4. Ти справді хочеш це знати?

• Ти уявляєш, вони запропонували мені танцювати в одному з клубів Мін Юнгі! Чон Хосок сказав, що я йому сподобався, тому, поки я там сидів під столом і готувався віддати богу душу, він запитав в пана Лі, якому я віддавав гроші, хто я і чим займаюся. Ну і коли він дізнався, що я вчусь на танцюриста, то попросив Юнгі, щоб той найняв мене і я б віддавав борг таким чином… - Чімін з очікуванням дивиться на свого друга, котрий вже після першого речення настільки схмурив лице, що хочеться розправити зморшки своїми великими пальцями.  

• Мені не подобається ця пропозиція. 

• Міг навіть не казати, по твоєму лицю все видно. Але ж подумай, це гарний вихід, я буду віддавати борг роблячи те, що я люблю і що в мене справді виходить, плюс, в мене буде практика в виступах на публіку і всього лиш рік у них і я зможу назавжди забути про ці кляті борги, закінчити університет і працювати тільки для себе. Також, зовсім не факт що я знайду настільки ж добре оплачувану роботу, а в мій попередній заклад мене за десять метрів не підпустять, після того що сталося. Тому це справді гарний варіант. 

• Так, але це небезпечно, твоя мама вже працювала на них і подивись що з нею тепер. 

• Вона працювала повією. 

• А ти будеш стриптизером! - Техьон трохи підвищує голос. 

• Це не стриптиз, вони сказали мені що… 

• Яка в сраку різниця що вони сказали? Ти взагалі розумієш що це за люди? Якщо вони захочуть, ти будеш змушений робити все, що їм потрібно! - Техьон завівся не на жарт і почав майже кричати на свого друга, як на маленьку дитину, що розповідає нісенітниці. Хлопець, справді, не міг зрозуміти хід думок Чіміна. Його мама була найпрямішим прикладом того, що робить з долями людей ця організація, а Пак справді бачить якісь плюси в цій пропозиції. 

• Вони мені сказали, що буде контракт і що вони контракти не порушують, а в моєї мами в контракті було написано що вона має регулярно пити протизаплідні пігулки й не вживати щось що може нашкодити їх дії. Вона ще й аборт відмовилася робити, тому їй і сказали виплачувати гроші які вона не могла б заробити, поки ходила вагітною, а вона не платила, тому так і вийшло, - Чімін насправді для себе вже все вирішив, але все одно, йому було тривожно і страшно, не дивлячись на його рішучість, тому він й очікував підтримки з боку друга. А у відповідь отримує щось, що дуже віддалено схоже на підтримку. Пак розуміє що його друг хвилюється, але зараз це виглядає більше як звинувачення Чіміна, за його бажання полегшити своє життя і додати в нього краплинку чогось цікавого.  

Чімін, насправді, любив жити весело. Вдягати гарний одяг, наносити макіяж, бачити людей що ним захоплюються - це все наповнювало його життя і надихало хлопця. Тому, при виборі факультету для вступу, вибір випав на танцювальний. Ця спеціальність наче відображала всього Чіміна. Він був яскравим, енергійним, сексуальним, драйвовим. Але через проблеми, які він отримав в спадок від матері, всі ці якості він міг проявляти тільки на рідких виступах в університеті та й не повною мірою. Тому цю пропозицію, він сприймав більше як спосіб проявити себе, показати світу який він є насправді. Ну і звісно все те що він розповів Техьону також було правдою і грало важливу роль при прийнятті рішення, але не основну.  

• Хай там як, мені це не подобається, але якщо ти вважаєш що так буде краще, то це твоє рішення. Головне, пообіцяй мені, що ти будеш в безпеці, добре? - Техьон важко видихає і відвертає голову від друга, занурюючись у свої думки. Кіму зовсім не подобалася ця ідея, на двісті відсотків зі ста, він хотів взагалі заборонити Чіміну робити щось подібне, навіть якщо самому Техьону довелося б працювати та віддавати борги замість Пака. Але те, наскільки певним у своїх діях і у своєму виборі був Чімін, змушувало відступити.  

