Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
– 1–
Гаррі планував провести восьмий курс в цілковитому спокої та тиші.
На це у нього були всі умови – додатковий курс поселили в окремий гуртожиток, адже хай їх і мало, але місце таки вже дорослі люди займали достатньо. Та і взагалі, вона вже дорослі, можна було б і виділити власне місце. З гуртожитків їх не виганяли, тому незроблене домашнє завдання Поттера чи Візлі вплинуло б на бали Ґрифіндора. Воно і впливало – Герміона відмовилась бодай чимось їм допомагати, адже на носі були НОЧІ, які гарно було б хоча б не завалити. Проте вона так само казала про СОВ, які Гаррі й Рон склали напрочуд неймовірно (на думку Гаррі й Рона) (Герміона в цей момент багатозначно мовчала). І нічого вони не завалять ці іспити!
Так от, рік мав бути спокійним та тихим.
Допоки він не прийшов на урок зі Слизорогом. Власне, чого він взагалі міг очікувати від цього стариганя? Він же завжди був помішаний на дружбі та якихось зібраннях. Рон навіть якось зауважив, що він на сектанта схожий – особливо з його пишними вусами. Герміона заперечувала, але Гаррі мав погодитися – його пузо теж додавало кілька балів до образу.
– Пані Макґонеґел запропонувала нову технологію для навчання, яку ми запроваджуємо в на наші заняття.
Гаррі мав одразу ж запідозрити щось неладне – не міг Горацій так натхненно казати щось, що сподобалося б самому Гаррі. Але він в той момент кривився від морди Мелфоя і забув слухати слова професора.
Дуже даремно, але ж вчаться на своїх помилках?
– Вчаться, Гаррі, щоб потім їх не повторювати, – прошепотіла Герміона, коли Гаррі забуркотів про несправедливість долі, – а ти навіть не пам’ятаєш свої помилки.
– Повтор – мати потвор.
Герміона вдарила по голові (і Гаррі, і себе від розпачу).
– Ну я не сказав би, що ти дуже потворний, – Рон з посмішкою торкнувся плеча, ніби намагався його так підтримати. Гаррі у відповідь тільки криво підняв кутики губ.
– Дякую, друже.
Рон мав досить задоволений собою вигляд.
Герміона качала головою.
Гаррі відволікся на Мелфоя.
Мелфой … був такою самою скіпкою в дупі навіть після війни. Та і байдуже на нього, не з ним же Гаррі мав би працювати, правильно?
– Гаррі, хлопчику мій, а ти працюєш з Мелфоєм.
О так, звісно, як Гаррі, хлопчик такий гарний, міг забути, що його удача закінчилась на завданні «не вмерти». А ні, і те не виконала повністю. Не було у Гаррі взагалі ніякої удачі – була тільки задана робота на пару з Мелфоєм.
За що він вмирав? Щоб його ось так нахабно ставили в пари з цим тхором? Та він краще б ще раз пішов до того лісу з Волдемортом, аніж ставати в пару з Мелфоєм. До того ж на Зіллях, які сам Гаррі знав не надто гарно.
Так от, так. Цей рік дійсно мав бути цілковито спокійним та тихим.
–2–
– Сьогодні ми варимо антидот до Сироватки Правди. Іншими словами вона ще називається Веритасерум. Варити Сироватку Правди ми вчились на шостому курсі, але в красі цього зілля ховається його жахіття. Це вважається просунутим рівнем, яким ви і є на сьомому і восьмому курсі.
І так, заняття у них проходили з іншими сьомими курсами через нестачу вчителів. Це не було великою проблемою, адже тепер до їхнього тріо час від часу приходила Джині, коли не була надто зайнято розмовами з Луною чи Невілом. Попри всі слова, вона їх ставила дещо вище за самого Гаррі й тим паче її брата, яких вона мала цілих чотири (плюс один нецілий). Вона про це не забувала сказати кожному з них в обличчя, аби Гаррі бачив, що не всі вважали його пупом Землі, від якого непритомніли. Поттеру те нагадування не потрібне було, але він вправно дякував, як вихований хлопчик. Посилати, як невихований сирота, він не міг, адже після минулого разу, коли подруга його прокляла, Гаррі не говорив не три дні, а не бачив тільки два.
