—Майкл…Майкл!
Юнак глибоко вдихає повітря, щоб не огризнутись, і підводить очі від коміксу на молодшу сестру. Дівчинка була занадто енергійна для пів десятої ранку, бігала і скакала, ниючи як їй скучно сидіти в робочому кабінеті батька.
—Що?
Їх батько займався роботами в «Світі Циркової Бейбі» через що вони частіше могли бачити маскотів, грати в аркади на ігрових автоматах і…. І страждати в кабінеті батька сьогодні, коли заклад вперше відкрив двері для відвідувачів.
Майклу було майже шістнадцять і він не розумів, чому його з малими не можна лишити дома в такі дні, він ж не малий, спокійно би подивився за молодшими братом і сестрою..
—Я хочу піпі…— дівчинка показово звела ноги, стараючись показати всю серйозність проблеми, але брат лише на це закотив очі, вертаючись до читання коміксу,— Майкл!!
—Та що?! Ти хвилин десять назад вже там була! В тебе безкінечний запас?!
—Я хочу ПІПІ.
—То сходи сама, ти не знаєш куди йти?!
Дівчинка хтіла ще щось сказати, але все ж таки вирішила піти без старшого брата,тупаючи ніжками від злості і хлопнувши дверми, чим налякала тихо сидячого середнього брата, який лиш сильніше зжав в обіймах Плюшбера.
—Який поганючий…. Боже просто провести мене до вбиральні, постояти, вернутись назад і далі читати свої дибільні комікси, хіба так тяжко?— дівчинка хмикнула, але почувши тиху мелодію її хід думок змінився в друге русло. Вже не думаючи ні про що інше вона бігла до музики. Нарешті..
—Нарешті тато не заборонить мені на тебе подивитись.
В залі дітей було мало, так як зараз усі більше захопленні дуже гучним шоу біло-рожевого лиса Веселого Фоксі. Звісно, кожен маскот тут був гарним, але маленькій Елізабет Афтон, дочці творця цих роботів, з самого початку подобалась рижа і висока Бейбі, клоун і головний маскот «Світу Циркової Бейбі».
Вона була гарна, сяюча, цікава, в неї був гарний голос, чудові блакитні очі і вона ніби манила дівчинку поглядом. Чомусь Ліззі здавалось, тато зробив її схожою на неї, хоча не дуже любив показувати свою любов до своїх дітей. Бейбі і молодша Афтон обидві були рижі, хоч і різних відтінків, обидві були в юбках і обидві любили співати. Вона була ідеальною для маленької дитини.
В один момент в залі стало пусто, а в інших залах гучніше, скоріше всього, дітей збирали за стіл, тому Елізабет залишилась з своїм кумиром на одинці. Вона була самою щасливою у світі.
Підійшовши ближче, дівчинка помітила на собі погляд блакитних очей і посміхнулась, підходячи ще, і ще ближче.
—Ти хочеш морозиво?
—Що…?
Коли робот заговорив, десь в душі дівчинки пролунав крик «Біжи» та велике бажання побачити, що вміє її улюблениця, заглушило все. Коли ж Бейбі встигла перестати співати?
—Так! Хочу!
У Бейбі швидко відкрився дивний відсік в животі і маленька залізна дивна ручка протянула молодшій Афтон морозиво, біле як сніг з дуже червоною вишнею на верхівці. Дівчинка зразу потянулась за солоденьким..
—Ліззі! Ліззі, дідько б тебе побрав, де ти?! Тато мене вб’є, вернись назад зараз же!
Дівчинка закотила очі, дивлячись на вихід з зали і не глянувши навіть більше на робота, схопила морозиво, вириваючи його з залізної ручки.
—Я тут… Я вже й-
—Блять, ти знущаєшся?! Еліз…?! ЩО ЗА ХУЙНЯ?!
