Повернутись до головної сторінки фанфіку: спілка мародерів

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

ТВ: гомофобія / гомофобний слюр

1

 

Ремус прокидається посеред ночі й одразу ж відчуває, що щось не так. Він не може сказати точно, але те його передчуття, яке не давало повністю насолоджуватися часом, зашкалює, і йому навіть на мить важко дихати. Ймовірно, це від того, що самого Сіріуса немає поряд.

Коли Люпин повернувся у кімнату, то зміни помітив одразу ж – на стільці висіла шкірянка Блека, а всіх його звичних речей не було ані на столі, ані на ліжку. Чисто-чистісінько, але від цього у нього не з’явилось відчуття задоволення – навпаки, хвилювання закрутилось в животі, що все так легко не скінчиться. Батьки Сіріуса були на крок від того, щоб вдарити сина ще біля машини, а вдома їм ніщо не перешкоджає зробити з ним все, що завгодно. Ремус намагався не думати про це забагато, але мовчання з боку Пітера та Джеймса не допомагало в цій ситуації взагалі.

Засинати було важко, і навіть відчинене вікно не давало достатньо свіжого повітря для того, щоб хлопець міг дихати вільно. В голові крутились неймовірні результати цієї ночі, але Ремус тільки відкидав їх та ховав голову в подушці – то лише його тривожність грає з ним поганий жарт. Блеки – батьки жахливі, але навіть вони не вб’ють свого сина за такий проступок. Все буде добре.

Коли він прокидається від того, що хтось трясе його плече, то першим з Люпина виривається слабке «Сіріус». Проте через кілька секунд чорне волосся вже не здається достатньо довгим, і Ремус у світлі від лампи бачить злякане і заплакане обличчя Джеймса. Позаду нього стоїть Пітер, і сльози ллються з його лиця навіть гірше за Поттера.

– Джеймс? Пітер? Ви чого тут?

Хлопець не хоче думати, що він знає відповідь. Можливо, Снейп від горя, що втратив Лілі, вирішив вийти у вікно, а ці двоє занадто прив’язались до цього гівнюка, щоб так легко відпустити? Люпин розуміє, що це лайно, і від цього йому доводиться сісти трохи рівніше.

– Ремус, — коротка павза, — Сіріус … він …

Ні.

Він не кричить, а тільки підносить руку собі до рота, щоб ні одного звуку не вилетіло. Так не буває, вони не в бісовій книзі про Ромео в Джульєтту, де всі радісно помирають во ім’я високого кохання. Так не може бути, Ремус тільки почав відчувати, як це жити по-справжньому. Сіріус не міг померти, ні в якому разі. Він скоріше б вбив смерть.

– Коли? Я маю на увазі …

– Сьогодні вночі, — Поттер його перебиває і сам сідає на ліжко до друга; Пітер стрибає до них після простягнутої руки. — Він взяв пістолета і …

Він не закінчує речення, адже Пітер під боком починає ледь не вити від горя, тому хлопець тільки притискає його до себе. Ремус не кричить, він не влаштовує таких істерик як Петіґру, Ремус тільки повільно вмирає всередині. Він розуміє, що це не кінець життя, і ставити хреста зараз – це така сама смерть. Але йому болить так, як не боліло ніколи, і всі його кризи орієнтацій навіть поряд не стояли. Тоді він знав, що матиме завтра, в якому Сіріус буде гучно сміятися, – зараз він не знає нічого.

Горло пересохле, а стакан з водою пустий валяється під ліжком.

Ремус вже думає вибігти з кімнати кудись подалі, хоча б до туалету, куди завжди приходив мудрий Джеймс Поттер і розв’язував всі його проблеми, як той самий Джеймс Поттер продовжує:

– І ніхто не знає, де він.

Люпин на мить зависає – в сенсі ніхто не знає, де він. Якщо цей бовдур серйозно втік з дому і вмер десь по дорозі, то він ніколи більше не буде згадувати, що був закоханий в нього.

– Як це, не знають, — але крапля надії вже загоряється в грудях, — він не … ну ти знаєш, не помер?

Останні слова Ремус майже шепоче, адже йому ледь не фізично боляче таке казати про свого хлопця. Але Джеймс їх все одно чує.

– Помер? Боже збав, ні! Він вкрав пістолет і втік.

Він сміється, і частина напруги трохи зникає, що Ремус може обдумати ті слова, які тільки що почув. Сіріус не помер. Сіріус живий, і зараз він бігає десь вулицями їхнього міста, і Ремус клянеться, що вб’є цього гівнюка в ту ж мить, коли його побачить. Це ж треба було так зробити, щоб саме Люпин ледь не отримав серцевий напад від стресу.