– Пропоную по-тихому зварити Сироватку Правди та підлити її усім в Гоґвортсі.
Гаррі боковим зором подивився на Джині, яка тільки знизувала плечима на власну пропозицію. Збоку могло здаватися, що він глибоко зневажав таку ідею, проте насправді він тільки прораховував – які були шанси, що Слизоріг помітив би, що кілька людей готували зовсім не те, що треба було? Ймовірніше, якби то був хтось типу Рона чи Шеймуса, то високі, проте Поттера він любив (до того ж і досі відчував провину за «допомогу» Тому, проте Гаррі не був настільки гівнюком, аби користуватися старим).
– Пропозицію прийнято.
Або був.
Як Гаррі мав приготувати Сироватку без книги Снейпа, він не знав. З недовірливого погляду Герміони, яка не вірила такій радості на обличчях Поттера і Візлі, допомоги від неї можна було і не чекати. Не те щоб Гаррі дійсно пішов би просити її. Просити допомоги у Рона не було сенсу, адже в зіллях він був навіть тупішим за Гаррі.
– Роне, – тихо покликав Гаррі, адже краще бути тупими разом, аніж один, – варимо Сироватку Правди.
Візлі навіть не питав зайвих питань, а тільки коротко кивнув. Оце воно і було, розуміння з половини слова. Поттер міг пишатися, що він оточив себе такими гарними людьми, які готові були піти на все заради нього. Навіть більше, аніж все – погодились без питань варити зайве зілля, за яке могли отримати щонайменше мінус сто балів з Ґрифіндору; щонайбільше – квиток до Азкабану. Гаррі міг би повторити долю свого відомого хрещеного.
– Сироватку Правди треба варити, коли місяць молодий, – тихо сказала Герміона, коли Джині радісно дала п’ять Поттеру.
Якщо це була правда, то це могло бути проблемою – місяць вже набрав свою першу чверть, і назвати його молодим вже не можна було. Отже, треба було чекати, допоки місяць знов почне рости з початку. А це трохи менше ніж місяць.
Їх хоча б одразу з початку року не відрахують за варіння такого обмеженого зілля.
– Поки що просто збираємо інгредієнти, аби потім не витрачати час.
///
Просто не вийшло б у будь-якому випадку.
– Поттере, припини в носі колупатися та йди допомагати.
Його партнер – тільки у варінні зілля – не був би у великому захваті від ідеї вкрасти дещо в школи задля їхньої гарної та абсолютно геніальної ідеї. Вмовляти можна було навіть не намагатися – Мелфой мав доволі вперту вдачу, аби так легко поступитися Гаррі. Отже, довелося б знов гратися в тіньового агента.
І як тільки Гаррі міг забути про свого неймовірного партнера?
Мабуть, пам’ять берегла його, та не вберегла.
– Стежив би за собою та своїм носом, Мелфою, – Гаррі й так забагато часу витратив на стеження за Мелфоєм на своєму шостому курсі. Варто і йому чимось зайнятися.
На це Драко промовчав, а тільки взяв свою книгу та швидким кроком почав збиратися все, що треба було для зілля. Гаррі в цей час повільно почимчикував за срібним котлом, дуже сподіваючись, що в магазині його не обдурили та дійсно продали срібний. В будь-якому разі, якщо все це вариво вибухне, це могло б їх звільнити від одного заняття, яке Гаррі міг би витратити на повторне дослідження теми про Сироватку Правди. Під пильним наглядом Мелфоя він був вимушений обрати срібний котел.
За рецептом, який Гаррі на превеликий жаль міг прочитати, треба було налити медової води та варити це на вогні. Як тільки він сунувся поставити котел на вогонь, Мелфой одною рукою штовхнув його та сам взявся за ручки. Поттер на це тільки знизав плечима та одним оком шукав що-небудь, що могло б допомогти в приготуванні власного зілля. Він точно пам’ятав, що треба було роздобути порошок місячного каменю; питання було тільки в найлегшому – де дістати цей порошок або хоча б сам камінь.
Оскільки нічого з потрібного не було, Гаррі склав руки та бездумно дивився на всі рухи Драко. Збоку могло здатися, що він тільки відкладав в пам’яті позицію його руки та кут нахилу самої ложки, аби точно вивчити варіння цього важливого зілля. Насправді ж, його просто відволікало монотонне рухання блідою рукою.
