Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
–1–
На сніданку було тихо – неділя. В неділю люди спали та часто пропускали сніданок взагалі, проте Гаррі мав справу – вони мали подумати про їхнє зілля.
– Нам ще треба знайти пір’я Бельбаса та сонофорну квасолю, – прошепотіла Джині, аби Герміона їх точно не почула та не почала казати про те, що в останній рік вони мали приділити час їхньому навчанню та більше не гратися, як другокурсники.
Але запитати її таки треба було – тільки вона могла знати бодай в теорії, звідки можна було дістати цього птаха чи квасолю. Гаррі дуже сильно сумнівався, що її можна було б купити на ринку серед моркви та томатів. Звісно, що він був дуже далеко від садівництва, та міг здогадатися, що так просто їх не знайти в Лондоні ти Гоґсміді.
– Може, запитати в Слизорога? – запропонував Рон, на що він отримав від Герміони погляд, повний підозри. – А що, він любить давати поради своїм учням.
Слизоріг дійсно любив допомагати учням, коли вони того потребували – одна тільки допомога Тому чого варта була.
Їхні плани були приречені лишитися незавершеними того ранку, адже у Залу зайшов Мелфой. І це, саме по собі, не було надто дивним явищем (дивним було тільки те, що він зайшов один), адже він завжди вставав доволі рано, на відміну від самого Гаррі. Та ніхто б і уваги не звернув на нього, якби хлопець замість свого місця за столом Слизерина не пішов в бік Ґрифіндора. Помилки бути не могло – їхні столи стояли якраз біля протилежних стін, тому Драко або йшов до Ґрифіндора, аби захотів розбити голову об стіну.
– Сподіваюсь, він таки вирішив розбити голову, – не зраджуючи своїм принципам, поділився Рон. Гаррі мав погодитися з ним.
Висловити свою думку він не встиг – очевидно, що Драко йшов не просто до столу Ґрифіндора, а він йшов до самого Гаррі. Попри всі розумні думки, це трохи лякало. Невже він зрозумів, що Поттер насправді робив в тій кімнатці, і вирішив привселюдно зламати його плани? Це дійсно вбило б весь сюрприз.
Проте, як тільки він підійшов, в залі не роздалось ніяких слів чи звинувачень. Навіть навпаки, Драко стояв трохи осторонь та дивився будь-куди, аби тільки не на Гаррі – присутні в Залі на нього уваги не звертали, і воно не було дивним. Була дев’ята ранку, ніхто в здоровому глузді так рано не прокидається. Та тільки в його рухах не було ніякої скованості чи зляканості – немов він просто чекав, допоки Поттер зверне на нього всю свою увагу. Поттер звернув – давно вже, але не час думати про це.
– Не думай, що своїм ножем зможеш переплюнути мене, – і, поклавши коробку перед Гаррі, він повільним, задоволеним собою кроком пішов до свого столу, де на нього вже чекала Пенсі.
Тим часом за столом Ґрифіндора запала тиша – всі дивились на коробку. Вона не вибухала та не намагалась з’їсти Гаррі – навіть навпаки, з неї пахнуло чимось приємним. Сама коробка була доволі гарною, якщо не думати про те, що її дарував саме Мелфой. Невелика, запакована в зелений папір, з одного боку могло здатися, що це був натяк на колір очей самого Гаррі, проте Гаррі знав Мелфоя достатньо, щоб розуміти, що це була жалюгідна спроба показати, чий гуртожиток краще. Нічого нового і дивного, власне.
Попри всі здорові думки, що не варто було її відкривати, Поттер знову не послухав їх. Для чого слухати те, що йому не подобалось?
– Гаррі! – все-таки заговорила з ними Герміона. – Куди ти знову вляпався?
– Чому одразу ж вляпався? – така недовіра з боку подруги неприємно вкусила його в серце. Гаррі магічний світ врятував, а тут тільки подарунок. – Макґонеґел хотіла спробувати практику дружби …
– Програму посилення дружніх стосунків між студентками Гоґвортсу.
– Як скажеш, – втоплено погодився Гаррі, навіть не думаючи якось сперечатися щодо назви цієї секти. – І от ми тепер стали друзями.
Рон засміявся – голосно та зовсім нестримно, без страху показати, що він анітрохи не вірив в його слова. Джині поводилась майже так само, як і її брат, тільки замість того, аби просто сміятися, вона вдарила друга в руку, немов то могло вибити з нього реальну правду. Якби Поттеру не було настільки все одно, то він точно вляпався б в якусь авантюру, аби доказати їм зворотне. На щастя всім, він не був мультизадачним.
