Вогні міста розбивали темряву довгоногими ліхтарями, біля лампочок яких вже зібрались маленькі комахи. Повітря наповнене запахом холодного та мокруватого листя, що вже зникло з крон дерев і елегантно розляглося на прохолодній землі. Десь чулися голоси веселих компаній, котрих не лякав вітер, і вони безтурботно гуляли під будинками.
Машина Лейли пливла спокійним містом. По нічному радіо ведучі сонно теревенили про погоду та потепління на цілий тиждень до 15 градусів тепла. Кінестетниця сиділа, на диво, спокійно, ніби проковтнула сиру рибину, і щоб не знудило прямо в авто, потрібно було їхати і не ворушитись.
– В мене ж є аптечка в кімнаті. Чому ми направляємось до тебе? Будемо знов бісити твою маму? – усмішка вийшла трішки нервовою, адже під час останнього візиту дівчата довели матусю візуалки до втрати свідомості.
– Твоя рука постраждала через мене, то я хочу позбутися провини через це. Просто довірся мені, – слова звучали переконливо в цій ситуації, але крапля сумніву однаково колихалась в цьому коктейлі ясності.
Машина натрапила на лежачого поліцейського, злегка підстрибнувши. Ремінь безпеки натягнувся, стримуючи Іріне та її швидкі руки від плеєра. На думку кінестетниці, їхати під бурмотіння радіоведучих було занадто нудно. Дівчина, швидко перемкнувши канал, з виразом переможниці на обличчі, відкинулась на сидіння. В авто заграла приємна «Bad idea».
Спідометр показував 70 кілометрів на годину. Дерева та рекламні щити змінювались високими багатоповерхівками, а вогні світлофору розмазувались в просторі. Очі водійки були направлені на нічну дорогу, а з губ почали тихенько вислизати слова пісні:
– It was a bad idea! – лагідний голос звучав дуетом з виконавицею, заповнивши весь простір маленького салону.
Тоненькі пальці на кермі відбивали ритм музики. До барабанів додалась імпровізаційна гра ніг Іріне, яка підлаштувалась під біти і почала несильно постукувати під сидінням.
На вустах інсайдерок поблискувала усмішка. Щасливі та безтурботні. Подруги. Ця ланка людських відносин не давала спокою Лейлі, але вона вміло приховувала своє занепокоєння.
«Може це справді погана ідея?»
Від забігу тривожних думок, дівчина перебувала неначе в бджолиному вулику. Пісня закінчилась, температура в авто виросла, а з нею і бажання задати питання, що хвилювало. Саме сьогодні переживання не покидали голову візуалки і роздирали гострими котячими кігтиками зсередини.
– Мені цікаво, чому ти заступилась за мене? – майже пошепки, через відсутність впевненості, спитала дівчина.
– Ти моя подруга, я не могла інакше, – посмішка Іріне була, як завжди, сонячною та привітливою.
«Лише подруга.»
Серце Лейли почало колотитися в грудях з шаленою швидкістю падаючого літака. Надії висіли на нитці відчаю і відраховували зворотній відлік до того, щоб розбитися в гіркоті страждань.
«Чи можна сприймати ці слова як відмову? Невже вона справді нічого не відчуває ?»
Здавалося, що минуло лише 5 хвилин їзди від клубу, як авто вже завершило свій хід, припаркувавшись на парковці якогось спального району. Ліхтарі ледь-ледь підмигували інсайдеркам, освітлюючи яскраво лише простір біля спортивного майданчика.
– Де ми? Я не проти бути твоєю жертвою, якщо ти стала маніячкою, але перед своєю смертю я хотіла б спершу поцілуватись з тобою, – брови кінестетниці хвилеподібно заграли на лобі.
– Моя нова домівка. Тепер я живу окремо від батьків.
– Ого, то ти самостійна птаха. Як відреагувала сім’я на твій відліт з гнізда?
– Ну, вони були злегка шоковані, – про драматичну сцену своєї мами вона вирішила змовчати.
Вийшовши з комфортного лігва на колесах, господарка автомобіля витягла ключі та поставила на сигналізацію свою «ластівку». Щоб там не було в планах на цю ніч, а безпека своєї машини, як життя коханої людини.
