Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
А ще в японській манзі поліцейських трахають в зад — резонно підмітила поліцейська, прикидаючи скільки доведеться доводити на суді що твій «побратим» тебе зґвалтував, якщо ти не давала активної згоди на заганяння дурня під шкірку…
Ще й пояснювати на суді значення цього евфімізму…
Наманікюрені пальчики рахували та рахували…
«Вічність!» — подумала героїня за ім‘ям Ганна, та й зайнялась рутиною, перекладала папірці з стопки у стопку, клацала ручкою, чим бісила свою колегу, але від нав‘язливих звичок люди, з нервовою роботою, не позбавляються…
Останім часом, по Харкову прогриміла низка злочинів. Про них писали в газетах, але хто їх читає?
Хіба старі бабуні, якщо знайдуть окуляри в завалах рухляді та на дні комодів, чи чиновники, якщо подумають, що мали попасти в якийсь скандал — птахам їх польоту спокійно не живеться. Їм би хотілось бути в заголовках через романси з молажавими дівчатами, але саме вони потрапляють в репортажі за розкрадання держбюджету, корупцію, кумівство, зловживання владою. Настав час змінити скандали про романи на соціальну критику харасментерських дій по відношенню до двадцятилітніх точно-не-геронтофілок. Як взагалі мають виглядати ці коханки з сюжетів, в уяві старих пердунів? Як повії, яких вони викликають в сауну? Чи інші персонажки, що погоджуються з ними їбатись? Кар’єристки, що будують кар‘єри через ліжко? Тьоті Рози з сусідньої розкощної віли, бо їх чоловік не приділяє їм уваги, а ця доглянута жіночка точно її хоче від лисого мужика зі зморшками на пів лиця? — то все ліричний відступ, таке буває, коли читаєш газети. Все по колонкам розкидано, прочитала важливу статтю, а потім статті про світське життя і консервацію відносять тебе у вир зовсім інших тем, ніж постачання теплої води, фонтани з мавпочками, зелені паркани та всілякі шарлатани…
А робити роботу треба.
Клац-Клац — роздратована колега,
Шурх-шурх папірцями,
Колежанка подивилась на календар, з приторно-солодкими свинусями-пампусями в циберку, що висить на стіні з 2008-го року, підійшла та зняла його. Викинула в смітник. Пасивно-агресивно.
— І підкрути дуйчик, будь ласка.
Круть-верть — теплесеньке повітрячко,
Тік-так — не один дратуючий фактор на кабінет.
Але зацікавленість роботою наздоганяла, по мірі перегляду матеріалів, прокрутці проговорених за день діалогів. Ці дві поліцейські точно не підуть до дому без випитої на ніч кави, бо одна любить лавандовий раф і табак,
— Табак заспокоює
Нервову систему,
Червоний її буремітиме,
Бо квіти нагадують
Баюру з кровякою, — це колонка з поезією,
а інша бо нарила собі шикарну справу. Від неї пахло лоском та надмірністю… тривимірністю?
Чи то реклама тарологині Зіркославни в лівім нижнім кутку преси?
🔮
.
— Ти дурисвіт! — говорить Даші чергова кандидатка на постійну партнерку по брудним дільцям, намагається вставити тій клепки, а сама готується до злочину.
— Дурисвітка, тут починається зона фемінітивів.
— Це ти в минулому могла вершити афьори, і тебе ніхто не переслідував, а нині це заборонено законом, ошуканка! Тебе поліція спіймає.
— Хіба ти не знаєш що наша поліція погано працює? І звідки ти знаєш про минуле?
Дівчина передивилась Аферистів в сітях, а дурисвітка мала на увазі свої приколи з часом.
— Це ти зараз підриваєш довіру до держ установи!
— Вони самі її підривають, хіба ти не бачила той тік-ток силовика, де він говорить що настають холода, а борг поліції надати людям відчуття безпеки, а потім уточнює «особливо самотнім жінкам»?
— Бачила…
— Так ось, попаду я за грати, тільки якщо стану чиїмось персональним інтересом, якийсь поліцейський вирішить за мною поганятись, вони всі там ліниві увальні, не переймайся та одягайся, йдем на справу.
«Чому я постійно обираю звичайних дівчат у партнерки? Знайшла б собі круту кралю, ми б все вкрали» — подумала шахрайка про себе, а потім перебила цю думку токсичними висерами в бік жінок, що довго збираються, а виникли ці думки, щоб з ним погратися ♥️♦️♣️♠️
.
