Повернутись до головної сторінки фанфіку: спілка мародерів

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

1

 

Ремус прокидається від того, що щось упирається йому в живіт, від чого спати стає майже неможливо. Він відкриває очі, і перше, що падає в очі, – це плече і підборіддя. Як виявилось, ніч він провів упершись Сіріусу ледь в пахву і животом влігшись якраз на його руці (або сам Сіріус підклав цю руку йому під живіт під час сну). Неймовірно.

А потім Ремус згадує минулий вечір.

Не те, щоб він його не пам’ятав, але це було більше як гарний сон, покритий туманом пізньої години. Зараз туман розвіявся, і залишились голі факти: вони тримались за руки, обговорюючи сварку Блеків, а потім заснули разом за проханням того ж самого Блека. І зараз, себто вранці, коли мозок працює чітко, Ремус на мить губиться і не знає, що з цим робити.

Він тільки вчора зрозумів, що закоханий у друга, і вже того ж вечора опиняється в його ліжку, як би то двозначно не звучало.

Подумати більше йому не дає сам Сіріус, який починає рухатися. Прокидається. Спочатку Люпин хоче, як і завжди, втекти і не розбиратися з наслідками власних дій, але якась частина мозку розуміє, що саме зараз буде вирішуватися їхня доля, і Ремус має в ній безпосередню роль. Вже не можна втекти і скинути все на інших. Якщо втече, то більше не буде «їх».

І правда в тому, що Ремус не хоче тікати.

Тому хлопець лягає зручніше на плече друга і вже готується весь день слухати, як воно в нього болить. Проте замість тихого бурмотіння він чує тільки тихе сопіння: зараз все одно занадто рано, щоб прокидатися.

Отже він і не встає, проте і спати назад не збирається. Проте опирається головою в чуже плече і думає, що в теорії може мати це не один раз у житті. Інакше чого Блек попросив би його спати разом? Можливо, вони матимусь ось такі тихі розмови вранці та обійми в ліжку, після яких буде ще важче вставати вранці, але воно того буде варте. Ремус не дуже думав над таким сценарієм, особливо з хлопцем, хоча і в голові час від часу з’являлись схожі мотиви. Зараз це не просто якийсь хлопець – це Сіріус. І це вже інша справа.

В реальності романтична сцена пробудження далека від романтики. Ледве Люпин помічає, що хлопець вже ось-ось відкриє очі, той чхає. Не тихо і зовсім не обережно, адже частина його слини летить прямісінько в обличчя Ремуса. Доброго ранку, час вмиватися.

– Сіріус, блять, ну якого біса?

Він намагається витерти обличчя об плече Блека, який із спросоння не розуміє, що відбувається і хто лежить на ньому. Проте через кілька секунд, поки Люпин старанно витирається, він згадує і приходить на землю, і його щоки шаріються гірше за Ремуса. Він міг би якось це прокоментувати, але і розуміє, що сенсу немає. Не зовсім той час, коли таке треба робити. Замість цього він тільки ще раз протирає носа і голосно шморгає, щоб Блек точно почув.

– І тепер ти вирішив висякатися в мене? Як по-дорослому.

Проте він не робить спроби вирватися з-під нього, тому Люпин сприймає це як надану можливість повторити свою дію. Зрештою, у нього дійсно м’яка і приємна для носа футболка, в неї тільки б і сякатися, хоч і не по-справжньому.

Сіріус тихо, оскільки ще рано, стогне, і Ремус тілом відчуває вібрації, які пробігають його тілом:

– Хто знав, що ти такий гівнюк?

Але знову ж таки, він не робить абсолютно нічого, щоб це зупинити, і Люпин відчуває, як рука, яку він теоретично віддавив, трохи хапає за бік, притискаючи до себе. Зрештою, чи варто на це зараз звертати увагу? Йому все ще сімнадцять, і він до біса боїться промовити ці кілька заповітних слів.

– Не розумію, про що ти, — з обережною посмішкою він дивиться йому в обличчя та намагається знов шморгнути, але шмарклі вже закінчились, — до того ж, ти перший на мене плюнув.

– Це було випадково.

– І це теж.

