувало, коли йому здавалось, ніби такі розмови відкриють для чужою безтурботності новий світ.
Це був фінальний набір фраз заспохоєння, але чоловік просто посміхнувся, адже цього і треба було очікувати, і він ще раз торкається носом шиї. Знову починає каламутити, Мін повільно відпускає Кіма, його хилить донизу, і він майже наступає ногою на ногу, у спробі не наважитися і не впасти, тягне руки, вистачає схопити за зап’ястя і тягнути ненав’язливо на себе, аби той спригнув вниз. Звичайно, дивитися молодшому зараз у вічі складно, він занадто слабкий, що вигадуватиме чергову брехню, буде явно ховати всі переживання і роздуми. Сьогодні, це точно не буде влучно, і нічого приємного і морально правильного в таких розмовах немає. Викликати до себе жалощі — ні. Моральність цього негативна. Бажання померти не таке й дивне в його становищі, можна сказати навіть звичайний симптом, ось цей розпач і вирвався у голос, через що Юнгі зараз дуже шкодує.
— Не будемо про це сьогодні? — хрипить, здавлено кашляє. Плитка все ще ріже білим блиском, затертими швами і блиском від вологи. Знову стукають у двері, і Юнгі чує виразно слова Хосока, що він уже п’ять хвилин не може сходити до туалету. Це псує всю тендітність і романтику моменту, як би ситуація не потребували антракту, особливо як би його потребував сам Юнгі. Він не встигає осягнути цю парадоксальність, а потім неможливість прямого роздуму доповнюється ще одним нападом кашлю. Юнгі прикриває рот, щоб не випали пелюстки, це автоматичний рух, але таблетки поки не давали розвиватися їм, про що швидко забуваєш, коли по нервам нишпорять імпульси тривоги. Пройшло не так багато часу, а це вже стало звичкою — прикривати рота, щоб не продемонструвати свою хворобу на людях, а сховатися в якомусь туалеті. Так швидко, хвороби ламають буденність, вбудовуючи нові правила поведінки, ніби наново вивчаєш етикет по дитячим книжкам. Його не раз нудило від цього неприємного відчуття м’ятої трави.
— Це він, так?
Те видихнув, обійшов старшого, щоб глянути на себе в дзеркало. Він почав вмиватися, всі його рухи надто різкі, видно, що хлопець досить злий і ці нерви напоказ… якби не такий п’яний, він би подумав, що Міну може бути неприємно, він же по суті не винен, хто б не був причиною. Усього лише його геном містить ту саму похибку, яка дозволяє іншим спокійно розбивати собі раз за разом серця, проте не йому. Впевнений у нерозділеному коханні свого хена до Чон Хосока, Техьон цокає язиком і рвано поправляє волосся, а потім обертається на мовчазного Юнгі.
— Воно й зрозуміло, чого так страждаєш, Чон — мудак.
Якісь залишки слів були заглушені водою.
— Якого біса? Я навіть не хочу думати, що це тобі неприємно чути. Я навіть не буду підбирати слова, чи намагатися ще раз повторити мою думку. Очевидно, що я бажаю тобі щасливого кінця. Завжди. Ти мені може ближчий за усіх у купі звалених родичі.
У пам’яті, як його хьон варить каву у великій турці, повільно розливає по чашках. До того, як ці двоє почали спілкуватися, більшість вільного часу Юнгі займав саме Техьон. І ці образи злилися в голові у протистояння домашньої кави і смаколиків на кухні, де підставки під чашку потрібні, аби не розтирати попіл по поверхні столу та мінімалістичній кав’ярні з безликими фрілансерами на стільцях залу. Ця згадка могла навіть викликати посмішку. Невже він може втратити це зараз? Адже старший буде прагнути до своєї любові, що б не було, всупереч контекстам і логіці, а наслідки випадуть непередбаченою комбінацією в рівнянні, проте, з обмеженими варіаціями… Непередбачувана варіативність! Яка дурість! Як же він зараз ненавидів цього Хосока, дрібні дружні ревнощі стали сильнішими, та й страх за дорогу людину лише підливав гасу і відносив подалі у свідомості відра піску та води, аби ці палаючі вогники в очах потушити.
