Сяо смиренно стояв на невеличкій сходинці, поки кравчині навколо тисячі разів перевіряли, щоб костюм сидів ідеально. Завтра цей страшний день, саме на завтра призначене весілля.
Запрошення давно розіслані, меню складене, весь захід теоретично відрепетирований вже тисячі разів. Сьогодні треба завершити всі підготовки. Проїхатись на місце церемонії, потім на основне місце проведення, впевнитися, що все створено так, як і планувалося. І звісно цим всим має зайнятися Сяо, як шафер наречених.
Він ненавидів це все, а особливо себе. Від усіх цих сердечок та інших святкових предметів його вже просто нудило. Та найстрашніше звичайно буде завтра, коли Сяо увесь день доведеться бути там, посміхатися та бачити їх разом. Ще й постійно знаходитись поблизу. Він вже декілька років як кинув палити, але заради цього свята готовий був почати наново. Було лячно уявити, як він має залишатися спокійним та не подавати виду, коли кохання та буквально сенс всього його життя виходить заміж у нього на очах. І це він ще не згадав про поцілунки… Стало гірше.
Сяо підніс руку до обличчя, але почувши невдоволення кравчинь, негайно повернув у попереднє положення. Він уяви не мав, що ще вони могли там вдосконалювати, якщо він приміряв цей костюм вже разів зо п‘ять й нормально виглядав ще вперше.
День й далі пішов за планом, хлопець перевірив усі місця проведення, вказав на помилки, що мали швиденько підправити. Йому пощастило, що наречені особисто не виявили бажання приїжджати, бо сил на виставу у нього не було. З агентом та іншими супутніми людьми можна було не натягувати посмішок, зі спокійним лицем він виглядав навіть серйозніше.
Сяо почав шлях додому, коли вже день добігав кінця. Сонце поволі ховалося за горизонт, вкотре нагадуючи хлопцю, що саме відбудеться вже завтра. Намагаючись абстрагуватися від думок, Сяо все сильніше стискав кермо та тиснув на педаль газу.
Йому хотілося добряче відпочити, щоб завтра мати сили на всю цю гру та посмішки. Враховуючи, що і сьогодні був важкий день, він сподівався, що, приїхавши додому, зможе вирубитися і спокійно проспати до самого ранку. Вставати потрібно було рано, бо й до прибуття гостей шафер мав переробити купу справ. А ще — він має прочитати вітальну промову. Згадувати про неї не хотілося, проте варто буде зранку повторити те, що він написав декілька днів тому.
Тоді він заїхав в кав‘ярню на шляху до дому та нарешті змусив себе це зробити. Сяо все одно б довелося її писати, тому краще було нарешті зробити це й забути до самого весілля. Хлопець знов згадував їх з Венті знайомство та дружбу, але тепер вже викладаючи думки на папір. Він писав справжні побажання, щоб той був щасливий, бо Сяо справді цього хотів для Венті. Боляче було згадувати, що втілюватиме це дехто інший. Як боляче було й писати цей текст, але Сяо за весь час майже звик до болю, тому він не був чимось нестерпним.
«Відходити від цього весілля доведеться принаймні декілька місяців», - подумав Сяо, заходячи в квартиру. Та смішно від цього зовсім не було. Від безвиході хотілося щось розтрощити, але Сяо розумів, що це не допоможе.
Погляд мимоволі впав на коробочку з обручками. Сяо моментально відвернувся, жалкуючи, що не сховав їх кудись. Немає часу для самоненависті, треба гарно виспатися. На цей випадок він навіть мав упаковку снодійних.
***
Прокинувся Сяо аж на світанку, дякуючи пігулкам, що не посеред ночі від кошмарів. Якщо б мав поганий сон, то точно не зміг би тримати лице увесь сьогоднішній день. Він рутинно збирався, аж поки сонний мозок не усвідомив, куди саме він сьогодні піде. Це ж весілля й він буде присутнім від початку й ледь не до самого кінця. Серце захололо.
Опанувавши себе, Сяо перевірив план події. Зараз він має відвезти костюми нареченим, а також забрати власний. Він боявся цього моменту — їх зустрічі. Для них цей день був особливим та довгоочікуваним. Сяо уявив, як блищатимуть очі Венті.