– Найбільше гівно, яке я коли-небудь чув від тебе, – чесно зізнався Рон та забрав коробку до себе, аби обережно (ні) відкрити її самому. Гаррі не став її виривати, адже якщо Мелфой таки поклав туди щось вибухове, то так він сам міг лишитися чистим та живим.
Як тільки коробку було відкрито, то Поттер відчув … запах пирога. Звичайного пирога, який в Гоґвортсі подавали нечасто. Гаррі його любив, і про це знали всі, хто взагалі був знайомим з ним довше місяця. Та тільки дивина була в тому, що Мелфой знав про це. З усіх людей, Гаррі подумав би про нього найостаннішим.
– Тут записка, – з питанням в голосі сказав Рон та простягнув другу маленький папірець.
Може, це була кричалка, яка мала зганьбити Гаррі Поттера на всю залу?
Варто було її відкрити, як одразу ж стало зрозуміло, що це дійсно була просто записка. Нічого особливого, окрім людини, яка її прислала.
«не думай, довбню, що я дозволю тобі так легко мене перемогти в такій дурні, як подарунки, бо я в цьому майстер. не знаю, яким чином ти будеш різати пиріг без ножа, але удачі»
– Не буду різати, – тільки й сказав сам собі Гаррі, відламуючи собі шматок.
Пиріг був дійсно непоганим, якщо не думати про те, що там могла бути отрута. Звісно, Гаррі міг сказати, що Мелфой не був таким дурним, аби ось так труїти людину у всіх на виду, але на шостому курсі він намагався це зробити, тому не варто було так сліпо вірити всьому, що підкидав його мозок. Одного разу він навіть змусив Гаррі думати, що Снейп був гарною людиною, вартою почесного звання героя. Як гарно, що Невіл в ахуї вдарив його в обличчя з такої сили, що вся дурня висипалась додолу (здавалось, що разом з дурощами з нього висипалось кілька зубів, але Герміона сказала, що вони й так були кривими).
– Гаррі, ти кинув в нього ножа? – трохи в щоці запитав Рон, передаючи записку через Джині одразу ж в руки Герміоні.
– Та чого кинув, – невже вони дійсно вірили, що Гаррі міг кинути ножа і настільки промазати, що Драко ходив би не своїх двох ногах. – Подарував.
Йому ніхто не повірив. Ну нічого, йому так само не вірили на шостому курсі, і ким виявився Мелфой?
Кинувши погляд через залу, Гаррі очікував побачити погляд Драко, направлений на нього. На жаль, Поттер ледве зміг побачити стіл Слизерина, про окремих людей за ним він і казати нічого не міг.
– Куди ти дивишся, Гаррі? Мелфой вже давно пішов.
Мабуть, треба було припиняти читати ночами тільки зі світлом з палички. Проте навіть зі своїм зором Поттер міг сказати одне – він приймав гру тхора і збирався перемогти в ній.
–2–
– Гаррі, тобі не здається, що це трішки занадто, як для п’ятого побачення?
– Мерлін, Роне, я повторюю, це не побачення.
Перед ними стояла картина. На картині був Драко.
Рона ледь не знудило, Джині завчасно втекла і лишила брата вирішувати свої проблеми зі своїм найкращим другом. Іноді Візлі навіть думав, що йому не варто було сідати в те купе багато років тому, а лишитися стояти в тамбурі. Так, незручно, зате зараз не було б необхідності нести цю кляту морду Мелфоя на картині та дозволяти фіксації – закоханості – Гаррі прогресувати далі. Він закривав очі, коли Поттер відправив набір для догляду за тхором, але без тхора. Він мовчав, коли у відповідь Гаррі отримав дитячий набір перевідних татуювань, аби закрити його шрам і обличчя в цілому. Рон дійсно мовчав – з криками, але мовчав – і по-тихому шукав з Джині на пару пера Бельбаса. І поки Поттер сходив з розуму, вони їх знайшли навіть без допомоги Герміони (але з допомогою Джорджа).
І поки до молодого місяця лишалось зовсім трохи, Гаррі вирішив перейти всі межі – подарувати картину. На щастя, його вдалось вмовити не малювати її самостійно і тим паче на стіні Великої Зали, адже після такого їх могли не те щоб вигнати, а змусити відпрацьовувати й відмивати всі стіни в замку.
