З «Кінестетики» лунали потужні біти діджейської музики і віяло сумішшю міцного алкоголю з присмаком енергійності танцівників. Холодний жовтневий вітерець грався з одягом інсайдерів, що спокійно розважалися біля клубу. Деяких мерзляків цей бешкетник підганяв скоріше зайти всередину і сповна насолодитися теплом. Все-таки середина осені суворіша за літні вечори.
З обох боків дверей на жердинах традиційно вилися, немов змії, граціозні піджеї, заманюючи відвідувачів в зал, а особливо зацікавлених – куди глибше. Хлопець, що при першому знайомстві Кая з клубом був в костюмі покоївки, граціозно спустився з пілону та підморгнув завмерлому навпроти вітрини емпату. Цього разу він одягнений в білу оверсайз сорочку та прості чорні гетри, що ідеально сиділи на його стегнах.
– Сподобався? – як грім серед ясного неба з’явилася Іріне.
Кай сполохався і тільки ніяково посміхнувся. Парубок був і справді звабливим, але серце емпата зациклилось не на ньому. Скоріше його приковували рухи, пластичність, гра м’язів. Та й сама відкритість танцівника брала в полон тисячі поглядів.
– Пішли, нас всередині вже Лейла зачекалася.
Вийшовши із ступору, Кай останній раз глянув на молодого красеня і поплентався за бадьорою одногрупницею в лігво хтивості та алкоголю. Охоронець лиш провів їх стомленим поглядом, ліниво глянувши на пошарпані студентські квитки. Як тільки вони промайнули крізь вхід, на руку інсайдерам одягли по блакитному браслету з назвою закладу та білою ромашкою поруч.
– Чому сьогодні нам видали такі браслети? Від сьогодні «Кінестетика» стає місцем невинності і чистоти? – усміхнувся наприкінці Мерфі, згадавши підлітків поруч з клубом, що скупчилися біля одного старенького кабріолету. Судячи з запаху, який бив сильно в ніс навіть на відстані від компанії, зібралися вони там точно не для того, щоб подивитися на квітник ромашок.
– А бодай мене курка вбрикнула! Я що, тобі нічого не сказала? – Іріне емоційно втупилася своїми зеленими очима в Кая, надіючись на позитивну відповідь. Той лише похитав головою, відмовляючи. – Ну короче, сьогодні в клубі день соулмейтів.
В такт словам Джоджуа музика вдарила по головам відвідувачів своїми сильними звуками так, що барабанні перетинки заклало на декілька хвилин. Різнокольорові промені блимали в хаотичному русі, і Кай ледве не втратив подругу з поля зору, поки та цілеспрямовано чимчикувала до барної стійки, де вже їх чекала Лейла.
– Соул що?! – перекрикуючи музику і мружачись від нерозуміння та спроби не осліпнути від світломузики, вигукнув емпат .
Думки в голові почали бігати зі сторони в сторону в спробах знайти в архіві пам’яті новослово. Ці «соулмейти» викликали в хлопця лише асоціації з якимись фанатами екзотичного соусу, субкультури чи взагалі секти.
– Ти що, ніколи не чув про соулмейтів? Ай Каю, ну як так? – з щирим здивуванням поцікавилася Іріне. – Зазвичай, батьки розповідають цю казку майже кожного разу перед сном своїм дітям.
– Ну, мої батьки були зайняті трішки іншим.
«Особливо вони були зайняті тим, як зробити мене нормальним.»
Крапля гніву, від згадки про сім’ю, сколихнула озеро спокою, що було тихим вже довгий час. Емпат час від часу сам дивувався, як він може залишатися спокійним вже доволі багато місяців, і навіть відмовившись від таблеток. Він тримався молодцем, на відміну від Міки, котрий розділив з ним вибір відмовитись від таблеток, але часто вибухав гнівом та істериками.
