Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Крап. Крап. Крап.
Тишу порушує лише набридливе скрапування води зі сталактита і його дихання. Вей Вусянь вже доволі довго сидить в печері, затаївшись. Тут сиро і холодно, а він навіть не може поскаржитись на це.
Вчора вони з Вандзі взялися за завдання: з’явилися скарги на зникнення людей безвісти і, звісно, винна у цьому була нечисть. Розпитування місцевих мало чого дало, тож вони вирішили розвідати все одразу “в полі”. Точніше, в печері.
І в цій сирій і холодній печері вони знайшли, по словах Вей Вусяня, “ух ти який цікавий екземпляр!”. Це було останнім, що він сказав в тій печері. Цей цікавий екземпляр виявився озлобленим духом дуже високого рангу з рідкісними надздібностями. Він, щоб жертву не могли знайти і врятувати, забирав її голос. І Вей Вусянь попався прямо на вході — ідеальна жертва, на перший погляд. Найгірша з можливих — на другий.
Хіба йому потрібен голос, щоб розібратися з нечистю? Говорить він багато, але зазвичай не по темі. А Лань Вандзі за його плечем взагалі почувається як у своїй тарілці.
Злий дух теж не дурний, швидко второпав що до чого і дременув звідти.
Тепер їм двом треба було виловити цю падлюку. На їх нещастя, вони знаходилися в не дуже зручній позиції: печера була немала і розгалужена, а сталактити не давали провести атаку по площі, бо ризикували впасти. До того ж у злого духа відмінний слух.
Звісно, це їх не зупинить. Вандзі лише підняв руку, наче у жесті “стоп” і подивився в очі Вей Вусяню, той кивнув йому у відповідь — про план вже домовились. Вей Вусянь залишається чекати у входу, на випадок якщо дух вирішить втікти через нього, а Вандзі йде всередину його виманювати.
Тому, зараз Вей Їн нудьгував, вартуючи вихід з печери і очікуючи сигналу. Мерзнути йому довелося недовго — скоро з печери полинула мелодія ґуциня. У відповідь він зіграв коротку трель на флейті і попрямував вглиб печери за вказівками Вандзі.
Вони ще давно розробили систему спілкування за допомогою своїх інструментів. На високі теми не побалакаєш, але ідеально для польових умов. Короткими передзвонами мелодії вони обмінювалися командами і інформацією, а залежно від того, яку саме бойову мелодію грає один із них, другий знав що вони робитимуть наступним.
Насправді про більшість з них вони не домовлялися словами — просто вивчили алгоритми один одного за численні битви, проведені разом.
Так і зараз флейта переспівувалася з ґуцинем, а смерть злого духа наближалась швидше, ніж вилітали ноти. Мелодія різала гостріше за меч, а рухи більше нагадували танок, ніж битву. Вони — ідеальний дует і їм не треба слова, щоб розуміти один одного, коли вони грають в унісон.