Все почалося з дзвінка.
— Привіт, ти зараз вільний? - почув Сяо рідний голос зі слухавки. - Я б хотів якнайшвидше зустрітися.
Мільйони варіантів розвитку подій пронеслися в голові Сяо. Що могло статися таке термінове? Щось погане чи…? Він не міг сказати ні, тому вже через півгодини сидів у невеличкій кав‘ярні недалеко від дому.
Несподівано його очі накрили чиїсь руки, i він знову почув голос найкращого друга. Той задав це банальне запитання, вгадати хто це, з ніжним смішком. Одразу після відповіді, Венті плюхнувся на стілець навпроти.
— Я одружуюся, - прожогом сказав він, та на секунду застиг очікуючи реакції.
Серце Сяо, завмерши, впало десь до ніг хлопця, і він майже відчув як воно розбилося на тисячі уламків. Подих перехопило, але Сяо все ще намагався тримати обличчя й з усіх сил видати на ньому щось хоча б віддалено схоже на радість за друга.
— Вітаю, - прохрипотів він. Хоч Сяо й відчував, ніби з кожним рухом провалюється ще глибше, але Венті ця реакція задовольнила. Це було помітно по його полегшеному видиху та щасливій посмішці.
— Дякую! Ти не уявляєш який я радий, - почав було він, та раптово опам‘ятався. - Доки не забув, Сяо, чи міг би ти стати моїм шафером?
Просто думати про його весілля було неймовірним випробуванням, а уявлення про те, щоб туди з‘явитися й тим паче бути шафером… Сяо не міг це винести. Погодитися означало увесь день бути з молодятами під час весілля, й це не згадуючи, що він активно задіяний у підготовці до нього. Але Сяо не міг підвести Венті, він йому друг як би там не було. Друг, на якого можна покластися. Хлопець спробував проковтнути клубок в горлі, але нічого не досягши, нарешті відповів:
— Звісно я згоден, це честь для мене, ти ж знаєш, - спробував він вичавити усмішку.
Його найгірший кошмар втілювався в реальність, а він не міг нічого з цим зробити. Очі вивчали Венті знову і знову, ніби Сяо бачив його вперше, поки той невгамовно розповідав про свого нареченого та їх побажання щодо весілля. Сяо звісно й до цього знав, що у Венті є хлопець, але в нього їх вже було багато, як і дівчат, й жоден не протримався довго. Тому до цього Сяо звик, хоч з кожним розлученням намагався набратися сміливості, щоб відкрити Венті свої почуття.
Тепер же цього шансу не було. Це кінець, Венті одружується. Він ніколи не любив його у відповідь й ніколи не полюбить. Але думка про це була надто нестерпна, тому Сяо усіма силами намагався абстрагуватися й зосередитися на своїй каві та зусиллях зробити вигляд, що він уважно слухає Венті. Венті ж любить свободу, Сяо не очікував, що той так легко зможе заручитися з кимось, ще й вирішать грати весілля так скоро. Певно він справді сильно кохав того хлопця.
Сяо точно не хотів знати всіх подробиць, але тепер він шафер на їхньому весіллі, тому в будь якому випадку доведеться, незважаючи на все сильніший біль у грудях.
Отже, пропозицію зробив хлопець Венті - Етер - місяць тому. Той одразу ж погодився. Від цього факту подих Сяо знов перехопило, і йому довелося постаратися, щоб відновити нормальне дихання. Глибоко зітхнувши, він продовжив прокручувати інформацію. Венті розповідав про плани на весілля, так ніби вони не планували влаштовувати його пишним, але на приблизному переліку гостей виявилося, що планується запросити половину планети.
Венті був таким збудженим, постійно різко переривався з однієї теми до іншої, захоплено розповідаючи про найменші плани. Сяо хотілося лише обернутися ковдрою та ніколи не покидати своєї кімнати, а краще - провалитися під землю прямо до пекла. Він не мав цього відчувати, йому варто було б радіти за щастя друга, але роками закохане серце ледь трималося.
Хлопець настільки звик бути один, вважати себе світовим злом та найгіршою людиною з найгіршим характером, що вже через місяць усвідомлення почуттів(то сталося багато років тому), ідея про зізнання почала здаватися дурним сном. «Не можна про це розповідати», - стало для нього аксіомою. Він не міг дозволити собі зіпсувати цього янгола, якого бачив у Венті, Сяо б ніколи собі цього не пробачив. Можливо згодом він зможе впевнити мозок, що Венті буде щасливий з Етером, але почуття наврядчи колись вгамуються.