– Поттере, та досить в мені дірки пропалювати, – він ледь не вдарив його в обличчя, проте роки в оточенні всього, що хотіло вбити Гаррі, дали про себе знати, і хлопець вчасно відвернувся. Проблема була в тому, що він випадково розвернувся занадто сильно, падаючи через це собі на спину. На нього впала якась трава. – Візьми цю гілку валеріани та наріж її грубо. Срібним ножем.
– Грубо, – повторив під носа Гаррі, потираючи собі сідниці, що трохи боліли від удару. – А може вони не люблять, коли грубо.
Якщо Мелфой почув його слова, то дуже сильно старався не показати цього.
А в рецепті так і було написано: «грубо наріжте гілочку валеріани срібним ножем та перемішайте їх у казані». І знов це срібло.
Гаррі дивився на цю гілку – і яким чином він мав порізати її грубо? Порубати, як сокирою, чи як? Питання залишалось навіть тоді, коли Поттер підняв руку та сильно вдарив ножем по дошці, змушуючи Мелфоя поряд злякано відстрибнути від казана. Та він в той бік навіть не дивився, натомість зосереджуючи всю свою увагу на виключно на гілочці. Наскільки грубим він мав бути, аби від неї було найбільше сенсу?
Перевірити це йому не довелось – як тільки Гаррі замахнувся ще раз вдарити по бідній валеріані, збоку почувся гнівний голос:
– Припини вже, довбню, – і Мелфой відштовхнув Поттера від дощечки з травою. – Сам поріжу, поки ти когось не вбив.
Гаррі залишалось тільки погодитися – не те щоб він дійсно горів бажанням працювати в парі з Драко та слухати його накази, проте наказ нічого не робити йому подобався.
Драко дивився на нього, як на ненормального, та тільки висунув руку вперед. Мовчазний натяк тільки сильніше заплутав Гаррі, що він зробив один крок вперед, аби його слова ніхто не почув.
– Не бери близько до серця, але я не маю бажання посеред уроку триматися з тобою з руки …
– Мерлін, просто дай мені цей клятий ніж, і я поріжу цю бісову траву.
Через кілька митей, що Поттер тримав ножа біля себе, сенсу слів дійшов і до нього, від чого Гаррі відступив, зиркаючи на Драко з непорозумінням, та засміявся; не надто голосно, аби його почув професор, але достатньо голосно, аби щоки Мелфоя почервоніли від сорому. Цікава реакція.
– Ти вже почав лаятися, як маґл. Ще трохи, і ти зможеш навіть спокійно заговорити до Герміони.
Очі Драко небезпечно наблизились – і немов в одну мить він опинився навіть не біля нього, а прямо в самому Гаррі, в його голові та під шкірою. Інакше не можна було пояснити той холодок, що пробіг його спиною від цього руху. Рот Драко відкривався та закривався, проте Поттер не міг навіть зловити перші слова. що вилетіли з нього.
– … і цей ніж опиниться у твоєму горлі.
Не багато він пропустив, тільки кілька десятків дурних погроз, які Гаррі чув все своє життя по кілька разів на день. Нічого нового.
Не розуміючи своїх дій, пальці хлопця трохи розслабилися, і він випустив ножа якраз в руки Драко. Він на це посміхнувся, вдавано та награно. Все було в ньому фальшиве та гниле. Коли Гаррі знов повернувся в бік Драко, то він швидко нарізав гілку, а його рука вправно тримала ножа. Джині десь позаду них самими губами кричала «гукай ігри гієни», на що він дуже схмурив брови, і навіть Мелфой кинув на нього кривий погляд. За вбивчими рухами Гаррі вирішив не перепитувати – і вернув всю свою увагу Драко. Він в цей час закінчував різати валеріану, все так само ножем Поттера.
– Де твій ніж?
Питання дійсно було правильним – або до біса неправильним, адже на обличчі Драко показалось бажання вбивати. Особливо здавалось, що вбивати хотілось конкретно одного окулярика зі шрамом на лобі. Та від свого питання Поттер не відступав – було цікаво, чого сам Драко Мелфой не приніс найкращі речі до школи.
– Не будь більшим довбнем, ніж ти й так є, – і він вернувся до трави.
