А все могло бути інакше (Альтернативне закінчення)

…Через хвилину Хоппс прийшла до тями в лікарняній палаті. На її обличчі була киснева маска, а до лапки вела тоненька, прозора трубка крапельниці. Збоку мирно попискував апарат вимірюючий серцебиття, і ще цей вічно збиваючий з пантелику запах ліків. Вона відчувала якийсь тиск в області живота, але піднявши погляд, вона побачила стоячого на колінах лиса, що опустив голову їй на живіт, і крізь сльози молився всім відомим йому богам. Хоппс стало його шкода, і вона почала гладити лиса тремтячою лапкою між вушок, у відповідь вони здійнялись вгору, намагаючись зрозуміти, що сталося. Секунда, і лис з кролицею зустрілися поглядами.

      - Пробач мене Нік. - Важко дихаючи, з сумним поглядом сказала кролиця.

      - Джуді. Я … Я не сплю? - Не вірячи очам, запитав лис. Але коли усвідомив що це дійсність, відразу кинувся її обіймати. - Я вірив, що ти прокинешся. Навіть коли доктора перестали вірити в поліпшення ситуації, я продовжував вірити. Всі три місяці, я приходив до тебе кожен день.

      - Як, три місяці? - Здивовано подивилася кролиця.

      - Після тієї проклятої аварії, тебе доставили в лікарню в дуже важкому стані, і після операції ти ніяк не приходила в себе. - Не випускаючи Хоппс з обіймів, немов дорогу прикрасу, намагався розповісти все, що знав.

      - Я … Я пам’ятаю аварію … Що … Що з Джеком? - Байдужим голосом запитала Джуді.

      - Цей кролик не те що б обійшовся всього подряпинами, так він жодного разу навіть не наважився провідати тебе. - Намагаючись зберігати спокій, відповів лис. Але їй, це було не важливо, і наступне питання стало несподіваним для лиса.

      - Як … Як ти жив весь цей час? - Запинаючись від слабкості, запитала Хоппс.

      - Як розумієш, в поліцію повертатися не став, але і темні справи давно вже в минулому. - Пояснив, щоб не хвилювати кохану. - Перші кілька діб, я провів біля входу в твою палату, адже до тебе не пускали лікарі. Потім до мене прийшла ідея, і я відправився за підтримкою до пана Велета. Отримавши схвалення свого задуму, всього за тиждень я втілив його в життя. Я відкрив кафе, і воно приносить непоганий прибуток. Вгадай як я його назвав? - Грайливо посміхнувся Увайлд.

      - Лапочки на паличці? - усміхнулась кролиця, від чого відразу ж закашлялась.

      - А от і не вгадала. Я назвав його «Дбайлива Хоппс». - Не припиняючи посміхатися, відповів лис. Його привітна посмішка гріла їй душу. Десь всередині її весь час свердлила думка про нього, і вона зрозуміла що прийшов час зізнатися.

      - Пробач мене Нік. Пробач, що так довго не могла визначитися. Я люблю тебе. - Кролячі бузкові очі почали незвично виблискувати, від повільно проступаючих сліз. Нік обійняв її міцніше, витираючи маленькі діаманти сльозинок, почав шепотіти на вушко.

      - Тобі не потрібно вибачатися, Морквинка. Я був з тобою поруч весь цей час. Я співав тобі свої улюблені пісні, сподіваючись, що ти їх почуєш. І це сталося, ти прокинулася. Знай, що я теж люблю тебе, і ніколи не кину. - Уайлд акуратно зняв з неї кисневу маску, і ніжно поцілував в губи.

- Містер Уайлд ви вже попрощалися з міс Хоппс. Час чекати не буде. - Прозвучало з іншого боку дверей. Від стуку, і гучного голосу лікаря, лис підірвався з місця. У мокрих від сліз очах все пливло, але коли оточення знову стало помітним, Нік жахнувся.

      - Невже, це був сон … Що за жорстокі жарти долі! - Він, скрикнувши від відчаю, і нервово глянув на двері, в котрі продовжував стукати лікар.

      - Містер Уайлд, відкрийте негайно. - Гучний голос почав дратуватися. Нік підійшов до ліжка і почав намагатися пробудити кохану.