Але це буде трохи пізніше, він мав звикнути. Це всього лише день, а потім він проведе стільки часу на самоті, скільки знадобиться.
Автомобіль плавно рухався вулицями до пункта призначення. Сяо раз по разу стискав кермо, набираючись впевненості. Він знову прокрутив план заходу в голові. Занурення обов‘язки точно допоможе відволіктися від цих дурних почуттів.
Заїхавши за костюмами наречених, Сяо також вдягнув свій, і люб’язні кравчині ще з хвилин п‘ятнадцять поправляли все, щоб сиділо ідеально. Коли хлопець знову сів за кермо, він глибоко видихнув, готуючись до зустрічі з Венті та Етером. В них вже мали бути стилісти, що готуватимуть їх до свята, тому Сяо не буде з ними наодинці — це вже добре.
Дорога не зайняла багато часу, що не дуже допомогло заспокоїтись. Руки ледь тремтіли, коли він діставав згортки з одягом. Сяо підійшов до дверей і подзвонив у домофон. Відкрили йому майже одразу, і він швиденько піднявся на поверх. Це була знайома йому квартира Венті.
Наречені вирішили збиратись в одному місці, щоб запросити туди майстрів, а також аби Сяо не катався туди сюди. Тому він не здивувався, побачивши їх разом. Поки над Етером чарувала перукарка, Венті наносили легкий макіяж. Обидва, на перший погляд, виглядали досить спокійними.
Сяо швидко привітався, на що інші мугикнули у відповідь. Венті хихикнув та почав розповідати, що він очікує від сьогодні. Тепер вже стало помітно, що насправді він нервує.
Слухаючи його, Сяо озирнувся. Погляд плавно проходив по таким знайомим стінам квартири друга та деяким крихітним деталям, що збуджували спогади в його думках. Там була фігурка якогось героя з мультика з їх сумісного походу в парк атракціонів, пластикова склянка від напою з постером до фільму, який вони тоді дивилися, засохла квітка конвалії з парку, де вони часто гуляли. Венті любив зберігати малі нагадування про теплі серцю спогади.
А ще більше було речей, яких Сяо не знав. «Це з прогулянок з Етером», - подумав він. В грудях защемило.
Хлопцю хотілося поскоріше повернутися до свого авто, й він вже збирався сказати, що їде далі, як Венті озвучив щойно придуману, на його думку — чудову, ідею.
— Давай тебе теж нафарбують, — вигукнув він. — Я вже готовий, а Етеру ще не закінчили зачіску, тому є трохи часу.
Сяо хотів заперечити, та Венті вже підштовхував до крісла, а секунду після — над ним чаклувала візажистка. Він одразу попередев, щоб сильно його не розмальовували, тому за десять хвилин — вже був готовий. Дівчина майстерно легко підкреслила риси обличчя, але найбільше в очі впадалт тонкі червоні лінії, проведені під очима. Вони виглядали так натурально, ніби завжди мали там бути. Вперше за довгий час він знову побачив на собі той захопливий погляд Венті. Згадки про їх минуле робило боляче й тепло водночас. Як все дійшло до цього?
Швидко прокліпавшись, Сяо все таки сказав, що тепер йому точно час й поспішив до авта. Час церемонії все наближався, а він ще мав заїхати в декілька місць. Наречені ж спроможні самостійно підготуватись до всього.
Наступною його зупинкою був флористичний магазин. Венті наполіг, щоб вони мали букети зі свіжих квітів: цецилії для нього й вітряні хризантеми — для Етера. Сяо ж мав носити бутон‘єрку з цінсінь під час всього заходу. Зараз дивлячись на цю квітку, він думав про те, що й сам не проти опинитись десь на самотніх гірських вершинах і ніколи їх не покидати.
Час церемонії все наближався. Сідаючи за кермо, Сяо думав, що наречені вже мають бути готові і очікувати на власне нього, щоб їх підібрав.