Як виховний хлопчик, Гаррі вирішив не лізти йому в душу з розпитуваннями. На щастя, Гаррі давно зрозумів, що вихованим хлопчиком він не був, тому тої ж миті, як нарізана валеріана торкнулась води, Поттер повторив своє питання.
– Невже сам Драко Мелфой дозволив собі готувати зілля таким бідняцьким ножем якогось Гаррі Поттера?
Щось в голові казало Гаррі, що він мав закрити рота та не висовуватися частіше, аніж того вимагала ситуація. Проте Гаррі рідко коли слухав навіть когось із дорослих чи відповідальних, тому на свій голос в голові він не покладався взагалі. Колись цей голос в голові підкинув йому ідею на першому курсі піти на дуель з Мелфоєм, коли він і заклять не знав. Довіру він втратив якраз тоді.
– Не забувай, що у мене на руці є мітка, – слова звучали занадто сумно та придушено, як для Драко. Немов воно йому самому не було в радість, носити чорне клеймо на руці. Гаррі знав, що йому то не подобалось, проте поки що не знайшли спосіб знищити її. Чорна Мітка – то не просто татуювання, яке можна було звести; тут питання складніше.
– Та до чого тут твоя мітка, я про ніж питаю.
– Якраз через мітку в мене немає грошей, особливо на цей гівняний ніж для Гоґвортсу.
Драко відвернувся, самостійно обережно опускаючи ягоди омели до їхнього зілля. Те, що до цього моменту Гаррі ще не встиг зірвати це приміщення, було чудом, тому на мить він закрив собі рота, не дозволяючи й звуку вилетіти. Відчувалось, що він більше не мав права показувати власну вдачу та характер – треба було присісти та подумати.
У Мелфоїв забрали майже все, проте вони мали найголовніше – свободу. Для Драко то не було найголовнішим, і було видно в його очах, що він не був би проти проміняти власну душу на бодай якусь часточку від його колишнього статку. Не дивно, що на ніж він не витрачався.
– Мішай, – і він зник серед людей, не показуючись ще якийсь час.
Мішати треба було сім разів за годинниковою стрілкою, і сім – проти.
Наскільки Гаррі міг згадати, що для Сироватки Правди треба було сонофорну квасолю дістати. Щоправда, він не міг згадати, чи дійсно вона була в Слизорога. Ймовірно, йому довелося б запитати в нього особисто, немов йому було дійсно цікаво більше дізнатися про зіллєваріння. Зрештою, він планував йти на аврора. Навіщо тільки аврорам треба було знати всі ці рецепти? Немов він посеред поля матиме ці боби чи ріг єдинорога. До речі, для антидота цей ріг був потрібним.
Гаррі зупинився і трохи розгублено зиркнув на ложку в руці – скільки разів він перемішав?
– Що ти вже зробив? – Драко з’явився занадто непомітно, від чого Поттер забув всі слова, що планував кинути в нього.
– Не твоя тхоряча справа, – і перемішав зілля проти годинникової стрілки вісім разів, аби анулювати минулий зайвий поворот. Це ж так працює?
///
Не так.
Гаррі це підтвердив після того, як половина зілля вибухнула на нього самого. Краще ставало тільки від того, що друга половина стікала з Мелфоя.
– Я тебе вб’ю і з великою радістю сяду в Азкабан за це, – злісно прошепотів Драко після того, як його форма повністю просочилась густим зіллям.
Як гарно, що Гаррі не був Шеймусом, інакше вони могли б позбутися брів та частини волосся від вибуху.
– Нічого, Гаррі, прийдете ввечері та переробите своє зілля.
О ні, тільки не це. Здається, Поттер почав шкодувати про всі ті рази, коли він не слухав Герміону чи професора та робив все по-своєму. Додаткові години з Мелфоєм вбили б всі залишки його спокою та тиші (про те, що він власними руками знищував їх, Гаррі не думав).
///
– Отже, так, Поттере, – одразу ж приступив до діла Мелфой, кидаючи сумку біля столу. Гаррі, вперше не запізнившись на зустріч, навіть і оком не моргнув на його пізнє прибуття. – Ми робим все швидко, а ти не торкаєшся нашого зілля і пальцем, аби я його тобі не вивернув. Зрозуміло?
