Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
What would you do
If I told you I hate you
— Ти… Ти… Ти ідіотка?! Ти чим думала, коли сюди йшла?! Дупою?! Ти хоч розумієш, що могла не тільки сцену розтрощити, а ще й вбити когось? Звісно ж ні, ти того не розумієш! — Хаку відчував лють, яку він не збирався тримати в собі, — Тобі ж начхати на це! На руїни, на шкоду, яку ти вчинила. А знаєш чого? — він зробив декілька кроків уперед та підняв вказівний палець, — бо ти величезна егоїстка, яка не думає, про жодні наслідки, яка знає, що за будь-яке лайно твій батько заплатить. І знаєш, я не буду здивований, якщо виявиться, що ти ще й і в його дупі заноза.
Хлопець не чекає відповіді або якоїсь реакції, він швидко йде геть з актової зали. Йому терміново необхідно покурити, аби хоч трохи заспокоїтися. Після того, як двері за Хіро зачинились, в приміщенні запанувала тиша. Інші учасники гурту шоковано дивились йому вслід, а ще панічно чекали реакції Каліпсо.
— Це він так через сцену озвірів? — Лін, подумки, дякував Богу, що вони були трошки лінивими задля того, аби ставити його барабану установку зранку.
— Що? Звісно ні. Через свій бас, — Юкімі тяжко зітхнув, — Господи, ну припини бути таким ідіотом. Цей бас йому брат купив! Та й на новий, власний, в нього грошей зараз нема.
— Я бачив, що тут в музичному класі є новий, то може ми його тихенько собі вкрадемо? — Міо ніяково посміхнувся та ухилився від ляпаса, — окей, зрозумів, дурна ідея, — він знизав плечима та повільно підійшов до дівчини, імені якої все ще не знав, — як ти? — а ще вона продовжувала мовчати.
— В нормі
Каліпсо розтягла губи у посмішці, якій навчилась ще в дитинстві: ввічлива, м’яка і та, яку дарують людям лише задля того, аби вони відчипилися. Звісно ж, звісно ж, вона могла багато чого сказати Хаку і відповідь (банально, послати до біса), але… Абсолютно у всіх його словах була правда. Правда, яку дівчина ненавиділа, але визнавала. Звісно, за все, що тут сталось, їй нічого не буде. Так, прочитають лекцію, так батько трохи посварить, але… Але це буде зроблено для галочки, просто, щоб було, щоб створити видимість, що з нею ще можна вести нормальний діалог. А Каліпсо, для все тієї ж галочки, просто все це вислухає, скаже, що такого більше не буде і… Все відбудеться по колу.
Вона стоїть посеред, частково, зруйнованого актового залу, її спина ідеально рівна, на губах м’яка посмішка, яка не торкається очей, що дарують відчуття холоду, а в голові жодної думки, що робити далі. Хлопці вже втратили свою цікавість до її особи і почали розгрібати завали сцени, а Лафейсон… А Лафейсон просто думає, як повернутися в минуле і не йти сюди. Звісно, її батько та вона не збідніють, якщо відремонтують це приміщення (знову) та куплять нову апаратуру усьому гурту, але десь у глибині душі власна совість говорить про те, що гроші тут не сильно допоможуть. Двері знов голосно відчиняються.
— Каліпсо! — гучний голос Джин повертає до реальності, — я… О, господи, що тут сталось?
— Я тут сталась, — крива посмішка, — чого тобі?
— Я хотіла попросити про допомогу, але… Тобі вона і самій потрібна, — дівчина супить брови і, оминаючи борульки та різні уламки, підходить до подруги, — як ти?
— Нормально.
— Брешеш.
— Не читай мої емоції, — гирчить, від чого лід під її ногами йде тріщинами, — вибач, — тре очі, — що в тебе?
— Любовне закляття, по, майже всій, східній частині цього корпусу. А контрзакляття я не знаю, окрім того, що його нейтралізує холод, тож ти можеш усе там заморозити, а потім розморозити. Все просто!
Головною особливістю Джин було вміння перемикатися з однієї проблеми на іншу, при цьому ігноруючи усе, що відбувається навколо. Дехто вважав це милою наївністю (наприклад, Каліпсо), бо дівчина тільки нещодавно перейшла з домашнього навчання до школи і тому ще не до кінця знає, як правильно реагувати на деякі речі, а дехто (як от Міо, який чув усю розмову дівчат) вважав її трошки дурною, бо по іншому не можна й казати, адже, коли навколо лід й залишки сцени, просити заморозити щось іще… Не, дійсно ж, дурня.
— Ти що… Це знущання наді мною? — Каліпсо хитає головою, — дуже невдалий жарт, Джин.
— Чого це? Ну, так, я використала ту частину своєї магії, в якій не до кінця розібралась, але, в цілому…
— Озернись.
— Ну і?
Каліпсо готова віддати усі гроші, що є на її рахунку, але вона чула, як хтось з хлопців на сцені голосно вилаявся. І, здається, там було щось про йобнутість сучасних підлітків. Чесно кажучи, дівчина була з ним згодна.