***
Майстрині справді постарались на славу, костюм на Венті сидів просто прекрасно. Сяо задивився на нього трохи довше пристойного. Насправді, це був не зовсім костюм, а класичні темно блакитні штани, що трохи розширювалися до низу, та вінтажна біла сорочка. На грудях та краях рукавів звисали великі легкі рюші, пошив був вільний, так що приємно підкреслював фігуру хлопця й бліду шкіру. Венті виглядав, ніби зійшов з картин. Зазвичай сплетене в дві косиці попереду, його волосся тепер створювало віночок на голові, в який були вплетені штучні білі квіти. Сяо ледь змусив себе відвести погляд та впустити їх до авто.
Тепер він намагався з усіх сил дивитися лише на дорогу, не позираючи у центральне дзеркало кожні п‘ять хвилин. А ще подумки молився, аби вони не осквернили його машину, надумавшись цілуватись прямо тут. Натомість, наречені просто вели жваву розмову і все хотіли втягнути туди й Сяо, але він прохав не відволікати його, поки за кермом.
Вони під‘їхали до місця церемонії якраз вчасно — почали під’їжджати перші гості. Агент та персонал були на місці ще зрання. Місце було справді гарним: на галявині посеред квітучого літнього лісу, поруч з річкою. Найближче до берега була встановлена арка, прикрашена все тими ж квітами, а перед нею розміщені ряди стільців, рівно посеред яких пролягала доріжка до альтанки. Загалом локація облаштована в білих, блакитних та рожевих кольорах, таким самим був і дрес-код.
З приїздом гостей почався вітальний фуршет, в очікуванні поки зберуться усі. Новоприбулі все підходили до молодят, обмінюючись привітаннями та невеличкими розмовами. Навколо снували офіціанти, пропонуючи напої та закуски. Сяо старанно малював на обличчі посмішку та все думав, що ще треба перевірити, аби відволікти себе чимось іншим. Поруч безперервно лунали щасливі побажання довгого шлюбу, нагадуючи, де саме він знаходиться і хто одружується.
Згодом приїхав церемоніймейстер і Сяо зміг зайнятися турботами про нього, повторенням того, що він мав казати, і проходженням церемонії загалом.
Краєм ока Сяо помітив прибувшого Джонлі й вже хотів полегшено видихнути, сподіваючись провести все святкування біля нього і слухаючи його історії, але тут же помітив поруч того його набридливого друга й ця надія розбилася вщент. Останнього разу, коли вони пересікались, той ледь не спровокував його до бійки. Сяо певно б і відважив йому стусана, якби не Джонлі поруч. Але ні Етеру, ні Венті, той Чайльд не здавався таким неприємним, як йому, тому доведеться терпіти присутність з ним в одному місці ще щонайменше десять годин. Сяо розчаровано видихнув, і повернувся до турбот.
— Прошу уваги, — прокричав Сяо, коли вийшов у центр фуршетної ділянки. З першого разу привернути увагу всіх не вдалося, тому він крикнув ще раз. Нарешті всі очі були спрямовані на нього. Стало ніяково, він не звик до такої кількості уваги, але приховати справжні емоції для нього нічого не вартувало. — Просимо пройти всіх до місця провелення церемонії, — він вказав на стільчики, що були розташовані перед альтанкою.
Сяо вважав цей момент дуже тяжким. Після цього вже й законодавче Венті буде пов‘язаний з іншим. Він вже й наче змирився з цим, але стояти поруч весь цей час все одно буде нестерпно боляче.
Гості потроху почали стягуватись до вказаного місця, займаючи ряди. Етер вже стояв справа, переговорюючись з обраним дружбою з його боку. В різких рухах прослідковувалось нервове очікування, та він точно виглядав щасливим.
Сяо відвів погляд і вкотре зітхнув. Зараз йому треба піти до Венті, а потім власноруч підвести до цього злощасного вівтаря. Коли йому, як шаферу та ліпшому другу, була запропонована ця ідея він намагався пояснити, що зі сторони традицій весіль це не буде доцільним… але Венті вже загорівся ідеєю й відмовлявся поступатись. Знав би він скільки сил Сяо доклав, щоб вмовити самого себе на цю ідею.
Венті був неподалік, поруч з Джонлі, і щось збуджено йому торохтів. Останній ж легко та тепло йому посміхався. Вони були давніми друзями, тому така подія була хвилюючою і обом було чим поділитися. Сяо попрямував до них, йому було ніяково їх переривати, але тягнути далі було не можна. Підійшовши, він, вітаючись, шанобливо прихилив голову до Джонлі, і почав говорити:
— Вибачте, що перериваю, але вже дійсно час ідти, — перевів погляд від Джонлі до Венті.