Вони живуть з ним, здається, все життя. Йому завжди подобалося проводити час з Венті, той ледь не єдиний, після тих всіх подій, міг знайти до нього правильний підхід, саме тому вони й стали найкращими друзями. Кожен день з ним здавався чимось дивовижним, навіть найнудніша лекція з ним могла стати чимось цікавим. Присутність Венті вселяла в Сяо відчуття комфортного спокою, думки спинялися та дарували приємну тишу в голові. З Венті він почував себе в безпеці від своїх же демонів. І Сяо не міг дозволити їм нашкодити цьому промінчику, тому забороняв собі заходити далі за дружбу.
Раптово зазвучав телефонний дзвінок, перебиваючи думки Сяо та слова Венті. Останній підхопився, підіймаючи трубку. На його обличчі розквітла ніжна посмішка, й він почав розмову з абонентом на іншому кінці лінії. Схоже Венті дзвонив наречений, це було видно по тому, як змінився язик його тіла. Сяо відчував, як від цього погляда, спрямованого не до нього, нутрощі пожирає порожнеча. Нарешті згадавши про друга, Венті повернувся до нього та подарував винувату посмішку:
— Пробач, треба бігти, пізніше зв‘яжемося, - квапливо сказав він. - Радий зустрічі, бувай!
Сяо відказав, щось схоже на: «Все добре, не переживай», - але Венті його вже не слухав й швидко прямував до найближчої зупинки. В голові ще лунали відгуки їх розмови, чи скоріше монологу Венті, коли Сяо йшов додому.
***
Вже пізнім вечором Сяо ступив у квартиру, яка зустріла його мертвою тишею. Здавалося, що така сама тиша назавжди поселилася всередині нього. Настрою не було зовсім, не хотілося ні їсти, ні пити. Не було жаги навіть до життя. Його нудило від цієї ситуації, від такого немічного себе, від того, що ще й десь з глибини душі поволі піднімався гнів. Ніби він мав на нього право. Лише він був винен у цьому, й він нестиме це все життя.
Тепер то Сяо точно міг сказати, що він нікому не потрібен. Не те щоб до цього він думав, що є хтось у всьому світі готовий прийняти його таким. Він вже задовго був сам і назавжди таким лишиться.
Емоції водночас переповнювали й ніби покинули його зовсім. Хотілося кричати або щось відчути хоча б щось. Тиша ставала все гучнішою. Її заповнювали думки Сяо, що ніяк не хотіли вщухати. Він сам розповідав собі, який нікчемний і як зміг втратити найдорожче, що було в цьому його гнилому житті. Нескінченний потік не давав ні спочити чи заспокоїтись, ні відволіктись. Сяо ніколи не вмів управлятися з почуттями. Хотілося якось випустити їх усі, дати собі тишу, дати собі волю.
Хлопець, пройшовши углиб квартири, тихо опустився на ліжко. Темрява охопила його, заслані чимсь очі дивились в нікуди. Вони дивилися туди, де на комоді, заслана мороком, стояла його спільна з Венті фотографія. Якась ще трирічної давності, де вони обіймали один одного за плечі, чомусь радіючи. Тоді він був по справжньому щасливий.
А думки все не полишали Сяо, вони вирували в голові, все втоптуючи й втопчуючи його глибше. Варто було хоча б чимось їх заглушити, та він був занадто стомлений цим спектаклем удень. Сил не було ні на що. Порожнеча в грудях давила все сильніше. Почуття нестерпно били раз за разом у саме серце. Опиратися він не хотів.
Подих знову перехопило. Думки все продовжували мордувати змучену душу. Розум невпинно малював картинки майбутнього щасливого подружжя. Дещо було основане на тих фото, які показував сьогодні Венті. Дещо було скопійованим із їх сумісних спогадів, з одним але - всюди замість самого Сяо був той хлопець. Неглибокі вдихи не давали тої бажаної насиченості, але так потрібний глибокий все ніяк не вдавався.
Сяо спробував вирівнятися, та оговтатися ніяк не вдавалося. В голові паморочилося. Якоїсь миті йому здалося, що це нарешті станеться. Та поволі ставало все легше й він зміг дихати. Темрява вкрила промайнувше на його обличчі розчарування.
Він має впоратися, він звик розчаровуватися у житті, він звик втрачати людей. Головне якось подолати ці емоції, подолати власні думки. Сяо прикрив очі руками. Заплакати зараз було б благословенням, та очі не могли видушити жодної сльозинки. Інакшого способу вправлятися з болем, Сяо не знав.
Добре, що він знав один спосіб як притишити ці думки. Музика допомагає, якщо хочеш цього позбутися. А Сяо нарешті цього захотів. Порожнечу вона не прибере, проблеми не вирішить, та хоча б допоможе забутись на якийсь час. Хлопець, поспіхом витягнувши з кишені навушники, вдягнув їх і ввімкнув першу ліпшу пісню. Зараз йому не було до неї справи, головне щоб впоралася зі своїм завданням.
Сяо, повністю заліз на ліжко, підім’яв під себе ковдру, та так і заснув через декілька годин. Повністю спустошений, він не зміг би змусити себе ні до чого.