Сліпа бабуся в селищі часто розповідала нам з сусідськими дітьми, що кривавий місяць — ніч, коли звичайні люди без винятку сидять вдома біля ікон, молячись дожити до ранку. Вважається, що в цей час, раз на десять років, нечисть влаштовує бенкет з людської крові. Тих, хто пішов з дому після півночі або не встиг повернутися — більше ніколи ніхто не бачив. Я чув цю історію багато раз й завжди кров стигла в жилах. Я справді боявся цього, але брат казав, що це просто народні вигадки. Мабуть, просто заспокоював.
Та люди справді зникали. Мені було тільки сім, коли брат разом з старшими хлопцями пішли на нічне полювання. Мене ж собою взяти не захотіли, — я тоді так образився! — але ще не розумів, як мені пощастило. В ту ніч здійнявся Кривавий місяць. Я страшенно злякався — мало не вибіг з дому шукати брата, але вчасно схаменувся. Мені нічого не залишалося, як сісти біля ікони й молитися за життя мого брата.
На ранок ніхто так і не повернувся. День, два, тиждень — нікого. Ніхто з хлопців, пішовших тієї ночі, не повернувся. Старші шукали принаймні тіла в лісі та полях, але ніколи так і не знайшли: тільки талісман мого брата біля струмка. Після цієї знахідки я не пам’ятав нічого. Три роки пройшли неначе в тумані — я нічого не відчував, не реагував. Був неначе пустий. Пам’ятаю тільки, що з того часу сліпій бабці усі вірили.
Одним літом в наше селище переселилася нова сім’я — мати та дві доньки. Всі троє були неначе сонячні: волосся біляве, очі темно янтарні, а посмішкою можна було буквально засліпити. Дівчата швидко знайшли собі друзів, а я жив поряд з ними у будинку тієї самої сліпої бабусі, яка взяла мене до себе в вихованці. Дівчатка також навідувалися й до нас, я й не зрозумів, коли почав відповідати їм, знову розмовляти, щось відчувати.
Так ми з старшою дівчинкою стали друзями. Ічійо, так її звали, та її сестричка були єдиними, хто зміг вивести мене з цього трансу. Ми часто гуляли, грали, веселилися, разом здобували освіту у дяка, хоча мало нею цікавилися на відміну від її молодшої сестри Куніко, яка згодом поїхала з селища на навчання разом з ще кількома дітьми — церковнослужителі бачили в них потенціал. Для Ічійо перенести перші місяці без сестри було важко, але я її підтримував, як тільки міг. Ми завжди пишемо Куніко листи з питаннями, коли ж вона нарешті повернеться, але та й сама не знає.
Ось, з моменту, як ми познайомилися пройшло вже сім років! Мені аж не віриться, що це й справді так. Але, окрім того, пройшло рівно десять років з моменту, як зник мій брат, а це означає, що зовсім скоро з’явиться новий Кривавий місяць. Страшно уявити, що може статися в цю ніч. Чи зникне хтось знову? А чи зможуть знайти? Можливо, це буду я… Хто його знає.
— Сподіваюся, Кривавий місяць підніметься не в найближчий час — мені увесь тиждень ходити до лісу з самого ранку до ночі, щоб запастися дровами на зиму.