Герміона казала, що Гаррі трохи притрушений та шалений, проте сам Поттер відмовлявся приймати критику від людини, яка запропонувала вилетіти з Ґрінґотса на драконі. Рон його здебільшого не критикував, а тільки вмовляв підсипати якийсь порошок, щоб Драко зачухав себе до смерті, чи кинути закляття, щоб не бачити його біляву морду бодай якийсь час. Попри все бажання так зробити, Гаррі відмовлявся.
– Як думаєш, сова долетить з нею до Мелфоя?
– Радше в Мелфоя.
Друг його не почув. Або ж почув, але вирішив проігнорувати, що було більш ймовірним.
Рон зовсім не розумів його – якщо Гаррі так ненавидів Мелфоя, то нащо було робити подарунки? Якщо був закоханий, то чого просто не сказати про це? Візлі трохи розчаровано подивився на Гаррі та його спроби підняти цю картину – в цьому випадку, бажано було хоча б зрозуміти, що він був закоханий.
І без слів прощання чи пробачення, Гаррі повільно пішов в бік підземелля. Про те, що він чарівник і міг магією понести її за собою, Рон вирішив не казати. Кохання – то річ важка.
///
Вибір подарунка Гаррі не міг пояснити. Просто посеред ночі, після того, як він з’їв все, що було на кухні, він подивився на себе в дзеркало і вирішив, що варто картину. І зрештою, Мелфої люблять виділятися такими багатством, тому варто було і Драко придбати таке гівно. Сам Поттер не витримав би стільки часу проводити з видом самого себе, але такий самозакоханий тхір любив подібне.
– Ти взагалі притрушений?
Реакція була очікувана. Особливо беручи до уваги факт того, що на картині Драко був в кольорах Ґрифіндора. Це сталось … абсолютно не випадково. Гаррі навіть виправдовуватися не збирався, адже нащо? Він дійсно цього хотів – Мелфой же ненавидів ці кольори.
І все сталось настільки вчасно, що як тільки Драко розвернув картину, то в коридор вийшли інші слизеринці. І перше, що вони побачили, це гордого Драко з червоною краваткою. Пенсі кинула погляд на червоного, як та клята краватка, Мелфоя та пішла далі коридором на заняття. Блейз залишився і занадто зацікавлено розглядав всі деталі картини, але, що більш цікаво, реакцію самого Драко на них.
– Ти швидко позначив свої наміри, Поттере. Сподіваюсь, ти знаєш, на що підписуєшся.
І пішов, гордо піднявши голову.
Між хлопцями запала тиша – Драко думав, а Гаррі … просто стояв і робив звичні гаррині речі (удавав, що мав бодай трохи розуміння того, що відбувалось навколо нього). Насправді він думав про те, що Мелфою таки пасував червоний. А ще він думав і знав напевне, що ніколи йому про це не скаже.
– Тобі пасує червоний.
Гаррі рідко коли слухав той самий голос здорового глузду. Герміона взагалі казала, що він не мав той голос здорового глузду – вона часто щось йому казала, але Поттер не міг згадати, що саме, бо він її не слухав, зайнятий думками про способи виведення Мелфоя на чисту воду. Поки виходило виводити його не емоції – і не завжди (ніколи) на позитивні.
Так і зараз, Драко стояв червоний, як і прапор на картині, та дивився зі справжнім бажанням вбивати. Якби не школа та живі картини навколо, він міг би це дійсно зробити. Проте щось підказувало, що наступний подарунок не варто було взагалі відкривати задля власного здоров’я.
– І що мені робити з цим одоробло? – доволі спокійним, як для такої ситуації, голосом запитав Мелфой.
– Можеш молитися на нього.
На обличчі навпроти – проти волі самого хлопця – розлилось нерозуміння, і Гаррі кілька митей дивився на нього, не маючи жодної ідеї щодо такої реакції.
А потім він раптом зрозумів.
– Молитися – це коли ти встаєш на коліна та довго …
– Тебе головою вдарили, Поттере?
– … читаєш молитви, – тихо, майже напівголосно закінчив речення Гаррі та зиркнув на розгніваного Мелфоя. Хлопець знав, як саме звучали його слова, і він насолоджувався кожною секундою ніяковіння Драко. Дуже шкода, що Блейз вже пішов до того часу, адже в такому випадку Гаррі міг би спати спокійно, знаючи, як сильно страждав Мелфой від знущань його друга.
