Поставивши валізу біля себе, я витягнув із кармана папірець, і звірив його вміст із вивіскою на будинку.
- Здається це та сама адреса, - пробурмотів я собі під ніс, критично оглядаючи будівлю.
Будинок явно знав кращі часи. Спочатку я навіть подумав, що це якийсь жарт з боку містера Ленсера, але чувак просто не міг жартувати, здається на фізіологічному рівні! Як і було обіцяно, тепер я мав у своєму розпорядженні невеликий багатоквартирний будинок. Це була досить типова, вузька, але більш менш довга будівля, із старої червоної цегли.
Вона мала чотири поверхи, проте на першому, судячи з оздоблення, колись влаштували невеликий магазин. Отож, тільки три житлові поверхи. Судячи з усього, один поверх вміщав одну квартиру. Враховуючи, що в одній із них мусив жити я сам, це залишало мені тільки дві квартири аби здавати. Хм, це завдання різко стає важчим ніж я очікував.
За три дні, відколи Ленсер, завітав до мене вперше, я вже встиг дізнатися скільки приблизно буде коштувати здати квартиру в Готемі. Враховуючи не дуже гарний район, та стан будівлі, я не зможу брати навіть більш менш пристойні гроші. Заробити двадцять тисяч за два роки? Ха! Це неможливо!
Певно я мав би журитись, але ні. Не дочекаєшся! Чуєш, діду?!
Чесно кажучи, я навіть не ставлю собі подібну мету. Зароблю гроші якимось чином - добре. Ні - не велика втрата. Я переїжджаю сюди в першу чергу для того, аби ніхто не заважав мені розвивати та експериментувати з нововиявленими суперсилами, а все решта - то дрібниці!
Похитавши головою, я вхопився за ручку валізи, та пішов до дверей в будинок. На диво, відімкнути замок було досить легко, а от самі двері трішки заклинили, і довелось прикласти силу. В середині було важко дихати із-за затхлого повітря, а ще було досить темно. На вулиці стояла сонячна, майже не характерна для цього проклятого міста, погода, проте, це світло не мало змоги пробитись через, забиті товстою фанерою, вікна.
Залишивши валізу біля дверей я витягнув із кармана старий кнопковий телефон з кольоровим дисплеем, та ввімкнув на ному режим ліхтарика. Убогість тутешніх гаджетів вводила старого мене в деяку депресію, як людину, що звикла до сучасних смартфонів. Але на дворі стояв дві тисячі сьомий, і сенсорні телефони тільки почали з’являтися на ринку. Це були дорогі, брендові моделі, від тутешніх гігантів галузі, як от “ЛексКорп”. Звісно ж я не мав стільки грошей, щоб купляти такі апарати, тому доводилось задовольнятись мало потужним ліхтариком кнопкового телефона.
Знайшовши вмикач, я марно клацнув по ньому. Світла не з’явилося, що очікувано. Варто було придбати ліхтарик, але я не хотів витрачати свій і так вкрай обмежений бюджет на такі штуки. Довелось вивчати інтер’єр першого поверху за допомогою тих інструментів, що були під рукою..
Мені важко сказати, що саме продавалось тут раніше, адже майже всі меблі, та предмети інтер’єру звідси забрали, залишили голі стіни, та старий прилавок. Проте кімната не здавалась великою, думаю колишній власник міг торгувати домашньою випічкою, чи чимось таким.
Я швидко знайшов сходи, що вели на верхні поверхи, але поки залишив їх, аби дослідити задню частину магазину. Було декілька пустих темних кімнат, серед яких невеличкий санвузол, а за ними, через вузький коридор, ховалась досить велика кімната: чи то склад, чи може гараж. Я бачив великі двері з підйомним механізмом на дальній стіні. Круто. Якщо в мене колись з’явиться авто, не буде проблем із тим де його паркувати.
Повернувшись до сходів, я піднявся на другий поверх, і спробував відімкнути двері квартири, що там розміщувалась. Проте жоден із ключів, связку яких мені видав Ленсер, не підходив до замка. Хм, а якщо… о так, тут не замкано. На подив всередині навіть залишились деякі меблі, але не так вже й багато. Шафа, декілька тумбочок, розбита кухня, та старий диван дбайливо прикритий колись білою, а зараз сірою, простинею. Едине, що мені тут подобалось, так це досить велика площа, і висока стеля, тут можна було б зробити круте житло в стилі лофту. Але пять штук баксів які мені видали на ремонт всього будинку, явно не допоможуть. Побіжно подивившись усе, я вирішив шукати щастя в наступних квартирах.