Поттер припідняв руки, немов передаючи всі повноваження до Мелфоя. Слизоріг куняв десь на своєму місці, майже не звертаючи уваги на їхні сварки. Все дуже гарно грало на руку самому Гаррі, тому він не мав ніякого бажання виводити Драко з себе.
Мелфой щось запідозрив – його дивувала така слухняність з боку Поттера – проте замість з’ясування тільки підкотив очі та розвернувся в інший бік. Було щось дивне в тому, як Драко рухався, не прихований цупкою тканиною мантії. Його рухи були більш вільними та розслабленими – здавалось, що йому було легше навіть дихати, коли навколо не було десятків очей студентів, які ледь не плювали йому в обличчя від огиди. Особисто Гаррі того не бачив, проте плітки різні ходили.
Поки Драко розбирався з медовою водою та срібним котлом, Гаррі відправився вибирати інгредієнти. Випали такі ролі зовсім невипадково – Гаррі конче треба було набрати дещо стороннє, що потрібно було в приготування Сироватки Правди. По-перше, вже згаданий порошок місячного каменю, хоч Поттер і не мав ніякого уявлення про нього, і гадюка. Щодо останнього хлопець мав кілька сумнівів, проте Рон його завірив в правдивості рецепта, а Гаррі не мав підстав не вірити другові (це могло бути причиною частини його проблем, але недовіра до друга була б останньою справою, яку вчинив би Гаррі). Він міг би в теорії запитати в Снейпа, адже він був доволі досвідченим в питанні зілля, проте, на щастя, старий помер, залишивши Невілу кілька десятків травм. Трагічна смерть спіткала навіть принца.
Від думок про це настрій Гаррі незвично піднявся, тому він з новим натхненням пішов до пробірок та баночок з інгредієнтами.
Для антидота йому треба були валеріана та омела, для Сироватки – камінь і гадюка. Матеріалів мало, заплутатися важко.
– Що ти тут забув, Герою? – з-за спини почувся незадоволений голос Мелфоя, і Гаррі різко повернувся до нього, ледь не скидаючи баночку додолу.
Драко стояв … близько і навіть занадто. Поттер міг буквально відчувати подих хлопця в себе на щоці, який він всіма силами намагався уповільнити. Виходило погано – але ніхто з них не відступив вбік; Гаррі тому, що не було куди, а Драко … просто не відступив. Так вони й стояли, зловлені власними діями, які Гаррі не міг пояснити навіть свіжою головою.
У Драко було малопомітні веснянки. Їх не було можливо побачити навіть з відстані руки, проте в такі близькості Поттер міг навіть порахувати їх. Одна біля ока, друга під бровою, третя посеред щоки, четверта над губою … гарні були веснянки, хоч і майже білі.
– Шукаю омелу, – через силу пробурмотів Гаррі, відчуваючи, що в нього ось-ось мав статися напад клаустрофобії.
– Омела в іншому боці, – так само тихо відповів Драко.
– То дай мені пройти на інший бік.
Легко відштовхнувши Драко від себе, Гаррі підняв підборіддя трохи вгору, немов не він тільки що забував слова під стальним поглядом Драко. В руці у нього ледве переливався місячний камінь. Варто було виходити з бійки бодай з якимсь призом. Головне, аби Слизоріг не звернув уваги на пропажу, а Мелфой був занадто зайнятий самоненавистю, аби помітити сторонній інгредієнт.
Різати всі трави знову визнався Мелфой, а Гаррі навіть і не думав пробувати змінити його думку. Ще не бувало так, щоб він сам хотів готувати зілля (не брати до уваги те зілля на другому курсі, після якого Герміона ледь не перетворилась на котулаку (варіант Рона), та Сироватку Правди, яку вони варили зараз, адже то все було задля чогось вищого за навчання), так ще і під наглядом самого Драко Мелфоя. Саме тому так, він просто сидів трохи подалі та удавав з усіх сил, що він займався чимось корисним, а не шукав спосіб повернутися і вкрасти ту кляту гадюку. Який був шанс, що вона пахнула б на пів кімнати? В такому випадку Мелфой міг помітити щось неладне. Він дійсно міг думати тільки про себе, проте дурним він не був точно.
