Сокджин міг заприсягтися, що всі тяготи і супутні проблеми навчання в академії вартували того незначного часу, що він міг дивитися на Юнгі.
Можливо, це було занадто дивним. Занадто швидким. Але для перевертнів взагалі власні почуття доволі зрозумілі: їхні вовки прямолінійні. Джин вчився лише на другому курсі, в той момент, як об’єкт його вовчої залежності майже закінчував бакалаврат.
— Не хнюп так носа, я відчуваю, як тобі гівняно, але в нас ще залік попереду, — його друг, Чонгук, м’яко журить Кіма, і це змушує похнюпитися ще сильніше: залік. Точно.
— Гук-а, — він колупається виделкою у власній тарілці.
— М-м? — Чон вже майже доїдає, широко облизуючи рота, що видає в ньому вовчу породу.
— У тебе ж були стосунки з некромантом, — шматок у горло не лізе. Жахливо. Жахливо, що навіть їжа не здатна його розвеселити.
— Це дуже голосно сказано, — Чонгук ретельно пережовує залишки сирого м’яса з тарілки і крутить в пальцях виделку. — У нас з Техьоном був секс, — під чужим поглядом Чон трохи тушується, додаючи: — Декілька разів. Можливо трохи більше, ніж декілька. Але це нічого не змінює, ми не у стосунках, хьон, — Чон хитає головою. — Він… відлюдькуватий. Знаєш, ми намагалися, але врешті решт нічого не вийшло, бо мені була необхідна публічність, а некроманти взагалі нічого нікому не афішують і не кажуть, — Гук тисне плечима.
— Зрозуміло, — Кім переводить погляд в інше крило їдальні. Мін втомлений, це дуже видно по темним колам під очима (більшими, ніж зазвичай), вовчим зором він влавлює почервоніння в чужих очах, блідість, але найбільше його хвилює те, що у Юнгі криво перев’язані бинтами долоні. Зосереджуючись на Міні, Джин вивчає чужу ауру, хоча відстань достатньо велика, щоб бачити лише дрібні часточки того, що блондин не прикрив магією. Доки Чонгук відволікається на зграю, що сідає до них, Кім трохи зсувається ближче до краю лави і як тільки увага тосена стає повернута не в його бік — тікає слідом за Юнгі, що покинув їдальню.
Йому здається, що він втратив чужий слід і розчаровано видихає крізь носа, доки не чує тиху розмову. Підслуховувати погано, але, як то кажуть… один раз не…кхм, ну не гріх, коротше. Сокджин обережно прикладається вухом до дверей, вслуховуючись.
— Рапорт за експедицію, — голос Юнгі холодний, як завжди, коли йому вдавалося його чути.
— Добре. Ти добре попрацював. Чекаю на парах, — професор бере в нього папку і Кім чує кроки, тож, ховається за стовпом, доки викладач не скривається в великих дубових дверях, що розділяють університет на факультети.
Він долає крики розуму про те, що Юнгі його вчергове не зрозуміє, обережно закриваючи за собою двері.
— Як пройшла експедиція? — перевертню справді було необхідно якось обґрунтувати перед некромантом свою появу. І це мало бути щось розумніше за «Розумієш, мій вовк казиться, коли бачить тебе, і я разом із ним, тому я тут. Чи не міг би ти дати мені піклуватися про тебе? Будь ласка?» Юнгі ігнорує Кіма, чий хвіст неспокійно крутиться зі сторони в сторону десь між колін і закидає свою сумку на плече, трохи прошипівши від болі в порізаних долонях. — Ти поранений, — Джин кусає себе за губу, намагаючись не видати жалібного скавчання, сповненого нуждення в тому, щоб допомогти блондину. — О, Луна, Юнгі, я навіть на відстані відчуваю твій біль, — його пухнасті вуха притискаються до голови, а руки тягнуться до перев’язаних долоней, але хлопець швидко відсувається, знову встановлюючи дистанцію і Юнгі видихає коротке, перед тим як вийти з кабінету:
— Так відійди від мене і не будеш відчувати.