Дверей на третьому поверсі не було взагалі, а в середині…
- Якого біса? - насупився я, акуратно ступаючи поміж спортивного інвентаря.
Хтось зволік у цю квартиру цілу купу гирь, роликів для пресу, скакалок, килимків для занять йогою, та іншого добра. Була навіть боксерська груша, якимось чином підвішена до стелі. Почекайте, це манекен у формі людського торса? І сюрикени встромлені в нього?!
Усім цим явно активно користувались. В кімнаті був повний безлад, цілий світник в кутку, що складався з коробок з під піци, пляшок від води, та різноманітних обгорток якихось ласощів. Проте тут не було так багато пилюки як поверхом нижче.
З певною пересторогою я піднявся на останній, четвертий поверх. Найвища квартира також нагадувала смітник, але явно жилий смітник! Загалом, я не надто здивувався знайшовши в дальньому кутку квартири якусь чорняву дівчину, що спала на кинутому на підлогу матраці. Вона лежала на спині, розкинувши руки в сторони та мило відкривши ротик. В якийсь момент ночі дівчина вибралась з-під покривала, та відкинула його вбік, тому я міг чудово бачити її прості чорні трусики. Біла майка яку вона одягнула, закотилась доверху так, що я бачив нижню частину її невеликих грудей.
Зізнаюсь чесно, це було досить гаряче видовище. Наповнене гормонами, моє молоде тіло, вплинуло на розум і на деякий час я просто застиг на місці, безсоромно розглядаючи незнайому дівчину, що мала деякі азійські риси обличчя.
Знадобилося трішки часу, аби привести свої думки до ладу. Проте я все ще поняття не мав, що робити з цією ситуацією. Зі слів Ленсера, будинок декілька років стояв пустим, тут не мало бути ніяких мешканців. А значить, скоріше за все, що ця дівчина просто знайшла порожній будинок і оселилась у ньому. Не те щоб в Готемі бракувало покинутих будівель, чи людей без певного місця проживання.
Напевно мені варто розбудити незнайомку, та делікатно вказати на те, що її присутність тут не дуже очікувана. Хто ж знав, що мені доведеться сьогодні виганяти милу, екзотичну красуню, десь приблизно мого віку, на вулицю!
Проте, варто було спутити крок вперед, як підлога під моєю ногою гучно скрипнула. Немов у якомусь фільмі, дівчина різко прокинулась, і не встиг я оком змигнути як вона перекотилась та зайняла оборонну позу на одному коліні біля свого матрасу. Не знаю звідки вона їх взяла але у руках брюнетки можна було побачити комплект класичних японських сай.
[Зарядів - 5] > [Зарядів - 6]
Чесно кажучи, черговий, шостий заряд моєї суперсили, що саме в цей момент сформувався у моїй підсвідомості, врятував мені життя. Ну, напевно. Не думаю, що дівчина справді хотіла мене вбити, але все ж! Коли вона кинулась до мене, стрімко скорочуючи відстань між нами, я панічно скинув цей заряд у знання [бойових мистецтв].
Це був перший раз коли я використовував свої сили, і це було… неймовірно! В один момент я був звичайним хлопцем який ніколи всерйоз ні з ким не бився за два своїх життя, а в інший я чітко знав основи того як постояти за себе. Мені важко дати чітке порівняння з тим який точний об’єм знань я отримав, але це було ніби пройти з десяток курсів самооборони, та декілька років займатись карате, чи іншим видом бойових мистецтв. З цими знаннями я міг би легко відбитись від одного-двох вуличних бандитів. Була тільки одна проблема.
Я мав знання, намертво вкорінені в мою підсвідомість, але я ніколи серйозно не займався бойовими мистецтвами. Певною мірою у мене були необхідні “рефлекси”, але моє тіло насправді, ніколи не практикувало необхідних мені рухів. Мої очі та мозок ніби сфокусувались так, що я бачив кожен рух дівчини, і я навіть встигав посилати імпульси через свою нервову систему, але мої м’язи просто не були готові рухатись так як я того хотів від них.
Не було хорошого способу вийти із ситуації, тому я запанікував ще більше і просто вкинув ще два заряди у [бойові мистецтва]. Подвійний потік нових знань вклинився в мою голову. Якщо перше використання сили було відносно непомітним та безболісним, зараз, мені наче хто розпеченого цвяха в мізки встромив!