– Декілька шотів, і потім бабуся Іріне розкаже всі таємниці цього світу, – підморгнула дівчина, натякаючи, що спонсором цих перших шотів стане саме Кай.
В залі, як завжди, було душно до непритомності, а за рухливим гуртом інсайдерів, що, здавалося, можуть рознести своїми тілами весь заклад, на диванчиках поважно кучкувалися великі компанії розмовних морських котиків. За барною стійкою сиділи зазвичай самотні персони в очікуванні або своїх друзів, або гарної випивки. Головним на цій алкогольній палубі хаосу був темноволосий Джек Спарроу, малому колу людей відомий також як бармен.
– Лейлааа! Я так за тобою скучила! Ми так з тобою довго не бачились!
Дівчина сиділа на високому барному стільці, з м’якою на вигляд спинкою жовтого кольору. Елегантні вершкові човники злегка покачувались в такт музиці, а блакитно-фіолетовий топ відбивав промені світла краще диско-кулі.
Як тільки маніячка видивилась жертву, то відразу ж побігла брати її в полон своїх рук. Звичайно ж, ніяке «Обережно, тут люди, ти можеш збити їх!» від Лейли, не завадило Іріне пронестися крізь натовп зірок танцполу до подруги за лічені секунди й осісти на візуалці так само зручно, як і коала на дереві.
– Гей, відлипни від мене, ми всього лиш 4 години не бачилися, а ти вже обіймаєш мене так, ніби ми були в розлуці мінімум 4 роки. Хаххахах, ну облиш мене, я ж не виживу після твоїх ведмедячих обійм.
Заливаючись сміхом до болю в животі, дівчина намагалась розліпитися з кінестетницею, поки вони вдвох не рознесли барну стійку. На жаль, все було марно, докіль на них не гаркнув поглядом той самий охоронець на вході.
Зі сторони здавалося, що це не дві сильні інсайдерки, які здатні звернути гори, працюючи в парі, а просто п’ятирічні дітлахи, яким місце не в таких закладах, а в дитячому садочку. Звичайно Лейла завжди приземляє подругу, в якої ентузіазм подуріти незгасаючий, як в ірландського тер’єра, але перед цим вдосталь нареготавшись від розваг. Не заважало навіть місце, де вони перебували: чи то клуб, чи університет, чи навіть квартира емпата. В їхній дружбі сварки були таким рідким явищем, як і сніг влітку.
– Виглядають такими щасливими. Скільки вони вже в стосунках ? – запитав бармен, виринувши невідомо звідкіля.
До рук Кая по барній стійці полетіла склянка віскі з льодом. Відчувши прохолоду від келиха, Мерфі з теплом подумав про інсайдерок. За такий ніби недовгий час ці двоє встигли пролізти в його зону комфорту.
– Ну, вони гарні подруги, а на рахунок іншого я не знаю. Лейла - та що вища - поки френдзонить Іріне, але остання не впадає у відчай і кожен раз вигадує нові залицяння.
Раптом в нього врізалась чиясь спина, мало не збивши емпата з високого стільця. Можна було б подумати, що то просто випадковість від якогось п’яного інсайдера, якби не верески людей, що перекрикували навіть гучну музику. Обернувшись, Кай побачив біля себе хлопця із залитим кров’ю обличчям.
– А щоб ти падло дристало й дристало, figlio di puttana[1]! Щоб знало як лізти до дівчат без їхньої згоди!
Почувши голос Іріне з другої сторони залу, Мерфі зрозумів, що їхні посиденьки цієї ночі відміняються. Дівчина нагадувала бика, який тільки-но протаранив червону ганчірку, а бідний тореадор лежав біля ніг емпата.
– Хто ж знав, що після міцних обійм цих двох, одна з них піде бити пику за свою принцесу, – перехилився через стійку співрозмовник Кая, щоб побачити розквашене обличчя його майбутнього, але на сьогодні вже колишнього, клієнта «Кінестетики». – Охорона! Заберіть оце від мого робочого місця, нехай не лякає клієнтів.
