Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
На вулиці вітряно, губи сушило, через це облизався. Здається, так сушити почало ще більше. Сьогодні його день народження, святкування в домі. Точно буде достатньо людей, алкоголю, пісень. Нічого особливого, цілком традиційне святкування, як для молодика.
У мене в руках білий глянсовий горщик із твоїми улюбленими квітами. Я навмисно не купував букет, а вибрав найбільший горщик. Такий достойний, що тримаючи його у своїх долонях, мої пальці не торкаються один одного, між ними відстань у декілька сантиметрів. Між нашими обличчями така невелика відстань майже неможлива. Навіть така невелика відстань. Роблю два впевнені кроки, хитнувши головою, намагаюся прибрати чубок з очей, щоб розглядати навколишнє краще.
— Звідки ти знаєш, що я найбільше люблю фіалки? — такий наївний, веселий, ти світишся від щастя і дивишся то на квіти, що м’яко розпустилися, то на мене.
— Улюблені? Вибач, не спеціально. Купив перші ліпші. Кхм, найбільше сподобалися з живих квітів, та й у тебе колись були, правда зав’яли, бо ти, засранець, не поливав їх,— брешу щиро, але вдається посміхатися. Я вже давно знаю, які його улюблені квіти, намагаюся говорити впевнено. Але все одно виходить паузи між словами. Що не зробиш, аби не дригнув голос.
Звичайно знаю. В цей момент корені саме цих рослин, сіткою починають обвивати його органи, не дають свободи подиху. Декілька пелюсток прилипли до стінки горла, викликаючи неприємну пирхоту. Дивишся так здивовано, зовсім дурний.
Із силою пригнічую спазми кашлю, бо задивися. Сам собою незадоволений. Так відкривати серце і так реагувати,— шкідливо і для здорової людини.
Це боляче. Об’єктивно боляче, яким би чудовим ти не був.
Наче дивлюся на ядерний вибух і вважаю секунди до смерті. Але якось затягнуто, на довгі дні затягнути розрахунки, які відволікають час від винесення вироку смерті. Спочатку заглядаю в його очі, а потім опускаю погляд нижче, і ще одна судома супроводжується ріжучим болем усередині.
Моє кохання тримає за руку свою нову дівчину…
— Це так мило, хьон. А кажеш, що неуважний і грубий,— щиро посміхається і дивиться на мене, а потім примружується. Він намагається зрозуміти, що не так. І якось стурбовано оглядає мене. Звичайно одразу неформально питає, чи все гаразд. Мені залишається лише загубитися поглядом в жито його волосся, матовості його шкіри та красі обличчя. Дурняючий запах парфуму і я банально не витримую.
— Отруївся якоюсь хуйнею, відійду ненадовго. Як побачиш Хосока, попроси, щоб знайшов мене. Хочу з ним привітатися.
Всовую йому горщик, червоний конверт, киваю його дівчині. Я гадаю, що не обов’язково довго знайомитися. І прямую до туалету, де зачинивши за собою двері починаю кашляти. Намагаюся прикрити рота рукою, щоб не було так голосно.
Вкраплення крові починають з’являтися в слизі, а на язиці нудотний і мерзенний смак пелюсток. Відчайдушно намагаюся втриматись за край раковини. Мені боляче у всіх аспектах. Ріже кожна його посмішка, кожен його рух, вбиває, що він ніколи мені не дістанеться. Якби це було лише літературними висловами, то було би краще. Я би просто заспокоював себе самостражданнями та романтизмом. Але, на жаль, мені й справді боляче. А найбільше те, що за п’ять хвилин, змиваючи кров з рук, але знову кашляючи цими проклятими фіалками, я чую кумедійно жалібне і майже сльозне «хьон». Видихом вимовлене далі «відкрий» найважчим зараз для мене голосом на світі.
Голосом убивці.
Лиходія.
Центру мого всесвіту.
Музи та ката.
Виправдати не треба помилувати.
І я різко забуваю, розділові знаки. Типова загадка.
Не знаю, чому більше нудить. Від моєї занадтої закоханості, чи смаку зелені та крові у роті.
………………………………………………………………………………………
Попередження: Це єдина глава написана від першого лиця. І це перша моя спроба пера для українського фандому. Я буду радий кожному коментарю, відгуку, побажанням та пропозиціям.
Радий знайомству з вами!
Ніч та сніг, Нокс.