Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вісім років тому
I live for the applause
Хаку, якщо чесно, був шокований. Він відпрацював пів року і, як не дивно, не хотів втекти звідси, якомога далі та ніколи не згадувати про дітей та школу. На це був ряд причин. По-перше, його влаштовувала заробітня платня. Серйозно, тільки на ці гроші їхня, доволі молоду, група, іноді, й виживала. По-друге, його влаштовувало місце проживання. Тепер він мав, якщо це так можна назвати, невелику «квартиру», в якій було все необхідне для життя, і як знаходилась у двух кроках від його роботи. І це він ще закрив очі на той факт, що довкола нього була величезна територія, на якій можна було знайти усе, чого б забажала душа. По-третє, хлопця влаштовував колектив. З його останньої літньої практики, в пам’яті навіки залишилось купа літніх людей, які ненавиділи дітей та свою роботу, але не тут. Скоріш за все на ставлення викладачів до усіх навколо впливає те, скільки грошей падає їм на картку кожного місяця. Власне, Хаку нікого не засуджує, бо сам такий.
Але, не дивлячись на купу плюсів, у роботі були певні мінуси. Наприклад, діти, здебільшого, чхати хотіли на такий предмет, як мистецтво. Особливо ті, хто мав магічні здібності. Їм, банально, було не цікаво слухати про величезну купу митців, бо кожен із них і сам міг створити щось неординарне, при цьому просто ворухнувши пальцем. Так, перший місяць Хіро старався, аби учні таки полюбили його предмет, але потім… Він не те, щоб здався. Він поки що не придумав, як із цим боротися. Особливо з тими, хто спав на його уроках. Серйозно, він навіть виписав собі декілька імен, аби завалити декількох на контрольній.
— Чувак, я гадки не маю, як ти це зробив, але ти, офіційно, найкращий, — Лін гордо всівся в крісло та уважно подивився на себе в дзеркало, — я б сказав, що з мене пиво, але за таке пива буде мало.
— Що? Серйозно? І жодних жартів про твою дупу? — Юі, який до цього просто мичав собі під ніс, аби розім’яти зв’язки, допитливо глянув на барабанщика.
Хаку тяжко зітхнув. Гомін його друзів, а також членів групи, вирвав його з роздумів про тяжку буденність вчителя. Власне, кожного року, напередодні Різдва школа влаштовує велику вечірку для учнів, вчителів та усіх охочих, тому що габарити дозволяють таке влаштувати. Так от, хлопець зміг домовитися з директором та організатором усього цього дійства, щоб їхня група виступала. Звісно, здебільшого, в цьому був лише пошук комерційної вигоди, бо, чим більше, молодих умів (дуже багатих) проникне їхньою музикою, тим більший шанс стати популярними.
Саме тому в гримерці за сценою в актовому залі був галас. Бо по-іншому в їхній групі не буває. Хіро посміхнувся, коли побачив, як Юі, який був вокалістом у групі, знов став мичати, але цього разу голосніше, аби заглушити Ліна, він відповідав за барабани, а от Юкімі, наймолодший учасник, та Міо, найадекватніший, просто ставили ставки, хто з цього бою вийде переможцем, вони вдвох та Хаку були басистами.
Їхній веселий гомін зруйнував голосний «БУМ», що був змішаний із тріскотом чогось на сцені. А, якщо бути чесними, тріскотом самої сцени. Хаку вибіжав першим. Перед його очима з’явився погром актової зали: звідусіль стирчали борульки, які були вкриті снігом, а найгірше прийшлося сцені, тому що від неї залишилось чудове… Нічого. Хлопець зблід. Десь там під уламками має лежати його бас, або те, що від нього лишилось. Його погляд, що до цього просто розглядав руйнування зупинився на дівочій фігурі, що стояла в самому центрі.
О, звісно Хаку знав її. Бліда шкіра, чорне волосся та блакитні очі. Заноза в його вчительській дупі — Каліпсо Лафейсон:
— Ти…
×За двадцять хвилин до цього×
Каліпсо Лафейсон була найкращою ученицею в школі… До п’ятого класу. А потім вона зрозуміла, що навіть з лайновими оцінками в атестаті матиме роботу в батьковій фірмі, бо вона ж його спадкоємиця. Та, навіть, якщо ні, в неї на власному банківському рахунку стільки грошей, що навіть її правнуки можуть не працювати. Або ж завжди можна вийти заміж за сина маминої подруги. Таким чином в школі дівчина вивчала лише те, що її цікаво, а на інші уроки закривала очі.
