Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Kiss me
Ki-ki-kiss me
×За пів години до цього×
Хаку був злим. Неймовірно злим. Серйозно, якби він міг вбивати поглядом, йому б уже подарували пару металевих браслетів, а братові на Різдво він відправив би листівку з маленької кімнаті в смугастій піжамі. Але комусь пощастило і Хіро немав жодних магічних здібностей. Він дійшов до найближчого коридору, в якому учні та, деякі, вчителі, зазвичай курили. Таких місць в Академії було повно і, що найкраще, вони усі були надійно сховані від директора. Хлопець відкрив вікно, дістав пачку сигарет, взяв одну і запалив. Їдкий дим повільно охопив усе довкола.
Хаку відчував, як лють, що керувала ним, почала відступати. І, з кожною новою тягою, приходила совість. І от тепер він почав аналізувати свої слова і поведінку. По-перше, він повів себе, як дитина. По-друге, він сказав купу лайна дівчині, яка може зруйнувати усе його життя. По-третє, він не хоче забирати свої слова назад. Так, це було грубо, але… Серйозно, хтось мав сказати оцю жорстоку правду, аніж намагатися подати це все під соусом лагідності, щирості та брехні.
Хіро зітхнув. Він викурив дві цигарки. Міг би й третю. Але йому треба повертатись до зали і думати, що можна зробити. Звісно, йому, як вчителю, влетить, бо він мав би проконтролювати, що хтось із учнів вирішив почаклувати. Але ж… Формально, він був не на роботі, тож… Та кому він бреше. Хлопець дістає третю цигарку. Зараз йому треба буде розгрести купу лайна. Починаючи від зруйнованої зали і закінчуючи відсутністю гітари. Із сценою все було… Складно. Так, тут є ще одна актова зала, але уся ця волокіта із документами, де необхідно буде описати кожну подряпину… Таке лайно, якщо чесно. Серйозно, таке враження, що когось у цій будівлі, насправді, парить, що там сталось і чого приміщення закриють на ремонт (особливо, якщо врахувати, що тут, майже завжди, він таки десь робився).
З гітарою ситуація трохи інакша. Можна взяти одну з тих, які стоять в музичному класі (звісно, написавши про це купу папірців), але виникало декілька дрібних проблем. По-перше, її треба буде налаштувати, а це може відібрати час, по-друге, треба буде заповнити сотню документів, яка б дозволила Хаку користуватись цією гітарою не тільки під час уроків, ну і по-третє, насправді найголовніше, вона не є його річчю. Так, бас, який був розтрощений, був не новий, але його вигляд та звук, були пречудові. Проте, найважливіше, це був подарунок. Подарунок від найдорожчої людини в житті Хіро — його молодшого брата. Серйозно, хлопець розраховував, що, коли змінить інструмент, старий просто буде зберігатися десь на видному місці, як те, з чого почався його шлях, як величного музиканта (він у це вірить). Але, доля виявилась ще тією штучкою.
Сетеваго все таки повернувся до актової зали. Насправді, він трохи завис у дверях, тому що лід, який був усюди, просто зникав. Зникав у блідих пальцях Каліпсо. Хлопець ніяк не виказав свою появу і просто одразу пішов до сцени. Совість тихенько починала пробуджуватись. Все таки, не варто було бути таким грубим.
— О, ви подивіться, хто повернувся, — Юі радісно посміхнувся, — відпустило?
— Ага.
— А в нас для тебе подарунок, — Лін, який до цього встиг збігати за ним і тепер просто стояв і ховав руки за спиною, простягнув другові подарунок, — вважай, що це тобі на Різдво
— Ага, в ще на Новий рік, День Народження, Великдень і на інші свята, — Юкімі фиркнув.
— Ви що, стирили бас-гітару з музичного класу? — Хаку прямо таки відчув, як його брови здійнялись догори.
— Ну так вона нова, їй ще жодного разу не користуватися, — барабанщик хитає головою, — але, якщо тобі не треба, ми можемо її повернути.
— Ага, зараз, мені у будь якому разі писати пояснювальну, тож однією більше, однією менше, яка вже різниця. Але… Думаю, що треба дійсно зробити її своєю, — він проводить пальцями по струнах і… Нічого, — серйозно? Ви не підключили її до підсилювача?