Десь в поліції:
Ганна вирішує присвятити справі Паші все своє життя. Імені злодюжки вона все ще не знає, але умовно так називає, бо тре ж якийсь контакт тримати зі злодієм — щось на магічномисленевому.
.
Через пару років в сапфічному селі:
— І бігає вона за мною по всій Україні. Вона думає, що моє сапфічне село це секта, уявляєш?
— Хіба тут не ведеться пропаганда?
— Проти кого?
— Проти чоловіків.
— Я тебе благаю, — Даша та Соня закатали очі і гучно розсміялися.
По класиці жанру героїня мала сидіти в рожевому пеньюарі з мунштуком та біля каміну — все мало бути вишукано, але було жваво та самовпевнено. Даша повела б руку, щоб струхнути попіл в красиву попільничку з різьбленнями, а для дорого-багато ефекту різьблення були б ручними, бронзові змії символізували б хіть, а скручена в їх кільцях мишках — шахрайку в наступну секунду, бо в сільську хату увірвалась поліцейська. Каблом вибила двері, там де ступала нога жінки залишилась вм‘ятина. Ганна була стримано одягнена, бо вона при виконанні службових обов‘язків.
— Стояти, не рухатись!.. Та кого я намагаюсь надурити? — спитала про себе екс-поліцейська, зняла фуражку та приєдналась до дівочвечора.
Тут вина не пили, але пляшка була. Це результат прагнення естетики з фільмів. Бокал, блиск зеленого скла — нав‘язані образи та радше є натюрмортом. Ніхто не очікував, що
1. В пляшці є вино.
2. Що це реально вино, а не каламутна водичка.
3. Вино пристойне.
4. Поліцейську розверзе і вона почне згадувати умовну молодість.
5. В голові у Ганни сидять стереотипи про те, що жінка після двадцяти п‘яти років всьо…
— Твоя придатність, тоді, сплила два роки тому, — зауважила шахрайка.
Статус було оновлено — він був надто трикстерний, а от образ володарки села — інша справа! Ділила вона цю посаду з Сонею — відомою художницею, розбивачкою дамських сердець, але їм всім мало бути 30+. Та після війни повернулась з Німеччини з купою бабла після аукціонів. От вони і вклались та започаткували сапфічне село.
Тримали зв‘язок вони ментально, більше і не треба було. В якийсь момент зустрілись в матеріальному просторі — так співпали зорі.
Якщо конкретно, то під час локдауну в Харківській академії дизайну та мистецтв. Там зійшлись характерами і завдяки тому, що поливали брудом місцевого гандона — на тому й постановили, що започаткують сапфічне село.
Даша гроші заробляла чесно (якщо вірити даним внутрішнього морального камертону, її совість була чиста) і всілякими ризикованими способами, Соня просто продавала свої роботи та комфортно підлаштовувалсь під снобські мистецькі кола Німеччини.
Час ішов, а гроші капали. Невдоволення собою в поліцейської зростала, бо гетеронормативний час ішов, часікі тікали, на неї репродуктивно тиснули, не схвалювали її варіації пристрасті — палкого кохання з роботою. Тут в бій йшли лесбійські жарти, що робота її коханка, а своє лібідо вона задовольняє зі струєю води гідропарку (а що? Промова в про вовка (самотню вовчицю), вона мала на увазі душу. Душу 👮♀️). Важлива душа.
І почала Гануся розповідати як се так сталось, що вона сидить в колі тих, кого вважала аферистками останні сім років, та напивається дешевого/дорогого вина?
— По пляшці не скажеш скільки коштує, — зауважила вона.
— Думаю дороге, — чия це репліка? Чи це важливо, коли в людини катарсис всього життя? От-от настане проходження переродження?
— Це тому що після того як ти зняла етикетку не лишилось слідів клею?
— Або тому що воно набрало пару років, доки стояло прикрасою у вітальні? — додала статистка цієї діалогової сцени.
