не відвертайся від мене

1

 

Пранк вийшов смішним і дуже дотепним, якщо судити за тихим смішком Дамблдора під сивою бородою та кривим оскалом на блідому обличчі Снейпа. Пранк вже перестав бути таким дотепним, коли Сіріуса і Джеймса викликала до себе Макґонеґел і змусила перебирати всі книги в бібліотеці. Звісно, воно неймовірно пощастило, що їхнім перевихованням зайнялась саме Мінерва, а не старий Філч зі своєю мочалкою, але та гнітюча тиша в її кабінеті буде ще не одне жахіття переслідувати хлопців.

На скромну думку Ремуса, вони заплатили ще малу кров, адже в його старій школі з них спустили б три шкіри за такий вибрик і доповіли б про таке батькам. А так навіть до старого діда не відправили. Хоча зрештою, такий результат подобався хлопцю все більше і більше, адже замість суперечок тих двох мародерів він отримав тиху кімнату, в якій час від часу сидів Пітер і плакав про свої оцінки і знання з різних предметів. Не найгірша участь, яка могла настигнути його.

Веселощі почались через кілька днів. Якраз коли Сіріус згадує про початкову умову спору.

І саме тоді Ремус вирішує переосмислити своє життя.

 

2

 

— Тобі не здається, що ти мене наїбав трохи?

Блек з ледве вологим волоссям закриває двері у кімнату і сідає на підвіконня, драматично підпалюючи цигарку. Вітер за вікном шумно б’ється об скло та шумить вітками дерев; листя вже не залишилось. Місяць не світить за хмарами, тому єдине світло йде від лампи на столі. Мама казала Ремусу не читати при поганому світлі, але мами зараз немає поряд, а до перемикача треба ще вставати.

Люпин розуміє, про що він каже, майже одразу: поцілунок. Дев’ять букв, одне слово і стільки проблем. Він героїчно тікав від цієї теми кілька днів, впродовж яких Сіріус то так, то так намагався натякнути, що вже готовий отримати його. Проте зараз він питає це у лоба, і Ремус не знає, яку відмовку можна купити цього разу. І чи вийде кинути її взагалі?

Цигарка горить і викидає тоненькі хмарки диму у повітря. Складається враження, що саме ці хмарки і відміряють час до повного знищення Ремуса Люпина як людини. Ось зараз вона догорить, перетвориться на попіл, і саме тоді згорить сам хлопець, але не зможе вибратися з попелу як фенікс. Він заточений у власній долі.

Сіріус мовчить, немов дає час на роздуми, та втягує гидкий запах диму. Ремусу пробігає думка про те, як цей самий різкий присмак цигарок залишиться на язиці терпким спогадом про чужі губи, від чого доводиться перевести погляд на щось інше, будь-що у кімнаті, що не є губами друга. Немов він не має права навіть дивитися на нього, занадто низький і брудний для того, щоб плямувати його своїм існуванням.

Але який же присмак залишиться на губах?

— Радій, що не виїбав.

Сіріус не давиться повітрям, як це могло статися раніше; він вже звик. Такий флірт, який не несе нічого більшого, ніж флірт, вже став частиною їхнього спілкування, другим я. Вони встають вранці, бурчать про поганий початок дня, бо прокинулись не від губ іншого, снідають швидко і скаржаться, що ложку тримає не інший, на уроках намагаються опиратися на іншого, і так день за днем. Тільки раніше це була розвага заради розваги, а зараз щось серйозніше. Щось змінилось, надломилось якраз тої миті, коли Сіріус вийшов перед Макґонеґел і заспівав ту пісню.

— Та тут плакати треба, — сміх осідає десь на кінчику язика.

Атмосфера не для сміху.

— Поплач.

Відчуття того, що воно станеться, те щось невідворотне відбудеться сьогодні, зараз, повисає в кімнаті, не дає зробити ковток повітря, і навіть цигарка затухає від пориву вітру з привідкритого вікна. Не тільки Ремус це відчуває: Сіріус так само трохи крутить сигарету в руках і час від часу кидає швидкі погляди на друга.

А вітер дійсно залітає холодний, хоча воно і не дивно: завтра листопад.