— От тіки критикувати й вмієш, — Міо закотив очі.
Їм знадобилось декілька хвилин аби винести підсилювач на сцену та підключити до нього бас. Потім Хаку повільно перебирав струни, налаштовуючи інструмент під себе. Звісно ж, весь цей час він ігнорував, дві речі: тупі жарти своїх друзів та зникання льоду. Із першим усе зрозуміло. Хлопці завжди казати якусь дурню, а потім доводили, що це був гумор. А от друга… Спостерігати за магією означало спостерігати за Каліпсо, що знов би привело Хіро до думок про власну грубість. Ні, треба відволіктись.
Губи хлопця розтяглись у широку усмішку. Він награв якусь просту мелодію і, як йому здалось, у залі запанувала тиша. Окрім шорхоту одягу та хрусту льоду, нічого більше не було. А потім… Хаку закрив очі, його більше не хвилювало оточуюче середовище. Здавалось, що струни під його пальцями ожили. Він грав так, наче від цього залежить його життя, наче це в останнє, коли він тримає гітару в руках. Сетеваго віддавав усього себе музиці, а у відповідь просив лише одного — бути почутим. Під час виконання свого улюбленого соло, в його голові була порожнеча, а от душа… Душа співала та воліла, аби ця мить не закінчувалась. Але ніщо не вічно. Хаку відкрив очі, перед якими все наче затягло туманом, і, піднявши трохи гриф, провів по інструменту язиком:
— От тепер вона точно моя!
— Я навіть не знаю, тут жартувати про сексуальність чи про бактерії? — Лін зморщив ніс, — і я більше ніколи не доторкнусь до неї.
— Я подивлюсь на тебе після на наступній п’янці!
І вся їхня компанія голосно зареготала. Лише через хвилину Хаку трохи насупився, коли помітив, що Каліпсо вже пішла. Хоча хлопець був певен, що вона не була такою блідою, коли тільки-но зруйнувала усю сцену. Тай, в принципі, виглядала здоровішою. Він стряхнув головою. Совість таки почала тихенько виїдати мозок.
— Так, давайте звалимо в іншу актову залу, а потім я доповім директору за усе, що тут сталось. Бо, знаєте, розгрібати уламки мені, якщо чесно, впадлу, — Сетеваго знизав плечима, здається він знайшов непоганий спосіб себе відволікти.
— Окей, але ти казав, що в твоєму кабінеті є додаткові дроти. То може ти принесеш їх, а ми поки почнемо переносити усе інше? — Юі показово взяв у руки підсилювач.
— А нащо вони тобі треба? — але побачивши суровий погляд Сетеваго вирішив, що сперичатися марно, а тому спокійно пішов у сторону своєї навчальної кімнати.
— Що ти задумав? — Міо насупився, — то ж східна частина, а там наче оте любовне закляття… О
— Ага, я думаю, що буде весело. Тим паче, може він так й перед тією дівчиною вибачиться.
— Або ж він почне її обнімати і цілувати, — басист похитав головою, — ставлю десятку, що вона його заморозить.
×Через десять хвилин×
Щось було не так. Хаку це відчував усіма фібрами своєї душі. Перед очима все пливло і він ледве зміг вийти зі свого кабінету з цією дурною коробкою. Хлопець не пам’ятав, як він опинився біля підвіконня, на яке сперся руками. У вухах стояв шум, здавалось, що усі оточуючі звідки намагаються пробитись через товщу води, а голова розколювалась від болю. Через плаваючий стан, його почало нудити. І, чесно кажучи, Хіро міг би подумати, що це він просто такий п’яний, але окрім кави нічого в його шлунку не було.
Мерзенний голос, який чогось нагадував голос Юі, почав казати, що це його Совість, яка не дає йому спокою. Сетеваго ж скидував усе на те, що в нього піднялась температура, бо він відчував неймовірну спеку, а ще йому хотілось трошки вмерти. Хлопець ледве тримався на ногах, а щось в голові продовжувало повторювати, що треба вибачитися перед Каліпсо і усі симптоми пройдуть. Маячня якась.