Отож, Каліпсо брала від життя лише те, що хотіла, не задумуючись про наслідки. А хотіла вона в свої сімнадцять років одного — уваги. Їй хотілося аби інші учні знали її ім’я та обговорювали її чергову витівку. Можливо, дівчина б і була більш спокійною та старанною, але, коли з тобою вчиться твій ворог, ти зробиш усе, аби бути кращим, і це аж ніяк не стосується навчання.
— А ти впевнена, що це гарна ідея?
— Джин, сонце, не хвилюйся. Я швиденько прикрашу актову залу та повернусь до тебе. Тим паче, що я робила так тисячу разів.
Каліпсо не стала слухати, що ще їй скаже подруга — Джин Лофрейн, яка тільки в цьому році перейшла до школи з домашнього навчання. Дівчина спокійно прямувала до однієї з найбільших та кращих зал. Звісно, це місце вона знала, як свої п’ять пальців, тому й оминала ті коридори, де могли б бути інші учні, або вчителі, аби жоден з них не міг її зупинити.
Справа була в тому, що Лафейсон дійсно могла створити сніг та прикрасити стіни льодовиковими візерунками, але… Минулого року така витівка закінчилась ремонтом, тому що дівчина перестаралась і замість милих сніжинок усюди були велетенські борульки, які спокійно могли вбити будь-якого студента. Тоді все обійшлося і їй просто прочитали декілька лекцій і суворо заборонили чаклувати під час свят, особливо в приміщеннях, де буде відбуватися концерт чи щось подібне. Але ж Каліпсо ніколи так просто не здавалась. Саме тому протягом року вона вдосконалювала свої навички, щоб не просто бути в змозі створити якусь фігуру з льоду, або остудити повітря навколо себе, а вміти контактувати з різними поверхнями. Звісно, було багато теорії та трошки практики, яку ніхто окрім неї не бачив, тому… Тому їй пощастило, що Джин досі не навчилась розрізняти брехню (а це дуже дивно для дівчини, яка має здібності, що трохи подібні до емпата).
— У будь-якому разі, я в цій школі не єдиний маг льоду, тим паче, у велетня я перетворюватися не збираюсь, — саме з такими словами вона тихенько просковзнула в актову залу.
Каліпсо глибоко вдихнула, закрила очі, сконцентрувалась на тому, що саме хоче зробити та розвела руки в сторони. Перші хвилини нічого не відбувалось. А потім з її пальців повільно почали летіти сині іскри, що згодом перетворилися на нитки, які плавно лягали на стіни, створюючи унікальний зимовий візерунок. Дівчина зробила обережний крок уперед, аби магія поширювалася далі. Вона все ще не відкривала очі, аби не збитися з думки та не зруйнувати те, що було в її уяві.
А потім Каліпсо зачепилась ногою о крісло, яке вона побачила одразу після того, як розплющила очі. Контроль було втрачено. І на стінах та стелі замість візерунків були борульки. А найбільша висла над сценою.
— Ні, будь-ласочка, виси. Тільки виси, — вона відчайдушно шепотіла до шматку льоду, намагаючись згадати закляття, яким можна було б утримати його від падіння або й зовсім розчинити в повітрі.
Але надії Каліпсо було зруйновано так само гучно, як і сцену, на яку впала борулька. Дівчина стисла руки в кулаки.
— Та якого біса в мене нічого не виходить!
І після цього тупнула ногою. Власне, це була ще одна помилка, тому що борульок стало більше, ще й підлога вкрилась товстим шаром криги. Сваритися знов не було часу, тому що двері невеличкої гримерки, яка знаходилася біля сцени, з шумом, відчинились. І, чесно кажучи, Лафейсон сподівалась побачити когось з учнів, можливо деяких вчителів, але не його.
Звісно, Каліпсо знала його. Бліда шкіра, чорне волосся та карі очі. Заноза в її учнівській дупі — Сетеваго Хіро.
— Ти…