— Так от…
Далі буде стисло, щоб не напружувати:
Після того, як Ганюша почала ганятись за Дашею по всьому місту, вони почали гратись в даганялки, як в якомусь жіночому романі або детективному трешаку. Поліцейська розпочала персональне розслідування і по краплинках збирала докази, звичайно що шляхами нелегальними. Це свідчило про її персональний інтерес і заводило в якесь травесті-шоу, де жінки рядились в уявлення про жінок з макіяжем та спідницями. Гануся весь час жалілась на зламані нігті, бо барахтатись доводилось на самому соціальному дні.
— Найцікавіше, що то навіть не по моєму ділу слід був, я найобувала тільки товстосумів, — хіхікнула про себе дівчина, але оповідачка було не спинити…
— І продираючись крізь терни до зірок я йшла до мети, хотіла схопити тебе, сексуально подушити…
— А ти зірок з неба не хапала, — трохи токсік, але і сексуальні фантазії про насилля над аферисткою, яку в очі не бачила, також не красять людину.
— Циц! Я тут в ролі переслідувачки. Я досі хижа птаха, наздожену і заклюю.
— Ти вже наздогнала, — шепотом зі сторони.
— Але пазурі ще не вструмила.
— Ти впустиш тут не пазурі, а коріння, тобі з нами сподобається.
— Дякую за гостинність, — вона чокнула свою винну піалу зі стаканами з соком і продовжила.
Настав час походу до манікюрниці, та пліткувала про все на світі, то і справи стосувалось, чи так здавалось — вже і не пригадає дрібниць, до того ж трошки п‘яна. А може то була Зіркославна?
— Во вона у відчаї була, раз пішла шукати шарлатанок до махлі…
Розслідувала ком перипетій, розмовляла з ошуканими хитрущими дідами. Ті ще досвідченішими за підозрювану були. Але, по класиці жанру, ласі до сексу. Жертв злочинів шкода не було взагалі — тут респект. І всі вони якісь огидні були. Той не проклав зайві пару кеме труб, але розворошив асфальт на Пушкінській і тримав так весь сезон дощів, інший запропонував жахливий, з точки зору урбаністики, проєкт, той забудовник розворотив кубло активістів, що захищали старі, цінні історично, рухляді, сей іноземних заводить телят — все не як у людей, у всіх ще якісь багатійсткі загони і хіть.
Ні, не так.
ХІТЬ!
Хоть перев’язуй маткові труби, але хто вони такі — псувати настрій нашій поліцейський?
— Мабуть стадія п‘яного дебошу.
І всі ці мужики реально винні були.
— Звинувачує жертву, — засудили.
— Ти ж агресорка, — дивляться на Дашу.
— Ну так я не себе звинувачую, а її, це такий комічний ефект.
— Аааа, — ментально тьокнули себе по лобах.
І ці хричі всі якісь утиснені мізки та феміністками були. Їх обкрадали, дурили, шили в дурні, водили за ніс, обводили навколо пальця, заливали у вуха, замахували очі, замовляли зуба, та інші ритуали з іншими частинами тіла, а вони все одне та й одне — дівка чарівниця, дівка чарівниця!
— До біса! Не вірю у надприроднє, — статистиці не стало міці терпіти ці пекельні борошна і вона пішла.
— Вона любила наш затишний дім за відсутність мужиків.
— А я що? — ридала поліцейська.
Вона різко усвідомила всю суть людей, коловрат яких пройшла, в пошуках себе та віри в чоловічу стать, вона подивилась на дівчат після років роботи в силовій структурі. Ця ніч її зґвалтувала.
— Ти принесла їх в розмові.
— І все?
— Поживеш з нами, відімкнешся від цього лайна і ніколи не захочеш підключатись до того знову.
— А як же пропаганда, секти і все-таке?
— Так ти то сама собі придумала, нафантазувала.
— А я вірила що ви як амазонки, відловлюєте мужиків, що ходять на шашлик в травневі свята, та того їх… — вона показала якийсь дьорганий жест, під час якого доламала підбор.
— Що «того»? — не зрозуміли засновниці села.
— Їх на шампур…
— Я вегетаріанка, — відмовила Даша.
— А я руки мастити об таке не хочу, — сказала Соня.
— Мені б ваші цінності.
— Так поживи з нами, може і лишишся.
— А що від мене треба?
— Не мати члена і вкластись копійкою в розвиток нашої спільноти.
Останнє прозвучало як секта, але алкоголь дзвонив у вухах. В реальному житті то б і була секта, але її організатором не був якийсь мужик, що хоче кінчати в доньок своїх прихожанок щоб народити «бога» — і на тому добре.
