Повернутись до головної сторінки фанфіку: Смертельна схватка.

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Душу Юнгі не хотіли лишити в спокої ні мертві ні живі. 

 

Будучи некромантом, він завжди був трохи параноїдальним. По-перше: ніколи не відомо, коли на нього накинеться чергове мертве тіло, з метою вселитися в нього. По-друге: ніколи не відомо, коли цей дивний перевертень знову нагряне по його душу. Було б ідеально, якби Сокджин взагалі ніколи не…

 

— Як пройшла експедиція? — ніколи не було, і ось знову. Юнгі втомлено протирає очі і мовчить. А що йому казати? «О, так, знаєш, типовий вівторок. Зарубав пару трупів, примертвив їх як належить, а тепер сам відчуваю себе трупом, бо ритуал довелося проводити на власній крові.» ? Юнгі ігнорує Кіма, чий хвіст неспокійно крутиться зі сторони в сторону десь між колін і закидає свою сумку на плече, трохи прошипівши від болі в порізаних долонях. — Ти поранений, — ніби він сам того не знає. — О, Луна, Юнгі, я навіть на відстані відчуваю твій біль, — чужі пухнасті вуха притискаються до голови, а руки тягнуться до його долоней, але хлопець швидко відсувається, знову встановлюючи дистанцію і Юнгі видихає коротке, перед тим як вийти з кабінету:

 

— Так відійди від мене і не будеш відчувати.

 

Некроманти взагалі намагаються не заводити друзів поза колом своєї раси. На це є багато причин. По-перше, на них завжди полюють. По-друге, знайомлячись із кимось, хто не зможе себе захистити від мерця вони автоматично наражають живих на небезпеку. 

 

Юнгі народився таким. В його руках все мерло. Будь це квітка з запашного поля, чи пташеня, якого він намагався підсадити назад в гніздо. В дитинстві некроманти слабко контролюють власну силу. Через це живого поруч із ними майже нема: самі лише підручники, навчання, зброя, зілля і Душі. Душами вони називають безпечних мерців. Інші раси і не здогадуються, що мерці абсолютно завжди є серед них. Юнгі ж, як і більшість некромантів, бачить їх постійно. Це може бути Душа домашнього улюбленця, який навіть після смерті ходить слідом за колишнім власником. Це може бути Душа якогось близького родича, друга, або абсолютно неприв’язаної людини. Останніх все ж доводиться відсилати. Хоча особисто Юнгі не бачить в них проблеми: так, полтергейсти трохи дивні в своїй поведінці, але вони набагато приємніші за багатьох мерців, із якими Мін зустрічався. 

 

Не нападають, не агресують, просто продовжують своє життя після смерті. 

 

— Яку каву будеш? — некромант тихо зупиняється поруч з відсахнувшимся полтергейстом, що саме збирався вкрасти чиюсь каву. — Не треба красти. Я заплачу. У того фейрі було багато неприємностей останнім часом через тебе, — він розглядає темними очима Чиміна, що в ранішній запарі бігає від стійки до кавомашини. Пак завжди був привітним із ним, і прогнати полтергейста – найменше з того, чим Мін міг віддячити привітному фейрі.

 

— Гляссе, — полтергейст тихо говорить, і незручно мнеться поруч, коли встає в чергу. 

 

— Доброго ранку, Юнгі, — фейрі трохи тріпоче довгими вухами, усміхаючись. — Тобі як завжди?

 

— Так, і гляссе із собою.

 

— Ого, когось пригостиш? 

 

— Так, намагаюся випровадити полтергейста з цього кафе, — він гмикає, і Чимін незрозуміло озирається по боках. — В тебе ледь не вкрали каву. Знову, — він ледь помітно усміхається і забирає з чужих рук два стакани з кавою, віддаючи один з них полтергейсту. Пак трохи підвисає, але простягає термінал, все ще спостерігаючи, як кавовий стаканчик помірно видаляється з його поля зору, лише на пару хвилин затримуючись, доки хтось не відкриває двері, випускаючи Душу з кафе.

