Повернутись до головної сторінки фанфіку: Відпустка

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Миргород — маленьке містечко, але миле й затишне. Навіть річка своя є й стільки оздоровниць. Щоправда, Корнелія взагалі не знає, що тут робити більше дня, але відпочивати приємно. Відпочивати їй подобається.

Дівчина спирається ліктем на плече Фобоса, нахиляється до нього ближче, заглядаючи в уже рідне обличчя. Проводить кінчиками пальців по неголеній щоці.

– Що?

Вони сидять серед кущів троянд, і пахне так солодко. Дівчина усміхається, ховаючи носа у коморі його сорочки. Парфуми в Фобоса дорогі — нотки дерева, мускатний горіх.  

– Навіщо ми сюди приїхали? Нічого робити.

– Подивитися на відому миргородську калюжу, ти сам скиглив, що хочеш.

– Нічого я не скиглив.

Ну так, виїдав мозок всього-на-всього десь тиждень, що «можна було б заїхати й у Миргород, бо ці люди такого напридумували».

Корнелія мружиться, треться лобом о його щелепу, притуляється ближче. Добре так. Добре. Спокійно.

– Ти знав, що тут є павичі? 

– Якісь дивні, бридкі, землі створіння?  

– О, та припини, вони дуже схожі на тебе. Пішли.

Корнелія тягне його за собою. Павичі огороджені парканом, лежать собі на травичці, дивляться на людей, як на ідіотів.

– Ти порівняла мене з великою куркою? Правда? Корнеліє…

 – Ну подивись, отой, білий, ну точнісінька версія тебе! А поруч — Седрік.

У Фобоса, здається, сіпається око. Він закриває обличчя долонею.

– Я втоплю тебе в Хоролі.

– Не втопиш. Тримай, посвисти трохи.

– Що?

– Посвисти-посвисти.

Фобос із дитячим захопленням дивиться, як починають клекотати птахи на тихий звук спеціального свистка. Вони розпускають хвости й крила, білі, зелені, сині, майже чорні пір’я.

Тихо шелестять липи.

Корнелія раптом розуміє, що нарешті віднайшла спокій.

    Ставлення автора до критики: Позитивне