3

Юнгі щиро не розуміє одного: що за хуйня? 

 

— Хтось пояснить мені, з якої причини перевертні кампусу ледь не плюють мені в спину? — він сідає за стіл у їдальні поруч з іншими некромантами. Пара із них тут же забирають свої речі, йдучи геть. Скажімо, слава в Юнгі за останні декілька днів не стала кращою: він і раніше був доволі темною персоною в університеті. Один з трьох студентів, що допускалися не лише до практики в рамках університету, але і мали власні завдання від уряду. А тепер друг цього студента був захоплений мерцем. Ненайрозважливіший вчинок — лишатися поруч із ним зараз. 

Юнгі їх розуміє, а тому не засуджує. Він би вчинив так само. 

 

Вид в нього все ще трохи гнітючий: свіжий шрам на обличчі, обережно зашитий, з якого трохи видніються цупкі чорні нитки. Сама шкіра навколо жовтувата, місцями синя та зелена, синці і набряк все ще не зійшли з обличчя, але пропускати модульний тиждень в університеті, де викладачі увіп’ються в його багатостраждальне тіло п’явками і висмокчуть усю кров разом з душею не гірше за будь-якого упиря — собі дорожче. Намджун, якого ледь відкачали в лікарні до притомного стану, ретельно допитаний імперськими спец-службами, втомлено і винувато дивиться на нього, кусаючи себе за губи. Мін бачить, що той хотів би багато що сказати йому, але, вочевидь, щось його спиняє. Та це не має значення. 

 

— Не те що б я дуже розумівся на цьому, — невпевнено починає Техьон, молодший брат Намджуна. — Але ти ніби як принизив члена зграї, і тепер уся зграя налаштована ворожо до тебе і твого найближчого оточення, — Кім молодший охоплює губами трубочку в своєму пакетику гранатового соку. 

 

— У нас тут є якісь зграї? Я бачив лише пару стайників, цього недостатньо для зграї, — Юнгі трохи вигибає брову, але миттєво шкодує про це, коли шкіра на рані натягується, а нитки, що її зшили, тягнуть її назад, причиняючи біль. — Бляха, та як же боляче…

 

— Чонгук казав, що в університеті є неоднорідна зграя, — Те тисне плечима. — Але я не надто поглиблювався в вивчення цієї теми. 

 

— Як і усі ми, — нарешті подає голос Намджун. — Юнгі, я…

 

— Не вибачайся за це, — Мін хитає головою. — Це могло статися із кожним із нас. 

 

— Слухай, якщо я колись зможу тобі чимось відплатити – просто скажи, — Кім виглядав більше ніж просто розчавленим. Мабуть, точніше можна було сказати розчавлено-винуватим. Юнгі не хотілося думати про те, що із ним було на допиті, і що йому влаштували в маєтку. Врешті решт – вони усі були заручниками свого походження. Юнгі вкладає свою долоню на чуже плече, слабко усміхаючись. — Я винен тобі життя. 

 

— Все у нормі, друже. Я зробив те ж, що зробив би і ти для мене.

 

Техьон доволі голосно підводиться зі свого стільця, порушує момент скрежетом ніжок по підлозі, випадково відштовхуючи її подалі ногами, через що кхекає, вибачаючись і доволі швидко покидає їх двох.

 

— І їх лишилося двоє, — цитує Юнгі, похмуро дивлячись на їжу. Відкривати рота взагалі не дуже хочеться, не дивлячись на голод. Він думає про перехід на щось більш рідке, коли Намджун недовго риється в своїй сумці, дістаючи звідти пару упаковок дитячого харчування в цвітастих обгортках. 

 

— Я подумав, що тобі буде простіше харчуватися чимось, що не потрібно жувати, — він кладе поруч із ним упаковки і Юнгі трохи скептично оглядає їх, а після, все ж, вирішивши, що гірше вже не буде, відкриває одну з них. Яблуко і ожина, якщо судити з намальованих на картоні фруктів із очима. 