• Те, я обіцяю що буду в безпеці, це ж просто танці, просто справа якою я люблю займатися. Вони казали, що в них купа людей які просто танцюють, щоб розважити публіку, без будь-яких додаткових послуг. Я не знаю чому, але я їм вірю і я сподіваюся що ти довіряєш мені. 

• Я довіряю тобі, окей? Просто хвилююся, - Хлопці змінюють тему на щось менш напружене і невдовзі відправляються на свої заняття. Техьон, все одно, відчуває тривогу всередині себе, але справді намагається довіряти другу, тому надалі буде намагатися тільки підтримувати його в цій роботі. 

*** 

Сьогодні Техьон повернувся додому пізно. Після розмови з Чіміном хотілося погуляти й поринути у свої думки. Десь через годину після занять Те отримав повідомлення від друга що вже в цю суботу буде його перший виступ в тому закладі, та парубок тільки тепер усвідомив що це відбудеться настільки швидко. Була надія, що в університеті вони розмовляли про якесь віддалене майбутнє, але ні, до суботи залишилося три дні. Вся ця ситуація виглядала, до біса неправильною. Чому до Чіміна, взагалі, причепився той китаєць в ресторані, чому заради Пака, три найголовніші персони в цій країні відкрили стрілянину по майбутнім бізнес-партнерам, чому зацікавилися ним, чому вирішили так легко пробачити борг? Так багато питань і зовсім немає відповідей. Техьон справді переймався і неймовірно хотів щось зробити, але жодних ідей не надходило в його голову. Невже Чімін просто банально сподобався тому Хосоку? А якщо це так, Чімін буде змушений з ним спати, чи не так? А якщо Чімін закохається? Друг Техьона був дуже чутливим в цих питаннях. Те пам’ятає як Пак відходив від своїх перших відносин з дівчиною, після того, як вона йому зрадила. Витягти друга з того стану, було неймовірно важко. А закохатися в якогось бандита, який, скоріш за все, взагалі не знає що таке відчуття кохання чи ніжності. І що ж тоді робити з Чіміном, який буде змушений продовжувати працювати в тому місці. 

• Земля викликає Техьона. Що такого сталося що змушує тебе так посилено думати? - Джин тільки що повернувся з роботи й помітив свого брата котрий сидить на кухні, за вже, напевно, холодним горнятком чаю і не зводить погляду з однієї точки й узагалі не реагує на будь-які звуки.  

• А, Джин, ти вже повернувся. Та нічого особливого, просто дещо трапилося з Чіміном, от я і думаю про нього, -  Те нарешті приходить в себе і починає показувати, хоч якісь, признаки існування. Джин, від слів брата, хмуриться і з напруженим лицем сідає навпроти брата. 

• Що з ним могло статися, що ти настільки засмутився? - Техьону хотілося розповісти брату та отримати хоч якусь пораду, бо в самого вже мозок закипав від думок. З іншого боку, ця ситуація належала Чіміну і Те не знав, чи може він розповсюджувати цю інформацію, але Джин має талант виводити людей на чисту воду, тому Техьон, все ж таки, розповів, про все що сталося, від початку до кінця.  

• Почекай, йому запропонували угоду хто?! - Старший брат підірвався зі свого стільця і майже криком, почав говорити до Техьона, - Те, ти маєш  відмовити його за будь-яку ціну, з ними не можна мати справу, це бляха небезпечно! 

• Почекай, ти щось про них знаєш? - Техьон, наразі, зовсім не розумів, що відбувається і чому, реакція його брата була такою, наче він сам знайомий з цим угрупуванням. Сам Джин, після цього запитання повільно сів назад на свій стілець і зрозумів що своєю реакцією показав те, чого показувати було не варто і тепер на них чекає дуже важка розмова. 

• Слухай Те, це було давно і в нас не було іншого виходу, але якщо в Чіми він є, то хай ним скористається, бо вони занадто непередбачувані й до жаху небезпечні. Якщо їм щось не сподобається вони знищать не тільки його життя, але й усіх його близьких.  

• Так стоп, що означає давно, що означає не було виходу, Джин що ти зробив? - Обоє хлопців сидять майже не рухаючись від напруги що літає в повітрі. Чомусь Джин соромиться та опускає погляд на свої міцно стиснуті руки, що лежать на столі.  