Його партнер продовжував монотонно розмішувати зілля, від чого в один момент здалось, що Гаррі заснув від нудьги. На щастя чи на жаль, через кілька помішувань Драко відступив від казана та сів навпроти Гаррі, не дивлячись йому в очі. Слизогір хропів, не приховуючи власного сну. Дійсно надійний захист. В теорії, він міг вдарити Мелфоя, кинути на нього це зілля та вкрасти гадюку, щоб без зайвих очей. Проте цей план очевидно потребував декількох змін та покращень.
Сидіти сорок п’ять хвилин в одному приміщенні з Мелфоєм. Просто сидіти без можливості втекти чи вдарити його. Це дійсно були катування.
Гаррі встав і, не дивлячись на Драко, пішов в маленьку кімнатку, де Слизоріг облаштував собі склад. Надто рідких речовин тут не можна було найти (таких, як перо Бельбаса* чи ріг єдинорога, проте, ймовірно, друге вони отримали б безпосередньо на занятті, коли треба було б його додавати до антидота).
Сама кімната була дійсно маленькою, проте приємнішою за ту комору, яку собі облаштував колись Снейп. Взагалі, тут Гаррі не був би реальному поміччю, бо йому навіть Азкабан був би приємнішим за кабінет Снейпа. Через пізній час – або повну відсутність вікно – було темнувато, і хлопцю довелось паличкою підсвічувати, аби не перевернути випадково нирковий камінь гірської кози чи щось інше, чого Гаррі торкатися не хотів.
Гадюка була неподалік від жаб’ячих лапок. Дуже іронічно, на думку Гаррі, що жаба стільки часу витратила на те, щоб її не з’їла гадюка, аби вони так лежали по сусідству. Їбала жаба гадюку, виходить, і Гаррі прикрив рота, аби Мелфой не відволікся від ненависті до всього світу та не пішов на його пошуки.
Сталось те, що Гаррі міг передбачити й передбачив – варто було йому взяти ту дохлу гадюку в руку, позаду знов почувся голос Драко.
– Що з тобою не так?
– Все, починаючи із вбивства моїх батьків на моїх очах.
Гаррі пізно усвідомив, що конкретно він сказав, проте забирати свої слова було б пізно. Саме тому він тільки вирячив очі на Мелфоя, очікуючи, що він ніяково закриє тему та піде з цієї кімнати. Драко вирушив його здивувати.
– Дякую за таку чесніть, але я мав на увазі щось штибу «я пришиблений».
– Смерть моїх батьків на це вплинула безпосередньо.
Воно не мало бажаного результату, а Мелфой, кинувши погляд на професора, зробив ще кілька кроків всередину кімнати, закриваючи за собою двері. От вони й лишились віч-на-віч зі світлом з палички Гаррі. Вираз обличчя Драко прочитати було від важко до неможливо, і поганий зір Гаррі тут не мав значення.
– Що ти приховуєш весь день? – прошипів Мелфой, наближаючись до хлопця. – Чому ти постійно збираєш навколо себе проблеми?
– Зараз проблема навколо мене – це ти.
– Через тебе ми провалимо це завдання, а я цього дуже не хочу, – в горло Гаррі вперся кінчик палички Драко, і він від цього ніяково і важкувато ковтнув. Здається, їхні ролі з шостого курсу змінились, і Поттеру це до страху в колінах не подобалось. Ось так віддавати керування в руки комусь іншому, після життя, що було покладене тільки на його плечі, було дивно та лячно; це посилало дивні мурашки по спині.
Драко хотів цю відповідь – його паличка не зсунулась ні на міліметр, і Гаррі, прекрасно знаючи, що вбивати він його не буде, відчував дискомфорт від їхньої позиції. Вигадати відповідь треба було швидко – Мелфой не оцінив би ідею таємно зварити Сироватку Правду. Найгірше, що могло статися, так це він доповів би про це Слизорогу, і він зняв би балів сто чи двісті тільки з одного Гаррі. Після їхнього з Роном жарту, коли вони пів дня прикидались Макґонеґел та Флітвіком, їх відправили на відпрацювання на цілий місяць.
Думати швидко – але не завжди гарно – Гаррі вмів.
– Я … я думав.
Сьогодні був якраз той випадок, коли негарно.
– Не знав, що ти вмієш.
В іншій руці Драко трохи блищав той самий срібний ніж Гаррі.
