29 глава

    Доволі масштабний івент підійшов до завершення, коли прозвучали переможні: “Кампай!”

    Ідея в честь цього влаштувати нормальне побачення ― прийнято абсолютно спонтанно. 

“За Лією посмотре Накасу-кун, сподіваюсь, все процйде добре”, ― жінка зітхнула. 

     Йоріко спокійно покрутилась, попри очевидно незвичайний вигляд. Шкіряна спідниця сонце, яка майже сягала колін, ніжно-блакитна блузка з вертикальними білими полосками, та вирізи на плечі. 

     Момотаро з посмішкою то і мить споглядав на Йоріко. Вона не зраджувала собі, бо продовжувала впевнено ходити та дивилась виключно вперед. 

    Сам же він одяг майже тещо і зазвичай: чорні штани, синя футболка з довгим рукавом та “V” вирізом та в довершення шкіряна кофта. 

    Йоріко абсолютно спокійно ходила під руку. Жінка здавалась абсолютно невтомною, чи як і завжди, добре приховувала. 

― Може ще колись так прогуляємось, ― мрійливо мовила Йоріко. 

― Обов’язково… ― Момотаро погодився. 

― О-о, диви, Ліє може сподобатись! ― з небувалим ентузіазмом гучно мовила Йоріко та різко спинилась, вказав на вітрину якогось малого магазинчику. 

    Момотаро без всяких вагань погодився. Місцями здавалось, що Йоріко занадто довіряла своєму смаку. Хоча не безпідставно. 

    Після придбання, вони не спинились, аж до заходу сонця. 

― Момо, ― тихо мовила Йоріко сів на лавочку. ― як все насправді дивно… Лія не є мені біологічною донькою, аж ніяк, але… Не хочу щоб вона кудись зникала і .. Я.. Можливо це егоїстично, але люблю Лію, ― голос під кінець затремтів. 

Момотаро присів перед нею на коліно. 

― Все добре, я і сам звик. Попри відсутність кровного зв’язку, Лія дійсно як твоя. Ні, наша донька, ― мовив він. 

    Йоріко зачаровано подивилась в очі чоловіка. Хоч він і виразився іншими словами, але відчував те саме. Вона нахиляється до Момотаро та торкається своїм лоба ― його. 

— Ти єдина в моєму серці

— Ти єдиний в моєму серці

    Вони розділили ці слова як і мить, разом відкинувши всілякі сумніви щодо почуттів та майбутнього. 

***

    Іншого дня Лія все притискала до себе м’яку іграшку і вигляді червоної рибки. 

“Вихідний, чудовий день для прокрастинації…” ― подумала Йоріко, відкинувши голову, поки лежала на дивані. Поки не почулась вібрація телефона. Підійнявшись дівчина розім’яла шию, що постійно хрустіла, жінка  в першу чергу переконалась чий телефон. На дісплеї висвітилось: “Мама”. 

     Йоріко підняла трубку. Все починалось оптимістично. Але з маминим характером зі слів “Давно не бачились” завжди могло перерости лишев одне.

― Слухай, а коли там онуки? ― весело питала вона. Але в тих пустощах завжди більше претензії та наказу, відчувала Йоріко. 

― Так, а коли я зможу приїхати? ― Казеширо ввічливо і наполегливо питає. Їй хотілось  щоб через телефон матуся відчувала ту натягнуту посмішку.

― Не ухиляйся, ― наказала мати. Зітхнула. ― Ну, хоч вдруге за рук побуваєш, а то інколи лише раз у рік, ― поблажливо додала.

    Йоріко і не одразу помітила, що Момотаро неподалік зацікавлено слухав їхню розмову. 

― Та-та, вам теж щасти і гарного дня, ― мовила Казеширо та поклала слухавку. ― Момо, слухай.. 

    Момотаро підняв брів.

— Ти до батьків будеш їхати? ― абсолютно спокійно спитав. Чоловік і не планував приховувати що чув розмов, і тещо вслуховувався. 

“Ах ти…” ― Йоріко почервоніла, усвідомлюючи цей момент. 

— Я можу поїхати з тобою, а якщо Лія не проти, то ненадовго побуде з Асакі-сан та Каєм, ― запропонував Момотаро.

    Жінка на мить оніміла. 

― Ей? Ей? Е?! 

― Знаєш, мені теж хочеться познайомитись з твоїми батьками, ― Момотаро посміхнувся та знизав плечима. 

― Слухай твій же… Ладно, це пізніше, ― мовила Йоріко. 

“Якщо мама там від щастя ледь не вмре, то от батько… Батько… ― жінка згадала славетний демонічний погляд. ― Ото лишенько, я тільки взаємно закохалась…”

― В чомусь проблема? ― поцікавився Момотаро.

― Ну.. в комусь.. Мій батько перебірливий… Він мене сильно любе, – жінка потерла підборіддя.

― Абсолютно логічно, ― Момотаро знизав плечима. Його це не бентежило, яке б випробовування не влаштували її батьки, він не вдарить обличчям в бруд. Не можна сумніватись в своїх силах, особливо зараз.