О, доречі про Лафейсон. Хаку був не впевнений, але він почув її голос. Можливо, то в нього галюцинації через температуру, а можливо, він вже знепритомнів і Совість остаточно заволоділа його розумом. Бо ну. Яка в цьому коридорі може бути небезпека, до чого тут довіра та сили? Хаку нічого не розумів. Можливо, він чогось недочув, бо шум у вухах ставав сильніше, але… Тяжко зітхнувши, хлопець зібрав усі свої сили і пробормотів:
— Пробач мені, я не хотів тебе образити, — наче, мало допогти і Совість мала б замовкнути
— Що ви сказали? — вона або знущається, або він сказав це дуже тихо. Хаку підняв голову і подивився прямо у вічі дівчини. Світ завмер.
Каліпсо бачила, як зіниці хлопця розширюються, а тому із легкою панікою чекала того, що буде далі. Бо всі люди по різному ведуть себе після контакту з іншими: хтось спокійно каже про свої почуття, хтось лізе з обіймами, хтось — з поцілунками. Отож, що саме видасть Хіро вона не знала. А це означало, що необхідно було бути готовою до всього.
— Може шоколадного молока? — крива усмішка. Тиша затягувалась.
Сетеваго міг сказати лише дві речі: перша — йому нарешті стало краще і тепер він не виглядає так, неначе стоїть однією ногою в могилі, а друга — чого він раніше не помічав того, що Каліпсо така гарна? Хоча, зараз вона дуже бліда. Може, дівчина захворіла? А може це через отой погром… О, точно, Хаку ж має вибачитись перед нею. А тому, на його губах з’являється м’яка посмішка.
— Вельми ласкаво з твого боку запропонувати мені напій, особливо після того, як я накричав на тебе, — тягнеться до стаканчику, — тож приношу свої вибачення, я не хотів бути грубим і образити тебе.
— Це пусте.
Контакт між їхніми пальцями був менше секунди, але Лафейсон швидко прибрала свою руку, при цьому відпускаючи стаканчик. Хаку ж ще не встиг його взяти. Напій розлетівся по всьому коридорові, а декілька краплин залишилось на долоні дівчини.
— Незграбно, — хлопець хитає головою, — я допоможу.
Каліпсо не встигаж сказати, що це просто краплини, які зараз замерзнуть на її шкірі, як Хіро хватає її за зап’ясток і м’яко цілує залишки шоколадного молока. На його губах грає посмішка, а в очі іскряться від інтересу. Його дотики м’які, ніжні та акуратні. Його дихання опалює шкіру. Хлопець обережно бере й другу руку дівчини в свої, просто задля того, аби сховати їх у власних. Сетеваго сильно хвилює той факт, що руки Лафейсон такі холодні. А ще його тішить рум’янець на чужих щоках, але в цьому він ніколи не зізнається.
— Смачно, — подивився в очі, — тобі не холодно? Твої руки вони… Крижані.
— Ага, бо я маг льоду, — похитала головою, — тож не раджу мене зараз торкатися, Ви можете захворіти, — вона обережно прибирала свої руки.
— О, а це що, — його долоня потяглась до чужих губ, лише задля того, аби прибрати малесеньку краплинку, що залишилась після молока, — треба бути трошки охайніше, — і після цього прибирає пальці, щоб прикусити кінчик того, яким торкнувся дівчини, — але це все ще смачно.
Каліпсо відчуває, як її щоки червоніють. Декілька тижнів тому, вона з подругами склала список найгарячіших вчителів школі. То була запекла битва, до обговорення якої приєднався навіть Майкл. І тоді Хаку посів друге місце. Але зараз… О, Боги, Лафейсон готова спалити той список власноруч та віддати перше місце Хіро, бо ну… Це було гаряче та гарно. А ще на все це варто було б якось відреагувати чи, взагалі, зупинити, але дівчина просто не могла вимовити й слова.
— Пробач, — Сетеваго, раптом, зробив невеликий крок назад, — я… Я не знаю, що на мене найшло. Просто… Я просто був таким грубим там, в актовій залі, а тепер… Я просто… Не знаю, як правильно вибачатись і.
— То Ви усіх намагаєтесь звабити, якщо перед цим образили їх? — на її губах з’явилась трошки нахабна усмішка.
— Я не… Оу, — здається, до хлопця таки дійшло, що він щойно зробив, а тому Каліпсо мала змогу спостерігати за тим, як емоції змінюються на його обличчі: від ступору до прийняття, — не всіх. Зробив виключення. Особисто для тебе. І я так розумію, що вийшло доволі непогано, — він показав пальцями на її щоки.
