Неймовірно скільки подій може статись з людиною за один проклятий день. Для початку я прокинувся в своєму ліжку, і усвідомив дві прості речі: перша - сьогодні мені виповнилося шістнадцять років, друга - уві сні я згадав своє минуле життя. Так-так, судячи з усього буддисти, чи хто там вірить у реінкарнацію, були праві. З однієї сторони, це ж просто сон, його можна проігнорувати, але з іншої, він був до біса реалістичний! Десятки років запхані в семигодинний сон!
До того ж, були деякі інші, цікаві деталі. Наприклад те, що в минулому житті я читав комікси, дивився фільмі, та мультсеріали про супергероя із Готема, а тепер, сам мешкаю в цьому готичному місті! Переродився у вигаданому світі, очманіти, правда?!
Насправді я досить швидко звикся з усіма цими потрясіннями. Так вже склалось, що я завжди мав жваву уяву, і багато фантазував про те, як би було круто перенестись у той чи інший вигаданий світ, отримати могутні чи не дуже повноваження, чи, навіть опинитись в шкурі улюбленого героя! Всі ми робили це в дитинстві, за переглядом мультиків, але я зберіг цю частинку себе і в дорослому віці.
Я не тільки фантазував, але й багато читав на подібні теми. Фанфіки - це ледь не половина мого минулого життя! Тому, можна сказати, що з моральної точки зору, я завжди був готовий до чогось такого. Я мріяв про це, і воно здійснилось! Хоча, зізнаюсь, мультивсесвіт “DC-comics” ніколи не став би моїм першим вибором, але ж моєї думки ніхто і не питав. Мене просто закинули сюди і все. Могли б, принаймні, вибрати інше місто, і я навіть не кажу про Метрополіс, будь яке чортове місто краще за Готем!
Кхм…
Очевидно, навіть зараз я ще не впевнений, чи все це взаправду. Але мені не потрібно було витрачати години чи дні, аби просто збагнути та прийняти раптові новини.
Моє нове імя - Фін Фавро. Я досить звичайний хлопець, із темним коротким волоссям, в міру красивим обличчям, та дещо худорлявою статурою. Маю середній зріс, не дурний але й не геній. Такого побачиш на вулиці і забудеш через два кроки. В мене немає якихось яскравих талантів чи недоліків, я просто ваш звичайний сірий хлопець з натовпу.
У цьому, новому житті, я мешкав у прийомній сім’ї. Технічно це була одна із перехідних сімей, фостерна чи прийомна сім’я, називайте як хочете. Суть у тому, що звичних для старого мене “дитячих будинків”, у США просто не було. Тут дітей, що втратили біологічних батьків, по тій чи іншій причині, поміщали у великі прийомні сім’ї, де замість вихователів, були сімейні пари, що на професійній основі, займались вихованням, невеликої кількості, таких дітей. В подальшому, пересічні сім’ї могли вже по справжньому усиновляти чи вдочиряти цих діток.
Нажаль, чи на щастя це не мій випадок. Мене так і не всиновили по справжньому.
Я мешкав у фостерних родинах більшу частину свого свідомого, другого життя. Це… не було погано, чи щось таке. Прийомні батьки не змушували мене до чогось неприємного, не робили із мене раба, ні. Проте, у всіх цих родинах, було від шести до десяти дітей, і батьки при всьому бажанні не могли давати нам усім рівні часточки любові. Для мене це не було так вже й важливо, чесно зізнатись, я завжди був досить самостійним хлопцем, і не любив щоб навколо мене бігали як курка з яйцем.
Але, повертаючись до мого дня.
За винятком спогадів про минуле життя, мій розпорядок денний не змінився. Я допоміг Марті розставити тарілки з їжею на стіл, і швидко перекусив, поки за цим самим столом ще було місце. Після чого, зібрав речі і пішов на зупинку, чекати шкільного автобуса.
Все йшло немов по накатаній колії, аж поки…
Десь близько обіду, я раптово дізнався, що маю суперсили. В одну мить нічого не було, а в іншу, я просто знав, що тепер можу отримати доступ до найдивовижнішої бази данних про яку тільки можна уявити. Це було так круто, що решту шкільного дня, я провів з гігантською посмішкою на лиці, навіть коли вчителька з географії вирішила щось мене запитати, і законно не отримала ніякої відповіді. Можливо вона подумала, що я під наркотою… ха, кого це хвилює! Розберусь із цим пізніше!
В мене були суперсили!