 

Юнгі засовує до рота трубочку, тисне пальцями на упаковку, щоб трохи вичавити у рота і, ковтнувши, трохи надуває упаковку, щоб пюре самотужки витікало з упаковки. Він вперше за пару днів нормально харчується, майже не відчуваючи болю. Це виявляється приємним.

 

— Дякую, — він вдячно усміхається другові, втомлено протираючи очі. — Що у нас там в розкладі?

 

— Філософія, — Намджун зазирає в планшет із розкладом.

 

— Сподіваюся, професорка Кан змилується наді мною, — Мін гмикає, закидаючи свій рюкзак на плече. 

 

— А я б послухав ваші дискусії. Звучить цікаво, особливо коли є ще інші потоки на парі, — Кім усміхається, ідучи коридорами поруч. — Давно вже помітив, що інші потоки сидять в шоці, коли ми починаємо розмовляти.

 

— Ти ж знаєш, професорка Кан надто дотошна і мене не влаштовує її ксенофобія. Як її взагалі допустили до викладання в академії?

 

— Вампіри, потужний рід, корупція, репутація, гроші, бла-бла, — Намджун знищує плечима. — Нічого нового, ти ж знаєш, як це працює.

 

— Так, знаю.

 

Вони крокують аудиторією, що заповнена студентами, до місць, де вони зазвичай сидять на парах філософії. Але сьогоднішній день є особливим. 

 

— Доброго дня, шановні студенти, — вампірка тихо крокує аудиторією, підходячи до дошки і шкрябає крейдою по дереву: — Тема лекції звучить як «Магія життя та смерті: Відтворення та Руйнування». Це тема, що є особливо важливою для магів-некромантів, які займаються магією смерті та відтворенням померлих, — вона затримує погляд на парті, де сидять Юнгі з Намджуном. Мін трохи насуплюється. — Але ми знайдемо про що поговорити і з іншими потоками. Адже не лише некроманти зіштовхуються із забороненою магією. 

 

Мін відчуває себе дещо незручно, сидячи поруч з Намджуном, який є досить також не дуже жалуваним нині. Власне, ох… Ну, це справді складно пояснити, окей? Юнгі і сам не розуміє, що тоді відбувалося. Він лише зробив те, що робить завжди — допоміг і вигнав померлого. Душам померлих не місце серед живих. В будь-якому випадку на них чекає реінкарнація. Він не дуже любить цю тему, бо він бачить, що дехто з вищих некромантів не має поваги до життя. Але він знає, що він повинен вивчати це, щоб стати сильнішим.

 

Коли професор Кан починає свою лекцію, вона показує декілька слайдів з зображенням різних видів магії смерті та відтворення. Джун, поруч з Міном, займається записом деталей, а блондин дивиться на презентацію зі стурбованим виразом обличчя. Йому не подобається те, що там зображене. Аніскілечки.

 

По-перше, звідкілясь, в Кан взялася інформація про його родовід. Тому що на слайдах зображено сімейний герб Юнгі. Таке татуювання вирізьблене в кожного з членів родини на передпліччі. По-друге… Раптово аудиторія затихла, коли професор Кан звернулася до Міна:

 

— Чому ти такий малоактивний на цій лекції, Міне? — жінка провокативно роздивляється його обличчя. 

 

Мін відвів погляд від презентації та зіткнувся зі зловісним поглядом професорки.

 

— Я ціную вашу турботу про мій стан, проте, наразі, не бачу жодних підстав для переривання вашої лекції, — відповів Мін, зіткнувшись з її поглядом. 

 

Заняття в університеті ще ніколи не змушували його брехати. 

 

— Тоді можливо ви можете прокоментувати те, що бачите на слайді? Вам слід знати, що тут не місце для тих, хто не може дати своєму навчанню повну увагу.

 

Мін відчув, що його кров стискається в жилах. Він знає, що професор Кан може заважати йому досліджувати магію і напряму становить загрозу його стипендії, якщо Юнгі не відповідає її політичним інтересам. Тож, зберися, Міне. Негайно. Він судомно мельтешить очима по слайду, після чого, із коротким видихом під ніс, і все ще відчуваючи біль від того, що він розмовляє, Юнгі тихо, але впевнено починає: 

 

— В своїй презентації ви використовуєте знамена одного з найстаріших родів некромантів, які були довіреними багатьох імператорів. Їхні гремуари сягають тисячоліть і магія, яку вони винайшли має великий вплив на нинішні практики некромантії, які використовуються військовими спеціалістами і магами інших видів, — відповів Мін, намагаючись залишитися спокійним.