Невже не буде розмов і оповідань, купи книг, м’якого килима з гральними картами у маленькій вітальні? Хіба вони не зможуть більше курити на балконі, коли темніє та свідомість шукає порятунку? Кім навіть не курить, він просто любить цю атмосферу із запахом диму від самокрути, та табак, який легенько віддає шоколадом, чи вишнею, або навіть ванилл. Хосок забере у Те найкращу та гідну на увагу людину в його житті і він уже зараз хоче почати мстити, але вчасно себе зупиняє. Загалом, негативні почуття він завжди сприймав гостро і лише роки натренованої стриманості допомагали. Це погана ідея, а він і права на таке не має. Чорт, хто він взагалі такий, щоб мати право влазити в особисте життя хьона? Ці здогади рвали та дряпали хлопця своїми довгими тонкими кігтиками всередині, доводячи до нервової напруги, впиваючись все глибше і впорскуючи цю отруту у вигляді жовчі та агресії. Видихнути треба було аж декілька разів, і йому все одно на те, що хтось вже стукнув в двері носком взуття. Йому різко стало цікаво, чи Юнгі помре від хвороби, чи раніше, наклавши на себе руки?
Останні акорд і кігті розрізали нутро, а звідти вирвався розпач.
Це все одно не має сенсу.
Як багато взагалі немає сенсу.
Так, Юнґі прав. Не треба будо сьогодні. Його день народження просто пеекреслено, бо тепер він думав про всі можливі варіанти порятунку, хоч зараз починай телефонувати в усі центри та лікарні.
Техон не помітив, як вилетів із ванної кімнати, налетів на свою «дівчину». У дужках, бо це все на суперечку, просто трахатись без стосунків вона відмовилася. Вона його і не кохала, тож все чесно. А двері взагалі ледь не збили Хосока з ніг, бо він уперся в них головою.
Те швидко схопив відкриту пляшку вина і плюхнувся на диван. Навколо музика, всі сміються, а його найкращого друга вбиває цого ж велике серце, і Кім знав, що таке він сказав не на вітер, що це не вигадки через п’яну тугу. Юнґі йому про таке ніколи б не брехав. Просто, головне їх правило: «Відповідати за свої слова», і саме Мін завжди його дотримувався. А це дуже моторошно, насправді. Але що робить Кім зараз замість підтримки для Юнги? Чому він не стоїть поряд і не обіймає? Чому виставив старшого ідіотом, який винен у цьому всьому, у своїх почуттях, і хворобі. Ніби матір, яка сварить дитину, що через температуру доводиться витрачати гроші на ліки, і він завжди має носити шапку, бо наступного разу…
Соромно навіть, але Техон не може перебороти себе, і просто продовжує пити з горлянки пляшки, корок від якої вже валявся десь на підлозі.
————————————————————————————————————————————————
Юнгі хотілося закричати: «Ні, це не він!». Зізнатися, і виставити ситуацію у світлі не театральному. Шум з кімнати особливо створював відчуття, що тут сцена для п’єси студентської трупи, а глядачі — запрошені друзі, які ніколи не були до того в театрі. Зупиняла звичайно обіцянка, що не дасть дитині про це дізнатися. Не всі актори розуміють, який ефект їх гра може справити навіть на непідготовленого та невдоволеного глядача. За кожними рядками стоїть тінь режисера, постановника, та сценариста. Тут всі троє об’єднанні в одну, яка нависає до вершини схилу і трахкається вниз, розмазуючись по камінню у концентровану пляму відповідальності. І в цю пляму давно вилипли ноги Міна.
Це буде важким тягарем для Те, звинувачувати себе в чомусь, у чому він невинний, а туги по собі та страждань молодшого Юн не хотів. Це частина його обов’язку. Ті, хто беруть відповідальність просто не мають права перекладати її назад. І тим паче множити.