Вони не встають. Ремус розуміє, що він вже достатньо дорослий для того, щоб сказати «ти мені подобаєшся», але якийсь страх не дає цього сказати. Немов змій сидить всередині та тихо шепоче, що нічого не вийде, все провалиться, він нікому не потрібен, його кинуть і розтопчать серце.

Але посмішка Сіріуса занадто приємна, і Ремус відчуває сильне бажання знов торкнутися його губ. Тільки щоб цього разу без вітру та кризи. І варто просто проговорити все це вголос.

Але вони просто лежать в тиші. Не те, щоб Ремус був проти просто повалятися з Блеком в обіймах (якщо це можна так назвати), але невирішене питання повисає і повітрі, і навіть Блек це розуміє.

– Котра година?

Він ліниво повертає голову до годинника, але стрілки розпливаються і цифри не мають абсолютно ніякого сенсу.

– Що таке, Люпине? Окуляри треба?

Хлопець штрикає його в бік, від чого брюнет різко скрикує, хоч і не дуже голосно.

– А мама казала, не читати в темряві.

– А ще мама казала, не пхати свого носа в чужі справи.

Сіріус сам дивиться на час і ліниво сміється. Ремус знає, яку відповідь варто очікувати.

– Мені мама казала, що народжуватися не треба було.

Він міг би втратити настрій та почати хвилюватися, але за всі ці місяці життя поряд з Блеком він зрозумів одну важливу істину: козир з мамою він викидає тільки у ситуації безвиході. Адже навряд чи Люпин зможе сказати щось більш травмуюче. Гівнюк знає, як використовувати свою травму з розумом.

Рука все так само притискає до тіла, і Ремус відчуває, як тепло піднімається від живота до шиї. Хоч би сам Сіріус не помітив та не почав розказувати, як змусив шарітися самого Ремус непохитного Люпина. Від цього від не відмиється ніколи. Але сам Блек зараз так само червоний, тому вони вдвох просто лежать та ніяковіють від тупості один одного. Неймовірно.

– Ти завжди так рано встаєш?

– Я схожий на хворого?

Він тільки знизує плечима. Ремус і сам знає, який вигляд має в очах друга.

– Останнім часом ти постійно вдосвіта тікав.

Пішов з козирів. Немов самому Люпину подобалось так рано тікати з теплого ліжка і бігти в старий смердючий туалет, де раковини в деяких місцях покрились цвіллю.

– Я … це не те, що я …

Не те, що він мав на увазі? Хотів показати? Що саме він «не те»? Ремус не знає відповідей на ці питання, але знає, що це було якраз те, чого він потребував. Тиші й спокою, щоб зрозуміти, що він і хто він.

– Не парься, — голос трохи сідає, і якби не їхнє тісне (куди ще тісніше) спілкування, він би і не почув цю зміну.

Блек з тихим розчаруванням в очах намагається прибрати руку і встати. Очевидно, розмова йде не в той бік, який він планував, і тепер використовує єдину тактику, яку Ремус винайшов для вирішування проблем – втеча. Бік без долоні одразу ж охолоджується від пустоти, і щось обривається в грудях.

– Е ні, Блеку, ти не посмієш забрати свою бісову руку зараз, — дещо грубіше повторює Блекову ж фразу Ремус і силою повертає руку на місце. О так, так правильніше.

Проте Сіріус не має занадто задоволений вигляд, і Ремус починає здогадуватися, що для побудови стосунків треба дійсно розмовляти та обговорювати. Це не те, до чого його готували книги.

Сіріус починає неспокійно рухатися, і не встигає хлопець гримнути на нього знов, як брюнет просто піднімає руку під шию Ремусу та обіймає його вже за плечі. Живіт полегшено розславляється.

– У мене рука затекла. Я можу її розім’яти? — в його голосі звучить гидка насмішка, і Люпин розуміє, що він просто хотів змінити положення, ніякої втечі.

Отже, тільки Ремус тут такий відсталий.

Тиша западає, і саме тут хлопець розуміє, що це знак для нього почати розмовляти. Досить вже тікати. Досить.

– Сіріус … я, ем, вибач, що я тікав. — треба було попити; горло без води з раннього вечора відмовляється розмовляти нормально. — Я не хотів, але …

– Я ж кажу, не парься, Рем, це ніч…

– Закрий рота і дай мені закінчити. Господи, що ж за звичка – перебивати?