 

Юнгі називає це волонтерством. Насправді, інші раси страждають від полтергейстів, проте це не настільки критично. Було б йому трохи не настільки лінь, він би представляв інтереси мерців в парламенті. Але некроманти рідко йшли у політику. Ще рідше вони представляли інтереси тих, кого вбивають. Та і не дуже їх шанували, якщо чесно.

 

Юнгі відпиває свою каву, насолоджуючись часом до занять. Він вчився у Національній Військовій Академії. Кафедра некромантів була особливо важливою для всіх імперій. Частково, в Юнгі не було вибору при вступі: частка некромантів була доволі малою в прирості, через що кожен кадр був на вагу золота. Кожен кваліфікований — на вагу цілого всесвіту. 

 

Юнгі ж був з доволі знаної родини, яка свого часу дослужилася до високих чинів, через те і мав продовжувати цю справу.

 

Він переминає з руки в руку каву, до якої забув взяти настаканник і видихає, розуміючи, що бинти на руках занадто нагрілися. Він заходить в аудиторію і займає місце в центрі. Не надто далеко від дошки, щоб все бачити та чути, але і не надто близько, щоб відчувати себе у комфорті. Інші некроманти теж ведуть себе доволі тихо. Снідають, читають, або дуже тихо, майже пошепки перемовляються між собою. Крило їхньої кафедри завжди було напрочуд тихим і спокійним. Настільки, що якщо ви почуєте в ньому галас — радше ховатися або тікати. 

 

— Доброго ранку усім, — викладач, що тихо з’являється в аудиторії миттєво привертає увагу, і студенти відкривають свої альбоми, готуючись конспектувати. Юнгі в тому числі. — Сьогодні вивчаємо заклики і прокляття, тому готуйтеся багато креслити. 

 

Аудиторією проходить дружній видих студентів: креслення закликів і заклять завжди було важким зайняттям. Але не те що б в них був вибір. 

 

Юнгі старанно перекреслює чергову пентограму і лишає її недоведенною до кінця, щоб не закінчити заклик. 

 

Обережно підписує кожну з них, додає якісь свої примітки, і закріплює малюнки в своїй книзі. Книга чорнокнижника. Так називається персональна книга кожного з некромантів. Туди вони збирають свої знання, свідчення про тих, кого вмертвили. Юнгі на четвертому курсі. Його книга віє холодом і кров’ю, кількість проклять сягає сотень, вона скоро перетвориться на важкий фоліянт, який йому доведеться зменшити в розмірах, щоб не було так важко з транспортуванням. 

 

Більшість некромантів, відчуваючи свою смерть спалюють свої книги, або дематеріалізовують. Це гарант безпеки для інших рас, що чаклуни або мерці не доберуться до тих, хто захистити себе не в змозі. 

 

Взяти тих же вовкулак — проти багатьох заклять з книги Юнгі вони абсолютно безсилі. Безсилі проти вогню, прокляття, клинка долі і Смерті, яку несе кожен з його раси.

 

Практика була тим предметом, де Юнгі завжди показував себе з кращого боку. Футболка обтягує м’язисте тіло, бинти на долонях прикриті перчатками, а штани-карго підкреслюють талію. Він міцніше стискає в руках свою зброю, коли закінчує з розминкою і підходить до манекену, встаючи в бойову позицію. 

 

В бою у експедиції його підвела його можливість відбивати закляття і ухилятися від них. Юнгі ще раз глибоко видихає, наносячи перші удари. Палиця, з якою він тренується, б’є в сонячне сплетіння, живіт, Мін розминається, відточуючи основні удари зброєю, після чого в хід йде розтяжка і боротьба вже без зброї. Руки і ноги вправно вдаряють в нерухоме тіло, але це не те. Супротивники, з якими він змагається не на життя, а на смерть — нападають. І щоразу їхні напади стають дедалі агресивнішими, дедалі важчими у протистоянні. Юнгі припиняє гамселити манекен і зупиняє його від падіння, тримаючи долонею.

 

Він озирається в пошуку гідного супротивника. Це має бути хтось рівний йому по фізичній силі і вмінням, а також бажано атакуючий магією.

