Холодні язики вітру облизували машину Кая, немов дитина найсолодшу цукерку. Небо закрило Місяць своїми димковими руками, а на лобове скло почали спускатися сльози богів.
Барабанну музику дощу приємно доповнювала якась інді група. Голос виконавців змішувався з симфонією крапель, а колеса авто стрімко розбивали калюжі води.
Поки емпат збирав свої сили докупи та гнав по вулицях, алкоголь наполовину вивітрився, і голова стала думати швидше та краще. На превелике щастя, дорогою його ніхто не зупинив та штраф не виписав, тобто заголовків «П’яний емпат, Кай Мерфі, їздить містом» не буде.
«Вже два інцидента, куди я міг вляпатися сьогодні, минули повз мене.»
Попереду виднілась будівля гуртожитку. Зазвичай, вночі в такий час завзяті студенти зубрять навчальний матеріал, тому не дивно, що на деяких поверхах ще горіло світло.
Залишивши авто на території паркінгу, Кай невпевнено попрямував на пошуки свого, словами баристи, соулмейта. Нічне повітря впускало в хлопця барвисті крила натхнення, повністю вивітрюючи п’янкість і залишаючи від віскі лише легкий запах прянощів.
Хоч і більшість своїх ночей він тепер проводив у відремонтованій квартирі, в гуртожиток його пускати було не заборонено. Але емпат все одно пробирався крізь сплячу вахтерку так, немов вона була голодним левом, який нападе на бідного студента як на здобич та пошматує на куски, якщо розбудити.
Прошмигнувши мимо дивану, що був притулком для перших ночей після навчання, Кай ледве не зніс горщик з довголистою папороттю, зачепившись за нього посеред темного коридору. Мабуть, господар рослини мав стільки вже зелені в кімнаті, що цю малечу залишили поза межами оранжереї.
Ще декілька перешкод, і от емпат стоїть біля знайомих дверей.
«Трясця, навіщо я взагалі сюди прийшов.»
Лише Кай хотів розвернутись та втекти з гуртожитку, зрозумівши всю наївність та абсурдність ситуації, кімната перед його носом відчинилася.
– І що ти тут в біса робиш? – обурено спитав парубок, намагаючись не видавати своїм сполоханим голосом, що він не очікував побачити когось перед собою, ще й напівголого.
– Взагалі, це ти стоїш біля моєї спальні, тому саме я повинен тобі задати це питання, – голос дискрета був хриплий та скоріше схожий на муркотіння кота.
Погляд емпата ковзнув по Джи, котрий стояв в одних піжамних штанах сірого кольору. Верх був повністю оголений, і його бамбук чітко виднівся на всьому тілі. Схоже, дискрет недавно бачив десятий сон, на відміну від його нічного гостя, що застряв у дверному проході.
На щастя, присутності Міки в кімнаті не спостерігалось. Так би сталась повноцінна нічна сварка з лише протверезілим та сонним емпатом в головних ролях.
– Тож, може відповіси, чому ти тут ?
– Мені краще піти.
Кай розвернувся в сторону виходу. Зробивши кілька кроків, він відчув чужі пальці на своєму лікті.
– Постій!
Джиен міцно охопив руку емпата. Тримав так, ніби боявся втратити назавжди. Сірі очі бігали поглядом від ліктя до очей Мерфі.
– Не знаю, що тебе надихнуло прийти до мене посеред ночі, але мені є тобі що сказати.
Мить, і вони вже в кімнаті мирно сидять на ліжку. Кай втупився в свої пальці, перебираючи рукави пуловера. Джи тим часом встиг одягти на себе чорну футболку та прикрити свої чіткі кубики пресу.
Зелений годинник в формі динозаврика, що стояв у інсайдера на тумбочці біля ліжка, показував другу годину ночі. Така мила річ в інтер’єрі розбивала образ серйозного дискрета. Можливо, цей будильник дістався йому від Міки.
– Так, – почав емпат, – що ти мені там хотів сказати?
Сміливець доторкнувся до зайнятих пальців Кая. Ті були льодяні, ніби Снігова королева дихнула на них крижаним подихом.
– Хотів зізнатись. Ти мені подобаєшся, – спокійним голосом, немов це була буденна розмова з касиром продуктового, озвучив Джи.
Пальці покинули своє заняття і завмерли. Обличчя приголомшеного Кая виражало всю непідготовленість до такої інформації. Вії кліпали вдвічі швидше звичайного режиму життєзабезпечення, а очі та брови були як в непідготовленого до іспитів студента.