— Ага. Можете давати персональні уроки для інших, щоб вони вміли робити так само і…
Каліпсо не договорила. З її горла виривався кашель і дівчина нарешті звернула увагу на те, що їй страшенно холодно. Вона відвернула голову, прикрила рукою обличчя і голосно чхнула. А на підлозі після цього з’явився великий шмат льоду. Тим не менш їй стало трохи краще. Насправді, це лайново, бо як полегшити свій стан дівчина не знала, а потім вона відчула чужі руки на свої плечах.
Зі сторони Хаку ситуації виглядала, відверто кажучи, погано. Він помітив, що блідість шкіри була занадто сильною, не такою, як звичайно. Та й дівчина загалом виглядала трохи хворобливо, ще й цей кашель та чхання. Лафейсон точно захворіла. Або сильно змерзла. Ну, точно, змерзла. Стільки часу провести в актовій залі, що була в кризі, точно що там не було тепло. А отже, дівчину терміново треба зігріти. Хлопець обережно поклав руки на її плечі, він ледь не відійшов назад, бо його долоні обпекло холодом. Але яка в біса різниця?
— Тобі необхідно випити чогось гарячого. Наприклад, я можу пригостити тебе своїм фірмовим чаєм. Моєму молодшому братові він завжди допомогав та рятував від застуди. Тож, я думаю, і тобі допоможе, — він м’яко посміхнувся, — або ми можемо піти в оту залу з каміном. Там точно буде тепло.
— В мене алергія на тепло, — крива посмішка, — незграбно, — вона підняла руку і лід повільно потягнувся назад до неї, — мені стане краще, просто треба трошки відпочити.
— Припини, — схопив за зап’ясток, — тобі від цього гірше. Дозволь магії вийти з тебе. І тобі дійсно стане краще… А якщо, алергія на тепло… — насупив брови, — не думаю, що обійми зможуть зробити гірше.
О, звісно ж зможуть.
І Каліпсо хотіла про це сказати, але не змогла. Вона занадто залежна від тактильних контактів, але люди так рідко її чіпають. Вона холодна, завжди холодна і це приносить сильний дискомфорт для оточуючих, але… Хаку байдуже, він закрив очі і міцно притиснув дівчину до себе, трошки нервуючи від того, що вона може його відштовхнути. Декілька секунд нічого не відбувається. А потім, хлопець готовий віддати Богові свою душу, але Лафейсон перестала бути такою крижаною, як декілька хвилин тому. Хаку відкрив одне око. Довколо них було багато льоду, від чого в коридорі одразу ж стало холодніше, але це не важливо, бо обійми, трохи, гріють. А потім він відчуває, чужі долоні на своїй спині. Каліпсо притиснулась ближче.
— Ого, — прошепотів, — зазвичай, я та людина яка обіймає, а не та, яку обіймають.
— Мені подобається Вас обіймати, але… Ви можете захворіти через це.
— Нічого страшного. Я просто… Вип’ю свого чаю і все буде гаразд. Просто, — прикрив очі, — давай постоїмо так ще трохи. Декілька хвилин, прошу.
Каліпсо завжди була егоїсткою. І зараз, вона випустила холод в підлогу не тому, що вирішила виконати прохання Хаку, а тому що в його обіймах тепло, що не хочеться відпускати. Дівчина не одразу розуміє, що йде не так: в її легенях замість кисню отрута, яку називають «любовним закляттям». Вона знала, що треба знов прибрати весь лід, що вже вкрив підлогу, і спрацює «антидот», але… Лафейсон егоїстка. І нею вона залишиться на все життя. Дівчина підняла голову, бо до цього, прикривши очі, стояла поклавши її на чуже плече. Вона дивилась на хлопця, немов, вперше. Ну, звісно. Любовне закляття й не на таке здатне, навіть в невеликих кількостях.
— Щось не так? — звісно, Хіро помітив, що щось змінилось.
