18 глава

     Лія дивилась, як радісно скотчем Йоріко повісила новий малюнок. Момотаро до цього не просто погодився, а здавалось наче запропонував таке зробити. 

“Так себе і почувають щасливі діти?” ― задумалась Лія. З голови немов вилетіло щось лякаюче чи минуле. Хотілось довше побути такою, відвідати парк, фестиваль, все про що раніше могла почути. 

     Момота в якомусь сенсі поділяв це. Проте з його сторони це виглядало інакше. 

― Як думаєш? ― Йоріко відволікла від роздумів, уточнюючи про те як повісила картину. 

― Ну-у-у, трохи криво, ― іронічно відмітив чоловік, аз що в нього полетіла подушка. 

― Сам приліпиш наступного разу, ― і відвернулась. 

    Лія щиро розсміялась, бо пам’ятала, що так мати здатна робити тільки жартома. Момотаро підхопив це.

― Добре, добре. як скажеш, ― крізь сміх, відповів він. 

― Момо, ― вигукнула Йоріко, проте досі надувала щоки. Тепер він розумів ту саму парадоксальність, коли йде натяк, але і ніхто не збагне на що саме. 

― Добре, добре, вибач, – чоловік поправив окуляри. 

***

    Давно Йоріко так радісно не телефонувала.

― У мене там вже отримана та затверджена роль в тріо головних героїнь, нарешті, ― почути такий голос в слухавці, одне задоволення.  Момотаро уявляв вже, як вона сяяла посмішкою. 

    Після подібного зустріти жінку не з якимось-фруктовим шампанським - взагалі негарно. 

***

    Йоріко увесь вечір, коли йшла додому, коли повернулась - дійсно наче сяяла. Настільки сповнена щирої радості, аж серце гріло. 

     Уклав спати Лію, жінка повернулась до кухні, а Момотаро дістав пляшку шампанського. 

― Відсвяткуємо? ― тихо запропонував чоловік.

— Так, ― майже пошепки погодилась Йоріко. 

     Можна назвати роботі Хачімії ювелірну, бо відкрити з мінімальним хлопком і нічого не пошкодити ― цілий талант. 

    Закуски дістали простенькі з сиром, овочами, та трохи беконом. Краще б було не так втихую звичайно святкувати, але вживати алкоголь при дитині зовсім не хотілось. 

“Кампай”, ― пошепки і приглушений дзвін бокалів звучал в кухні при світлі двух свічок. 

“Чи можна вважати це зараз романтичною вечерею?” ― задумався Момотаро, зніяковів від цієї думки. 

      Коли жінка зупинилась перед ним максимально близько, відчував як втрачав голову. Її подих, ніжний голос, все заповнювало свідомість. 

     Чоловік відставив бокал. Йоріко інтуїтивно чи ні послідувала його прикладу. Але зробила дещо,Ю через що ледь серце в п’яти не впало. 

      Вона опускалась спиною, але ж підога. Момотаро її підхопив і притиснув до себе. 

― Гей, а якби я тебе не спіймав? ― схвильовано прошепотів. Його рука з талії перемістив до потилиці жінки та запустив у м’яке волосся. 

― Я не сумніваюсь що зловиш, ― лагідно мовила Йоріко та повільно зняла окуляри чоловіка, відклав у сторону. 

    Момотаро обережно доторкнувся до її губ. Відчув взаємність, став більш палким. Йоріко залишилась ніжною, плавно обвила шию руками. Не хотілось обривати цю мить. Чи забагато він просив?