Настрій тільки збив. Ну серйозно, він тільки зібрав сили сказати, а тут цей гівнюк знецінює власні почуття.

– Це дійсно гівняний вчинок, але … але мені потрібен був час, щоб зрозуміти, що ти …, — ковтає гірку слину. Коли у нього були проблеми з тим, щоб донести свою думку? Відколи?

– Що я …

Тільки рука Сіріуса навколо його плечей утримує Ремуса від того, щоб в’їбати йому чимось в обличчя.

– Та що ж ти за людина, Блек? Я тут, блять, зізнатися в коханні хочу, а ти свої питання ставиш!

Від образи на нього і на себе в першу чергу Ремус ледве змушує себе не відвертатися, як ображена дитина. Та як так можна?

– В коханні?

Голос у хлопця незвично тихий та невпевнений. Немов ранок, який Люпин провів в його обіймах, не може натякнути, що він як мінімум небайдужий.

– Так, Блек, в коханні, але ж тобі треба все швидше, а я тільки вчора зрозумів, що закоханий взагалі.

Роздається тихий сміх, і крізь його груди проходить ще одна хвиля вібрацій. Проте він не глузливий, а приправлений полегшенням та закоркованою радістю. Немов він так довго тримав все це в собі, що, отримавши, не може повірити.

– А ти ще і смієшся.

Він не припиняє сміятися, але замість якоїсь відповіді Люпин відчуває, що його притискають до грудей ще сильніше, на мить зариваючись носом у волосся. Сміх передається і Ремусу, через що посмішка пробивається через погану гру в ображеного. На Блека неможливо ображатися довго, який цим і користується, здається.

– Ти злий такий, бо спиш мало?

– Я злий такий, бо у мене друг тупий.

Силою неіснуючих м’язів Сіріус перекидає довге тіло Люпина так, що той знаходиться зверху, від чого доводиться поставити руки з обох сторін його голови. Гівнюк знає, що він робить.

– Друг, може, і тупий, але хлопець таким не буде.

Хоча брюнет і підморгує, по обличчю знов розпливається червоний відтінок. Але не Ремусу його судити, адже в самого серце готове вирватися з грудей від радості та бажання бути хлопцем.

– Ти мені хлопця знайшов? Як мило з твого боку.

Тепер він підкочує очі, і Люпин розуміє, що такими їхні стосунки будуть завжди: дурні жарти та сварки через дрібниці. Кожного дня прокидатися, щоб сильніше підколоти іншого, і хлопець усвідомлює, що йому і не треба іншого. Це і є воно.

- Обов’язково бути таким гівнюком? — у відповідь на погляд нерозуміння Блек зітхає. — Гаразд. Ремус Люпин, ти мені подобаєшся, і я хочу бути твоїм хлопцем, хоч ти і бісиш.

Ремус стирає невидиму сльозу з очей, хоча там і до видимих недалеко.

– Це найромантичніше, що ти мені казав, Блек.

– А ти небалуваний, я бачу.

– Не можу відмовити людині, в чию футболку так приємно сякатися.

– Я її тобі подарую.

– Сповідаюсь, випрану?

– Ну ти не перегинай.

З легкою посмішкою він опирається головою у знайоме плече і затамовує подих, намагаючись привести думки в норму. Люпин, звичайно, розуміє, що це апріорі неможливо, але спробувати можна. Раз в рік і палка стріляє.

Не стріляє в його випадку, адже Блек починає трохи перебирати волосся, немов йому дійсно подобається цей колір соломи. Але Ремусу подобаються руки Блека, тому він задоволено мовчить. Ось так гарно, хоч весь ранок пролежати можна. Недарма прокидались о п’ятій, наскільки хлопець міг судити за темрявою в кімнаті. Зараз вже світає, а, отже, скоро треба буде вставати і йти на заняття вивчати нудні предмети в одному класі з немитою головою.

Він обережно піднімає голову і дивиться, як кілька промінців сонця, оминаючи штори, попадають на обличчя Сіріуса, від чого він немов світиться. Ремус ще ніколи не хотів його так поцілувати, як в цю мить.

– Якщо ти так продовжиш витріщатися на мої губи, я вирішу, що ти хочеш мене поцілувати.

Цього разу рум’янець майже не затримується на щоках, бо, чого приховувати, Блек має рацію.