На замість криків чи погроз – як то бувало повсякчас – вираз Драко змінився. Чи то він дізнався щось, що не мав знати, чи то вигадав спосіб помститися Поттеру, проте він почав уникати його погляду, а потім, не кажучи й слова кривого в бік Гаррі, розвернувся до свого гуртожитку. Хлопець очікував, що ця картина опиниться на його голові, проте замість цього Мелфой втомлено затягнув її до себе, так само не згадуючи про магію в його тілі.
Невже Гаррі перейшов межу?
///
– Мерлін і його яйця, я закохався в Поттера.
Пенсі навіть не підняла голові від своєї книги з Історії Магії. Навіть після того, як друг впав майже на неї, дівчина забрала її собі на коліна та продовжила читати так, немов то не її друг вмирав від свого дурного серця.
– На твоєму місці я краще б просила яйця Поттера, а не Мерліна, – над її головою ледь не зірвався Драко.
– На що я взагалі сподівався? – немов він не знав, з ким дружив та спілкувався. Від них слова доброго дочекатися не можна було, а тут ще і Пенсі образилась на нього через якусь невідому йому причину.
– На яйця Поттера, я думаю?
Мелфой розпачливо застогнав, зиркаючи на картину перед собою. Саме через неї почалися всі проблеми – саме через це жахіття Гаррі ледь не спричинив в його тілі серцевий напад. Проте знищити її Драко не міг – це ж подарунок, навіть якщо гівняний.
– Я тебе іноді ненавиджу.
Окрім цього Пенсі більше нічого не сказала, і Мелфой був неймовірно вдячний за це – ще одну розмову про яйця Поттера він не витримав би.
Проте в його голові народилась ще одна ідея – прекрасна та геніальна. Він просто мав підкупити Поттера та змусити його закохатися.
А Драко завжди перемагає.
–3–
Драко перестарався.
Проте це він подумав вже занадто пізно, якраз в той момент, коли очі Поттера настільки полізли на лоба, що його не вистачило, і хлопець зависнув на кілька митей прямо посеред зали.
Почалось все якраз після інциденту з картиною, після якого Мелфой почав насідати на Гаррі з новою силою та дарувати все більше і більше дорогих подарунків. Гроші на них у нього, взагалі-то, були – він же не був настільки дурним, аби віддавати Міністерству всі статки, які вони мали. Саме тому вони посадили його батька, продали свій дім та переїхати в тихіше та менше місце.
І залишки своїх грошей Драко вирішив витратити саме на того, хто міг цим грошима собі сраку підтирати.
Спочатку були якісь светри та шарфи – будь-що, що не викликало б зайвих питань. Проте одної ночі, коли Мелфою було особливо сумно, він вирішив зробити фінальний крок, який Поттер зміг би перестрибнути тільки якби він подарував сам себе. Проте, наскільки Драко знав, Поттер такого робити не збирався (на жаль).
Саме тому Мелфой, відчуваючи наплив дивної енергії, під галас коридору віддав Гаррі ключ.
– Ти … даруєш мені дармовис*? – на його обличчі було так і видно недовіру до Драко. Сам Драко на інше і не чекав, проте воно все одно якось неприємно било десь під ребра.
– Відкрий очі й не будь таким бовдуром.
Гаррі й відкрив.
Власне, саме від цього його очі й полізли кудись на потилицю від шоку, адже …
– Мелфой, ти йобнутий? Нахуя мені каділак?
Поттер показував на маленьку записку, яку, здається, в закоханому угарі написав сам Мелфой.
« на тобі ключі, тримай,
їдь собі, панти ганяй.
(якщо розіб’єш цей каділак,
я розіб’ю тебе)»
Однак питання, як на Мелфоя, було доволі дивним – хто не хотів би отримати собі каділак в подарунок? Безплатний, гарний, новий та знов безплатний.
Очевидно, що Герой, адже він взагалі був повний несподіванок та дивнощів (і грошей, на які він міг купити собі хоч десять таких).
– І що я тепер маю робити? Ходити співати «я тепер крутий чувак»?
– Їздити. Для цього і треба машина.
Гаррі, здавалось, стримував останні клітини мозку, аби не зірватися прямо посеред коридору. Як він мав реагувати на цілу (яке щастя, що не половину) машину, повністю в його розпорядженні? Звісно, що його ідея з картиною теж не була найкращою, проте навіть за ціною вона значно уступала цій машині. Він не збирався її приймати – він був чарівником зрештою, щоб що йому була ця машина?
