30 глава

    Складно заплющити очі. Заснути тим більш, з бентежними думками про візит до батьків. Впевненість Момотаро, звичайно вселяла надію, але ж батьків власних вона знала ще краще.    Будувала яскраві очікування. Чим більш яскраві, тим більше тривоги в серці. 

— Йоріко, не спиш? ― сонно поцікавився Момотаро, трохи відкрив очі. Хоча сам розумів, що без окулярів, мало що побаче. 

― Та… таке, хвилююсь, — зніяковіла дівчина. 

— Ми квитки придбали, з братаном домовились, все буде добре, – Момотаро обережно опустив долонь на голову Йоріко, перебираючи в пальцях її волосся. ― Зі мною можеш нічого не боятись, ― полушепотом додав він. 

    Казеширо наблизилась до чоловіка і дозволила пригорнути себе в обійми. Сон Хачімії остаточно змахнуло рукою. 

— Тільки прошу про те, ніяких слів, батьки точно не повинні знати мої перші проби озвучки…

― Та та… Я і не планував, ― чесно відповів Момотаро. ― Тільки не пам’ятаю щоб я тебе за це соромив…

― Що?.. ― Йоріко збентежилась.

― Маю на увазі, це цікавий досвід, але згоден, батькам би не розповідав, ― мовив Момотаро, тримав голос тихом, полушепотом. 

— Це звучало дивно… ― буркнула Йоріко. Але дотиком її гарячого обличчя, чоловік відчував, наскільки насправді їй соромно. 

     Трохи помовчав Казеширо почала: 

— Головне не забувай, мої очі в батька пішли, а він на Сеннан відомий демонічним поглядом, ― пошепки зауважила Йоріко. 

― Я з тобою періодично сперечаюсь, і не таке бачив, ― спокійно відповідає. 

― Ну-у… я серйозно… Усе дитинство і життя в префектурі Осака, я завжди під наглядом багаточисленних друзів батька… Можливо колись він був байкером, але хтозна… ― Йоріко договорила більш серйозно, ледь втрималась від звичайної гучності. Та підняла голову, намагаючись зазирнути в сірі очі. Проте який сенс подібне робити в темряві. 

― Гм… Втекла від протекції…

― Не просто протекції, а прямо недоторканності, хоча щось круте в цьому було, ― Йоріко опустила голову на груди чоловіка. 

— Ти була в безпеці, чи не страшно було їхати до в Кіото? ― спитав Момотаро. 

― Звичайно лячно було, але я хотіла сама вибудовувати своє “Я” та ім’я… ― Йоріко пожвавилась у мові. ― Хоча такі прізвиська як “Льодяна квітка” чи “Льодяна імператриця” залишились за мною. 

Момотаро всміхнувся. 

— Не повіриш, мене називають “Льодяним клинком”, ― іронізував.

     Йоріко тихо розсміялась, почала прикривати рот долоню. Від чого ставало лоскотно. 

     Знову повисла тиша, пора би вже зануритися в сон.

― Оце так… все настільки складно описати всі події, тому просто обійдемось тим що для батьків ти мій хлопець… ― щоки жінки знову загорілись від сорому. 

― Так, саме так, ― тихо додав він. Продовжувало дивувати лише обережність Йоріко. З її характером і вмінням знаходити проблеми, але ж наскільки вона насправді все обмірковує. Складно уявити. Але він розумів. що не на часі розмірковувати про таке.