— Ні, все так, — бреше, — я просто хочу зробити дурість
У Каліпсо, окрім крові, в венах циркулює холод, який вона здатна контролювати. Тому через секунду, її губи та пальці не такі холодні. Через дві одна з її долонь на щоці Хаку. Вона посміхнулась, стала навшпиньки і, заплющивши очі, поцілувала хлопця. В голові пусто. Серце було ладне вирватися з грудей від страху, а його стук віддавався десь у вухах. Легені горіли від отрути. А потім, здалось, весь світ довкола зник. Одна рука Хаку в її волоссі, інша — на талії. Поцілунок довший, м’якіший та повільніший. Вони відірвались один від одного лише на хвилину, аби побачити, що дихання в обох зірване, що щоки Каліпсо палали, а очі Хіро блищали. А ще на губах обох були трохи шалені посмішки.
Любовне закляття підступна річ. Воно вириває усі потаємні речі на поверхню. І йому неможливо протистояти. Їхні поцілунки були схожі на численні сутички. В якийсь момент, спина Каліпсо вдарилась о стіну і, якби не рука Хаку в її волоссі, то ще й би головою, але уваги на це ніхто не звернув. Сетеваго не впевнений, але вони декілька разів вдарились підборіддями та носами. Хоча яка різниця? Тепер він знав, що губи в Лафейсон м’які, а блиск із присмаком полуниці. А ще… Що треба зупинитися. Він змусив себе відірватися від дівчини та подивитися, що відбувається довкола. На диво, нікого не було.
— Нам треба… Нам треба зупинитися, — про нормальне дихання можна тільки згадати.
— Так. Так, — Каліпсо похитала головою, а потім просто відкинула її, все ж таки вдарившись о стіну, — коли ми, перейшли до стіни — питання, звісно, риторичне. Обох це мало хвилювало. Вони дивились один одному у вічі і намагались щось зрозуміти.
А потім казка, в яку потрапила Лафейсон, щезла.
Стукіт каблуків Джин було чутно добре. Тому, дівчина криво посміхнулась, відійшла від хлопця, який трохи ніяково продовжував стояти біля стіни, й просто почала прибирати лід. Туман, що був в голові — зник, так само, як і отрута замість легень. Осмислення того, що відбулось, ще не встигло наздогнати її. Вона могла сподіватися, що це станеться тоді, коли вчителя не буде поруч.
— Каліпсо! Нарешті, я змогла знайти тебе! — посмішка в Джин широка та щаслива, — о, — яка так швидко спала, коли вона дійшла до них, — ого, я… Ви… Ти…
— Знімай чари, але… З отим ефектом, щоб не було ніяково, — у сторону Хаку навіть не дивилась, а сумні очі подруги просто ігнорувала.
Хіро не розумів. Його погляд був лише на дівчині, що знов стала блідою, немов смерть. Він хотів так багато запитати, так багато сказати, але не встиг. Один змах руки і… Дихати стало легше. Головний біль пройшов, так само, як і шум, що стояв у вухах. Хлопцю стало легше, але тепер йому треба було зрозуміти, звідки в цьому коридорі з’явилось двоє учениць.
— Хаку, як Ви себе почуваєте? Ми проходили повз і побачили, що Вам погано, може покликати когось з медичного персоналу? — Джин говорила за двох, бо Каліпсо, здавалось, була десь за межами цього світу.
— Дякую за турботу, міс Лофрейн, мені вже краще. Думаю, що й сам впораюсь, — він пішов з коридору, забравши з підвіконня коробку, а в голові ненав’язливо крутилась думка про те, що він щось забув.
Дівчата мовчки дивились в його спину. Джин вирішила промовчати. Вона хотіла дізнатися, що відбулося між ними двома, але її магічних сил вистачало, аби відчути усю пристрасть та напругу, що вітала довколо. Дівчина підібгала губи, що ж, напевно, коли Каліпсо захоче поговорити про ці тридцять хвилин, тоді вона розповість про те, що стирання пам’ять не довговічне.
Лафейсон просто сподівалась, що ніяких побічних ефектів не буде. Вони мовчки йдуть геть.
Знімаючи любовне закляття, можна стерти людині пам’ять про її закоханість та про все те, що відбулось з нею. Але рано чи пізно, ці спогади повернуться. А поки Каліпсо буде тішити себе тим, що вона єдина, хто знає про все, що відбулось в цьому триклятому коридорі.
І лише стаканчик з під молока, з якого все й почалось, залишився лежати десь на підлозі.