Джоджуа хотіла було ще помститися за Лейлу і показати нахабі де раки зимують, але на превелике щастя для парубка, візуалка зупинила подругу. Зловивши поглядом емпата, та махнула головою в сторону виходу.
Йти назад від бармена до виходу стало складніше, так як відвідувачі збільшувалися в геометричній прогресії і можливість бути затоптаним чи запльованим чужими слюнями росла також. Та прослизнути якось незаміченим крізь натовп божевільних людей, відданих тільки музиці, Кай все-таки зумів.
«Роки практики в хованки від репортерів не минули за дарма.»
Випхавшись на вулицю, хлопець побачив драконицю на бордюрчику та її Фіону поруч, котра занепокоєно дмухала на поранену лапку своєї захисниці.
– Іріне, потрібно продезінфікувати та перебинтувати руку. Ми їдемо до мене.
– Лейло, я в нормі. Цей покидьок заслуговує на це. Стоп, що, чому до тебе? – емоції дівчини переключились, як за чарівною кнопкою, а очі стали ледве не квадратними від здивування і насуплених брів.
З клубу під руку виводили того самого хороброго козака. Вигляд в нього був відверто жахливий. Частина крові, що була на обличчі перекочувала на його білосніжну футболку, а одне око взагалі перестало існувати на декілька тижнів.
– Хтось скаже мені, що зараз в біса відбулося?
– Правосуддя, – з гордістю посміхнулась кінестетниця.
– Цей нахаба хотів позалицятися до мене, поки вона відійшла в туалет, але моє «ні» його не зупинило. Зате зупинив кулак Іріне.
Ситуація отримувала роз’яснення. Одногрупники планували відпочити цього вечора після тяжкого тижня, але доля ввела свої зміни.
– Так, добре, я зрозумів. Лейло, попіклуйся про неї. Іріне, не забий ще когось до смерті по дорозі.
– Так точно, капітане! – викрикнули в один голос інсайдерки.
Як тільки дівчата зникли за поворотом, де стояла машина візуалки, Мерфі полегшено видихнув. Тепер ніхто з охоронців не зателефонує до поліції та не здасть їхню компанію за ґрати на 15 діб.
Звісно, посидіти два тижні під наглядом правоохоронців не звучало так страшно, як те, що з цього випливає. Черговий скандал з яскравими заголовками в жовтій пресі, сварка з Ніколаусом і втик від інспекції виглядали, як найстрашніший ховчик[2], якого наврядчи подолаєш сміхом.
Відчувши холодні руки вітру, котрі нишпорили в нього по кишенях в спробах знайти залишки тепла, Кай здригнувся, виганяючи грабіжника на вулицю. Найкращим рішенням, що спало на думку закляклому емпату, було залізти швиденько назад в клуб, допити своє віскі та попрямувати корчитись в його улюблену машинку.
***
Схоже плани пішли не по плану, тому що вже як годину емпат сидів за барною стійкою, довірившись обіймам алкогольної палуби та її капітану. Випивши три з половиною стакани віскі, хлопець ледве тримався на стільці.
– Грей, і чому мені так погано ? – за той час, поки цей невдалий алкоголік сидів в клубі, встиг дізнатись ім’я бармена.
– Інколи людям гірко, тому що в них в душі відбуваються двобої добра та зла. Ненависть та кохання змішуються в одному флаконі, і поки ці рамки не зітруться, буде війна в твоїх думках, і все таке. Але зараз тобі скоріш за все погано через випитий алкоголь, – протираючи стакан від води, повідав капітан.
Думати головою ставало ще дедалі важче. Цей бармен добряче розумівся на своїх клієнтах і причинах, чому вони прийшли до нього напитися. Попри все, емоції Мерфі були приглушені і лише створювали легкі хитавиці неспокою, але сильних поривань до філософських роздумів у нього не малося.