– У мене навіть прав немає.
Проте у Рона … їх теж не було, хоч був досвід водіння машини. Звісно, що він міг би віддати її Артуру, аби він її перетворив на нову летючу машину, яка не один раз рятувала їхні життя, проте …
Вперше за весь час їхнього суперництва в Гаррі зародились совість та сумніви.
– Буде приводом отримати.
А йому все по цимбалах.
– Останній раз, коли я їздив на машині, мене ледь не вбило дерево.
– Не бачу проблеми.
І головне, що усміхався стояв так самовдоволено, немов досяг свого призначення в житті. Його усмішка дратувала, і Гаррі відчував всім своїм тілом, що її треба було стерти з обличчя. Може, переїхати його тим каділаком? На жаль, в саму школу машина не заїхала б, а вивести його на вулицю було б занадто підозріло. Залишалось думати.
– Кого я кататиму на цій машині? Я завжди сиджу в школі і …
– Та хоч мене на побачення, Поттер, припини тут нюні розводити.
Гаррі, який всіма силами намагався відмовитися від такого подарунка, застиг з ключами в руці. Застиг і Драко, не очікуючи таких слів від себе. Та забрати їх вже не вийшло б, адже це тільки показало б його немічність та боягузтво. Та і якщо бути чесним, то це не було цілковитою брехнею – десь всередині себе Мелфой розумів, що хотів би, аби Поттер катав його на цьому каділаку куди-небудь, куди тільки його уява захотіла б. Сказати про це слова він не наважився б приблизно ніколи.
– Не думай, що я не зроблю це.
Якщо це був виклик – це не був виклик, а тільки ґейпаніка, яку Драко не зміг заспокоїти – то Гаррі приймав його. Звісно, що Рон на це вдарився б головою об стінку, а Герміона підкотила б очі, проте якщо це доказало б Мелфою, що Гаррі був краще за нього, то воно того було варте.
Як доросла та свідома людина, Поттер мав сказати Драко, що їхні жарти вийшла за всі межі й машини дійсно були занадто дорогими, як для змагання. І не тому, що Гаррі не міг би подарувати щось дорожче, а тому, що для Драко – і його відсутніх статків – то була зависока ціна. Як гарно, що Гаррі не був дорослою та свідомою людиною. І він міг робити буквально будь-що. Власне, хто йому заборонив би? Батьки чи хрещений?
Поттер пішов до себе в кімнату із легкістю на душі, поки Мелфой жалюгідно вмирав від серцевого нападу. Щоб що він закохався в такого бовдура?
– 4–
Молодий Місяць.
Якщо той час, коли треба було варити Сироватку Правди. Якщо все пішло за планом, то через місяць вони матимуть найкраще зілля, яке могло б принести трохи радості на Різдво. Чи жорстоко це? Абсолютно так. Чи зупинило б це їх? Абсолютно ні.
– Все взяли? – командним тоном залетіла у вітальню Джині, ховаючи собі в кишеню власного срібного ножа.
Рон зиркнув на свою торбу. Він її тільки що склав, навіть не продивившись потрібні інгредієнти. І Рон прекрасно знав, що якщо не продивитися її знов, то вони обов’язково щось забудуть, а Джині їх скине з вікна. Гаррі знав, що вона могла скинути їх.
На всякий випадок вони сиділи у вітальні Ґрифіндора, а не спільній восьмого курсу, адже там була Герміона, яка точно могла б помітити їхню присутність, а потім і відсутність. На жаль, знов довелось від неї ховатися, проте щось підказувало, що дівчина взагалі не була проти не бути присутньою на їхніх ідеях та просто пожити у власне задоволення.
Візлі знов розклав сховане та голосно – проте не занадто – почав називати все, що бачив:
– Пір’я Бельбаса, дванадцять штучок. Язик гадюки … до речі, Гаррі, нам не треба ціла гадюка, а тільки її язик.
– Бери, що дали.
– Отже, у нас тут є … десять унцій порошку місячного каменю, три сонофорної квасолі та … вода для зілля, – задоволено підсумував Рон. – Все є.
Джині вийшла зі своєї кімнати, одягаючи на ходу на себе теплу мантію – все-таки на вулиці вже випав перший сніг. Звісно, що він ось-ось мав знову розтанути, проте навіть ці сніжинки вже принесли морози. Хворіти Джині не планувала.
В руках дівчина мала якийсь флакончик, який Гаррі з такої відстані побачити не міг.