Не впевнений точно на рахунок джерела потужності. Можливо в мені прокинувся мета-ген, можливо я був якимось дивним магом, можливо це наслідок інопланетного родоводу. Не знаю. Головне, що я мав у своєму розпорядженні три початкові “заряди”, метафізичну валюту, за допомогою котрої можна було купувати знання! На інтуїтивному рівні я просто знав, що кількість зарядів буде збільшуватись, але поняття не мав як саме, та за яких умов. Якщо говорити на рахунок самих знань, то для початку я був обмежений тим, що міг запропонувати “Кіновсесвіт Марвел”, будь які знання із низки пов’язаних фільмів та серіалів, хоча і не всіх. Проте, було відчуття, що в подальшому, я можу розблокувати якісь інші джерела знань.
Це було досить цікаво, ніби хтось вирішив провести експеримент та, нарешті дізнатись, який гігант із двох конкуруючих франшиз, сильніший: “Марвел” або “ДіСі”.
Як би там не було, я дуже жалкував про те, що в якийсь момент втратив інтерес до більшості нових проектів цього кіно-феномену! Адже в мене не було готового каталогу із доступними знаннями, мені потрібно було ніби вводити запит у ручному режимі. Отож я міг витягнути тільки те, про що памяти чи знав. Трішки пригнічує, але навіть так, доступних варіантів більш ніж достатньо аби отримати неймовірну владу! Ну, я сподіваюсь.
Дуже кортіло витратити хоча б один заряд із наявних, аби зрозуміти, що саме я отримаю, який об’єм даних, буде мені доступним. Проте, якимось чином я зміг стримати імпульсивні пориви. Для початку мені варто було заспокоїтись, зрозуміти, чи немає в моїй голові, ще якихось інстинктивних знань про мої сили, та, врешті решт, подумати, що з ними робити.
Я йшов додому з тією ж дурною посмішкою на обличчі, та зовсім не підозрював, що це ще не всі сюрпризи, які готує для мене цей дивний день.
Звісно я помітив дорогий, та представницький автомобіль, припаркований біля нашого будинку, проте, поглинутий власними думками, я просто проігнорував його. Ха! Наче в нашому районі міста можна кожен день помітити авто дорожче за наш, та кілька сусідніх будинків!
Тільки зайшовши всередину, та почувши стурбований голос Марти, моєї “мами”, я зрозумів, що щось відбувається.
- Фін, хлопче, підійди у вітальню будь ласка, - стурбовано промовила вона, на мить визирнувши до вхідних дверей.
- М-м-м, щось сталось? - запитав я, але зробив так як мене просили.
У вітальні, на кріслі Стена, мого “батька”, сидів худорлявий чоловік, з сивими скронями, та в кричуще дорогому костюмі. Коло крісла можна було побачити тонкий кейс, певно з якимось паперами.
- Фін, містер Ленсер тут, аби повідомити тобі деякі новини, - з невпевненою усмішкою, промовив Стен.
Чувак в костюмі, не став підніматись із крісла, і подавати мені руку. Я впевнений він боявся забруднити її, ага. Отож Марта провела мене до дивану, і змусила сісти, вмостившись біля мене. Я ледь не пропустив наступні слова цього містера Ленсера, адже саме в цей момент відчув як отримую новий, четвертий заряд своєї суперсили.
[Зарядів - 3] > [Зарядів - 4]
- Отож, тепер коли всі зацікавлені сторони присутні, ми можемо розпочати, - сухим, діловим тоном почав чувак в костюмі. - Моє прізвище Ленсер, і я адвокат покійного містера Джонатана Фавро, твого діда, Фін.
На якусь мить в кімнаті запанувала тиша. Можна було почути як на другому поверсі бігає та біснується молодша частина моїх “братів” та “сестер”. Певно дехто намагається підслухати нашу розмову. Проте в той момент я не міг думати. Просто не міг.
- Що? - розгублено запитав я.
Все своє друге життя я знати не знав хто мої біологічні батьки, і чи є в мене якісь родичі, і тут приходить цей франт, аби просто скинути на мене таку бомбу! Справді? Що далі, світ? Напад прибульців!? Уф, варто заспокоїтись, а то ще справді нагрянуть. Все ж я живу у світі клятих коміксів!
- Мій клієнт був… непростою особою, і до недавнього часу навіть не знав про існування внука. Його старша дитина, дочка та вся її родина померли від рук Джокера декілька років тому, а єдиний син розірвав всі відносини, та зник з його життя. Тільки на порозі смерті, містер Фавро найняв приватних детективів, та більш детально дослідив долю сина. Як виявилось, Мартін Фавро мав досить бурхливе життя, але тільки одного нащадка. Близько сімнадцяти років назад, він зустрічався з дівчиною, але вони швидко розійшлись. Маргарет завагітніла, та померла майже одразу після народження сина, вона встигла дала йому прізвище батька, але не вказала його конкретних даних. Відповідні органи не змогли встановити її найближчих родичів, і тому помістили Фіна Фавро в прийомну сім’ю.