Венті сполохнувся, а вогник в очах, здалося, заіскрив ще яскравіше.
— Звісно-звісно, ходімо, — хлопець обернувся до Джонлі. — Я бачу, Чайльд вже зайняв тобі місце, тож можеш приєднатися, — підморгнув він.
Тепер вже Венті звернувся до нього:
— Ну що, як настрій? Готовий? — запально спитав він.
— Я.. — Сяо зам‘явся на долю секунди, — точно готовий, — ледь посміхнувся. — Головне ти як?
Глибоко вдихнувши, Венті впевнено кивнув.
— На всі тисячу відсотків.
На зігнуту в лікті руку Сяо, легко лягла долоня Венті. М‘який дотик пронизав його неначе струм, водночас даруючи приємне тепло.
Вони почали крокувати до арки, де вже чекали Етер та гості. Присутність Венті поруч дарувала Сяо спокій та впевненість, погляд спрямований лише вперед — на арку, це допомагало забути ситуацію на мить. Все відчувалося так природньо, що на мить Сяо дозволив собі повірити, що немає ніякого Етера, немає ніяких його зобов‘язань, насправді це його весілля, їхнє весілля. Під ногами ледь шаруділа трава, лице пестив прибережний вітер, думки поволі відступали. Він майже відчув щастя.
З легкого трансу його вирвали оплески гостей, коли він таки підвів Венті до вівтаря. Той відпустив руку Сяо та піднявся до Етера і церемонімейстера. Від пошатування його вберегла лише сталева витримка. Сяо відступив у бік, де мав стояти шафер. Урочисто лунали звуки живої музики у виконанні арфи, звуки якої так любив Венті.
— Від імені молодят, вітаю гостей на розкішному весіллі, — почав реєстратор. — Сьогодні під весільною аркою поєднаються два люблячих серця, дві рідні душі.
Він стояв на підвищені за постаментом, на якому лежали папки, зокрема документи. Гості уважно слідкували за кожним словом.
— Напевно, мало у Всесвіті важливіших речей. Кожен прагне відшукати свою половинку, відчути взаємну любов, — Сяо перевів погляд в підлогу, соромлячись своїх попередніх думок. — З її появою включається магія. Закоханий здатен звертати гори, обоє відчувають себе єдиним цілим. Давайте оплесками привітаємо молодих!
Церемонімейстер зробив невелику паузу, пролунали гучні оплески, Сяо невпевнено намагався підхопити, але думки губилися. Просто стояти і спостерігати було нестерпно, але таким був план весілля.
— Дорогі Венті та Етер! — посміхнувся він до наречених. — Маєте велику цінність — кохання, котре неможливо купити або випросити. Воно дається обраним та повертає чудеса, в які так вірили маленькими. Ви захотіли сплести долоньки й разом радіти життю. Це серйозний крок, тому в присутності свідків та близьких, пропоную відповісти на запитання. Чи є ваше бажання одружитися вільним та щирим, чи готові залишатися поруч у радісні та сумні дні?
Подих перехопило.
— Прошу відповісти Вас, Етер.
Вони стоять навпроти один одного, долоня в долоню. Етер переводить погляд від реєстратора до Венті. Він так і світиться теплом та коханням.
— Так.
Венті світло посміхається, дивиться так само захоплено, закохано та благовійно.
— Яка Ваша відповідь, Венті?
Хлопець витримує легку павзу, посмішка стає яскавіше.
— Звісно так!
Колінки Сяо підкошуються, серце давно валяється десь біля ніг. В їх очах світиться щастя.
— А зараз обміняйтеся обручками, як символами любові та вірності.
Сяо стрепенувся, незважаючи на легке нездужання, він все ще мав виконувати свої обов‘язки шафера. Обручки вже були на вишитій подушці, що лежала поруч з ним, тож, підхопивши її, обережно підніс до молодят, легко вклонивши голову в знак пошани, та й щоб трохи приховати очі. Йому було соромно і дивитися на їх щастя, а від сцени раніше очі взагалі трохи помокрішали.