Він відчуває, як тіло все трясеться від сміху, і впирається лобом у плече Поттера. А через кілька хвилин сміх перетворюється на сльози. І здавалося б, все вийшло гарно і навіть краще, але страх завертається в грудях, і Люпин навіть відчуває, як стає важче дихати. Перед очима все пливе, і хлопець не знає, чи це від сліз, чи самих переживань. Десь здалеку чується голос Джеймса, і Ремус навіть хоче засміятися, адже ось він сидить, Джеймс цей, то чого голос звучить як з-під води? Знов його фокуси дурні, так?

– Ремус, дихай зі мною, — все ще погано, але Люпин чує прохання і тому без питань робить кілька глибоких вдихів та видихів, як від нього і вимагалось.

Обличчя перед ним вже не здається пустою масою світлих плям, і Ремус з новими сльозами в очах майже лягає на друга. Пітер, тихий і до того, не каже і слова.

Вони засинають майже одразу ось так в незручній позі на ліжку друга, де постійно сиділи і до того. Воно дійсно просіло в деяких місцях і, здається, було таким ще задовго до того, як сам хлопець приїхав у цей пансіон. Скільки років не міняли тут ліжка? Бо іноді можна знайти написи, які з’явились років двадцять тому, отже десь можуть бути рядки віршів самого Кітінґа.

Коли Ремус відкриває очі вдруге за цю жахливу ніч, то сонце вже починає вставати. Мабуть, заледве за шосту перевалило, але цього достатньо, щоб в кімнату ледве світило сонце, яке тільки збирається вставати. Чи є шанс, що і над ним теж зійде сонце, яке засвітить всі темні кути його життя? Чи є така можливість?

На мить Люпин сподівається побачити Сіріуса над собою – він же міг прибігти в пансіон, куди ще йому йти, як не сюди? Тут його друзі, Макґонеґел, Ремус … Але замість хлопця Люпин бачить тільки розмите обличчя Мінерви. Раніше він підскочив би, аби показати, що вони не порушують правила, але нещодавно він ледь не втратив свого хлопця, який зараз взагалі бродить невідомо де, тому Люпин тільки сідає трохи прямо та будить друзів, які від стресу сплять, як вбиті. Джеймс тихо стогне від такого різкого пробудження, але як тільки його очі фокусуються на вчительці, то він так само сідає прямо поряд з другом. Пітер все мовчить, немов проковтнув язика.

– Я прийшла повідомити, що Сіріус знайшовся, — на її губах грає трохи розслаблена посмішка, і Ремус ніколи не відчував сильніше бажання її обійняти за такі новини.

Навіть якщо Люпин і стримується, то Поттер не обмежує себе, адже він підстрибує та ледь не врізається в Мінерву від радості. Жінка ніяк на це не реагує, як би то було раніше, а тільки сильніше стискає губи, щоб приховати посмішку.

– То де він? Нам треба його побачити! Він так нас налякав.

Одною рукою Макґонеґел змушує хлопця сісти, і тут Ремус розуміє, що не все так просто.

– Сіріус прийшов до будинку Поттерів, де залишається і до цього часу. Дуже добре, що він бував там і до того, інакше шукали б ми вітру в полі.

– То ми маємо прийти до нього! Це ж мій дім! — Джеймс знов підлітає, і Люпин молиться всім богам, щоб їх дійсно пустили до Сіріуса.

Сам він нічого не каже, і горло дере від невиплаканих сліз. Ще ніколи до цього йому не хотілось так розплакатися, щоб хтось легко водив йому по спині, заспокоюючи різними дурницями.

– Джеймсе, Сіріусу варто відпочити якийсь час. Не думаю, що це вдалий момент для відвідин друзів. А зараз розійдіться до кімнат, вам так само треба відпочити нормально. Блеки старші будуть в школі сьогодні вранці для розмови з вами.

На останніх словах жінка помітно кривиться, і від цього Люпин розслабляється та навіть трохи сміється. Знати, що вчителька має таку саму думку про тих тиранів, дійсно допомагає в цій ситуації. Хоча він міг це зрозуміти з того, як Мінерва ледь не послала матір Блека на всі чотири сторони ще біля машини вчора.

– Для чого?

Нарешті Пітер влазить у розмову, але голос у нього дещо скрипучий та наляканий. Воно і не дивно, Блеки старші дійсно мають такий вигляд.