• Ти справді хочеш це знати? 

• Джин, блять, я повинен це знати! - Техьон підтискає губи, а Джин, повільно видихаючи, все ж таки, вирішує розповісти. 

Flashback 

Джину залишалося буквально місяць до вісімнадцяти років. Постійні п’яні гулянки батьків просто зводили з розуму юний мозок, який має бути забитий взагалі іншими думками, але мозок хлопця транслював тільки одну думку: “Як їм з його братом вижити в цьому сраному світі?”. Дорога в школу сьогодні була особливо важкою, як мінімум через проливний дощ що навіть і не думав припинятися, а як максимум через те що вчора їхній матері щось не сподобалося в поведінці Техьона і вона кинулася на нього з розбитою пляшкою від горілки. Техьон, на щастя, не постраждав, а от Джин, який вчасно зреагував і опинився перед братом отримав удар цією пляшкою собі в стегно.  Ходити було важко, але згадувати вчорашню ніч, було ще важче.  

Техьону сьогодні не потрібну було вставати на перший урок, тому Джин йшов до школи сам. Йшов хлопець пішки, бо грошей на автобус не було. Дорога до школи завжди була довгою і малоприємною, але сьогодні, це було просто огидно. Дощ тільки посилювався з кожною хвилиною, Джин навіть хотів почати бігти, але згадав про свою ногу, що віддавала пульсівним болем при кожному кроці. Єдине, що допомагало, це навушники з улюбленою музикою Кіма. Спокійні романтичні пісні дозволяло, не думати про життя й уявляти якусь щасливу пару закоханих, що будуть цілуватися під таким дощем, а не пиздувати в школу після безсонної ночі з п’яними батьками.  

Остаточно поринувши у свої думки, Джин зовсім забув про світлофор, на який, взагалі то, треба дивитися, перед тим як ставати на трасу з шести смуг, на якій машини не завжди на червоний зупиняються.  

Тоді була пізня осінь, і зважаючи на шосту ранку на вулиці тільки починало сходити сонце. Джин йде по переходу, не повертаючи голову, проте підозріле наближення світла, змусило його, все ж таки, подивитися вліво. А далі було страшно. Страшно за Тєхьона, який залишиться сам на сам з тими божевільними. Хлопець жмуриться так і завмерши перед великою чорною машиною, яка везла йому смерть. З іншого боку, було навіть добре думати, що зараз це все закінчиться і йому не доведеться більше жити, це відверто хуйове життя. Чується свист шин і потім удар. А після удару - розчарування. Тому що ось він у свідомості лежить під цією величезною машиною тільки чомусь нога болить ще більше. Не зрозуміло було тільки те, що мати вдарила його в праву ногу, а болить зараз ліва.  Парубок спробував встати, але біль посилився, здається, в тисячу разів. Було настільки боляче, що він не міг навіть зробити подих. А потім здалося, що дихати він не зможе вже ніколи, тому що з машини вийшов чоловік, який напевно і був тією самою смертю Кіма.  

• Хлопче, тобі, я бачу, жити взагалі не хочеться, що ти взагалі по боках не дивишся, - Низький і трішки розлючений голос, мав привести Джина до тями, він мав встати, низько вклонитися, попросити вибачення і піти у свою улюблену школу де побачив свого улюбленого брата після першого уроку і можливо зайшов би в медпункт за бинтом, але щось йде, явно не в той бік. 

• А якщо і набридло, то чи не могли б ви від’їхати трошки назад і все ж таки переїхати мене до кінця, бо зламана нога в мої плани зовсім не входила, а так хоч мені не доведеться розбиратися з всім цим. 

• Що, що, але переїжджати депресивних школярів, яким набридло жити, мені точно не хочеться. Сідай в машину, я підвезу тебе в лікарню, - Цей чоловік, здавалося, був розлюченим, тоді, чому він пропонував допомогу, було не зрозуміло, але сідати до нього в машину хлопець точно не збирався, бо цей водій виглядав як якийсь бандит. Біле волосся вибрите по боках, ідеальний чорний костюм і довге чорне пальто чомусь несло не спокійну та витончену ауру, а натомість відштовхуючу і небезпечну. Джин подумав що справа напевно була в цьому погляді, який наче дивився прямо в душу і хотів витягти її, щоб зім’яти та викинути в найближчий смітник такий непотріб.  