      - Морквинка! Джуді! Прокинься, прокинься заради всього святого. Вони… Вони ж відключать тебе від апаратів. - Лис плакав, благав, молився, стискаючи її лапку в своїх, але вона його не чула. Раптом з гучним тріском вивалилися вхідні двері, і всередину увійшли два носорога санітара, і лікар лось. Побачивши зневіреного лиса, перший носоріг зловив його, а другий зробив укол заспокійливого.

      - Пробач мене Морквинка, я зробив все що зміг … Я буду любити тебе ві… вічно. - Сказав лис намагаючись вирватися, але заспокійливе взяло верх.

На годиннику був рівно полудень, коли крихітне кроляче серце зробило свій останній удар. Разом з ним замовкло і все місто, адже в її особі воно втратило одну з найяскравіших фарб. Нік і її батьки стояли в коридорі, марно намагаючись, втішити один одного. Доктор Вастерс пішов з роботи раніше, і прихопив із собою пляшку віскі, адже йому було дуже складно змиритися з втратою ще одного хорошого звіра. Бого Гримало в черговий раз зарікся не прив’язуватися до підлеглих, бо більше не міг втрачати хороших поліцейських.

На похорон серед сотень кроликів, прийшло і багато інших звірів, яким, так чи інакше, допомогла офіцер Хоппс. Також Бого розпорядився виділити почесну варту. Три залпи холостими, в честь світлої пам’яті, і труну почали повільно опускати в яму. Спостерігаючи за цим, лис ледь стримувався, щоб не стрибнути за нею, і залишитися там назавжди, але раптом він відчув, як нібито його хтось поцілував у щоку. Уайлд озирнувся, але нічого дивного не помітив. Тоді вважаючи, що йому здалося, він дуже здивувався, коли почув голос Джуді.

      - Живи. Тобі ще рано зі мною, мій дурненький лис. Але пам’ятай, я люблю і буду чекати тебе. - Ніжний голос кролиці приніс, якесь заспокоєння в його покалічене серце. Він подивився на небо і побачив Джуді, вона махнула лапкою на прощання, і розтанула в променях сонця.

      - Прощай кохана. - прошепотів Нік, і витер солону сльозу.

Багато води утекло з того дня, а ставший уже сивим лис, так і жив в гордій самоті, спілкуючись час від часу з примарами минулого. Його друг Фінн хоч і бурчав, що він став старим маразматиком, все ж не покидав його. У сім’ї Хоппс хоч і змінилося не одне покоління, але вони ніколи не припиняли допомагати старому Увайлду, адже для них він давно вже став частиною сімейства. Він часто заходив в своє кафе, де вже управляла племінниця Джудіт, Дженіфер Хоппс, яка була як дві краплі схожа на свою тітку, ну не враховуючи дрібних відмінностей. «Так, не прогадав ти зі спадкоємицею, старий пень» подумав про себе, і глянувши на відполіровану до блиску бронзову табличку, з написом «Джуді Лаверен Хоппс - дочка, герой, кохання всього життя. Ми будемо пам’ятати тебе вічно »Лис хитро посміхнувся.

      - Почекай Морквинко, скоро ми зустрінемось знову. - Беззвучно сказали його губи.

Наступного ранку старий пустельник піднімався по сходах їх спільного з Ніком будинку. Він підійшов до дверей і з криком «Відкривай, старий телепень, ти знову сніданок проспав!» Почав стукати, але коли не почув відповіді, швидко увірвався всередину. Увійшовши він побачив сидячого в кріслі лиса, що не рухаючись спостерігав схід сонця. Підійшовши ближче, Фінн побачив, що його друг більше не був тут. Його очі помутніли, а сам він не дихаючи посміхався вранішньому сонцю. «Ось нахаба, жив красиво і помер красиво» подумав Фін і закрив своєму найближчому другу повіки.

      - Ось і дочекалася тебе твоя кролиця, ти прожив життя гідне її похвали. - Сказав старий феньок, витираючи, такі рідкісні в його житті сльози. Хто знає чому, але він ще раз глянув у вікно, де на мить в ранковому тумані, побачив махаючих лапками, молодих кролицю і лиса. Через мить їхні силуети розсіяли разом з туманом, теплі сонячні промені. - Ну ось, ви знову разом. До зустрічі друзі. - Сказавши це, Фінн засунув штори, і повільно почовгав на кухню, весь час повторюючи «Селяві друже… Селяві»