 

— Непоганий висновок. Вже впізнаю вас, — Кан повертається до лекторства. 

 

Мін знає, що його навчання залежить від професора Кан, і це вічне протистояння із їхньою конфронтацією та спробами вивести Юнгі на емоції — лише дратує. Ситуація змушує його бути обачним. Він вирішує зосередитися на лекції.

 

Після пар, коли Мін та Намджун поверталися до своїх кімнат у гуртожитку, Юнгі подумки лаявся на систему. Так, це беззаперечно дратувало його. Це, бляха, неймовірно його дратувало. Якась вампірка, нехай і з вельможного роду, сміла так просто нишпорити в архівах його Ковену? Лайно. Ні, Юнгі справді не вірить у те, що до політичних архівів так просто можна дібратися. Колись, думає він, саме йому випаде честь покласти край цій лайновій системі. Hавіть якщо це означатиме, що він стане більш потужним некромантом, ніж він був задуманий.

 

Вечір він проводить за переглядом якогось дурнуватого серіалу. Насправді, це дуже добре розвантажувало його мозок. Дивлячись на чергову невдалу з точки зору сюжету і акторської гри картину — Юнгі не відчував моральної потреби проникнутися почуттями героїв і шукати в цій драмі хоч якийсь сенс. Кухоль чаю приємно зігрівав долоні, а пухнастий кіт на ім’я Блек муркотів під боком, насолоджуючись хазяїном, що нарешті відійшов від стресу. 

 

Мабуть, цей кіт справді був його фамільяром. Юнгі більше ніж був впевненим, що це так. Блек гостро реагував на будь-які зміни у його житті, навіть якщо не покидав території кампусу. О, Мін неодноразово бачив чужий засуджуючий погляд, коли він повертався з завдань рано вранці. Подертий, в крові і втомлений. Безперечно, кіт, може, був просто голодний. Але те, що ранок його незмінно починався в ті дні з удару пухнастим хвостом по обличчю і звуку відригуючого шерсть Блека — однозначно свідчило про те, що кіт йому мститься за необережність.

Він засинає із неприємним відчуттям тривоги.

 

Юнгі був здивований, коли він був викликаний до кабінету директора наступного ранку. Він зайшов усередину і миттєво відчув напругу, яка висіла у повітрі. Побачити своїх батьків, які сиділи на стільцях, і зрозумти, що це серйозна справа — не те, що йому хотілося. Як мінімум: абсолютно нічого доброго обоє батьків в кабінеті директора академії не могли означати. 

 

— Сідай, Юнгі, — директор вказує на стіл перед собою. — Ми маємо обговорити кілька речей. 

 

— Як мінімум – несанкціонований екзорцизм, — матір суворо зводить очі на переносиці, як робила це і раніше, у його дитинстві.

 

Він сідає на стілець із важким емоційним грузом на плечах. 

 

— Джуліє, не тисни, — директор Малкольм, похилого (допотопного) віку горгулья спокійно обвів поглядом зібравшихся. 

 

— Що ви хочете обговорити? — Юнгі човгає на стільці, намагаючись зручніше всістися, але за наявності обох батьків, що прожигають в ньому діру своїм поглядом це стає майже неможливим. — Той інцидент… Я справді не намагався викликати когось, і я маю свідків, що я…

 

— Ми знаємо, що ти не винен. Але це не те, про що я хотів поговорити. Ти винайшов нове закляття, і воно змогло тебе захистити. Ти самотужки впорався без зброї із доволі агресивним і озброєним мерцем, — перериває його Малкольм, з серйозним виразом обличчя. — Ми хочемо, щоб ти приєднався до експериментальної команди академії. Уряд розробляє нову систему. Некроманти є важливими для них, і з кожним роком популяція зменшується все більше. Але якщо ви зникнете повністю – не буде кому захистити території від мерців.  