«Чому так?.. Я ж повинен вирувати емоціями з алкоголем…Хоча тут немає Міки, тому нікому не хочеться врізати.»
– Якщо не розібратись в собі та не взяти під контроль свої думки, то погано буде ще більше. І тільки тому, хто цурається думок про кохання до себе, – слова Грея закарбувались в пам’яті емпата і відлунням пройшлись по п’яній голові.
– І як мене може хтось кохати?
Думки так самогубно котилися з язика, ніби інсайдеру вкололи сироватку правди. Все-таки стійкість до алкоголю він мав жахливу. Запитання залишилось без відповіді, напевно його порахували за риторичне.
– До речі, а звідки взялись ці… соулмейти? – покосившись на блакитний браслет, протягнув Мерфі, попри все випите віскі, що заважало будувати речення.
Вирішивши, що на сьогодні вже досить, він зробив останній ковток міцної хоробрості і метнув стакан по барній стійці до капітана. Тепла рідина обпекла рот гарячим полум’ям, в кінці залишивши присмак лісового горіха.
– Ого, Каю, ти справді не знаєш? – брови в здивуванні піднялись на лоб.
– Ну, мені обіцяла розповісти про них сьогодні моя подруга, але, як бачив, не склалося.
Емпат покрутився в зручному стільці, ніби це йому допоможе збити весь хмільний настрій. В клубі дедалі більшало інсайдерів, але за барною стійкою – навпаки меншало, тому час на хлопця виділявся чи то з метою збити з бідного побільше грошей, чи щиро чимось зарадити.
– Ну взагалі, це всього лиш добра казка серед інсайдерів. Колись давно дві заможні родини захотіли одружити своїх дітей, щоб їхні прибутки лише збільшились. Зазвичай, таке закінчується ненавистю подружжя, але, на щастя, вони були знайомі до цієї новини. Встигли закохатись в одне одного, а коли відбувся перший поцілунок, то колір їхніх очей змішався, і утворились різнокольорові очі. Ніхто не знає чи це видумка, чи справді таке може бути, що люди призначені долею одне одному чи ні.
– Щось складно це все. А чому ромашка на браслетах та саме сьогодні цей день?
Насправді ця історія для Кая звучала доволі дивно і безглуздо, але для дітей перед сном – було якраз.
– Ну, це вже до нашого керівництва, – відмахнувся усмішкою бармен.
– А що взагалі таке - це кохання?
Цього разу питання не залишилось без відповіді. Грей швидко підхопив хвилю настрою емпата і мовив слівце:
– Інсайдери кажуть, що їхня людина підходить їм як пазл. Діє як якір, що дозволяє зупинитись і побути самим собою в морі емоцій. Якщо один картопля фрі – то інший сирний соус, що ідеально доповнює страву.
Від порівняння з їжею, живіт Кая голосно забурчав, на що той лише проковтнув слину. Щось перехопити не завадило б, а особливо після міцного алкоголю, що був випитий без закуски і на голодний шлунок.
– Біля тебе є той, хто тебе заспокоює, наприклад? З ким ти почуваєш себе не так, як з іншими?
Думки інсайдера бігали з одного кутка мізків в інший, як мурахи з плакатами «Хто то є?». За долі секунди перед очима проносилися спогади з Іріне, Мікою, Лейлою та навіть Хейгером, та жоден з цих не підходив на той самий «пазл». Раптом мурахи перестали носитися з плакатами і просто затихли, зробивши ідеальну тишу в голові Кая.
– Є! – з усією рішучістю в очах та каплею алкоголю в роті різко викрикнув емпат.
«Цього не може бути… але я повинен перевірити.»
Хто ж знав, що звичайний діалог на п’яну голову з барменом приведе до божевільної гонитви по місту. Його спорткар був ідеальним для розсікання нічних вулиць.
[1] Сучий син.
[2] Створіння з ГП, що втілює страх кожного; його можна здолати сміхом.