Ауч.
Ох, так, проїхали. Сокджин засмучено видихає і слідом покидає аудиторію. Спроба розмови з Мін Юнгі номер 23 засмутила і розчарувала власні надії. Як і 22 попередні.
Взагалі, він справді намагався не докучати некромантові. По Юнгі видно, що він не був особливим прихильником соціуму, як такого. Частіше за все Джин бачив його із книгою в руках, а навіть коли він був у компанії (зазвичай інших некромантів) — був мовчазним і зосередженим на власних думках. Але не те що б інші некроманти були взірцями активного соціального життя.
Сокджин повертається до зграї і Чонгук видихає, м’яко обіймаючи його. Кім йому вдячний за це. Перевертнів в університеті небагато, оскільки значна більшість їхнього виду — жителі зграй. Самотній вовк приречений на жорстоку смерть, тому небагато з перевертнів наважувалися на переїзд в столицю і тим більше очне навчання серед інших підвидів. Сокджину пощастило, що він був просто більш адаптивним.
Зграя університету була майже така ж, як середньостатистична гірська — 15-20 перевертнів. Проте назвати їх повноцінною зграєю було неможливо: вони не мали ватажка, гамми, бети, вони просто були вовкулаками і іншими перевертнями, що мали потребу в комусь, хто розуміє їх на підсвідомому рівні. Чонгук взагалі був яструбом.
І нехай на канікули вони всі радо тікали назад у свої зграї — під час навчання вони були справжньою родиною одне одному.
— Знову? — Мінні, сіра лисиця з добрими зеленими очима сідає поруч із обіймаючимися хлопцями, із співчуттям погладжуючи Кіма по холці. — Любий, я казала, що Юнгі не надто соціальний, навіть для некроманта?
— Угу, — він похмуро булькає кудись в чонгукову шию і відстороняється, щоб не лишати забагато свого запаху на чужому тілі. — Мій вовк тягнеться до нього, і я не розумію через що, — Кім протирає пальцями обличчя, крутячи між пальцями шнурівки худі.
— Не думаю, що Юнгі усвідомлює нашу фізіологію, — вона м’яко усміхається. — Лише перевертні розуміють, як це, коли в тобі живе дві сутності.
— Угу, — він лише видихає, прикриваючи очі. Важко.
***
Дорога від гуртожитку до академії завжди була чимось доволі нудним та посереднім для нього. Він був здебільшого нічним створінням, тож засинав ближче до ранку. А о сьомій вже сумненько вимикав свій будильник, починаючи збиратися на зайняття. Так, він часто (дуже часто, якщо бути чесними) спізнювався, але дорогоцінні 3 хвилини після будильника, коли сон все ще лагідно огортає тебе теплими і м’якими наче пух обіймами часом перетворювалися на пів години, коли ти знову поринаєш в сон, не чинячи опору.
Джин ліниво перебирає ногами, ідучи на зупинку, прекрасно знаючи, що до зайнять 15 хвилин, а йти пішки йому щонайменше 20. В автобусі, що битком забитий, намішано купу запахів і він крутить носом, витягаючи маску з кишені штанів карго. Так, вона не суттєво допоможе, проте свій власний запах частково переб’є чужі.
Він змушує себе не прикривати очі. Інакше минулорічний сценарій із засинанням в маршрутці повториться знову. Йому б цього не хотілося.
— Музей імені Мерліна Великого, зупинка – Національна Військова Академія, — оголошує механічний голос і Кім підіймається зі свого місця, просуваючись до виходу. Свіже, наскільки воно взагалі може бути таким у центрі міста, повітря проникає в легені і Джин стягує з вух маску, знову засовуючи її в кишеню.
Вовкулака спішно поправляє рюкзак на плечі і біжить до контрольного пропускного пункту. Прикладає картку студ-квитка до зчитувального апарату і просковзує в середину академії.
