Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Корнелію не цікавить згоден Фобос іти в музей чи ні, їй все одно на його незадоволену гримасу. Вона купує білетик і екскурсію й просто насолоджується гарною розповіддю. Сірко, козацтво, Гетьманщина, бідний і нещасний хлопчик — Карл ХІІ — що не знав іншого, крім війни. Війни. Війни. Полтавська битва.
– Я б не програв, – каже Фобос впевнено, але тихо, дивиться на карту бою поблажливо.
Корнелія пускає очі попід лоба. Його роздуте его, його нездорова самовпевненість. Дівчина вирішує промовчати, тягне чоловіка за собою далі. Далі й далі, в місто. До пам’ятника Галушці, до домівки Котляревського.
– Як тобі та люлька?
– Розкішно, – раптом погоджується Фобос. Роздивляється балки й домашню бібліотеку письменника. – Дуже розкішно.
Вони гуляють Полтавою до вечора. Квітнуть липи, й алея просто неймовірна. Потім Корнелія буде довго витягати сухі квіточки з волосся Фобоса й тішитися з усіх словесних оборотів великого чаклуна. Але то буде потім, поки що вони п’ють біле в ресторані при готелі. Щасливі й трохи закохані.
– Є якісь плани, Фобосе? На подальше життя.
– Щось є, але тебе це не зачіпає.
– Ну звичайно. Коли сплануєш знову захоплювати якусь планету, просто набери мене, щоб я свій графік виправила. Знаєш, я вже дуже зайнята пані.
– Невже якісь журнали забирають стільки часу?
Скепсис у його голосі Корнелії не подобається. Вона легенько штовхає його п’ятою під столом у коліно. Фобос давиться повітрям, витріщається на неї.
– Уявляєш? Це тобі не квіточки вирощувати.
– Спробуй хоч одну виростити без магії, – якось без запалу відгризається він і знову наповнює келихи.
Вино добре, сухе й холодне. Корнелія майже тане. Відчуває обережний дотик чоловіка до своєї гомілки під столом — одними кінчиками пальців — й вирішує залишити ногу як є, в його руках.
Вони розмовляють про щось неважливе, сміються й п’ють. Виповзають у парк, коли вже зовсім темно й зорі сяють яскраво. Фобос для чогось робить вигляд, що джентльмен.
Корнелія сидить на бортику фонтану, розглядує профіль чоловіка, притримуючи піджак на плечах. Тканина дорога й приємна. Повіки злипаються, ноги аж гудуть від утоми. Хочеться спати. Завтра вже їхати далі.
– Ти чепурний.
– Скажи щось оригінальніше.
Він осміхається куточком губ ледь помітно. Корнелія знає, що потішила його его й качає головою. Неможливий чоловік.