Наречені любовно підіймали ці обручки та надягали іншому з такою піднесеністю, такою радістю. Цей момент дійсно був безмежно важливим і бажаним. Далі послідували формальні питання зі свідоцтвом про реєстрацію, вони мали поставити підписи. І от, нарешті…
— Сталося! На цьому оголошую вас чоловіком та чоловіком! Сердечно вітаю, зичу радощів кожного дня, щастя круглий рік. Цілуйтеся!
Сяо невідривно дивився як вони припали один до одного, яке щастя витало навколо них. Очі починали сльозитися, та він не міг собі цього дозволити.
— Вітаю вас! Попереду життєва дорога, тож бажаю цікавої подорожі. Тримаєтеся за руки, кохаєте, ловіть щасливі моменти. Тільки починається абсолютно чиста сторінка спільного життя. Шануйтеся, любіться! Дорогі гості! Можна вже вітати молодих! — реєстратор вийшов з-під арки.
Натовп плинув до наречених, навколо сформувався невеличкий натовп. Врешті не стримавшись, Сяо побіг подалі, ховаючи сльози.
***
Перші вітання одразу після церемонії плавно перетекли в застілля та розваги. Сяо зустрів ведучого, який через півгодини розпочав святкову програму.
Під час всіх цих привітань він обережно тинявся між натовпом. Здавалося, що сльози от-от ринуть знову, а самі очі були червоними й набряклими, ще не висохши від минулого разу.
Алкоголю хлопець не торкався, оскільки брав з собою авто, та й не був його прихильником. Всі його завдання, як шафера, були майже виконані, лишалося лише промовити привітальний тост молодятам.
Коли гостей знов покликали до столу — ведучий дав зрозуміти, що вже пора. Сяо ніяково піднявся та прийняв мікрофон. Щоки вкрив легкий рум‘янець, він ненавидів бути в центрі уваги.
Хлопець зробив декілька вдихів та посміхнувся ширше, нарешті підносячи мікрофон до губ і спрямовуючи погляд на молодят. Можливо, якщо він дивитиметься безпосередньо на Венті — це буде не так страшно.
— Що ж, Венті, ти знаєш, що я далеко не красномовний у всіх цих ваших тостах, — в повітрі проноситься легкий сміх, — та і взагалі, але сьогодні буду говорити не я, а моє серце. Я з теплотою згадую часи, коли ти наполегливо намагався зі мною подружитися, а я все ніяк не міг зрозуміти, чому ти лип до мене, мов п’явка, але знаєш, за це я тебе й люблю. За те, що ти ніколи не відступаєш і завжди отримаєш бажане, — хлопець дивиться на щасливе лице друга, і цієї широкої посмішки на таких рідних, але чужих вустах, достатньо, щоб набратися сил продовжувати, — Я вдячний тобі за роки проведені разом і, чесно зізнаюсь, шкодую через те, що не зламався раніше, адже іноді ти не розумієш, що найкраще, що є в твоєму житті — знаходиться у тебе під носом. За плечима п’ять років дружби, яка принесла в моє життя безліч різнокольорових фейверків. Ти був поруч навіть в найстрашніші моменти і я дуже вдячний тобі за це. Сподіваюсь, я відплатив тобі тим же. Ти заслуговуєш на щастя, а я в свою чергу, завжди, — зробивши невелику паузу, хлопець продовжив, — завжди буду любити тебе, — голос Сяо здригнувся, бо погляд звернувся до іншого нареченого, — Етер, зроби його щасливим та будьте щасливими разом, — весь цей час, той обіймав Венті та уважно слухав тост від його найкращого друга. Коли ж Сяо звернувся до Етера, той посміхаючись, легенько кивнув, підтвердивши, що потурбується про те, щоб його чоловік був щасливим.
Гості, що до цього тихо сиділи, раптом вибухнули аплодисментами. Всі радісно почали цокатись та знов бажати молодятам щасливого життя разом. Під шум, Сяо зміг сісти, тишком витираючи сльози.
Трохи згодом всі знов розбрелися хто куди, насолоджуючись навколишньою природою та спілкуванням. Сяо тинявся біля столів, намагаючись не пересікатися зі знайомими.