Голосна тріль дзвінка змушує його пришвидшитися і піднятися на поверх своєї кафедри. В крилі розвідників завжди стояв легкий гамір. Мішанина з видів на потоці іноді ставала причиною сутичок і конфліктів, проте всі намагалися робити вигляд, що цього не існує. Власне кажучи, міжрасова ворожнеча була чимось звичним, хоча новітні політичні партії намагалися встановити рівноправ’я у Імперії. Джин думав про це, як про щось майже неможливе. Парламент ухвалював рівноправні закони, проте багатьох фейрі все ще вважали легкодоступними, перевертней сторонилися через їхню агресивність, представників русалок не було в парламенті, маги зневажали всіх довкола, і навіть власну расу, некромантів же просто обходили десятою дорогою. Хоча останні не скаржилися. Їм, нібито, навіть подобалося це.
Сокджин себе заспокоював тим, що на все потрібен час. З рештою, Імперія була досить молодою, об’єднання відбулося лише якісь пару десятків років тому. Як свідчить історія, раси складно уживалися між собою впродовж багатьох століть і так і не доходили, здебільшого, до якихось союзів на багато років.
Пари минають нуднувато. Власне, як і завжди. На обідній перерві Чонгук знову залипає в ютубі, дивлячись улюблене шоу.
— Зараз ми йдемо крізь болото, яке перетворило половину нашого оператора, щоб погладити вогнепального дракона, — ведучий-фейрі тріпоче крилами, пролітаючи над очевидно не дуже приємною місцевістю. — Але не бійтеся, тільки нижню його частину, камеру він все ще тримає! — Джин тихо хрюкає від сміху. Так, це явно те, чим він цікавився.
В нього зараз буде вікно, тож, цілком ймовірно, що він, як і минулі рази, спробує пройти на фізкультуру, де зараз займатиметься Юнгі.
— Навіть не думай про це, Джине, — Чон, мабуть, вловлюючи хід думок Кіма, хмурить брови. — У мене погане передчуття. Ходімо краще вип’ємо кави в Чиміна.
— Ага… Так, ходімо, — він позіхає, все ще сонно реагуючи на більшість подій. Вони вибираються в кафе, що неподалік від корпусу і заходять в кафе. Чимін за барною стійкою радісно усміхається відвідувачам і махає долонею.
— Привіт, Чонгук-і, Сокджин-а. Вам як завжди? — фейрі мило усміхається, тримаючи в долоні ручку і невеликий блокнотик із відривними кольоровими стікерами.
— Привіт, Чімі, — Чон усміхається у відповідь, нахиляючись ближче, щоб опертися ліктями на стійку. — А є щось новеньке у меню? Я б хотів експерименту, — він розглядає меню, що висить на стіні.
— У нас є нові види чаю, які заварюють в чайниках, — бариста опирається спиною на стільницю, роздивляючись меню разом із Чонгуком. — Хіт продаж для травоїдних. Ти ж ніби кролик, так?
Сокджин, що до цього стояв позаду друга мовчазною статуєю, пирхає зі сміху і помічає здивований погляд Пака, коли Чонгук червоніє і булькаючи щось собі під ніс йде до диванчиків.
— Я сказав щось не те? — Чимін із трохи засмученим поглядом проводжає перевертня і Кім прибирає телефон у кишеню.
— Він яструб, так то, — Джин з усмішкою тисне плечима і роздивляється меню, прискіпливо оглядаючи його із видом гурмана, а не людини, що вчора доїдала пельмені тижневої давності, щедро заливши їх кетчупом.
— Я думав, що зуби в нього типу частина звіриної подоби, — Пак піджимає губи. — Ну, у вас же таке буває, коли частина подоби лишається навіть після де-трансформації, — фейрі намагається пояснити до кінця, аое Кім киває головою.