 

Мін відчув, як його батьки зжимають йому плечі, і він зрозумів, що це буде нелегко. Нелегко буде відмовитися.

 

— Ми відчуваємо, що це найкращий шлях для тебе, — батько Юнгі, Чонсок, на відміну від його матері, м’яко стискає його плече, висловлюючи тиху підтримку. Їхній расі непритаманний вияв емоцій на публіці. 

 

Мін знаходився у скрутному становищі. Він знає, що його батьки хотіли б аби він продовжував цим займатися, продовжував справу роду, але він не хотів займатися цим. Це ніколи не був його вибір. Із самого народження. Він хотів би бути звичайним. Ходити на якісь секції після школи, можливо, потім навчатися на кондитера, можливо, в нього б виходили гарні тістечка. Та хіба це хвилювало хоч колись? 

 

— Я не знаю, — тягне Мін, спробувавши зісковзнути з прямої відповіді і вийти з цієї ситуації. — Я думаю, що мені потрібно більше часу, щоб подумати про це…

 

Його матір презирливо фиркає, розуміючи все. Директор, схоже, теж.

 

— Ми не можемо чекати, — Малкольм схиляє голову на бік, піднімаючись зі свого крісла. — Ми маємо відчитуватися перед урядом, і це найкращий спосіб, яким ми можемо довести наші здібності. 

 

— Ти маєш навички, які можуть стати неперевершеними у боротьбі з новими видами мерців. Ти маєш знати, що з нами захищена імперія. 

 

Мін поглянув на своїх батьків, потім на директора. Він розумів, що це не його вибір, але він не міг змусити себе прийняти цю пропозицію. Його серце було занадто занепокоєним. Він не міг забути те, що сталося з Кім Намджуном.

 

— Я не знаю, чи я готовий до цього, — сказав він, поглянувши на директора. — Я боюся, що мої навички можуть стати небезпечними для інших людей.

 

— Лишіть нас на хвилинку будь ласка, — Джулія стримано усміхається і їх лишають вдвох у кабінеті. 

 

— Мамо, ти не розумієш, — Юнгі підіймає долоні в примирливому жесті, але розлючена жінка хапає його за комір сорочки з форми академії. 

 

— Ні, це ти не розумієш, — матір шипить, стискаючи його плече і повертає обличчям до себе. — У нашої родини немає вибору. На кордонах Імперії відбувається щось страшне, і ми не можемо дозволити цьому продовжуватися. Навіть не думай відмовлятися. Ти зганьбиш наш рід ще більше і ми кінцево втратимо вагу в Імперії. 

 

— Але я ще навіть не відновився! — він хоче кричати, але розуміючи, що в цих стін є вуха, робить це пошепки, як і його матір. 

 

— Я впевнена, що вони не відішлють тебе туди як м’ясо, заспокойся, — вона хапає його за плечі, і в цей момент він бачить страх у очах власної матері. — Юнгі, вони знищать нас. Ми знаємо військову таємницю, і ти знаєш, що методи їх збереження просто нищівно високі. Вони. Знищать. Усіх. Ти не можеш відмови ися від цього. 

 

Мін відчув, як його серце затріпотіло від страху. Він не міг відчувати себе частиною цієї системи, коли його серце було занепокоєним і тремтіло від страху. Він зрозумів, що йому доведеться погодитися. І це ніколи не було його власним вибором.

 

— Я прийму участь, — сказав він, зітхнувши.

 

— Дякую, — її обійми відчувалися чужими. Власне, як і завжди. Холодні, чужі, сповнені полегшення лише для неї самої.

 

Підписуючи документ про нерозголошення, Юнгі вже знав, що це шлях в один кінець. Мін відчув, як страх і тривога почали підніматися в його серці. 

 

— Тебе доправлять на місце зустрічі у

суботу. Збирай речі, — Малкольм простягає йому список, надрукований на пергаменті. — Інше видадуть на місці. Удачі, Мін Юнгі.