 

— Скласти компанію? — Намджун опиняється за його спиною, і Юнгі обертається, вдячно киваючи. — Як на завданні?

 

— Бувало і гірше, — Юнгі ухиляється від відповіді, беручи крейду в руки і починає креслити поле бою, за яке їзні закляття не залітатимуть, щоб не травмувати інших. — Але цього разу я конкретно проїбався із закляттями, він ледь не заволодів тілом, — Джун, слухаючи, закінчує з нескладним закляттям на підлозі і б’є по ній ногою, активуючи. Магія, віднині, буде сконцентрована лише на цій ділянці.

 

Намджун із розумінням киває головою. 

 

— Магія в приорітеті?

 

— Так, — Юнгі бере тренувальний клинок і розминає плечі. На них косяться інші. Інші некроманти і чаклуни — зацікавлено. Медики – занепокоєно. 

 

— Ти не був на першій парі, щось трапилося?

 

— Проспав.

 

Це мало б стати першим тривожним дзвіночком, але Юнгі закрив на нього очі. 

Хлопці тиснуть одне одному руки і очі їхні спалахують чорним. Відрізняюча риса всіх некромантів: чорні, смоляні очі. Юнгі відчуває потік енергії крізь пальці, концентруючи її в долонях і вилаштовує щит, що рунами вилітає з його пальців, сплітаючись в пентограму. Намджун же встає в бойову стійку, готуючись до нападу.

 

Процес бою двох некромантів може бути досить складним і непередбачуваним, оскільки він залежить від багатьох факторів, таких як сила, магічні здібності, досвід, тактика та інтуїція кожного з них. Однак, якщо ми уявимо собі умови бою між двома середньо-досвідченими чаклунами, можна намалювати наступну картину:

 

Юнгі, що втомився чекати доки Кім нападе першим, не йде в рукопашний, як це відбувається зазвичай. Із магією краще бути на дистанції. Він витягає клинок, що видовжується в довгу палицю і б’є Кіма у ноги, намагаючись завалити супротивника. Намджун перестрибує чужий випад і швидко зорієнтувавшись стріляє вогнем в чужий одяг. Мін відбиває закляття, розбиваючи його навпіл, і те осипається, торкнувшись енергетичного бар’єру. Він продовжує випади в чужий бік, а Джун в доволі агресивній формі атакує його закляттями. Мін розуміє, що щось іде не так, коли в нього прилітають ножі. По-перше, подібні закляття на дуелях в академії заборонені. По-друге, зовсім не в стилі Намджуна. 

 

Він розуміє, що діло пахне смаженим, коли чужі очі на секунду спалахують червоним кольором, а після цього в чужих руках матеріалізується довга катана. Вона явно древня, і Юнгі заприсягнеться власною головою: виготовлена вона на потойбіччі. Мін намагається покинути енергетичний бар’єр, щоб схопити справжню зброю, але лише вдаряться спиною об невидимі потоки сили, що утримує його.

 

Студенти позаду, схоже, починають щось розуміти, і він бачить, як його навчальна група між собою коротко переглядається, після чого поспішаючи до них. Юнгі дивиться на озброєння в себе: лише тренувальний клинок і власні знання.

 

Мін видихає, готуючись до нападу і відходить від стіни. Там його зажати буде простіше за все. Кім, тим часом, наближається до нього, божевільно усміхаючись. Юнгі глибоко видихає, стряхуючи клинком, щоб той знову набув форму меча. 

 

Юнгі озирається на своїх одногрупників. Ті намагаються наблизитися до стіни, але безуспішно, їх відштовхує. 

 

Мін видихає знову. Кім наближається, і коли це стає достатньо близько: нападає. Б’є гострим лезом, намагаючись вбити. Чи не вперше Мін в такій ситуації. Все, що йому зараз виявляється можливим: відбивати атаки і думати, як покинути коло. Його тренувальний клинок розбивають навпіл гострим лезом, і те трохи проходиться по шкірі обличчя, розсікаючи брову і трохи зачіпає шоку Юнгі.