Ніч пахла першими морозами і чорнобривцями. Квіти вже встигли прилягти під силою вітру, але деякі в квітниках стояли струнко, як солдати. Подекуди ще залишилося трішки троянд, запах яких змішався з рудими відчайдухами, і створився неочікуваний букет з прив’ялих квітів і холоду.
– Пішли, буду показувати свої хороми, – з теплою усмішкою, візуалка протягнула руку.
Теплі долоні Лейли накрили крижані кисті подруги. Очі одногрупниць зіткнулись поглядом, і в мить здалося, що всі звуки затонули, запахи зникли, а все живе перестало існувати. Крім цих двох.
Візуалка рушила в бік другого під’їзду, стрімко потянувши Іріне за собою. Ледве не впавши на першому ж кроці, дівчина врахувала помилку і тепер попрямувала не так швидко.
Опинившись біля дверей, інсайдерка почала шукати ключі від домофона, щоб не простояти на вулиці всю ніч. Залишитись назовні та ганяти нічними вуличками до самого ранку, а потім з’їздити в Макдональдс о 5 годині було непоганою ідеєю, але спочатку квартира.
Дівчина знайшла цінний клаптик пластику, що з брелоком синього кролика виглядав як непоганий захист від злодіїв - і заповітний «Сезам» відчинився. В під’їзді відчувався різкий запах засобу для миття з лимоном. Навкруги стояли квіти в горщечках, що влітку красувалися на навісові будинку.
Прошмигнувши крізь сплячу бабусю-вартову, дівчата хутко застрибнули в тільки-но прибулий ліфт. На превелике щастя там не пахнуло нічим забороненим та непристойним. Попри всяку чистоту та новизну будинку, стіни підйомника були обклеєні рекламою дешевих хостелів та нічних клубів.
– Четвертий поверх, ми приїхали, – з гордістю в очах мовила Лейла.
«Як добре, що Іріне не емпатка.»
Немов почувши телепатично поклик хвилювань, кінестетниця накинула на плечі дівчини теплу ковдру, яка надала трішки впевненості. Чи був то вплив, чи ні, Лейла не звернула уваги, але переживання відступили, викинувши білий прапор.
Підійшовши до дверей, одногрупниці водночас поглянули на золотий значок з номером квартири, що відблискував елегантні «126». Як добре, що візуалка не ховала подалі свої ключі, а то вовтузитися з речами під пильний погляд сусіда, котрий так вдало вийшов в спортивках та розтягнутій футболці викидати сміття вночі, зовсім не хотілося.
– Прошу до мого лігва, – шпарко прочинивши двері, запросила господарка квартири.
Якби не вчасно включене світло, то сталася б трагедія через тумбочку для взуття, що хижо притаїлася біля дверей. Але тут наступило нове випробування – протиснутись вдвох в тісному коридорчику, не зваливши якусь випадкову маленьку шафу. Вдало розправившись зі взуттям та скормивши його войовничій тумбочці, Іріне було хотіла почимчикувати розвідувати обстановку, як її зупинила інша інсайдерка.
– Не можна? – очі кінестетниці нагадували знаменитого кота зі Шрека.
– Хочу тобі сама все показати, – капітанським тоном прощебетала Лейла.
У відповідь «кіт» лише погоджуюче хитнув головою, кліпнувши своїм чималим рядом вій.
– Тоді вибач мене, але постій тут кілька хвилин, – здиміла візуалка, залишивши свою гостю в цілковитій самотності.
Над кінестеницею височилась величезна біла шафа, яка майже впиралась у стелю. Посередині було вбудоване дзеркало, в якому виднілась інсайдерка в весь свій невеликий зріст. Незмінні кучері та чорні штани карго – відмінна риса стилю шаленої Іріне.
Рука, якою вона захищала подругу, вже перестала боліти, і про неприємний інцидент нагадувала лише кров на кисті та камуфляжній футболці.
– Так, обіцяй не жартувати, не тікати та слухати мене до кінця, – до Джоджуа донісся спочатку голос візуалки, а потім і все її тіло.
– Слова про маніячку були жартом, але мені все більше тепер здається, що ти там випадково когось вбила і покликала мене закопувати труп. Якщо це Міка, то я навіть квіточки посаджу на його могилі.