– І гадки не маю. Головне – не піддавайтеся на їхні провокації, і буде вам щастя. А тепер відпочивати.

Пітер виходить першим без будь-яких подальших суперечок, а Джеймс плететься якраз за ним. Він намагається ще якось посперечатися, але широке позіхання тільки показує, наскільки невпевненими є його аргументи.

Коли двері за ними закриваються, а сама вчителька вже збирається так само виходити, Ремус підіймає голову, щоб зустрітися з м’яким виразом обличчя жінки. Він не може допустити того, щоб побачити батьків Сіріуса раніше за самого Сіріуса. В такому випадку Люпин краще втече з цього пансіону, аніж лежатиме і чекатиме на таку милу зустріч.

– Але ж я не просто друг…

– Я знаю, Ремус, я знаю.

В її голосі немає відрази чи чогось такого, на що хлопець очікував від людей такого старшого покоління. Мінерва тільки гірко посміхається йому та проводить рукою по волоссю. Муні, сам того не розуміючи, лине за долонею, як кіт, і Макґонеґел полишає обидві руки на його плечах.

– Він під наглядом батьків Джеймса, з ним все буде добре.

Не розуміючи чому, але хлопець вірить її словам, адже тільки слабко киває та робить крок назад. Вчителька, виходячи з кімнати, вимикає світло, хоча це вже не так і важливо, адже сонце майже зійшло. Ремус лягає у ліжко, ховаючись повністю під ковдру, і відчуває, як втома поступово забирає його у сон. От тільки учні в коридорі починають швендяти й кричати, а голос Філча ріже всю атмосферу спокою, тому він тільки дивиться у стелю і рахує хвилини до приїзду Блеків.

 

2

 

Приходять батьки Сіріуса ще зрання, коли всі нормальні люди мали б спати й не змушувати інших терпіти свою присутність. Отже, ледь на годиннику час показує за восьму годину, а сам Ремус вже зібраний сидить собі в кімнаті та чекає, коли його покличуть, Мінерва заходить знов. Цього разу на її обличчя немає радісного виразу, а все тіло немов випускає у світ блискавки та громи. Мабуть, вони таки зустрілися.

– Ремус, поклич, будь ласка, Пітера до мого кабінету, а Джеймсу перекажи, щоб готувався теж. Місис Блек хоче побалакати з вами окремо.

Він знає, що це означає, – вона хоче дізнатися якусь інформацію, але для ефективності треба спілкуватися з усіма окремо.

На це хлопець тільки киває й отримує слабку посмішку у відповідь. Виходять вони разом, але йдуть у різні боки. До кімнати друзів він доходить на ледь не ватних ногах, і тільки коли двері за ним зачиняються, він може випустити повітря, яке так довго тримав у собі. Немов він чекав, що Вальбурга вистрибне з-під ліжка та почне кричати про статуси та погані цінності.

Проте нічого з цього немає – тільки вікно, з якого на стіл падає проміння, та двоє хлопців на підвіконні. Коли він заходить, Пітер, відчуваючи щось погане, зістрибує на підлогу та трохи переминається на місці.

– Піт, Макґонеґел попросила зайти до неї в кабінет.

Фарба змивається з його обличчя, і Люпин відчуває поштовх жалю до нього – це дійсно нечесно, що він взагалі має проходити через це. Що Пітер міг зробити такого Сіріусу і його божевільній родині, щоб Вальбурга захотіла поговорити з ним найпершим. Єдиним варіантом є те, що вона просто ненавидить всіх, хто є не Блеком та не підтирає собі сраку грошима. Тобто, буквально всі в цій школі.

Тільки-но Петіґру торкається ручки дверей, його кличе Джеймс:

– Піт! — повертається. — Все буде нормально. Ми ж мародери.

На мить здається, що його обличчя зеленішає, але в той самий момент Пітер невпевнено посміхається та показує великий палець вгору. Ремус думає, що він ось-ось знепритомніє, але друг йде на своїх двох, і навіть через кілька хвилин вони не чують звук падіння. Мабуть, це називають успіхом.

Вони сидять в тиші, і чомусь здається, що руйнувати її зараз було б найбільшою помилкою. Тому Джеймс тільки запалює цигарку та мовчки передає її Ремусу. Вони не кажуть ні слова, але в той самий час всі потрібні слова вже сказано.

 

3

 

Коли Пітер повертається до кімнати, то у нього стоять сльози в очах. Поттер одразу ж підлітає до нього, але щось у образі виділяється. Щось сталось під час розмови, але важко сказати, що саме; це невідоме змінило хлопця, і через це ті сльози здаються брехнею та маніпуляціями.