– О ні, тільки не ця клішована фраза.

Проте Сіріус не забирає свої слова назад, він тільки усміхається і немов стріляє очами. Заграє, Люпин вивчив і цей його вираз.

Але що найкраще, так це дивитися, як вся його впевненість ламається віл того, як Ремус повільно піднімається та наближується до його обличчя. Щоки шаріються, усмішка падає, а очі все бігають лицем навпроти.

– Вже не такий впевнений?

– Ти поцілуєш, чи все самому робити?

Ремуса кликати двічі не треба.

Повільно, розтягуючи мить, він нахиляється до губ і тримався би на зло Сіріусу ще довше, якби не сам Сіріус, який вирішив пришвидшити процес, самостійно впиваючись в губи. Ось воно.

Цього разу немає скриплячої кватирки та холодного вітру; тільки тепло, ковдра, руки на спині й у волоссі та тихе цокання годинника, який секунда за секундою відмічає початок навчального дня. Більше немає тої незручної павзи та непорозумінь: вони знають, що роблять. Якби Ремус не був так жахливо закоханий в цього гівнюка, то помітив би, що умінь і практики не вистачає обом. Проте думати про це нема коли, адже його руки ховаються в чорному волоссі на подушці, а Сіріус притискає його за талію до себе.

Він навіть не може назвати це поцілунком, про який казали старші в минулій школі, щоб з язиком і слинами (чесати гладни, як вони всі казали з кривими смішками). Це все не так, але в той самий час, це найкраще, що він може і хоче мати.

– Цього разу ти не втечеш?

Ремус хоче знов його заткнути, тому нахиляється і швидко клює його в губи, немов фіксуючи результат.

– Все життя будеш мені згадувати?

– Так мило, що ти віриш, що ми будемо разом до кінця життя.

Ремус криво б’є ногою в бік, майже не дістаючи до нього, але думка прожити разом гріє душу привабливістю і смаком підліткового максималізму. Хто знає, що може трапитися? Може, вони знайдуть когось краще, а, може, на Ремуса наїде машина. Він не хоче думати про це зараз, але щось боляче шкребеться в грудях, немов це не кінець.

Він відкидає цю думку та знов цілує свого хлопця, падаючи на бік, даючи ліктям відпочити.

Сніданок вони пропускають. На перший урок запізнюються.

 

2

 

 

Джеймс помічає. Ледь не з першої хвилини, коли вони вдвох влітають в кабінет та криво намагаються пояснити, чому вирішили запізнитися саме на цей урок. Макґонеґел, проскакувавши їх, тільки хмикає сама собі та дозволяє сісти. Люпину здається, що всі погляди приковані до нього конкретно, але єдиний, хто дивиться на нього, це Сіріус.

– Сірі, ти як?

Джеймс, обережно повернувшись до друга, тихо питає, очевидно натякаючи на вчорашню сварку. Отже, нового статусу його друзів він не зрозумів. Або ж сам Сіріус так хоче думати.

– Все гаразд, — а й дійсно, чого не гаразд, — тільки ось руку відлежав.

Люпин бореться з бажанням висунути язика.

– Треба було лягати зручно.

– Ах так? Ну наступного разу я ляжу зручно тоді.

Відчуваючи обурення вчительки, він різко замовкає, поки вона не продовжує заняття. Поттер вже відвернувся, але розмову і досі чує гарно.

– Пусті балачки.

Він хоче сказати ще хоч слово про те, що зручніше, ніж сьогодні вранці, він не буде спати ніколи, але Сіріус шепоче щось занадто незрозуміле у відповідь, і це чує не Люпин, а Мінерва.

Має вона не дуже задоволений вигляд, і Ремус, насправді, може її зрозуміти. Сіріус може бісити.

– Пане Сіріусе та пане Ремусе, я розумію, що сьогодні ви виспались особливо добре, — жінка відчутно виділяє це «виспались», і щоки трохи шаріються від того, що вчителька могла це помітити, — і я безмежно рада за ваш гарний сон, але у нас тут урок.

Блек піднімається, і Люпин вже готується отримувати свою дозу іспанського сорому. Може, ще не пізно розійтися?

– Вибачте, професорко, цього більше не повториться. Ми будемо поводити так, як мають себе поводити молоді чоловіки нашого статусу.