– Ну Іріне ххахах, – маска серйозності почала спадати з Лейли, але та лише закотила очі, вдаючи, що так жартувати не бажано зараз.
Тендітна рука обхватила сильну долоню Іріне і потягнула туди, звідки тільки-що прийшла. Швидко минувши підступний кут, який часто ставив підніжку жительці квартири, дівчата опинилися біля чорних дверей.
Відчинивши потаємну кімнату, кінестетниця зі своїм зором, який погіршився здебільшого через відеоігри, побачила мало. Збоку від дверей тихо сопів невеличкий холодильник. Це виявилась звичайнісінька кухня, і навіть без трупів.
– Ого, а тут темно. Де вмикач?
Намацавши на стіні зачарований прямокутник, Іріне увімкнула світло. Кімната вмить показалась у всій красі. Стіл вкритий вишуканою білою скатертиною; поблискували два келихи для вина. Поруч стояли арома-свічки та кошик фруктів. В цей святковий інтер’єр не вписувалась лише відкрита коробка з медикаментами.
– Оу, я завадила твоєму…побаченню?
– Ні, звичайно ж ні. Сідай, треба попіклуватись про тебе, – запрошуючи на стілець, махнула візуалка.
Діставши з аптечки пляшечки та бинт, інсайдерка мовчки попросила у своєї рятівниці дати пошкоджену руку. Наливши на ватку якоїсь рідини, вона легенько торкнулась ранки.
– Ай, – раптово відсмикнула кисть поранена.
– Спокійно, це всього лише перекис водню.
Притягнувши назад до себе долоню, Лейла почала дмухати на неї. Наступні муки ваткою супроводжувались лише диханням в руку. Кінестетниця, на диво, сиділа тихо, лише часом хмурила брови від неприємного пощипування.
– Тож, можна дізнатись для чого тут свічки та келихи? – пробурмотіла Іріне.
Візуалка закінчила лікувальні маніпуляції, піднявши свої голубі очі. Закусивши нервово губу, вона схвильовано протягнула:
– Ну, ем, свічки то… – глибоко вдихнула дівчина, набравши легені впевненості, – я хотіла зробити тобі одну пропозицію.
– Яку саме? Повторимо долю героїв «Паперового будинку» ? Я погоджуюсь, – підморгнула інсайдерка.
– Ні, трішки іншого характеру.
Руки Барлоу почали легенько тремтіти, а серце забилось в рази сильніше. Дихання раптом зникло, ніби його перекрили, як кран з водою.
«Вдих-видих. Ти зможеш!»
Втягнувши носом трішки повітря, Лейла продовжила:
– Чи погодишся ти стати моєю…дівчиною? – останнє слово загубилось в королівстві шепоту.
– Ого, – вражено прокоментувала Іріне.
Після відповіді наступила хвилина тиші. Кінестетниця задумливо уставилась у вікно, немов той старенький комп’ютер, якому потрібен час для аналізу ситуації. Лейла вирішила не підганяти і розділила цю напружену тишу разом з інсайдеркою.
В скло хаотично почали врізатись краплі дощу. Пориви вітру запрошували на танець крони дерев, але ті, як сором’язливі дівчата, відхилялись від наполегливих парубків зі сторони в сторону. Навіть Місяць сховався за хмарами, не бажаючи розмовляти зі своїми друзями.
Мигнула кухонна лампочка, нагадавши, що вона не всесильна і на погодні умови реагує так само тендітно, як ті дерева. Холодильник, що дрімав весь цей час, прокинувся і невдоволено загудів.
Зненацька помірне дріботіння води розбавилось гучним ударом вітру. Схоже, цей бешкетник захотів приділити увагу й інсайдеркам. Або вразливій лампочці, що від таких маніпуляцій втратила свідомість, і залишила кімнату в цілковитій темноті.
– Виявляється, свічки не дарма тут простояли, – неголосно пробурмотіла візуалка.
Взявши з підвіконня запальничку, вона потроху проганяла темряву з кухні. Вітер відступив, залишивши спроби увірватись до квартири, і його змінив тихий дощик. Коли остання свічка отримала вогонь, в повітря просочився запах кориці та ванілі.
– Моя відповідь, – зробила інтригуючу паузу кінестетниця, – так.