– Флакон Птолемея.
І чого вона його мала при собі?
///
Своє перше незаконне зілля Гаррі варив – а точніше просто стояв поряд – в жіночому туалеті, де літала Плаксива Мірта. Тоді їм було по дванадцять, і вони ще навіть не знали про те, що чекало на них попереду.
Цього разу вони більш підготувались, більше життя побачили та вперше за весь час не мали плани знищити Волдеморта. Вперше вони, як реальні підлітки, хотіли повеселитися. Йти Рон запропонував не в туалет (він нетаємно не любив Мірту), а в закинутий кабінет, де вже років сорок не бувало уроків. Ймовірно, що Гаррі бачив його колись, проте за погонями з боку Смертежерів чи шпигунством за Мелфоєм він зовсім не звертав уваги на такі деталі, як кабінети чи стіни Гоґвортсу. В ньому могли проводити парад, а Поттер тримав би карту біля носа та все шукав би точку з іменем «Драко Мелфой». Не те щоб він був надто одержимим ним, проте іноді дійсно цікавився життям однокурсника (десь збоку Герміона занадто голосно кричала, що не іноді, проте, знову ж таки, Гаррі мав схильність не слухати її).
Вони вийшли в порожній коридор, який був занадто темним навіть для ідеального зору Джині – тут освічення не було, адже ніхто і не ходив в цих краях, а Місяць був занадто молодим, аби заповнювати приміщення своїм світлом. Кожен їхній крок відбивався від нудних і холодних стін, проте самого Гаррі то не хвилювало – допоки ці стіни не намагались його вбити, йому на них було по цимбалах.
Проте хвилювало його світло з іншого краю коридору – там хтось йшов. Ховатися не було куди – принаймні всі точно не влізли б. Поряд з ними – в трьох кроках назад – висів гобелен, що закривав маленьку порожнину прямісінько в стіні. Туди могла влізти тільки Джині, і вона зробила це без жодного укусу сумління. Остання надія була на Мантію Невидимості, яку із собою ніс Рон, та як тільки Гаррі повернувся взяти її, Візлі вже не було на тому місці.
– Ти Гаррі Поттер, тобі нічого не буде за порушення комендантської години, – почулось від стіни трохи подалі від хлопця.
– Дякую, друже.
За спиною почулись кроки, і тої ж миті Гаррі побачив власну тінь.
– З ким ти розмовляєш?
Ну звісно ж, це мав бути саме Драко Мелфой власною персоною.
З початку року, коли на обличчя Мелфоя завжди був присутній вираз ненависті та зневаги, щось змінилось. Він вже не кидався на Гаррі з приводу чи без – іноді Гаррі сумував за цим – він не намагався перетворити його життя на пекло (хоч в нього це і так бездоганно виходило). Чи то Драко заспокоївся та переріс свій доволі агресивний перехідний вік, або ж щось дійсно стало приводом ззовні. Гаррі не знав, проте загадки його завжди захоплювали та змушували не спати ночами.
– Сам з собою.
Всі ж розмовляють самі з собою – Гаррі читав, що це ознака геніїв; головне, аби з ним у відповідь ніхто не розмовляв.
Ще кілька митей стояння просто посеред коридору, і все могло б набрати зовсім небажаних поворотів – їх могли помітити, або Драко зрозумів би, що і до чого. Цього не можна було допускати ні в якому разі. Виплутуватися зі складних та зав’язаних ситуацій Гаррі завжди вмів.
– Я хотів подарувати тобі нічну прогулянку.
Він всіма силами намагався не думати про всю ту кількість жартів, які він буде слухати до кінця життя від Візлі – йому дійсно варто було ще раз подумати над його вміннями думати швидко в стресових ситуаціях.
– Тобто побачення?
Через погане світло Гаррі не міг сказати, з якими емоціями Драко казав ці слова, проте навіть з усім світлом світу він не зміг би подивитися йому в обличчя. У вухах дивно шуміло, і хлопець навіть спочатку подумав, що його вдарили по голові, як в дитинстві. Щось тягнуло в душі від одної думки про ймовірне побачення з Мелфоєм, навіть якщо Гаррі краще за будь-кого знав, що він відмовиться одразу ж, як почує ці слова. Не було навіть найменшого шансу, що Драко погодився б на прогулянку з Гаррі посеред ночі.
– Гаразд.
