Чуєш? Конні хропить

Двері в чоловічу спальню відчиняються з тихим неприємним скрипом, наче в дешевому жахастику. Армін піднімає очі від книги, і на його обличчі автоматично з’являється м’яка усмішка, коли він бачить Ерена. Той заходить всередину з виглядом побитого пса і тупотить до Арміна. Його лоб блищить від краплин поту, він часто і важко дихає.

— Привіт, — видихає і каменем падає на ліжко біля Арлерта, обличчям униз. 

— Привіт, — якось співчутливо відповідає Армін і торкається Еренової руки. Гаряча. — Втомився? 

Ерен не встигає відповісти, його випереджає голос Жана, ліжко якого знаходиться під протилежною стіною. 

— Що, Єґер, як тобі надцять штрафних кіл сьогодні?

Ерен надто втомився, щоб вигадати якусь відповідь чи навіть подивитися на Жана через плече, а тому він просто підіймає догори великий палець, мовляв, все файно. Жан не чіпляється. 

Все, що Ерен зараз хоче — лежати у теплому ліжку, згорнувшись у клубочок. Біля Арміна.

— Тобі потрібно в душ, — говорить Арлерт і підбадьорливо плескає по липкій гарячій руці Ерена. 

Ерен це розуміє, але вже від однієї думки про те, що треба рухатися, його ноги нестерпно болять. Здається, вони взагалі приросли до ковдри назавжди. 

— Я не доповзу, — бурмоче він, прикриваючи очі. Ні, жодного кроку сьогодні він більше не зможе зробити. Хоча… 

— Доповзеш, — заперечує Армін. — Ти сильний.

Можливо, все ж таки вийде. Ерен трохи піднімає голову і дивиться на Арміна. Той м’яко всміхається йому одними очима, чистими та блакитними, як те небо, яке вони колись бачили в дитинстві. Повертає до рук книгу і вчитується в слова.

Ерен подумки стогне, розуміючи, що встати все ж доведеться. Зараз йому приділяти увагу не збираються.

Він героїчно підтягується і сідає на ліжку. Ноги гудять, наче земля від кроків титана, але Ерен вперто змушує їх рухатися. Зістрибує з ліжка і повільно йде на вихід, обіцяючи собі, що це буде останній подвиг на сьогодні. Щоправда, обіцянок навіть самому собі він не завжди дотримується. 

Він повертається хвилин за п’ятнадцять і має менш втомлений вигляд. Жана в кімнаті вже немає, а Армін все так само не залишає книги. Ерен знає, що Армін за нагоди розкаже йому все, про що прочитав, а він буде сидіти й зі щирою цікавістю слухати кожне його слово, жадібно вбираючи в себе його враження, його погляди, його емоції. Він навряд чи зможе запам’ятати й половину того, що запам’ятав до біса розумний Армін, а тому дозволятиме собі іноді відволікатися від сенсу слів і просто насолоджуватися його м’яким любим голосом. Таким рідним і затишним.

Ерен знову плюхається на ліжко Арміна, підповзає впритул, обіймає його за талію й утикається носом кудись в його живіт. Вдихає запах воску свічок і сухого сіна і гаряче видихає. 

Армін посміхається і відкладає книгу. Ерен без сорочки, свіжий і ненав’язливо пахне милом. Досі дуже гарячий після довгого бігу. Армін із задоволенням заривається пальцями у його вологе волосся, лагідно перебирає пасма, масажує. Ерен заплющує очі, ще трошки — і він замурчить, як кіт. Він уже не пам’ятає ні важких сьогоднішніх тренувань, ні того, як бігав майже до втрати свідомості через свою ж дурість, ні болю в тілі, ні втоми. Зараз голова зайнята лише одним. Армін.

Ерен піднімається і цілує Армінове плече, затримуючи гарячі губи на тонкій тканині його сорочки. Він ловить ніжний блакитний погляд і, сівши зручніше, цілує Арміна в ніс. Той рожевіє під його поцілунком, ніяковіє, але впевнено огортає Ерена руками за талію і притискає ближче до себе. У нього прохолодні долоні, а спина Ерена така приємно гаряча.

— Ерен…

Він ловить своє ім’я поцілунком, притримуючи довгими пальцями підборіддя Арміна. Цілує цнотливо, обережно, наче Армін зовсім тендітний, як ніжна квітка, але справа в іншому — він ніколи так не думав. Ерен завжди знав, яким сильним і хоробрим може бути Армін, попри свій невинний вигляд, завжди захоплювався його силою духу і розуму. А от сам Ерен постійно йшов напролом і захищав грубою силою, горів своїми почуттями, немов вогонь, неконтрольований і вільний. Його любов була здатна на все, але всю ту ніжність і турботу, яку викликав у ньому Армін, він міг показати лише в такі моменти. Його улюблені моменти.