Блек звішує ноги з підвіконня та трохи повертається у бік Люпина, який в цей час перебирає олівець в пальцях: дивним чином, це заспокоює.

Ноги у Блека гарні, сам собі відмічає Ремус, адже такого в голос не сказати. І очі в нього гарні; сірі, ледве віддають синім відтінком на сонці. Та і весь Сіріус гарний, хоча це Ремус визнав собі в голові вже давно.

— Що ти так дивишся?

Погляд Блека опаляє, і щоки хлопця навіть трохи стають теплими. Він цього не визнає, але нікому і не треба чути ніякі слова.

— Поцілувати хочу.

Можливо, Сіріус каже це занадто різко і швидко, від чого Люпин тільки дивиться на нього і нахиляє голову. Оце щось, остання стіна руйнується з цими двома словами. Може б то, і дійсно поцілувати його, щоб відчепився? Тоді на питання про присмак відповіді будуть.

— Тобі не здається, що жарт зайшов занадто далеко?

Здається. Жарт не має викликати такі емоції тільки за одної згадки про нього. Жарт має бути смішним, але зараз Ремусу не смішно. Йому тільки душно від ідеї поцілунку і незрозуміло.  

— А тобі слабо? — Сіріус усміхається, награно піднімає брову і робить максимально впевнений в собі вигляд. Воно не виходить, адже очі занадто швидко бігають по кімнаті, але так і не зупиняються на ньому.

Цікаво, як він буде хвилюватися під час поцілунку?

Хіба йому дійсно слабо?

Ремус тихо видихає, дораховуючи до десяти. Просто доторк губ, нічого більше. Абсолютно н і ч о г о. Вітер залітає крізь щілину і ледве охолоджує гарячу шкіру щік. Ремус підходить до Блека, який в цей момент шкіриться на підвіконні. Кожен крок, здається, триває щонайменше вічність.

Це буде його перший поцілунок.

Посмішка на обличчі Сіріуса поступово зникає, немов морозиво тане на сонці. Мить, і навіть сліду нема від неї. А Люпин все робить кроки вперед і стає якраз перед хлопцем. Залишається сантиметрів двадцять між ними, коли Ремус зупиняється.

Дивиться на руки, де вони ледве торкаються чужого коліна, і мовчить. Серце б’ється з небаченою швидкістю, наче готове вивалитися з грудей хоч зараз. Не так він має реагувати на майбутній поцілунок кращого друга. Проте так воно і є.

Блек мовчить теж, але погляд через кілька хвилин блукань кімнатою таки фіксується на хлопці перед ним. Тишу розбиває клацання годинника на стіні. Тік-так. Тік-так. Тік-так. Щось в грудях ламається від очікування.

В якусь мить ситуація змінюється, і Сіріус з легкою посмішкою на обличчі протягує руки та хапає Ремуса за край светра до себе, щоб він стояв якраз між його розведених ніг. На завершення він тільки стикає ноги навколо тіла навпроти і ще більше розтягує губи в посмішці. Проте щоки в нього так і залишаються червоними.  

Руки трясуться.

— Ти так і будеш дивитися?

Останнє слово звучить більше, як «дивифиф», адже саме в цей момент Сіріус просувається настільки вперед, що упирається носом у ніс Люпина. Вони могли б дивитися один одному в очі, як у всіх романтичних книгах і розповідях, але насправді картинка розмивається, і замість гарних сірих очей Ремус споглядає лише чужий ніс в неправильній перспективі. Треба занотувати, що так робити не треба.

Але то все буде пізніше, адже Блек ледве торкається боку друга, поплескує, немов збирає сили, і стріляє очима вгору. А вгорі очі Ремуса. Він знаходить те, що шукав, адже нервово усміхається і … ледве торкається чужих вуст.

На мить годинник затихає, вітер не б’ється у вікно, а погане освітлення не грає ніякої ролі. Єдине, що має значення, це сухі губи друга (та чи друга насправді?). Сироти пробігають від маківки до п’ят, а руки на боках трохи стикаються на них, наче утримуючи Ремуса на одному місці. Невже Блек боїться, що він зможе ось так легко втекти?