— Лід, навколо лід. Який я створила, — бачучи нерозуміння в чужих очах, Лафейсон навіть губиться.
— Ну то й що?
— Я не можу його прибрати.
— О.
В цьому, здавалось би, простому звуці, забагато емоцій. Джин пару разів відкриває рота аби щось сказати, але нічого не виходить. Каліпсо, подумки, думає, що їм двом гаплик, бо обидві наробили стільки справ за одну годину, скільки стіни цієї школи не знали за всі роки. Отож, обидві просто стоять і дивляться, як четверо незнайомих хлопців розгрібають проблеми однієї з них.
— Дякувати богу, що ми ліниві дупи! — хтось здіймає руки догори, — серйозно, якби ми виперли сюди барабанну установку, то це був би кінець.
— Лін, завались і розгрібай уламки далі, — барабанщик навіть не ухилився, коли в його голову прилетів шматочок льоду.
— То розморозь усе тут, — після, здавалось би, простої фрази Джин, довкола запанувала тиша. Хлопці навіть зупинились і знов подивились на дівчат, — твій батько вмів таке робити, тож і ти зможеш.
— Я знаю тільки теорію.
Каліпсо ненавиділа говорити про те, що не вміє чогось у своїй власній магії. А тому вона, зазвичай, до останнього мовчить про власну слабкість. Як так вийшло, що дівчина не вміла розморожувати те, що створила? Все просто, спочатку, в дитинстві, за всі її льодяні фігури можна було отримати лекції про те, що леді таке не роблять, а уже в школі їй просто казали, що це марна трата магії. Отже, Лафейсон знала лише теорію. Та й ту, яку вдалось почути краєм вуха від батька, тож, скоріш за все, навіть на словах їй би не вдалось цього зробити.
— Розкажи її мені. І, паралельно з цим, спробуй зробити те, про що кажеш. Давай, я впевнена, в тебе все вийде, — голос Джин був повен щирої надії, у той час, як хлопці, що вже просто за цим спостерігали, не виказували особливих сподівань щодо цієї ідеї.
— Добре, — Каліпсо зітхнула, — зруйнувати щось, що було створено із льоду та й, в цілому, мою магію, можна так само, як і тоді, коли ти її створюєш, — вона підійшла до невеликої глиби льоду, що була на підлозі, — от тільки, коли щось створюєш, необхідно думати про те, як саме магія йде із твого тіла, як холод, що живе всередині тебе, віддає свою частку назовню. А от для руйнування, навпаки, — витягнула руку, — ти маєш уявити, як лід, що знаходиться перед тобою, перетворюється на краплини магії, які повільно тягнуться до твого холоду, — закрила очі і…
Перші секунди нічого не відбувалось, абсолютно. Юі та Лін, які уважно все слухали та навіть встигли повірити в те, що це таки була непогана ідея, розчаровано видихнули. Але Юкімі пхнув обох і тицнув пальцем на льодяну глибу, що повільно ставала меншою. З їхнього ракурсу було не видно, але тоненькі сині ниточки тягнулись до пальців Каліпсо. На її губах була м’яка посмішка, адже холод уже розходився по тілу. Задля того, аби глиба зникла, дівчині знадобилось довгих десять хвилин.
— Це було так круто!
— Але повільно, — Лафейсон насупила брови, — тоді підемо ва-банк. Гірше все одно не буде.
Ніхто навіть сказати нічого не встиг, а дівчина розвела руки в сторони і… Тисячі синіх іскор здійнялись у повітря, вони повільно перетворились на нитки і дуже обережно зникали у пальцях Каліпсо. Чим більше проходило часу, тим швидше ставала магія, тим менше довкола ставало льоду. Але, коли залишилось прибрати невеликий шмат зі стелі, Джин помітила неочікувану річ: Лафейсон була блідішою за смерть. Звісно ж, вся їхня компанія завжди жартувала, що Каліпсо може зіграти Білосніжку або вампіра, через колір своєї шкіри. Але… Але зараз вона виглядала хворою. Раптом, магія обірвалась, а епіцентр цього не змогла втриматися на ногах та впала у найближче крісло.
— Каліпсо!
—Це холодніше, ніж я думала, — з рота дівчини вилітає пар, — навіть не думай хапати мене за руки.
— Тобі необхідно випити чогось гарячого. Ну знаєш, кави або чаю… Хочеш, я можу принести, а ти поки відпочинь. Ми ще встигнемо. І тут прибрати і любовне закляття нейтралізувати, — Джин не замовкала ні на секунду, вона кружляла навколо подруги, намагаючись зрозуміти, як їй допомогти.
— Так би й сказала, що хочеш мене вбити, — криво посміхнулась, — мені неможна нічого гарячого, можу отримати таку собі «магічну» алергію і ви мені потім будете фрукти носити до лікарні, — тихо сміється, — але… Знаєш, якщо принесеш мені шоколадного молока, я буду вдячна.