Ерен обіймає Арміна за шию, цілує чуттєвіше, захоплюється, загоряється. Перекидає через нього ногу, зручно сідаючи йому на коліна. Вони завжди ідеально підходили один одному.

— Зараз Жан повернеться, — тихо промовляє Армін в павзі між поцілунками й кладе руки на Еренові груди, наче створюючи кордон. — Та й інші.

— Але зараз ми одні. 

— Ні, — з посмішкою заперечує Армін. — Чуєш?

Ерен завмирає і кілька секунд слухає тишу, а потім чує зверху, на другому поверсі ліжка, тихе хропіння. Щастить комусь засинати одразу як стукне відбій. 

— Конні хропить. То й що? — Ерен бере долоні Арміна у свої й по черзі цілує. — Це ж не вперше.

Нікому з кадетів і справді майже ніколи приділяти одне одному належну увагу через постійні тренування, а тому вони ловили моменти за будь-якої нагоди, які не траплялися часто. Тож докоряти товаришам за публічні обійми чи поцілунки ніхто й не думав. Тим паче вони вже далеко не діти, усе розуміють. 

Саша взагалі інколи прокрадалася вночі до чоловічих спалень, щоб спати поруч із Конні. Усі про це знали й відносилися до цього максимально спокійно. Бо так повинно бути. Вони всі мають триматися одне за одного.

Армін заглядає в гарні зелені очі навпроти, які жадібно розглядають його почервоніле обличчя, і ледь помітно знизує плечима. Бовкнув дурість, буває.

А може, саме для нього це не дурість, бо він досі не змирився з тим, що інколи його моменти з Ереном доводиться ділити ще з кимось. Бо всі ці слова, що він говорить Арміну, повинен чути лише Армін. Цей гарячий шепіт, ці глибокі інтонації та шумне дихання. Все це повинно бути лише його.

І всі ці почуття, що сам він дарує Ерену, повинні належати тільки йому. Такого себе, якого він розкриває тільки Ерену, має бачити лише Ерен. Тому часто Арміну трохи ніяково від присутності когось іншого.

Ерен посміхається і накриває щоки Арміна своїми долонями, проводить великими ледь шорсткими пальцями по вилицях. Армін. Його подарунок долі. Його світ. Відчувати його тепло, серцебиття, його губи, що впевнено цілують Еренові, це щось ніби з хорошого сну, який точно обірветься небажаним пробудженням, але це не їх випадок. Вони тут, поруч, живі та повні сили, і це реальність. І саме за цю реальність Ерен готовий битися до кінця.

Він розуміє, що втома більше не здається йому нездоланною. Що б не сталося, а на те, щоб пообніматися з Арміном, він завжди знайде сили. Бракувало лише часу.

Ще кілька солодких хвилин проходить в їх тихих ніжностях, поки в кімнату не повертається Жан. Уваги на нього, звісно, ніхто не звертає, поки він не звертає її на себе сам. 

— Ви хоч колись відлипаєте один від одного?

Сказано це веселим, трішки глузливим тоном, ніби зауваження заради зауваження. І воно безглузде, всі це розуміють, бо Армін і Ерен не бачилися з самого ранку. Ерен розвертається, зігнувши брови в скептичному виразі обличчя, готовий контратакувати. 

— А де подівся Марко? — наче між ділом питає він. 

Жан завмирає біля свого ліжка, не встигнувши сісти на нього. 

— Ерене… — Армін тихо докоряє хлопцю, але той лише підіймає палець, мовляв, почекай хвилинку.

Усі давно здогадувалися, що між Жаном і Марко щось відбувається, і знали, що воно до чогось приведе, але це поки ніким не промовлялося з точністю і вголос. 

Жан похмурніє і повільно сідає на ліжко під уважним поглядом Ерена. Здається, він не збирається нічого казати, але все ж піднімає очі на Ерена і на диво спокійно відповідає:

— У кімнаті відпочинку.

— А чому ти не там? — знову нападає Ерен. 

Жан дивиться з явним незадоволенням, примружує очі, поки вони не стають схожі на дві маленькі погрозливі щілинки. 

— Не пхай носа не у свою справу, Єґер, — чітко промовляє кожне слово Жан. 

— Та розберіться ви вже, хлопці, — несподівано дружнім тоном каже Ерен і м’яко всміхається. — Ну серйозно, Жане. Сходи до нього.