— Давно не бачились, Алатусе, — гукнули йому в якийсь момент вечора.
Сяо здригнувся, почувши своє старе прізвисько. Ніхто не кликав його так вже роки чотири, з тих пір, як він… Перед ним вигулькнула стара подруга, а точніше — колишня одногрупниця, Люмін.
— Будь ласка, клич мене Сяо, — трохи скривився він.
— І я дуже рада тебе бачити, Сяо, - закотила вона очі, легко посміхаючись. — Відійдемо?
Сяо тихо зітхнув, озирнувся на гучний майданчик, де танцювали всі інші. Очі автоматично знайшли в натовпі Венті, той весело звивався під музику поруч з Етером.
— Так, ходімо, — кивнув він.
Вони пішли до місця паркування автомобілів, щоб шум не заважав розмовляти. Віддаленість від інших нарешті дозволила Сяо розслабити обличчя. Колись вони з Люмін доволі непогано спілкувалися, тому він вирішив, що при ній можна сильно не вдавати.
— Як ти тут взагалі опинилася? — нарешті спитав Сяо. Не те, щоб це його здивувала, вона була доволі товариською, як і Венті, і вчилися вони в одному університеті.
— Пам‘ятаєш, я розповідала про свого брата-занозу, так? — шестерні в голові Сяо зійшлись, вони дійсно були схожі. — Приємно познайомитись — я сестра Етера, — посміхнулася вона.
— О, тоді вітаю, - спробував радісно відкачати Сяо.
Люмін, гмикнувши, обперлася спиною до невисокого паркану та дістала з сумки пачку цигарок. Спочатку витягла одну і простягнула Сяо. Він завагався.
— Я кинув, - сказав він, ніби нагадуючи ще й самому собі.
Люмін стиснула плечима і хотіла ховати упаковку. За секунду, Сяо зламався, таки попросивши й собі, за що отримав дивний погляд від дівчини. Він кинув палити ще як п‘ять років тому. У Венті алергія на запах табаку. Через деякий час після початку їх спілкування, коли той таки зміг пробити його оболонку й дійсно стати другом, Сяо зрозумів, що Венті погано у його присутності якраз через цей стійкий сморід табаку, й прийняв рішення кинути. Але зараз, після всього цього тяжкого дня й останніх місяців, він хотів скинути цей весь тягар хоча б трохи. Він просто хотів трохи спокою.
Вони тихо стояли поруч, час від часу випускаючи дим. Врешті Люмін повернулася та тихо промовила:
— Не знаю, що ти зараз переживаєш, хлопце, — підтримуючи, поклала йому руку на плече, — але знай, все налагодиться і стане краще. Ти знайдеш того, хто тебе покохає, справді.
Сяо здивовано, і напів злякано, глянув на неї, ненароком стискаючи цигарку зубами. Люмін тихо пхикнула.
— Ти можеш приховувати свої почуття скільки забажаєш, і дуже майстерно, до речі, але не від мене. Ти ж мене знаєш, — легко посміхнулася вона. — Просто відчувала, що ти маєш це почути. Непогано тримаєшся.
Сяо відвів погляд та знову випустив дим. Такі розмови з Люмін не були дивними, але тепер знаючи, що це сестра одного з наречених… Сяо стало ніяково.
Люмін зітхнула:
— Добре забудь, - сказала вона. А потім змінила тему, почавши розмову щось про університетьські часи.
Аби не перейматися щодо попередніх її слів, Сяо занурився в спогади, підтримуючи розмову. Головне знову не згадати їх перші роки дружби з Венті. І той самий момент. І перші ластівки його почуттів до нього.
Сяо знов видихнув дим. Думки трохи прояснішали та спустошились. Насправді, він сумував за цим почуттям, за цим запахом цигаркового диму. За тим, як всього поступово огортає цей чад табаку. Він сумував за тим, як від цього морок в голові розсіюється й на декілька хвилин примарно стає легше.
— То ось ви де! — перериває їх дзвінкий голос Венті. Одразу ж за цим почувся його здивований кашель, і він помахав перед собою долонею, розвіюючи дим.