Кілька секунд Ремус стоїть. Стоїть з дурним стукотом в голові, і тільки одна думку пробивається крізь стіну шуму: присмак гіркий. Сигарети дійсно не надають якогось шарму поцілунку, а тільки гіркотиння на язиці.

Проте все інше…

Відмирає хлопець через кілька секунд, коли Сіріус, не отримавши абсолютно ніякої реакції, вже збирається розірвати поцілунок і відпустити друга читати далі. Але та сила, яка зародилась не кілька днів назад, коли Блек заспівав «АВВА», а набагато-набагато раніше, ще того теплого вересневого дня, коли Блек намагався пожартувати, а Люпин відмітив, що той гарячий. Саме тоді той рубіж друг/недруг переломився, але Ремус так і не помітив, поки сліпо ненавидів всіх снобів цієї школи.

Він тягнеться до обличчя Сіріуса та сильніше, ніж треба, притикає вуста до вуст, від чого його губа трохи лопається. У нього є бальзам, щоб вони не сушилися, але за всіма уроками кожного вечора воно вилітало з голови.

І вони цілуються. Невміло, але по-справжньому. Рука Люпина сама собою знаходить собі місце на чужій щоці, і він не може собі відмовити в цьому. В цей момент Сіріус все так само стискає колінами його боки, а пальці міцно тримаються за край светру. І вони цілуються, сам собі каже Люпин, адже ця думка не може вкластися в голові, немов це просто сон. Але присмак крові та цигарок залишається на язиці та осідає майже в легенях. Це була остаточна лінія незворотності.

З кожною секундою в голові трохи яснішає, приходить розуміння ситуації та її прийняття, проте це не приносить тих заповітних метеликів в животі чи феєрверку над ними. Натомість приходить щось неприємне, щось таке, що боляче б’є в грудину, і це вибиває повітря з легень краще, ніж поцілунок. Ремусу подобається. Він дійсно насолоджується процесом, продовжує та тримається за гарячу щоку, як втопаючий за останню соломинку.

І щось у цьому є неправильним, не таким, як має бути. Ремус відчуває гіркоту, але не роті від цигарок, а ледь не в голові. Воно не складається у ціле, руйнує всю минулу картину світу. Ремусу не має подобатися поцілунок друга на спір. Одна справа просто відмічати файну сідницю, а інша хотіти його цілувати. І цілувати в дійсності.

Хтось стукає у двері, і противний голос Філча лунає через відкриті двері:

— Відбій! Лягайте спати! І не смійте бродити коридорами! Відбій.

Місіс Норіс гидко мявкає, і Ремус майже до свого місця відчувати блювотний запах мертвої миші з її морди. Голос не стихає, чоловік просто йде стукати в інші кімнати, і десь віддалено чується незадоволене бормотання Джеймса. Всі в пансіоні незадоволено бурчать і хлопають дверима у знак протесту.

Проте тільки в одній кімнаті западає тиша.

Ремус робить крок назад і дивиться, як рука Блека безвольно падає вниз. Вуста у нього червоні і трохи опухлі, якими Ремус їх не бачив ніколи. Він облизує свої з присмаком цигарок і відчуває крапельку крові. Треба намазати кремом пізніше.

Западає не тільки тиша, западає незручне мовчання, від чого Ремус фізично відчуває потребу покрутити олівець в руках. І вітер таки дійсно шумно б’ється за вікном.

На якусь мить Блек намагається посміхнутися, немов це нічого, таке трапляється, але саме тої миті Ремус тільки кашляє та йде закрити вхідні двері, за якими неприємно кричить Філч. Краєм ока від помічає, як посмішка тане на обличчі, а сам Сіріус сильніше горбиться на підвіконні. Він не чує глибокого видиху за стуканням власного серце. Воно ось-ось вирветься з грудей і впаде посеред кімнати.

Коли він повертається до друга обличчям, він дивиться на нього. Погляд не веселий, а радше задурлений, не з цього світу. Воно вдаряє, як волога ганчірка в лице, але Люпин намагається триматися, не показати, як він облизував губи біля дверей.