Ерену на мить здається, що Жан зараз запустить у нього щось важке. Тумбочку, наприклад. Але Кірштейн лише важко зітхає, відвівши погляд. Піднімається і мовчки крокує на вихід. Зупиняється біля дверей під двома розгубленими поглядами. 

— Арміне, — промовляє він, не повертаючи голови. Армін дивується і дивиться на Жана, раптом розуміючи, що той знітився. — Повчи свого хлопця манер. 

Армін кліпає кілька разів, поки двері за Жаном зачиняються, а потім переводить погляд на Ерена, який зовсім не виглядає розгубленим. 

— Він що, дійсно до Марко пішов? — з нахабною посмішкою говорить він. — Оце я сваха!

— Він має рацію, Ерене, — не підтримує його ентузіазму Арлерт і складає руки на грудях. — Не треба було так. Не всі ж дружать з самого дитинства, як ми. Декому важко притертися один до одного так просто.

— Та годі тобі, Арміне, все не так вже й погано. Впевнений, він ще подякує мені.

— Хто? — з сумнівом перепитує Армін і скептично поміхається. — Жан?

— Згоден, це щось надто фантастичне, — погоджується Ерен, і в його нестерпно зелені очі повертається той домашній вогник, що з’являється в них лише біля Арміна. Сидіти на його колінах — теж щось фантастичне. Ерен закушує губу. — Я скучив.

Він знову цілує Арміна, забирає його руки у свої й переплітає пальці. Руки в Арміна маленькі, але дуже сильні, хто б що не казав. Лише вони можуть змусити Ерена тріпотіти від легких дотиків, лише вони можуть вирватися з його залізної хватки й стиснути його плечі так, що серце завмирає.

— М-м-м, — він стогне Арміну в губи, розриває поцілунок і ніжно утикається кудись йому в плече. Гаряче дихає і ліниво торкається язиком чужої ключиці.

— Ерене, я хотів дочитати, — нагадує Армін гарячим шепотом йому прямо на вухо і цілує мочку. Торкається язиком і вбирає в себе, щедро віддає ласку.

— Ти кажеш це і робиш таке? — Ерен майже скиглить, а потім піднімає голову. — Мучитель. 

Армін сміється, і це наймиліший звук у світі. Він резонує всередині Ерена, викликає мурашки. 

— Тільки недовго, — посміхаючись, здається Армін. І він готовий здаватися лише в таких випадках.

Він знімає з себе сорочку і сам цілує Ерена, повільно і яскраво, з бажанням. Падає на подушку, затягуючи його з собою. Біляве волосся розкидається по подушці, Ерен грається з пасмами, пропускає їх крізь пальці. Йому завжди подобалося волосся Арміна, тому він постійно просив його не стригтися надо коротко, якщо вже колись захоче змінити зачіску.

Армін і не збирався. Надто вже приємно відчувати пальці Ерена, які дбайливо заправляють пасмо йому за вухо.

У зелених очах відблискує світло лампи, що стоїть на тумбочці, а обличчя Арміна знаходиться в тіні, і тому його очі здаються темними й загадковими. Рідко такими бувають. Зазвичай вони широко розплющені, і там можна прочитати сотню емоцій, побачити блиск геніальних ідей, що з’являються в цій світлій в усіх значеннях слова голові. А зараз очі Арміна зовсім не читаються, але Ерен точно знає — там одне сильне, неймовірне почуття, одне на них двох.

Ерен цілує бліде плече Арміна, накриває губами кожну родимку, яку бачить. Він міг би поцілувати кожну на його тілі взагалі, але не витримує довго. Надто втомлений після незапланованого бігового марафону, він швидко здається сонливості. Залишає голову на грудях Арміна і з задоволенням заплющує очі. 

— Я відключаюсь, — тихо промовляє він і останній на сьогодні раз цілує Арміна в підборіддя. — На добраніч. 

Армін всміхається і гладить його по темній маківці. 

— На добраніч. 

Він повертає до своїх рук книгу, точніше, до однієї руки, бо другу зайняв Ерен, який повільно заглиблюється в сон. У суцільній тиші він чує дихання Арміна і хропіння Конні. Хоча це й хропінням назвати не можна, Спрінґер просто важко сопить.

Ерен розуміє, що вже давно прив’язався до цього. Прив’язався до чийогось хропіння, оце ти божевільний, Єґер. Але так воно є. Конні хропить щоночі без винятку. Надто тихо, щоб це заважало спати. Це, навпаки, навіть заколисує. Щоправда, не більше, ніж обійми Арміна. Ерен усім серцем любить тихий шурхіт сторінок над ним, теплу руку Арміна у своєму волоссі та їх переплетені ноги.