Не момент, Ремус може побачити легку посмішку на обличчі Мінерви. Але вона швидко зникає, адже жінка не може показати, що знаходить це смішним.

– Сідай, Сіріусе.

Він сідає назад, абсолютно задоволений собою. Пітер спереду показує «клас», а Поттер протягую руку до друга, щоб дати п’ять. Люпин просто ігнорує це все. Клоуни.

Він відвертається на дошку і з пустою головою намагається записати конспект уроку, який так старанно диктує вчителька. Проте слова змішуються, а уваги не вистачає навіть для двох хвилин концентрації. Особливо не допомагає той факт, що Сіріус абсолютно серйозно вирішив зайнятися відволіканням його від заняття. З одного боку, нічого нового. Так було завжди: вони сідали разом, і Блек всіма силами бубнів, крутився та штрикав навіть ручкою в бік, аби завадити. З другого боку, сьогодні він обрав іншу тактику: замість тупих жартів та літачків з паперу хлопець з абсолютно невиразним обличчям переплітає їхні пальці і кладе поміж їхніх ніг.

В цей момент Ремус відчуває, як повітря нагрівається, а щоки знов червоніють. Здається, що всі в класі вирішили подивитися на них і зараз просто насміхаються собі подумки. На одну мить він хоче прибрати руку і продовжити писати; можна ж скинути це на те, що Сіріусу незручно писати лівою. Коли він вже збирається вказати на це, Блек повертається на одну мить, і все його обличчя немов світиться від радості та ніжності, що Люпин скоріше собі язика відкусить, аніж скаже прибрати руку. Зрештою, все одно, ймовірніше, він візьме у нього конспект, як і було до того. Джеймс спиною відчуває їхню закоханість, але із солідарності мовчить на час уроку.

Макґонеґел кидає на них поодинокі зацікавленні погляди, але в цілому ігнорує червоні щоки Рема та задоволене лице Блека. Коли вона відвертається до дошки, учні не бачать легку посмішку на її губах.

 

3

 

 

– Ну що?

Єдине, що питає Джеймс, коли вони виходять з кабінету. За планом у них ще має бути історія, на яку Ремус не дуже підготувався із зрозумілих причин. Сіріус теж, але його це менше хвилює, адже ці книжки він вдома читав на просто так.

– Шо «ну що»? — Сіріус, кинувши всі книги в портфель, йде повільно коридором з всіма.

Поттер відкочує очі, і Люпин розуміє, що він хоче деталей. Насправді, вони не обговорили, чи будуть розказувати друзям про їхні стосунки. Не тому, що вони не підтримають, а тому, що вони не відчепляться від них ніколи.

– Капшо, — лаконічно закінчує Пітер, — ви помирились?

Сіріус тільки хмикає. Аякже, помирились.

– А ми і не сварились.

– Ну звичайно, — Джеймс так само хмикає; вони навіть жести почали переймати один в одного, — а ми сліпі і тупі.

Хоч би він не згадав, що Ремус розказав з розпачу в туалеті, інакше хтозна, до чого це може призвести. Проте Поттер, здається, не збирається щось питати і когось здавати, тому хлопець заспокоюється. Краще про це сказати наодинці.

Більше ніхто нічого не питає, але погляд, яким обмінюються Сіріус з Джеймсом, каже достатньо. Всі і так все розуміють, слова можуть привести до ще більших непорозумінь та проблем. Краще одного дня Ремус знов опиниться в туалеті, а Поттер прийде туди посидіти на підвіконні, щоб обговорити, як почувається сам Ремус стосовно всього цього. Але це буде не сьогодні і не завтра. А може, і не буде зовсім, і друг все зрозуміє з радості в очах. Джеймс знає, як читати поміж рядків та дивитися на саму суть.

– Я вам кілька бутерів стягнув із столу, щоб ви поснідати змогли.

Пітер перебиває його та дістає їжу з власної кишені.

– Це я їх стягнув. Він просто нагадав.

Ремусу, насправді, все одно, хто конкретно їх приніс, адже живіт бурчить, погоджуючись на сніданок.

Бутерброди були з шинкою та сиром.

А ранок з присмаком початку чогось нового і незвіданого.

    Ставлення автора до критики: Позитивне