— Так, але це не у всіх. Чонгук не має проявів своєї звіриної іпостасі, — Джин м’яко усміхається. Інші види не дуже знайомі одне з одним, на це рідко хтось ображався. Але для Чонгука це було радше питанням гордості. Джин знав, що він комплексував, хоча Чонгук ніколи не зізнавався. Але майже прозорі капи, які він носив на першому курсі, намагаючись вирівняти посмішку до «ідеальної» голлівудської говорять самі за себе. — Ми будемо ягідний чай із ожиною та м’ятою і, мабуть, давай гляссе.
— О, ти вже другий, хто його сьогодні замовляє, — Чимін знову усміхається, беручись за роботу.
— А хто був перший? — чисто з формальності цікавиться Кім, чекаючи, щоб забрати своє замовлення.
— Юнгі-хьон. Він сьогодні заходив і допоміг позбавитися полтергейста, — Пак ставить залитий кип’ятком чайник із пурпуровим чаєм на стільницю, разом із чашкою. — Ти ж знаєш Юнгі? Він некромант, вчиться в тому ж університеті, що й ви з Чонгуком. О, хьон дуже привітний, знаєш, набагато приємніший за багатьох некромантів, які сюди приходять. Він завжди лишає мені чайові, хоча може взяти лише пляшку води.
— Так. Так, я знаю… Він справді чудовий, — Джин забирає чайник і чашку, киваючи головою. Робить пару кроків і відчуває страшну біль в голові. Таку, що могла б зрівнятися із надзвичайно сильною мігренню. Чайник з його рук разом із чашкою випадають, а сам він падає на коліна від болю, притулячи до лоба руку.
Чонгук миттю опиняється поруч, обережно стискаючи чужі щоки своїми пальцями, а Джин бачить. Джин бачить, не своїми очима, а чужими. Напад, магічний бар’єр, магія, кров, що стікає з чола в око, змішуючись зі сльозами. Звуки долинають до нього відривками. Чує, як Чонгук просить Чиміна закрити кафе, як Пак занепокоєно клацає по кахлю невисокими підборами, швидко зачиняючи кафе на ключ і як його кличуть по імені. Відчуває, як боляче ріжуть руки від леза, як воно небезпечно, ледь-ледь зачіпає горло. Останнє, що бачить Джин перед тим, як видіння зникає — крива пентограма з крові і тихий схлип, сповнений страху і болю.
Його раптово повертає до свідомості, і він глибоко вдихає повітря крізь рот. Ошалешений, він міцно хапається за плечі Чонгука, бачачи у чужих очах свої власні, що вкрилися позолотою.
— Юнгі в небезпеці, — він підривається на ноги, трохи хитаючись від нещодавно пережитого болю і вибігає з кафе, слідуючи виключно інтуїтивно.
Забігає в тренувальну залу вже під кінець дійства: Юнгі закінчує, тіло того, хто нападав на нього, вигинається, намагається скрутитися і чується звук тріскоту кісток. О, так, екзорцизм ніколи не був приємною річчю. Мін міцно притискає чужу грудну клітину до підлоги, щоб в максимумі обійшлося лише переломами ніг та рук. Спину лікувати важче. Разом з криком болю, з чужого рота виривається потік чорної субстанції, що недовго кружляє під стелею, після чого на неї розпочинають полювання чаклуни. Вже після того, як чорний пил осипається на підлогу, Мін дозволяє собі важко видихнути, злізши з Кіма.
Він намагається підвестися на ноги, і йому допомагають, міцно хапаючись за його плечі. Джин повертає його до себе обличчям і Юнгі виглядає страшенно втомленим і потребуючим допомоги. Його обличчя вимащене власною кров’ю, що продовжує свіжими потьоками стікати з відкритої рани. Руки, скривавлені, болісно виглядають і ледь-ледь здатні розігнутися. Але не сильно, щоб не натягнути шкіру разом із порізом.
— Ще одного одержимого я не переживу сьогодні, запишіть їх всіх в чергу хто-небудь, — Мін, очевидно, помітивши сокджинові очі, зкидує зі свого плеча чужу долоню і розвертаєтсья, так і не побачивши чужого засмученого виразу обличчя.