Справа була у тому, що деякі магічні заклинання потребували багато внутрішньої енергії, а, коли ти знесилений, останнє, що ти хочеш, це розмовляти із кимось. Саме тому, Каліпсо просто відправила Джин подалі від цього місця. Так, це трошки грубо, але, з іншого боку, так краще для них обох. Дівчина знов зітхнула та подивилась на свої руки. Вони були не просто бліді, вони були трохи вкриті купою білих сніжинок. Лафейсон намагалась згадати, чи були такі проблеми в батька, а потім фиркнула. Звісно ж, що ні, або ж він про це не розповідав, бо не вважав за потрібне. Отож, тут допоможе лише практика. Саме тому, вона знов піднялась на ноги. І знов лід став зникати, але, цього разу трошки повільніше.
Можливо, через сильну концентрацію, Каліпсо й не побачила того, як Хаку повернувся назад, а можливо, вона просто хотіла ігнорувати його існування. Тому, певно, для неї і стало не сподіванкою неймовірне гітарне соло, яке вона почула після того, як весь лід зник. Дівчина подивилась на сцену, де про погром казали лише деякі уламки, та… Трохи почервоніла (на її блідих щоках це було помітно сильно), розвернулась на п’ятах та швидко пішла геть з актової зали. Їй терміново треба викинути з голови картину, в якій Хаку проводив язиком по грифу гітари. Або ж стерти собі пам’ять. Або навчитися жити не блимаючи. Варіантів, що вона може зробити, насправді, купа.
×Через десять хвилин×
Довести Джин, що Каліпсо почуває себе нормально, було важко, піти самостійно по одному з поверхів, було ще важче. Але, в них був план і, чим швидше вони його виконають, тим скоріше вони зможуть розповісти про це Сем та Майклу. Отже, ідея полягала у тому, що Джин накладає на кожному поверсі спеціальне заклинання, яке відштовхувало б від цієї частини школи людей, а також виводить та знімає чари з усіх, кого бачить. А Каліпсо йде по коридорах та просто заморожує усе довкола, аби також нейтралізувати вплив «любові».
Дівчина спокійно пила своє шоколадне молоко та залишала за собою тонку доріжку з льоду та трохи снігу. Холод, який до цього скутував її тіло, повільно відступав. Звісно, це через те, що його частка виходила з магією, але ж потім за собою треба буде прибрати. Вона тяжко зітхнула. Треба буде обговорити це з батьком, а потім, отриманні знання, передати молодшому братові.
Тишу коридору на третьому поверсі зруйнувала чиясь лайка, та глухий стукіт якогось предмету. Каліпсо застигла на декілька секунд. Взагалі-то, вона обрала третій поверх суто через те, що це учбова частина і у святкові дні, сюди ніхто не заходить. Зустрічатися з кимось дівчина не бажала. Звісно ж, отримати прихильника, який закохається у неї з першого погляду було б приємно. Але… Коли чари пройдуть, усім буде ніяково від цієї ситуації.
— Зберись,ти маєш допомогти — прошепотіла собі під ніс.
У «любовного закляття» було багато проблем, але головною Джин назвала лише одну: довгий опір. Як це працює? О, все просто. Коли людина вдихає повітря, де є хоча б крихта цих чар, вона починає відчувати легке запаморочення, яке пройде одразу, як вона побачить когось і «закохається». Але, якщо дуже довго спричинювати опір магії і, наприклад, стояти на одному місці із заплющеними очима, самопочуття ставатиме все гірше. Найгірше, що може статись, це втрата свідомості, але приємного в цьому мало.
Отож, Каліпсо, зібрала усю свою силу в кулак, та, повернувши трохи холоду в своє тіло (бо це був її особистий антидод), зробила крок до людини, якій, скоріш за все, вже було погано від усіх цих чар.
— Та за що.
В цьому клятому коридорі, спершись на підвіконня, стояв Хаку. Гіршого й придумати було важко. Тим не менш, Каліпсо, хоч і була вельми лайновою ученицею, вважала себе гарною людиною, а тому вона швидко й тихо підійшла до вчителя. Головне аби він не подивився на неї.
— Хаку… Вітаю… Ще раз. Слухайте, немає часу для пояснень, але просто повірте мені, Вам треба закрити очі і я виведу Вас у безпечну зону, — вона говорила швидко й, можливо, трохи не розбірливо, але яка у біса різниця, — тільки не дивіться на мене, — Зараз необхідно вивести постраждалого у більш безпечне місце, тому що продовжувати дихати цим повітрям — небезпечно, а потім подзвонити Джин, аби вона власноруч зняла своє заклинання, — просто довіртесь мені, я знаю, що це важко, але клянусь своїми силами, з Вами все буде добре.
— Пр… …ні… — бурмотіння, — …я… н… …ів… …раз… …е…
— Що Ви сказали?
І це було її помилкою. Хакі підняв голову і подивився прямо у вічі дівчини.
Все таки завжди можна придумати щось гірше.