Щось дивне сталось – Гаррі почулось, що Драко погодився з ним на побачення. Мабуть, то Рон вирішив пожартувати та тихо прошепотів ці слова, що Поттер однаково бажав і не бажав почути.
– То ми йдемо? – проте Мелфой не підходив від нього, а тільки дивився своїми очима, повними сірини дощового неба, та тримав паличку, запалену з кінчика.
– Гаразд.
Гаррі не мав права відступати – він мав переграти Мелфоя в цій грі й переплюнути той клятий каділак. Саме через це він з червоними щоками (які точно не було видно в темряві коридору) пішов кудись вперед, сподіваючись, що Рон та Джині не чекатимуть на нього.
///
Та звісно, що вони не чекатимуть, проте в той момент, коли Драко спокійно і тихо йшов збоку від самого Гаррі, він не міг думати бодай про щось, що не починалось на ДРА і закінчувалось на КО з білявим волоссям. Такого не було … з курсу шостого, треба визнати, і Поттер не знав, чи дійсно йому подобалось знов тонути в цьому волоті залежності від Мелфоя. Тоді над ними більше не висіла смертельна небезпека, а сам Мелфой не планував завести Смертежерів до замку. Вони, вперше за все життя, були кинуті самі собі – вони могли вирішувати, що робити зі своїм життям самі. Гаррі не знав, що з ним роботи, як чесно.
Саме тому ця прогулянка – щось, що не вписувалось в плани Дамблдора – стала немов ковтком свіжого повітря.
– Куди ти нас ведеш?
Гаррі не знав.
Він не відповів, а тільки йшов вперед закрученими коридорами Гоґвортсу, відчуваючи такий бажаний спокій. Знаходитися з Драко в одному приміщенні й не бажати його вбити було дійсно неймовірним відчуттям спокою для душі Гаррі.
Ці стіни відчувались домом – тим місцем, яке Поттер навіть не знав, що міг би мати. Важко було уявити біль, який він відчував би, якби тої весни все сталось по-іншому і він втратив цей дім назавжди. Ймовірно, якісь емоції відбились на обличчі Гаррі, адже Мелфой дивно зиркнув на нього та зрівняв їхні кроки. Він нічого не казав, а тільки тихо крокував поряд. Не підганяв і вперше не вимагав у Гаррі бодай якихось слів чи дій. Мелфой просто був.
В тиші вони дійшли до астрономічної вежі. Якраз тої вежі, на якій помер Дамблдор. Гаррі всіма силами обходив це місце десятими дорогами, аби тільки не згадувати очі Албуса, повні сліз та каяття. Якийсь час Поттер прокидався посеред ночі через жахіття, що душили його, і Гаррі було боляче, що він так і не зміг нічого зробити тоді. Відчуття, що все його тіло вмерло назавжди, не здатне поворухнутися, і досі змушує кров завмирати в жилах. Проте найстрашніше тої ночі було тоді, коли він знов зміг рухатися, коли тіло Дамблдора впало на землю, забираючи його душу за собою. Звісно, що з того часу його погляд щодо директора змінився – проте той жах, який відчував ще шістнадцятирічний хлопець, не міг пройти так легко.
Мелфой зрозумів причину затримки, проте знову не сказав і слова про це. Поттер не пам’ятав, щоб Драко заходив до цієї вежі на додатковому курсі. Можливо, не тільки його душили спогади минулого, і він, не маючи змоги втекти від самого себе, забивав голову дурницями. Проте Мелфой фиркнув та пішов до сходів на вежу. Не зупинився, проте дав Гаррі право обирати – розвернутися назад чи піти за Драко. Гаррі, звісно ж, пішов за Драко. Зрештою, він все де мав переплюнути його в подарунку.
Холод бився в обличчя Гаррі – на вулиці вже був прохолодний листопад. Проте листя вже давно опало, а всі голі вітки були ледве побілілими – випав сніг.
– Хто б подумав, що ти маєш романтику в собі, – вперше за вечір промовив Мелфой, не розвертаючись від виду перед собою. Там було озеро, були дерева та всі ті землі, які люди захистили власною кров’ю.
Гаррі не став казати, що це була просто спроба відвернути його увагу від незаконного варіння зілля. Здавалось, що в той момент це було б неправильно. Немов … немов Гаррі дійсно хотів піти на побачення з Драко, тільки приховував своє бажання за сімома замками й тільки тої миті він розгледів те, що ховалось від його погляду.
– Я ж …, – мав переплюнути каділак, хотів сказати натомість Гаррі, проте слова застрягли в горлі, – обіцяв.