Сіріус відкриває рота, щоб сказати щось, прокоментувати, запитати, відповісти, але Ремус фізично не може чути його голос, він надломить те щось сильніше, він не зможе почути «все нормально», «гарний приз» чи «на добраніч». Він встигає вставити свої слова раніше за другого:

— Угода виконана, — голос сухий, і тільки зараз він розуміє, що варто було б випити води. — Я спати.

Він так і не сходив у душ, адже замість цього ховався від Блека всіма можливими і неможливими способами. Але воно і не важливо зараз, Філч не пустить до душу, хоча і дуже треба охолодити собі голову і випустити трохи пари. Навіть не розстеливши ліжка, Ремус падає під ковдру і натягує її собі аж до голови. Тільки гарним слухом вловлює, як через кілька хвилин з підвіконня сповзає Блек і вимикає лампу на столі.

Прикривши вікно, він повільно переставляє щось на столі в цілковитій темряві, прибирає простирадло на стілець і тихо-тихо лягає спати. Зазвичай після відбою вони розмовляють на всілякі дурниці, сьогодні всі розмови вмерли на тому старому підвіконні.

— На добраніч, —Ремус чує тихий голос під ковдрою, але робить вигляд, що вже спить.

Проте заснути не виходить навіть під ранок, адже перед очима стоять сірі очі, а на губах лишився гіркий присмак цигарок.

Судячи за постійним вовтузінням, Сіріус теж не зімкнув очей.

 

 

3

    

Під ранок, дуже ранній ранок, адже на годиннику було заледве шоста, Сіріус засинає і навіть тихо сопе. Ремус, не піддаючись ніяким спокусам, швидко збирається (накидає якийсь светр та розчісує волосся руками) та обережно виходить через коридор у туалет. Хоч там вдається вхопити більше повітря та навіть кілька разів кашлянути, коли серце починає битися майже в горлі.

Він проїбався. І в хлопця немає ніякої ідеї, як то все розгрібати.

Хоч бери і плач посеред туалету, але він не настільки у відчаї, щоб падати до такого. Але і згадки про сумну постать тільки додають бажання впасти замертво. А ще, можливо, поцілувати Сіріуса знов, але ця думка зникає так само швидко, як і з’являється.

Екзистенційна криза тримає не довго, принаймні її активна фаза, адже через кілька хвилин до туалету хтось заходить, і Ремус, який сидить на пильному підвіконні, як і Блек минулої ночі, лише охоплює коліна руками і подумки відмовляється виходити, навіть якщо ранній пташці задумалось подрочити.

Проте ранній пташці не надумалось подрочити, адже ранньою пташкою виявляється Джеймс. Не те, щоб він не дрочив, але просто у цієї людини жахливий графік сну, який полягає в ранньому засинанню та ранньому прокиданню.

Як і у всіх фільмах жахів, в таку рань на його обличчі розквітає посмішка, немов він дійсно радий прокинутися і прийти у смердючий туалет.

— Рем! Ти чого так рано сьогодні?

Поки він не доходить до друга, а тільки чеше рукою волосся біля дзеркала, хоча і знає, що його зачісці допоможуть хіба що ножиці. І тільки через кілька секунд він дивиться ближче, помічаючи сірувату від безсоння шкіру. Хоча то і світло могло так падати.

— Ти чого, Рем?

А Рем нічого, Рем просто пересрав собі життя і не знає, що робити з цим лайном далі. Він витримує павзу, щоб зібратися з силами, та навіть рухається ближче убік, щоб Поттер міг сісти у випадку чого. Той сідає, не скривившись.

— Ем … я … точніше ми … ем … поцілувались?

Виходить як питання, але зараз вранці після ночі активних роздумів на цю тему, Люпин невпевнений навіть в тому, як його звуть. Може, йому наснився той поцілунок? Але губа-то трохи кровить.

Неочікувано для себе, Рема та ранньої години, Джеймс плескає в долоні та вигукує нетихе «так». Якесь відчуття складається, що поцілунку Поттер чекав довше, ніж сам Ремус. Радість хлопця триває зовсім трохи, допоки він не помічає сум та розгубленість в очах друга. Тоді він ніяково витирає руки об спальні штани та чухає потилицю.