• Я не збираюся їхати в лікарню, тим більше з вами. 

• Я сказав, щоб ти встав і сів в блядську машину! - Джин здригнувся і захотів втікати від цього голосу, хоча більше він хотів виконати те що йому сказали, бо чомусь в нього було стійке відчуття, що від цієї людини він не втече. Ця фраза була сказана спокійним, але настільки грубим голосом, що Джин буквально почав тремтіти не від холодного дощу, а від цього голосу. 

• Я… Я не можу встати, - Хотілося сховатися від цього погляду, можливо залізти під цю машину і провести там останні хвилини свого життя.  

• Сука, - Цей чоловік наблизився до Джина. Кім справді очікував що його зараз вдарять, але його просто підняли взявши за плечі й притримуючи повели до пасажирського сидіння. “Що в біса відбувалося?” - Джин ставив це питання майже кожну секунду від моменту як цей чоловік вийшов з машини. Вони сіли в машину і Кім справді сподівався що до лікарні вони доїдуть мовчки, але здається ні. 

• Ну розповідай, що в тебе такого сталося, що ти вирішив кидатися під колеса і підставляти невинних людей? 

• Я не кидався, я просто задумався і ви зовсім не виглядаєте як невинна людина, - Бути відвертим з кимось настільки лячним, не хотілося. Джин намагався просто втиснутися в сидіння й удавати що його немає, але цей водій знову дивився поглядом що наче казав: “або ти робиш все що я кажу, або я прострілю тобі коліно” 

• Ну, тоді кажи, про що ти задумався, вважай це твоя плата за мою допомогу. Невже я виглядаю настільки страшно? 

• Я не думаю що ви хочете слухати про мої проблеми, і виглядаєте ви нормально, але ваш погляд змушує мене хотіти залізти під сидіння і їхати там. 

• Як раз таки, я б з радістю послухав, про чуже життя, щоб зрозуміти що не в мене одного все настільки хуйово, тому давай, що в тебе сталося, котик помер, чи через що там звичайні підлітки стесують?  

Чомусь Джин вирішив розповісти. Можливо, тому що, тримати це все в собі, сили вже не було, можливо, через тон чоловіка, який досі не представився. Джин розповів все, можливо він навіть плакав, або ж це була дощова вода з його волосся, але на той момент, його це не турбувало, бо поділитися своїми переживаннями, хоча б з кимось, було неймовірно. Навіть, якщо ділитися вийшло, з підозрілим, незнайомим чоловіком. Біля лікарні Джину, знову, допомогли дійти до дверей і передали в руки медперсоналу, після цього Кім більше не бачив цього чоловіка і не зміг навіть подякувати.  

Зате через тиждень, він побачив якогось іншого чоловіка, який представився як Бомгю і запропонував угоду. Сайфер, що являється мафіозним угрупуванням, допомагає Кіму забрати брата і розібратися з батьками та роботою, а він залишається винний угрупуванню послугу у відповідь, без терміну придатності. Тобто коли Джин їм знадобиться, вони його знайдуть. Йому дали тиждень на роздуми й це був справді найбільш напружений в плані думок тиждень. Це було небезпечно, але з іншого боку, так хотілося погодитися, що не можна було стримати нескінченний потік думок про спокійне життя з братом, без жахливих лиць своїх на жаль рідних батьків.  

Джин тоді, все ж таки, погодився і дотепер ні разу не пошкодував про своє, можливо, трохи емоційне рішення. 

End flashback 

• Тобто ти хочеш сказати, що ти винен головним бандитам в країні, послугу, причому, невідомо якого характеру і нічого мені про це не казав? 

• Те, будь ласка, заспокойся, я не міг тобі сказати, тому що знав твою реакцію, але в нас, справді, не було виходу, - Джин хмуриться і дивиться на здивовано-розлюченого брата ще більш напруженим поглядом, ніж до початку цієї розповіді, - В будь-якому випадку, наразі, вони нічого в мене не просили, тому ми можемо продовжувати жити спокійно, доки цього не сталося.