Біль швидко минав, але чорноволоса дівчина за час, поки я відволікався, встигла скоротити відстань, та спробувала притиснути до мого горла лезо одного із сай. Моє тіло рухалось автоматично. М’язи ледь не рвались від того як швидко я скорочував їх аби відхилити голову назад, підняти руки та різким рухом вибити клинок із руки дівчини. Її очі широко розплющились, а я вже схопив руків’я зброї, та відскочив назад, прийнявши бойову стійку.
Тепер я знав, що людське тіло насправді здатне на дивовижні речі, і безбожно цим користувався. Доведеться заплатити за свох викрутаси болями, мікротравмами м’язів та розтягненням зв’язок, але життя дорожче.
- Гей, стій! - викрикнув я, але даремно.
Дівчина атакувала лівою рукою, але на цей раз, підійшла до справи серьезно. Наші саї зіткнулись. Брюнетка спробувала викрутити свою зброю, так аби обезброїти мене, але я розумів що вона робить, і успішно протидіяв.
Саї -це зброя колючого типу, тому порізати нею когось було майже неможливо. Це ще раз свідчить про те, що дівчина справді не хотіла мене вбити, приставивши його лезо до мого горла. Проте, володіння такою зброєю потребувало немалого таланту, і дівчина явно показувала, що має його, а, головне, досвід практичного використання. Я думаю, що на цьому єтапі наші навички бою були приблизно на одному рівні. І це вражає, адже я був впевнений, що після деякої практики, тепер міг би легко отримати собі чорний пояс по карате. Хм, мої знання торкались не тільки цього виду бойових мистецтв, але це просто спосіб відобразити мій поточний рівень знань. Три заряди у гілці знань робили мене експертом в своїй справі, і брюнетка не відставала від мене. Отримати такі навички в шістнадцять років - це справжній подвиг!
Дівчина буквально танцювала навколо мене, в той час як я намагався рухатись якомога менше, повністю перейшовши в оборону. Було б прикро, отримати дірку чи дві у власному тілі. Мене вдарили ногою з такою силою, що моє тіло буквально віднесло в сторону. Хоча я і був трохи вищим за суперницю, але в той же час у мене фактично не було м’язів, чи якоїсь ваги, аби протистояти подібним силовим прийомам. Якби не близькість стінки, в яку я врізався, то все могло б закінчитись на цьому ж місці.
Нахмурившись, я витратив ще один заряд.
Навіть якщо по рівню знань ми з моєю візаві були рівними, її тіло було готове до їх використання, а моє ні. Тому мені було необхідно стати кращим у тому де я міг це зробити. Четвертий заряд зробив мене… хм, справжнім майстром? Я міг би відкрити свою школу чи доджьо та зробити її успішною, відбити напад дюжини озброєних ножами та дубинками бандитів, чи дійти десь до фіналу світових змагань по змішаних бойових мистецтвах.
Моє тіло все ще було слабою ланкою, але тепер я був на сходинку більш вправним ніж моя суперниця. Відкинувши сай, я ухилився від атаки дівчини, та різко вдарив по больвій точці в її атакуючій руці. Вона скрикнула та спробувала розірвати дистанцію, проте я не дав їй такої можливості. Зробивши крок за нею, я завдав інших ударів так швидко як тільки могло рухатись моє абсолютно не підготовлене тіло. Мої удари приходились виключно на больові точки, і я до біса багато знав про це! Звісно а не міг вбити її короткою серією ударів пальцями як в “Убити Біла”, але вивести суперницю із рівноваги? Легко.
Після того як вона потонула в лавині приступів болю, я зробив крок за її спину, та провів ідеально вивірене захоплення.
- Якого біса з тобою робиться? - роздратовано прогарчав я, коли вирішив, що ця дурепа, вже достатньо готова слухати мене. - Ти завжди кидаєшся так на людей?
- Х-хто ти такий? - пришипіла вона.
- Я новий, клятий власник цієї нерухомості! Питання в тому, хто ти така?
- Га? - здивовано кліпнула очима брюнетка, після чого зробила символічну спробу вибратись із моїх рук, але тільки знову зашипіла від болю. - Новий власник?
- Уяви собі! - саркастично кажу. - Ну? Так що ТИ тут робиш? Мені сказали, що в будівлі ніхто не живе!