Ремус трясе головою та звільняє місце для Пітера – його голова колись вб’є його у спробах знайти ворога серед своїх же. Петіґру трохи трясе, тому Люпин без слів дає йому свою цигарку, поки сам відкриває жуйку. Не треба, щоб ця навіжена відчула запах куріння і змусила всіх думати, що Ремус – наркоман. А так може статися.

– Рем, ти наступний.

Він не встає з місця, все так само дивлячись на друга круглими очима. Йому треба знати, до чого готуватися. Але сам Пітер замовкає та тільки курить той бідний косяк, що Люпин відчуває, як вибухає його терпіння. Якщо він ось так проведе ще трохи часу, то Вальбурга припреться сама й витрахає їхні мізки чайною ложечкою.

– То що там було?

Джеймс забирає сигарету, а сам Пітер відпускає її так, немов нічого не помітив. Голова у нього забита абсолютно іншим, і це помітно. Годинник, подібний тому, який висить у його кімнаті, цокає занадто гучно, що змушує Люпина мріяти про те, щоб збити його з тої стіни нарешті. Але замість цього Пітер починає говорити.

– Там були усі: і батьки Сіріуса, і Макґонеґел, і Дамблдор. Вони … питали різне.

Він знов замовкає, Ремус вже хоче гаркнути, щоб він продовжував, але Джеймс, відчувши таке бажання, тільки хитає на нього головою та відвертається до друга. Ну і бог з ним.

– Здебільшого вони питали про тебе, Рем, — Пітер повертається до Люпина, і на його обличчі нема і сліду найменшого від сліз, — особливо про твої стосунки з Сіріусом.

Усвідомлення цього заходу б’є хлопця в потилицю несподівано, але сильно. Вони не хочуть знайти свого сина, їм це просто непотрібно, беручи до уваги всі минулі слова, але вони просто хочуть знайти винного у втечі свого сина, щоб не визнавати, якими гівняними батьками вони є. А що краще, аніж спхнути власну провину на якогось бідняцького хлопця-підараса, який розбещує їхнього милого спадкоємця? Мужолозтво – це гріх, відомий всім дітям.

Джеймс розслабляється на цих словах, повністю впевнений у вірності свого друга, але саме тут Ремус помічає наступну річ – Пітер все так само трясеться та не дивиться йому в очі.

– І що сказав?

Поттер махає на нього рукою:

– Ой, Рем, що наш милий Хвостик міг сказати про тебе і Сірі.

А милий Хвостик ховає очі, що не залишається непоміченим навіть у Джеймса, який трохи відліплює себе від Петіґру. Між ними повисає павза, довга і некомфортна, і всі так і продовжують дивитися один на одного, допоки сам Пітер не зістрибує з ліжка та повертається до них обличчям; воно світиться від страху та таємного задоволення, і це лякає навіть більше за батьків Сіріуса.

– А що я мав ще казати?

Удар під серце – варто було довіритися комусь, як цей хтось вириває серце та викидає його у смітник.

– Що ти сказав, Пітер?

Голос Джеймса перетворюється на сталь, і Ремус не чув його таким, навіть коли друг розмовляє зі Снейпом. Тоді він злий, іноді з насмішкою, але ніколи він не був схожим на таке. Петіґру це теж помічає, адже одразу ж ховає голову в плечі.

– Я просто сказав, що Ремус зустрічається із Сіріусом! Немов то якась брехня.

Він недоговорює, щось приховується серед його відповідей, і це щось точно стосується самого Ремуса. Блеки не будуть копати нічого проти Джеймса – його сім’я теж не остання за кількістю зв’язків, і сваритися з ними невигідно настільки, що можна навіть програти й втратити все. А ось Люпин – прекрасна жертва: бідний, невідомий у їхніх колах, вчиться коштом невідомого (і, мабуть, вигаданого) спонсора, знову бідний, так ще і зустрічається з їхнім сином. Такого засудити легко і провину скинути теж. От тільки сам Ремус не дуже впевнений, як йому може допомогти цей факт.

– Пітер, — Джеймс робить крок до нього, немов кажучи, що тікати йому нема куди. Він його не вдарить – Джеймс все-таки має цінності та честь – а ось кинути кілька погроз може.

На очах Пітера збираються сльози, і Ремус ще ніколи не бачив більш жалюгідної картини.

– Вони попросили підтвердити, що це Ремус почав розбещувати Сіріуса і змусив його взяти участь у тому бісовому конкурсі.

– Що?