— Ще й бога згадали! Є-Р-Е-С-Ь! — прокричала з сусідньої кімнати статистика. Вона ж відійшла щоб про це не слухати, а тут знову. Ситуація така, що можна й очі закотити, й погорлати серед ночі.
— А ти зірок з неба не хапала, — трохи токсік, але і сексуальні фантазії про насилля над аферисткою, яку в очі не бачила, також не красять людину.
— Циц! Я тут в ролі переслідувачки. Я досі хижа птаха, наздожену і заклюю.
— Ти вже наздогнала, — шепотом зі сторони.
— Але пазурі ще не вструмила.
— Ти впустиш тут не пазурі, а коріння, тобі з нами сподобається.
— Дякую за гостинність, — вона чокнула свою винну піалу зі стаканами з соком і продовжила.
Настав час походу до манікюрниці, та пліткувала про все на світі, то і справи стосувалось, чи так здавалось — вже і не пригадає дрібниць, до того ж трошки п‘яна. А може то була Зіркославна?
— Во вона у відчаї була, раз пішла шукати шарлатанок до махлі…
Розслідувала ком перипетій, розмовляла з ошуканими хитрущими дідами. Ті ще досвідченішими за підозрювану були. Але, по класиці жанру, ласі до сексу. Жертв злочинів шкода не було взагалі — тут респект. І всі вони якісь огидні були. Той не проклав зайві пару кеме труб, але розворошив асфальт на Пушкінській і тримав так весь сезон дощів, інший запропонував жахливий, з точки зору урбаністики, проєкт, той забудовник розворотив кубло активістів, що захищали старі, цінні історично, рухляді, сей іноземних заводить телят — все не як у людей, у всіх ще якісь багатійсткі загони і хіть.
Ні, не так.
ХІТЬ!
Хоть перев’язуй маткові труби, але хто вони такі — псувати настрій нашій поліцейський?
— Мабуть стадія п‘яного дебошу.
І всі ці мужики реально винні були.
— Звинувачує жертву, — засудили.
— Ти ж агресорка, — дивляться на Дашу.
— Ну так я не себе звинувачую, а її, це такий комічний ефект.
— Аааа, — ментально тьокнули себе по лобах.
І ці хричі всі якісь утиснені мізки та феміністками були. Їх обкрадали, дурили, шили в дурні, водили за ніс, обводили навколо пальця, заливали у вуха, замахували очі, замовляли зуба, та інші ритуали з іншими частинами тіла, а вони все одне та й одне — дівка чарівниця, дівка чарівниця!
— До біса! Не вірю у надприроднє, — статистиці не стало міці терпіти ці пекельні борошна і вона пішла.
— Вона любила наш затишний дім за відсутність мужиків.
— А я що? — ридала поліцейська.
Вона різко усвідомила всю суть людей, коловрат яких пройшла, в пошуках себе та віри в чоловічу стать, вона подивилась на дівчат після років роботи в силовій структурі. Ця ніч її зґвалтувала.
— Ти принесла їх в розмові.
— І все?
— Поживеш з нами, відімкнешся від цього лайна і ніколи не захочеш підключатись до того знову.
— А як же пропаганда, секти і все-таке?
— Так ти то сама собі придумала, нафантазувала.
— А я вірила що ви як амазонки, відловлюєте мужиків, що ходять на шашлик в травневі свята, та того їх… — вона показала якийсь дьорганий жест, під час якого доламала підбор.
— Що «того»? — не зрозуміли засновниці села.
— Їх на шампур…
— Я вегетаріанка, — відмовила Даша.
— А я руки мастити об таке не хочу, — сказала Соня.
— Мені б ваші цінності.
— Так поживи з нами, може і лишишся.
— А що від мене треба?
— Не мати члена і вкластись копійкою в розвиток нашої спільноти.
Останнє прозвучало як секта, але алкоголь дзвонив у вухах. В реальному житті то б і була секта, але її організатором не був якийсь мужик, що хоче кінчати в доньок своїх прихожанок щоб народити «бога» — і на тому добре.
— Ще й бога згадали! Є-Р-Е-С-Ь! — прокричала з сусідньої кімнати статистика. Вона ж відійшла щоб про це не слухати, а тут знову. Ситуація така, що можна й очі закотити, й погорлати серед ночі.