Цей вечір точно був якийсь зачарований. Події, як бурхливі хвилі, безжалісно розбивались об каміння часу, стрімко набираючи обертів. Головна задача – не втопитись в цьому божевільному штормі життя.
– Я тобі подобаюсь? Хехе, неочікувано. Я приїхав до тебе, тому що один бармен спитав, чи є в мене той, хто впливає на мене не так, як інші. І я хотів перевірити свої відчуття. А воно он як вийшло, – закінчив тихим видихом Мерфі.
Ліва брова Джи фліртуючи піднялась вгору, а тепла усмішка простягнулась на губах. Хоч і перший крок зробив він, почути таке швидке зізнання і від емпата було приємною несподіванкою.
– Тобто я на тебе якось впливаю? Хм. Як? – нахилився до Кая дискрет.
В кімнаті було темно, але здавалось, почервонілі щоки хлопця видно навіть без штучного світла всередині. Швидко повернувшись в попереднє положення, Джи випростався. Спостерігати реакцію емпата на його слова та дії було досить цікаво, тому інсайдер продовжив:
– Кожен раз, коли бачу твої медові очі, я шаленію. Коли торкаюсь твоїх долонь, хочеться стати рукавицями, щоб бути поруч з тобою.
– Джи, пив я чи ти? – покрутився від ніяковілості інсайдер.
– Я часто п’янію від тебе. Від твого дихання біля мене, від твоїх дотиків, а особливо від твоїх рідких посмішок, що діють сильніше за будь який наркотик. Здається, я божеволію та стаю одержимим. Тобою.
Оклигавши від тендітної хвилинки сором’язливості, Кай спробував взяти себе в руки. Він зробив занадто великий крок сміливості, аби сидіти тут, як дівчина на заручинах. Відступати вже точно не буде.
– Думаю, ти занадто багато базікаєш.
– Згоден з тобою.
Голос Джи ставав тихішим з кожним словом, поки не перетворився на шепіт. Цей шепіт пірнав у тіло емпата бездонним китом, вивчаючи кожну частинку його тіла. По шкірі попливли теплі мурашки.
Ніс Мерфі торкнувся плеча дискрета. Від нього йшов слабкий запах виноградної фанти, яку емпат випадково пролив на його тіло ще вдень.
– Ти, – Кай зробив глибокий вдих, – пахнеш неймовірно.
– Це все твоїх рук справа.
Усмішка одного потонула на губах іншого. Смак незвіданості, сміливості, залишків віскі та фанти просочився в них, віддаючи нотки кожного і створюючи новий, особливий аромат, тільки для них двох.
Ніч прикрашала та майстерно ховала їхні тіла в своїх обіймах, і лише повний місяць міг дати світло на їхні дії. Повітря наповнилось тяжким диханням, ставши гарячішим за ядро Землі, але охолодженим лише для них. Кисень закінчувався, і були тільки видихи та вдихи один одного.
Губи емпата торкнулись шиї Джиена, і ця дія стала відправною кнопкою в безкінечність насолоди.
– Аа-ах…
Несподіваний для обох стогін з вуст блондина закарбувався в пам’яті витонченим кришталем. Перший звук задоволення, перша мелодія, що порушила їхню інтимну тишу, зробивши її в рази краще. Кай відчував себе музикантом, котрий грає на складному піаніно.
За поцілунком на те саме місце послідкував укус з маленьких та одночасно гострих зубів інсайдера, що на ранок буде нагадувати про неочікуваний візит нічного гостя.
– Мгм-мхрр, – на вухо Мерфі гарячим видихом долинув тихий рик Джи.
Задоволений таким результатом, емпат облизнув місце укусу і з усмішкою відсунувся від такої манливої пульсуючої шиї. Тепер його вуста також мали легкий аромат солодкого напою.
– Мм, а ти наполегливий. Але ти ж не думаєш, що я віддам тобі ініціативу? – піднявшись з напівлежачої пози, прошепотів дискрет.
На мить розгубившись, Кай нагадував наляканого оленя. Скориставшись цією заминкою, Джи перехилився вперед і зверху вже дивився на хлопця. На нього глянули світло-карі очі, що в тіні місяця здавались пекуче чорними, немов гаряча смола. Відображення небесного спостерігача повністю копіювалось в чорних дзеркалах Кая. Здавалось, туди затягне і самого дискрета, якщо він продовжить дивитись в такі манливі зіниці.
Закусивши до болі губу, Джи відчув, що його переповнює бажання показати - Мерфі його, і лише його. Нахилившись до шиї, він провернув таку ж дію, що зробив зухвалий емпат. Тепер в них є сліди один одного. І не тільки сліди.