- Ах, це. Ну… начебто так. Тут ніхто не жив, поки цього не зробила я.
- Як я і думав, - важко вдихаю.
- Хм, може відпустиш вже мене? - підпустивши в голос трішки грайливості, запитала дівчина.
- Тільки якщо ти заспокоїлась, - кажу і посилюю хватку, викручуючи одну із її рук.
- Ай, припини! Чорт! Добре, я все зрозуміла! Боже!
- Сподіваюсь на те, - кажу я, намагаючись зберігати впевнений вираз.
Відпустивши свою полонянку, я прискіпливо стежу за найменшими рухами її тіла. В тому числі і за цими довгими, спортивними ніжками, та підтягнутою дупою, ага. Відійшовши від мене на декілька кроків, дівчина повернулась до мене обличчям, і, звичайно, помітила, що я трішки витріщаюсь. Кляті гормони!
- Подобається щось із того що бачиш? - виразним, інтимним тоном запитала вона, та прийняла більш вигідну форму аби прикрасити і так чарівне тіло.
[Зарядів - 2] > [Зарядів - 3]
- Звісно, - просто знизую плечима, та ігнорую новий заряд суперсили, що тепер доступний мені. - В мене був час насолодитись виглядом твого сплячого тіла, але я не проти добавки.
- Ой, я порядна дівчина, тому ніяких поцілунків на першому побаченні~, - розсміялась дівчина, і я був схильний повірити, що це справжня емоція, а не гра. - Я - Джейд, а як тебе звати, красунчику?
Ім’я здається мені туманно знайомим, але пригадати ніяк не виходить.
- Фін, Фін Фавро, - представляюсь. - Сказав би що приємно познайомитись, але це правда тільки на половину.
- Так, це було… інтенсивне знайомство, - покачала головою дівчина, і я запізніло зрозумів, що мені подобається її густе, та не дуже слухняне, темне як ніч, волосся. - Отож, Фін, хм… не проти якщо я одягну шорти?
- Тільки якщо в карманах немає сюрикенів, - все ще трішки злюсь на дівчину, але тим не менш, відходжу в сторону, і даю їй можливість повернутись до спального місця.
- Не можу нічого обіцяти~, - грайливо каже вона.
Дівчина риється в купі одягу, скинутому на підлозі, та знаходить короткі, обтягуючі шортики. Я пильно слідкую за нею, підібравши в процесі один із її сай, та крутячи його в руках. Вона це помічає, звісно, але просто посміхається і вирішує не коментувати. Я все ще наполовину очікував, що вона відправить в мене з десяток загострених сталевих зірочок, Джейд не схожа на людину котра так просто визнає свою поразку, але нічого поганого не відбувається.
- Хочеш холодного чаю? - запитує дівчина, та дістає із своїх запасів, банку з напоєм. - Кави не пропоную тому, що тут немає електрики.
- Ні, дякую.
- Твоя втрата. Хм, так, це правда? Ти новий власник цього дому? Не подумай нічого такого, але чи ти не замолодий для того аби жити сам?
- Можу показати папери. А останнє питання дуже дивно чути від дівчини, що вже живе сама.
- Твоя правда, - переможено посміхається Джейд. - Чорт, тепер доведеться зїжджати, а тут було так добре. Комунальні послуги - лайно, та й узимку до біса холодно, зате квартплати немає.
- Не роби з мене монстра. Я дам тобі кілька днів, аби… зібрати речі.
- Справді? - трішки здивовано запитала брюнетка.
- Так, без проблем, - знизую плечима.
Сам не знаю чому я такий добрий, але, за виключенням першої реакції, Джейд мені подобається. До того ж, таке відчуття наче я маю її знати. Можливо вона фігурує десь в коміксах? Хм, ні не можу пригадати.
- Ой, дякую, красунчику!
- Ага-ага, якщо що, я буду на другому поверсі, адіос.
Можливо я трішки поспішив з тим аби відкланятись, але моє тіло не залізне, і я не настільки хороший актор аби стимуватись і не стогнати від болю по своєму тілу, більше ніж воно того варте! Ледь спустившись по сходах, я ввійшов на другий поверх, стягнув простирадло з дивану, та безсило впав на його поверхню.
Просто ігноруй хмарку пилюки, що утворилась навколо мене, просто ігноруй її, Фін.
[Зарядів - 3]
[Бойові мистецтва - 4]