— Невже він вкусив? Типу, він може так робити, ми коли тренувались кілька років тому, він мене так вкусив, що аж до крові … О, диви, і у тебе кров на губі, таки прокусив. У мене є крем, мама передала, хочеш дам? Треба піти Гультяю розказати, як цілувати треба, а …

Від напору слів Ремус ще більше хапається за голову та протяжно стогне від безвиході. І чому з ним так важко? Сподобалося? Сподобалося. То в чому проблема? Ні в чому. Але проблема є, і зараз він сидить з нею в туалеті.

— Ніхто мене не кусав, — це від його власного напору губа тріснула, — просто …

Поттер вловлює. Нічого не було сказано, але цю маленьку зміну настрою він вловив, і тому замість дурнуватого обличчя воно дійсно має серйозний та зосереджений вигляд.

— Просто що …? Тобі не сподобалось?

В цьому і проблема.

— Я … сподобалось, думаю.

— Ти невпевнений?

Краще б зайшов хто подрочити.

— Та не знаю я, блять, іди нахуй, га?

Шостим відчуттям він розуміє, що перегинає, але ця агресія на себе, на свою реакцію змушують хлопця виплюнути ці слова. Вони зачіпляють те невідоме в голові, доводиться обдумувати свої дії, але це нестерпно, адже хвиля самоненависті піднімається в грудях від одної думки про це.

Проте Поттер не ображається, не відходить з відразою на обличчі, а тільки піджимає губи, немов йому дійсно шкода, що все так склалось. І це виводить з себе ще більше, але Люпин тримає злість всередині себе, стримує всі ці емоції, бо Джеймс лише вільний слухач в цій історії.

— Я … я не хотів … в сенсі тобі це казати не хотів, я …

Замовкає. Насправді, у голові нема ні одної думки, як описати те, що сталось. Він дійсно злякався того, що йому сподобався поцілунок з другом? Хіба такого лякаються? Ремус власними руками зіпсував свій перший поцілунок. І, здається, стосунки з Сіріусом.

Як би це не було дивно казати, але Джеймс розуміє цей вираз обличчя, немов вони дружили ще з самого дитинства і знають один одного приблизно кілька життів.

— Гаразд, давай розберемось. Тобі сподобалось?

Присмак цигарок залишився і зараз.

Ремус киває.

— І ти хотів би повторити?

Тільки якщо не буде гіркотиння в роті.

Ремус киває.

— І ти думав про це раніше?

Але ж всі іноді думають про те, щоб спробувати поцілувати свого друга в експериментальних цілях? Сіріус дійсно гарний, так?

Ремус киває.

— Але ти втік?

І хоча ніякої зневаги в словах Поттер нема, хлопець аж потилицею відчуває ображений сміх Сіріуса. Та всі вже і так зрозуміли, що він проїбався.

— Ти прийшов помагати чи сміятися?

— А тобі треба допомога?

Він вже взагалі не знає, що конкретно хоче почути від друга. Слова, що йому треба повернутися в кімнату та знов поцілувати Сіріуса? Чи більше ніколи не підходити до нього і близько. За цим йде невідомість, і вона лякає.

— Тобі б то в собі розібратися спочатку, чи дійсно тобі подобається Сірі, а вже потім лізти до нього.

Подобається… Ремус вже абсолютно нічого не знає і ні в чому невпевнений. До минулого вечора він тільки мучився з латиною та іноді залипав на сідниці Блека, але зараз все навалилось, і просто дивитися за всім цим, як третій глядач, не вийде.

Джеймс посміхається своєю щирою посмішкою, занадто яскравою для брудного туалету, та плескає його по плечу. Яке ж щастя, що він має таких людей поруч, щоб просто поговорити.

У приміщення заходить високий хлопець із сніжно-білим волоссям, тому Поттер, різко змінивши вираз обличчя на байдужий, встає з місця та жестом показує Люпину йти за ним. Рем підкоряється, забутий у роздумах, та крокує до умивальників, де різко зупиняється:

— Ти тільки Сіріусу не кажи, гаразд?

Джеймс киває.