Перші слова, які вилітають з рота Ремуса, і їхнє відлуння осідає на кінчику язика. На мить здається, що кімната звужується, і він ось-ось вмре прямо тут на місці, адже що це за хуйня? Невже вони його не просто виперти зі школи захотіли, а у в’язницю заперти за те, що такий простолюдин посмів торкнутися їхнього золотого синочка? Він не здивований – ні, абсолютно ні, адже це якраз у їхньому стилі брехати про всіх та перекидати провину. Здивований він тільки через те, що саме Пітер вирішив підтвердити всю цю хуйню в надії … в надії чого саме він це зробив?

– Для чого? — слова здаються тихими на фоні криків Джеймса, але в цілковитій тиші після останньої фрази Пітера їх чують всі.

Сльозливі очі повертаються на Люпина вперше за день, і він відчуває відразу тільки від того, що це брехливе обличчя повернуто у його бік. Гидко.

Але Пітер не дивиться на нього довго, відвертаючись до Поттера. Важко сказати, чи це через провину і сором, чи через бажання довести свою думку другові.

– Ти маєш зрозуміти, Джеймс, що у мене не було іншого виходу! Так нас усіх вигнали б зі школи!

– Та їбати я хотів цю школу з цими йобнутими Блеками! — Джеймс червоніє в щоках від злості.

Але Петіґру не зупиняється після цього, повністю ігноруючи ці слова. Ремус відчуває, як горять груди в пориві болю:

– А так мене виженуть! А то і посадять!

Горло стискається від злості, а Пітер, який так і не дивиться на нього, лише підкидає більше бажання вдарити його в це брехливе обличчя. Люпин так не робить, а тільки сідає назад на ліжко Джеймса та ховає долоні у рукавах светра. Якщо він буде далі від цього покидька, то менше шансів вдарити.

– Та плювати я хотів на це! — зі слиною випльовує Пітер. — Та Ремус до того всі ці роки вчився у звичайній школі, то яка йому різниця! Він же навіть не платить за навчання, що йому втрачати тут? Він тут тільки пів року.

Хлопець ще ніколи так багато не казав, і це могло б змусити Люпина пишатися тим, що він нарешті зміг відкрити рота і сказати щось, що суперечить їхній думці, але сама тема розмови не буде наштовхує на це.

– Та хоч два дні! — кричить у відповідь Джеймс, і дуже дивно, що Філч ще не прибіг їх вбивати за шум. — Яке ти маєш право так нахабно брехати? Не можу повірити, що ти так опустився для того, щоб врятувати свою нікчемну жопу.

Пітер здригається, немов Поттер натиснув на саме ті кнопки, куди треба було, адже він вибухає червоним кольором на щоках та шиї, і сльози припиняють текти на мить.

– А що я мав робити, коли Вальбурга підійшла до мене з проханням доповідати про стосунки Сіріуса з Ремусом? Послати її, щоб мене потім зневажав кожний зустрічний через вигадану Блеками історію? Що б ти зробив, Джеймс?

Усвідомлює, що сказав зайве, Пітер не одразу, але все одно пізно. Але за ці секунди всі пазли в голові зібралися. То от саме через нього Вальбурга прийшла того вечора і помітила, як Сіріус грав на гітарі. І саме через нього Блеки дізнались про той бісовий конкурс і точний час його проведення. Ось хто був у них зрадником весь цей час.

Джеймс на мить завмирає з піднятими руками в повітрі, немов його вдарили в живіт. Як це, дізнаватися, що друг дитинства насправді просто гівняний зрадник, який піде на все, щоб захистити свою нікчемну морду? Ремус помічає, що Поттер вже усвідомив всю інформацію якраз в той момент, коли він вдаряє Пітера у щелепу. Як гарна людина, Люпин мав би в той самий момент підбігти й зупинити бійку, але так сталось, що Люпина не можна назвати гарною людиною, тому він перші секунди тільки дивиться з хворим задоволенням, як Джеймс ставить Петіґру синець під оком. І тільки після цього кличе:

– Джеймс. Полиш його.

Але не те щоб він зробив ще щось для припинення бійки. Синє око Пітера магічним чином його заспокоює і змушує посміхатися.

Коли Петіґру повільно сідає біля стіни, Ремус тільки мовчки встає, торкається руки Джеймса та виходить з кімнати. Йому все одно треба йти до Блеків. Перед тим, як повністю вийти, він повертається до Пітера:

– Який же ти жалюгідний шматок лайна.

Поттер виходить вслід за ним.

    Ставлення автора до критики: Позитивне