 

Біле волосся некроманта забарвлюється в червоний, а футболка плямується потьоками крові. Мін скрикує від болю і падає на спину, випадково тягнучи за собою і нападника. Лезо опиняється в небезпечній близькості до його шиї і Мін вимушений тримати його все ще пораненими долонями, кричачи від болю, що приносить катана. 

 

На силу відштовхує ногами чуже тіло, відштовхуючи Кіма в стіну і той трохи ріжеться власною зброєю. Некромант підіймається, відповзаючи в дальній бік поля і судомно креслить пальцями по підлозі пентограму. Вже коли відчуває больовий шок сильніше, він трохи криво домальовує її і скріпляє власною кров’ю, щедро натискаючи подушечками пальців на внутрішню сторону долоні, після чого руки починають немов палати від чорного вогню, що охоплює все його тіло. Ні, це не боляче. Це відчувалось як… як величезний теплий щит. 

 

Це не те, що він збирався отримати. Це лякає. Помилки в пентограмах були тим, що могло напряму звести у могилу. Проте зараз — були тим, що рятує його.

 

Мін підіймається на тремтячих ногах і помічає справжній клинок, що підкотується йому під ноги. 

 

— Ми не можемо пройти, але це не означає, що зброя не може, — кричать йому одногрупники, і Мін їм вдячний. Це ті люди, що ніколи не підведуть. Юнгі бере клинок, відчуваючи, як чорний вогонь запалює його разом із тілом і переводить погляд на Намджуна, що встав. Його нога вивернута в неправильний бік, що дає зрозуміти: зараз це не Намджун.

 

— Відпусти його, — Мін крізь біль стискає в долонях клинок і важко дихає, готуючись до нападу. — Він ще живий?

 

— Сумніваюся, — мрець, що охопив тіло друга криво усміхається і Мін, зібравши всю свою силу в мечі нападає. Цілеспрямовано, вправно, з насолодою справжнього садиста, він атакує мерця рукопашно, вибиваючи з рук катану. І нехай опіків не видно, Юнгі помічає, як боляче на нього діє чорне полум’я, що охоплює блондина і клинок. 

 

В кінці кінців, Юнгі вдається вирубити тіло. Енергетичне поле слабне, і медики пробиваються до них першими. Мін, не гаячи ні хвилини, розрізає чужий одяг і креслить тонким лезом під ребрами руну. Інші студенти занепокоєно слідкують за ним, а інші некроманти лише мовчки допомагають. Тримають чуже тіло за руки, ноги і голову. Все, що може вигнутися, його одногрупники міцно притискають до підлоги, а сам Юнгі прикриває очі, закінчуючи з руною і читає закляття. Потік незв’язних для більшості слів, що лине з його рота змушує багатьох зівак відступити назад, а студентів з медичного крила лише насторожитися: в кожного з підвиду була своя магія, і довіряти магії іншої раси було важко. Вона не завжди працювала в чужих руках. 

 

З руни стрімко починає витікати чорна рідина, яку студенти швидко підпалюють. Це надійний спосіб відправити мерця на потойбіччя.

 

Коли Юнгі закінчує, тіло Кіма вигинається, намагається скрутитися і чується звук тріскоту кісток. О, так, екзорцизм ніколи не був приємною річчю. Мін міцно притискає чужу грудну клітину до підлоги, щоб в максимумі обійшлося лише переломами ніг та рук. Спину лікувати важче. Разом з криком болю, з чужого рота виривається потік чорної субстанції, що недовго кружляє під стелею, після чого на неї розпочинають полювання чаклуни. Вже після того, як чорний пил осипається на підлогу, Мін дозволяє собі важко видихнути, злізши з Кіма.

 

Він намагається підвестися на ноги, і йому допомагають, міцно хапаючись за його плечі. Міна повертають до себе обличчям і він відмічає деяку відмінність в Сокджині: золота райдужка і ікла, що випирають з рота.

 

— Ще одного одержимого я не переживу сьогодні, запишіть їх всіх в чергу хто-небудь, — Мін зкидує зі свого плеча чужу долоню і розвертаєтсья, так і не побачивши чужого засмученого виразу обличчя.

    Ставлення автора до критики: Обережне