Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Їм обом по дванадцять, вони часто проводять час разом, в маєтку Робертсів, на заняттях їзди верхи, в бібліотеці, на балах, їх тягне одну до одної, особливо Барбі тягне до Терези, щось, що вона не може пояснити, це те саме щось яке вона не знає, вперше в неї таке дивне відчуття.
- Все добре, мила?- спитав в дівчинки батько, побачивши що вона задумалася за обідом.
- Не знаю, начебто так, але якесь дивне відчуття, - сказала дівчинка, дивлячись у свою тарілку.
- А яке саме відчуття? - спитала мати, що сиділа поруч із батьком.
- В тому той річ, що я не знаю як його описати, бо ніколи раніше такого не відчувала,- тяжко видихнула Барбі, і відсунувши від себе трішки вперед тарілку, продовжила, - вибачте, але я не голодна.
Вона встала і пішла у свою кімнату, прийшовши, одразу завалилася на ліжко, вона не хотіла нічого, окрім того, що побачити Терезу, як бачить її, одразу стає легше, на хвилину в її голові навіть промайнула думка «Ось би бачити її завжди, щоб вона завжди була поруч зі мною», з цією думкою юна леді й заснула.