Мелфой не повернувся, ніби спеціально уникаючи погляду Гаррі.
Його обличчя було блідим у слабкому світлі місяця – він тільки набирав силу, проте навіть так маленькі вогники відбивались в його сірих очах. Раніше Поттер думав, що його сірі очі були порожніми та сухими, проте в той момент, коли вони стояли майже впритул, здавалось, що в них були всі емоції світу. Ймовірно, Гаррі надихався сонофорною квасолею, інакше не можна було пояснити всі ті думки, що виникали в голові.
Проте Драко дійсно був гарним, особливо коли не відкривав рота.
– Що ти робив в коридорі? – не міг не запитати Гаррі. Свою присутність там він вже пояснив, проте Мелфой і слова не сказав про себе.
– Гуляв.
– Посеред ночі?
– Не тобі мені дорікати.
Це було справедливо – Гаррі в коридорі побачити було легше вночі, аніж вдень, як у всіх нормальних людей. Іноді, коли від нього щось треба було, на нього влаштовували полювання вночі, хоч важко було вполювати того, хто мав карту.
– Куди ти дів мій каділак? – через якийсь час тиші запитав Драко, все так само не дивлячись на самого Гаррі.
– Мій каділак, – виправив його Поттер, на що отримав схвальне мугикання. – Відправив його Артуру.
Драко нарешті повернувся до Гаррі, аби зустрітися з його поглядом, повним нерозуміння. Це ж була його машина, та і Гаррі казав, що вона йому не була потрібна. Мерлін, він навіть не мав прав, аби водити її, і, власне, самого бажання її водити. Проте Мелфоя це не заспокоїло, і він дивився на хлопця так, немов він його мати продав (якби продав батька, то, Гаррі чомусь здавалось, Драко зміг би навіть подякувати.
І Гаррі трохи засміявся, мовби забуваючи, де взагалі стояв. Немов то не в цьому місці колись Снейп вбив Дамблдора, а Гаррі в паніці дивився, як Гоґвортс заповнювався темрявою. Тепер то все було спогадами – гіркими та неприємними, які ще довго отруюватимуть його життя, проте то було в минулому. А це – він і Драко під слабким світло Місяця – було реальним, воно було тоді, зараз. І все це було занадто для одного Поттера, і …
Ох.
Ось воно що.
Можливо, Гаррі дійсно реально хотів цього побачення з Драко. Не з Мелфоєм, а саме з Драко. Щоб не думати про те, як переплюнути його подарунок, або перемогти у варінні зілля – просто стояти поряд, бо так того хотілось. Гаррі просто … закохався в Мелфоя, і з шостого курсу нічогісінько не змінилось. Раніше це почуття було перемішане з ненавистю та бажанням перемогти, там було повно провини та скорботи, аби діставати ще щось. Гаррі тоді не розумів нічого, а особливо себе. Після війни … не часу був думати про таке. Не час шукати та діставати старі емоції, адже вони, як розпечені леза, різали глибоко та точно в ціль.
Проте зараз … зараз він мав весь час у світі. Гаррі не хотів час, він хотів Драко. Це було нездійсненною мрією.
Якщо Мелфой помітив затримку в його словах, то він промовчав. Вони так і стояли до раннього світанку, споглядаючи, як сніжинки падали на голі вітки дерев. Вранці ніхто з них не згадував цю ніч.
///
– Перемагає зілля Гаррі й Драко!
Герміона плескала в долоні голосно, не маючи старого і їй відтінку заздрості та незадоволення, як воно було на шостому курсі. Вона бачила, що вони робили його самі, роблячи сотні помилок весь час. І, можливо, після війни вона вже не бачила сенсу в тому, аби бути найкращою у всьому. Зрештою, Герміона завжди підтримувала Гаррі (окрім його ідеї знищити школу та її спокій, проте в цей момент всією підтримкою та допомогою займався Рон).
Драко стояв поряд з ним, на обличчі не було і тіні тої розслабленості, як тої ночі на астрономічній вежі. Проте в той момент, коли ніхто не дивився в їхній бік, Мелфой трохи нахилився до його вуха:
– Дарую тобі цю перемогу.
О ні, Гаррі Поттер абсолютно точно програв Драко Мелфою.
НОТАТКИ
*предмет, який чіпляють, підвішують до чого-небудь для прикраси і т. ін.; підвісок, підвіска.
(мені програма кинула цей варіант, тому я використовуватиму саме його)