Помітно, що він вже доволі нетверезий. Якби не це, то він би точно (насправді, Сяо на це навіть очікував) осудливо подивився і виголосив невеличку нотацію щодо шкоди куріння.
— Фє… Я просто хотів покликати вас, бо підготував деякий сюрприз для Етера, — Венті похихикав, а потім додав: — Закінчуйте тут пошвидше й повертайтесь.
Закінчивши, хлопець побіг назад, певно, таки готуватись до цього сюрпризу.
***
Венті сидів на підвищені — імпровізованій сцені — й тримав у руках пакунок, азартно оглядаючи зібравшихся. Коли останній гість нарешті сів на своє місце, він підніс мікрофон та заговорив:
— Ще раз радо вітаю вас всіх на цій чудовій події: нашому з Етером довгоочікуваному весіллі! — він щиро посміхнувся.
Відклав мікрофон, повністю приділивши увагу пакунку. Коли Венті обережно витягував предмет всередині, вже по першим начеркам Сяо здогадався, що то могло бути. Затамував подих, сподіваючись, що то йому насправді здається. Але ні, за мить в руках Венті з‘явилася ліра, та сама, на якій він грав ще декілька років тому.
В голові Сяо спливли спогади, як вони, маючи готувати домашню роботу разом в когось з них вдома, замість цього годинами спілкувалися на різні теми. Коли не спілкувалися — Венті для нього грав. Тільки для нього. Нерідко Сяо був першим слухачем його нових композицій. Інколи Венті на пробу навіть наспівув якийсь текст.
Сяо дуже любив слухати, як Венті грає, споглядати, як його пальці лагідно проходять по струнах, як він насолоджувався самим процесом гри. І Сяо й сам неначе розслаблявся, поринав у ці мелодії разом з ним.
— А тепер трохи розповім про сам сюрприз! — перервав його спогади Венті, його голос пом‘якшився: — Дорогий Етере! Я тебе дуже кохаю, ти про це знаєш, ми щойно одружилися все ж таки! Мені дуже хотілося виразити це музикою, тому… це для тебе.
І він заграв. Мелодія ніжно звивалася в повітрі, виконуючи гарний танець душі та серця хлопця. Кожна нота була просякнута любов‘ю Венті.
Сяо вважав, що вже пережив найгірший момент дня, але ні.. зараз було найгірше. Йому здалося, що він задихається, водночас легені розпирало повітря. З кожним новим порухом струни до його серця встромлялася голка, немов цвяхи у віко труни. Хотілося, щоб всі почуття можна було просто замкнути і поховати назавжди, краще не відчувати нічого ніж все це. Добре, що на весіллі сльози не викличуть здивування, вкотре повторив собі Сяо. Десь всередині він поривався втекти, сховатися і не чути цього, але все одно продовжував зачаровано дивитись, як Венті перебирає струни ліри.
По закінченню цього виступа, наречені вкотре поцілувалися й святкування знов продовжилося. Вже був пізній вечір, втома почувалася як ніколи тяжкою. Люмін знов підійшла до нього і стурбовано помацала рукою чоло.
— Як ти себе почуваєш? — спитала вона. — Як думаєш, може вже варто додому?
Сяо замислився. Деякі гості вже починали роз’їжджатись, виправдовуючи себе втомою, режимом та надмірною кількістю випитого алкоголю. Всі обов‘язки Сяо на сьогодні вже були виконані, тому його безпосередня присутність була чистою формальністю. Як друг нареченого, він мав би бажати проводити час на його весіллі. Сяо майже відчував сором, що цього немає, але виснаження було сильнішим.
— Думаю так, вже можна, — сказав хлопець. Потім різко опустив голову та прошепотів: — Пробач, що я так… Що тобі загалом довелося це бачити.
— Ну ти чого, — ніжно відповіла дівчина та потяглася його обійняти, — все добре, я розумію. Рада була зустрітися.
Сяо трохи розслабився. Тепер треба було знайти Венті й попрощатися. Той стояв біля одного з столів, спілкуючись з кимось, Сяо не хотів переривати, але мало бути швидко. Він кашлянув, привертаючи увагу.
— Пробач, — почав він, — хотів попередити, що я вже поїду. Думаю ви зможете далі справитись без мене.