Той повинен залишатися світлим юнаком, який радіє гарній погоді, носить довгі сорочки і завжди тримає в рюкзаку щось почитати, навіть якщо сьогодні до книги не доторкнеться. Ось такий Кім йому подобається, що світиться, той, хто дає йому сил вставати щодня і робить наймиліші і найкрасивіші селфи на світі. Той, хто буде відмічати не один день народження, та у всі роки залишати собі юнацькі повадки. І це ніяк не в’яжеться з тим, хто є непрямим убивцею, або з тим, хто буде вважатися таким, табуйованим, закритим та наляканим. На нього ляже тавро, всі думатимуть, що саме його холоднокровність є провина.
Холоднокровність.
Відсутність закоханості.
Це ніяк не провина, це те, що хотів роками втямити Юнґі свому щастю.
А хтось, навпаки, поплескає по плечу з фразою «так цьому гею і треба», що ще сильніше змусить молодшого сумувати.
Операція це жити без почуттів, а любити, це відкладати час, коли його тіло опиниться в труні. Маячня. Лікарі на консультації позитивно кивають головою: «Шанси великі. Рецидиви майже не зафіксовані. А повторна операція дає 98% гарантії у випадку одуження. Проти відсотка смертності, звичайно. Єдині ускладнення — особливості сприйняття ліків та складність у запущенній формі хвороби. Смертність на останніх стадіях обумовлена фактичною неможливістю операційного втручання та медикаментозного блокування».
А зараз він просто стоїть на місці, точніше стояв, доки Хосок не виштовхнув його, бо «реально ссати хочу». І двері ванної кімнати швидко за ним зачинилися, залишаючи хлопця одного в коридорі, де єдиний адекватний варіант, так це повернутися назад в хол. Він бачив Техьена, бачив, як той пив і сміявся голосно. Звичайна вписка, ніби нічого зараз між ними не відбувалося, а цей діалог — звичайне низькорейтингове ранкове шоу. А, точно, театр «Студентський». Юнгі просто знайшов свою куртку, кинув на крісло і вирішив наслідувати приклад молодшого, але не міг. Кім дивився на нього скоса, тому хлопець просто хотів піти, щоб не з’їхати прямо тут. Прихопити з собою бухла на довгу ніч, все одно зараз неможна пити.
Начебто, він викликав таксі. А може й пішов пішки. Це все стало неважливо, думаючи, який гарний вечір на нього чекатиме вдома, адже в рюкзаку ще й віскі, а кулак міцно тримає горлянку червоного сухого. Начебто, він роздягся в коридорі, а може прямо в кімнаті. Але важливо лише те, що сидячи на підлозі, він ріже часточками яблука. А потім робить по одному неглибокому порізу на згинах усіх пальців, навіть кров лише по краплі виступила. Раніше він просто пив пігулки, аби краще і глибше заснути. Сьогодні настрій повертатися до свого підліткового стану, до дурної звички. Юнґі перевертає ніж тупою стороною і просто водить по рукам імітуючи все те, чого бажав його мозок. Техьон вважає його пальці красивими, а він просто б’є по ним шматком металу, веде і упирається краєм. Ніж перевертається і порізи стають більш явними. Він обіцяє собі ціпанути тоненько лише пальці. Алкоголь, нудота від пігулок, дим… він позбувся контролю над собою і зараз просто викидає ніж в сторону, той дзвінко вдаряється у плінтус.
Немає сенсу мучати себе думками про Техьона, він і без того знає, як то є боляче любити.
У голові палароїдні знімки змішуються з пелюстками квітів, червоними краплями та темним нуарним фільтром. Юнгі хоче встати за таблетками, але тільки давиться, думка про них нудить ще більше, лише з моторошним спазмом скручується по підлозі, підносячи закривавлені пальці до губ, прикриваючи рот. Знайомий з нещодавна присмак крові.
Для нього цей біль циклічний. Циклічний, так.
«Я побуду декілька днів дома сам. Не хочу провокувати симптоми. Все добре, відпочивай».
Відправлене повідомлення майже одразу було прочитано.