– Я думав про те, як правильно подарувати тобі цього срібного ножа.
З першого погляду, відмовка була поганою і навіть жахливою.
Проте вона дала якраз той самий результат, який Гаррі планував з самого початку, – Драко відступив від нього, відводячи паличку трохи вниз, та дивився на нього зовсім загубленим поглядом. Якби це сказав не Поттер, то він відреагував би так само – та тільки він не мав такої можливості, адже відлякнути Мелфоя треба було тої ж миті. На жаль, слова злякали навіть Гаррі, дістаючи з пам’яті всі ті ночі на шостому курсі, які він провів з обличчям Драко в голові. Він тоді думав тільки про те, як змусити всіх побачити гидку та чорну сторону Мелфоя, як її бачив він сам. Щоправда, іноді коли погляд на обличчі хлопця змінювався на страх та загнаність, Гаррі відчував, що і не обов’язково було здавати його; можливо, він був наляканий рівно стільки ж, скільки таким був сам Поттер? Якби тільки Мелфой не відкривав свого рота, то Гаррі міг би пропустити підозрілість його поведінки.
– Нащо мені твій ніж? – від злості, яку Драко мав стримувати після таких слів Гаррі, його щоки трохи почервоніли. Поттер сподівався, що з його обличчям було все в нормі.
– Ну як, – одною рукою хапаючи ту кляту гадюку, пропищав Гаррі, – у тебе немає ножа, а в приготуванні зілля він дуже незамінний.
І не чекаючи на відповідь, Гаррі втік не тільки з кімнатки з інгредієнтами, а з кабінету Слизорога взагалі. До біса те зілля, якщо Поттер мав би відчувати збентежений погляд сірих очей. Головне, що він забрав все, що треба було на перший час.
–3–
Драко, сидячи на чорному дивані у вітальні Слизерина, дивився на срібло ножа у своїх руках.
Це продовжувалось вже години з того моменту, як він прийшов з відпрацювання з Поттером. В цьому не було б нічого дивного, адже після такого тісного спілкування з Героєм кожному потрібен був би відпочинок на кілька років. Та тільки Пенсі хвилювало одне – Драко не мав такого ножа. Вона була певна, що бачила його в руках самого Поттера на заняттях раніше.
– Ти вбив Поттера і забрав його ножа? Як похвально, жаль Волдеморт цього не помітить.
Драко кинув в неї погляд, повний злості, але не сказав і слова. Він все так само гладив лезо, і з боку воно здавалось, що Мелфой – вбивця, закоханих у своє знаряддя вбивства. Так воно і могло бути, тому Пенсі на всяк випадок відсіла трохи вбік.
– Мені його Поттер подарував.
– Ти хотів сказати «кинув»?
– Якби я хотів сказати «кинув», я б так і сказав.
Слова не допомогли зрозуміти, що взагалі сталось на тому відпрацюванні, а Пенсі не любила не розуміти.
Драко дивився на того ножа, немов він був святим і вартим щонайменше душі самого Драко. Може, він думав про те, як правильно запхати його назад в Поттера, щоб без криків та багато крові? Але нащо, якщо вони мали палички.
Насправді Мелфой думав. Думав він про те, як правильно вчинити в цій ситуації – повернути ножа в Поттера чи прийняти правила його гри?
– Я маю подарувати йому щось більше!
Прийняти правила та переграти Поттера у його власній грі. Саме так і робить Драко Мелфой – перемагає.
– Драко, я починаю хвилюватися за твоє здоров’я.
Вже пізно про таке думати, і Мелфой зі почуттям виконаного боргу пішов до себе в кімнату. Йому ще подарунок вигадувати.
НОТАТКИ
*(англ. Jobberknoll). Маленька магічна пташка в синю крапку. Раніше цим словом називали дурну людину (звучить, як пташка, від якої нуль роботи). Особливість пташки в тому, що вона не видавала ніяких звуків аж до самої смерті. Тільки тоді вона видає довгий крик, що складався з усіх звуків, які вона чула за все життя.
На жаль, я не знайшла оригінального перекладу, тому вирішила сама пробувати перекласти його.
[БЕЛЬБАС, рідше БЕЛБАС, а, ч., зневажл. Вайлуватий і ледарюватий хлопець, парубок; ледар, вайло]