— Так рано? — Венті поглянув на нього щенячими очками. — Може лишишся ще трохи? Ти так за нас і не випив, — награно сумно сказав він.
— Я… почуваюся не дуже добре, тому думаю краще таки поїхати.
Венті зітхнув.
— Добре, тоді я тебе проведу, — опустив келих на стіл.
— Ні, не варто, - спробував зупинити його Сяо, — краще знайди Етера й все таке.
— Та звісно знайду й разом з ним тебе проведемо. Ти все ж таки наш шафер, найкращий з усіх коли небуть існуючих! — посміхнувся він.
Коли Венті пішов, Сяо стомлено потер очі. Йому звісно було приємно, але… хотілося вже скоріше зникнути без всіх цих «почестей». Він знов оглянув майданчик. Оскільки денне світло змінила темінь — всюди горіли ліхтарики теплим білим, надаючи затишної атмосфери. Гостей звісно було менше, хтось танцював біля тої невеличкої імпровізованої сцени, хтось випивав за столиками за щастя молодих, хтось просто спілкувався біля річки, насолоджуючись нічною свіжістю.
Повернувся Венті один і сумно повідомив — Люмін не захотіла його відпускати, спираючись на те, що «у вас є весь час світу, дай провести останні хвилини з братом». Сяо подумки закотив очі на цю її вихідку.
Все ж, вони разом в тиші пройшлись до авто хлопця. Сяо повернувся до Венті, а той несподівано його обійняв.
— Дякую тобі, - прошепотів він, — не тільки за це… а в принципі за все, ти чудовий друг. Я такий щасливий, що ти в мене є.
Він відхилився й зазирнув в очі Сяо з легкою посмішкою. Очі блищали, Сяо дивився й не міг змусити себе поворухнутися. Це було так… приємно та чудово. Він теж намалював на обличчі посмішку.
— Дякую. Ти теж гарний друг, про якого можна лише мріяти.
Посмішка Венті стала ширше.
— Впевнений, що не хочеш лишитися на ще трохи?
Сяо схаменувся.
— Так, мені точно пора, — відкрив дверцю авто. — Радий був допомогти.
— Бувай, — сказав Венті.
— Прощавай, — відповів Сяо.
Коли він від’їжджав, у вікно заднього виду було видно, як Венті махає йому на прощання.
***
Сяо міцно стискав кермо, уважно дивлячись вперед. Він намагався не думати, і як не дивно, йому це вдавалося. Втома брала своє. Всі ці події ніби викрутити всю його здатність на почуття повністю. Тепер, коли він нарешті лишився один, вдавати не доводилося. В салоні стояла тиша, хлопець вирішив не вмикати музику, шум сьогоднішнього дня повністю виснажив. Вікно було привідкрите, впускаючи всередину приємну прохолоду.
Дорога пуста від машин, не дивно — вихідний день, ніхто нікуди не поспішає в такий пізній час. На небі виблискували зорі, заміську дорогу не освітлювали навіть ліхтарі.
Фари були вимкнені, дозволяючи лише місячному сяйву освічувати шлях. Можливо їм керувала втома, можливо ще щось. Але зараз різке світло фар боляче било очі, тому без нього було набагато приємніше. Очі давно звикли до темряви, тому Сяо не переймаючись продовжував шлях.
Пізній час та виснажений стан брали своє, сон засліплював очі, тому хлопець і не помітив, як на дорогу перед ним різко вискочила фура, виїжджаючи з побічної дороги. Відчувся лише тяжкий удар, супроводжуваний глухим звуком. Авто викинуло на узбіччя, Сяо вже не міг відчути як його перекинуло декілька разів.
Знадобився деякийсь час, щоб він отямився. В голові паморочилося, сил вистачило лише на те, щоб абияк відкрити пошкоджені двері та випасти назовні.
Місяць та зорі змінилися враннішньою блакиттю. Зайві рухи точно не зробили краще пошкодженому тілу — Сяо відчув як десь на животі прилипша тканина знов намокає. Пульсує гаряче, що так контрастує з холодним асфальтом під ним.
Сяо дивиться вгору. В такий час небо має такий приємний віддтінок, поміш ціанового з бірюзою, що так нагадувало колір очей Венті. Світ остаточно поглинає темрява.