- Це багато чого пояснює, - промовив Стен, більше щоб заповнити незручну паузу, чим щось іще.
Мені просто хотілось кричати. Серйозно Стен! Цей адвокат сухим тоном, менше ніж в десяти реченнях розповів мені про історію сім’ї, і ти кажеш що це багато чого пояснює?!
- Тобто… - все ще не до кінця усвідомлюючи всього цього, промовив я. - Цей… мій дід, таки знайшов мене, але вже занадто пізно?
- Так, - просто кивнув Ленсер. - Містер Фавро, боже прийми його душу, пішов у краще місце, так і не встигнувши побачитись із онуком.
- Хм, кей. Зрозуміло, - дещо спустошено пробурчав я.
- Проте, мій клієнт залишив заповіт, - Ленсер, потягнувся до кейса та підняв його собі на коліна. Відкривши його, він дістав якісь папери та передав їх Стену. - Як я вже згадував, містер Фавро, був не простою людиною. Він вам певні статки, але не бажав просто взяти і передати їх онуку якого ніколи не бачив.
Почувши це, я навіть не знав ображатися, чи не варто. Ну, з одної сторони, дід міг і проспонсорувати мій нульовий рахунок для коледжу, але з іншої, я якось розумію його. Віддавати чесно зароблені гроші незнайомцю, виключно із якихось сентиментальних причин - це не те що я б сам колись зробив. Напевно. Я не знаю, добре?!
- Ну, хоча б дізнався про своє коріння, - дещо глузливо промовив я.
Все це було… занадто як для мене. Спогади про минуле життя, усвідомлення того, що герої дитячих мультиків тут насправді реальні, власні суперсили, відкриття сімейної драми… ні, серйозно, це просто занадто.
- Приємно чути, що ти знаходиш у цьому свої плюси, хлопче, але це ще не все, - похитав головою адвокат, та передав Стену ще якийсь папірець. - Містер Фавро визначив деякі умови, які ти маєш виконати, для того аби отримати свою частку заповіту, Фін. Для початку, ти отримаєш у користування невеликий, але багатоквартирний будинок. Згідно умов заповіту, ти маєш два роки, аби в той чи інший спосіб, заробити двадцять тисяч доларів США. Якщо ця умова буде виконана, будинок перейде у твою повну власність, окрім того ти отримаєш повне фінансування для навчання в будь якому вищому закладі на власний вибір, звісно з проживанням, та деякою стипендією.
Поки мої прийомні батьки, охали, ахали, та іншим чином висловлювали свою думку щодо почутого, я думав.
Насправді, це досить цікаві умови. Враховуючи місто в якому ми живемо, та дві тисячі сьомий рік на дворі, двадцять тисяч баксів - це досить пристойна сумма! Хм, це десь середня річна заробітна плата, наскільки я розумію. Плюс-мінус. Значить покійний дід хотів аби я заробив такі гроші, здаючи квартири в оренду чи щось таке?
- Почекайте, але хіба це законно? - запитала Марта. - Фіну тільки шістнадцять, він ще неповнолітній!
- Звісно, все згідно чинних норм законодавства, - сухим, майже ображеним тоном промовив Ленсер, після чого прийнявся пояснювати деталі.
Очевидно у нього уже був готовий план на випадок будь яких ситуацій. Все що я не можу вирішити в законний спосіб власними силами, він береться зробити сам в якості мого нового опікуна, чи щось таке. Наприклад, якщо мені потрібно буде, умовно кажучи, провести світло в будинок, але я не можу підписати відповідні документи, він залишить свій автограф. Але гроші на процедуру я повинен дати власні. Загалом він дав зрозуміти, що не буде тримати мене за ручку, він може взяти на себе деяку бюрократію, але успіх чи провал завдання, повністю на моїх плечах. В мене буде невеликий стартовий капітал на ремонт, мінімальна стипендія аби купувати собі їжу, а також мене можуть перевести до якоїсь приватної, дорогої школи, абсолютно безоплатно з моєї сторони. Щось про те, що на думку діда, я мав отримати “гідну” освіту.
Окрім того, це був тільки перша умова в заповіті. Здається дід хотів побачити, чи є в мене підприємницька жилка заробляти гроші. Було ще два єтапи випробувань де б мені довелось заробляти ще більше грошей, і отримувати за це певні винагороди у вигляді цінних паперів, акцій, майна та іншого. В результаті я б міг отримати статки на суму в декілька мільйонів баксів. Не надто багато, але і мій дід теж не був Томасом Вейном, чи кимось із цієї ліги мільярдерів.
Звісно я погодився.
Навіть якщо за два роки я повністю провалюсь, це нічого страшного. У будь якому разі я б не втратив можливість жити окремо. Не тоді коли в мене з’явилися бісові суперсили!
[Зарядів - 4] > [Зарядів - 5]