Сходи в рай

              Кролиця прокинулася в обіймах білого зайця, котрий своїми смужками, злегка нагадував тигра. Вона не пам’ятала вчорашнього вечора, але з того, що її одяг був в порядку, з нею нічого поганого цієї ночі не сталося. Одягнувши службову форму, Джуді вийшла з дому і вирушила до відділку. Ранкове сонце повільно нагрівало вулицю. Хоппс вийшовши з під’їзду, прикрила лапкою очі, ховаючись від занадто яскравого світла, але коли вона звикла, то відразу ж на її мордочці знову засяяла усмішка. Подолавши відстань від квартири коханого до відділення поліції номер один, кролиця увійшла всередину, де її вже зустрічав Шкрябогриз.

      - Ти як завжди перша Джуді. - Гепард висунувся з-за своєї стійки, щоб краще розгледіти кролицю.

      - І тобі привіт Бен. Будь ласка, дай ключі від мого кабінету. - Хоппс зловила кинуті їй ключі і пішла швидким кроком, до ставших такими вже рідними дверей. Через півгодини, двері відчинилися знову і в кабінет увійшов другий його власник. Лис привітавшись з напарницею сів на своє законне місце і повільно опустив голову на стіл.

      - Що з тобою Нік? - схвильовано запитала Хоппс. - Ти весь тиждень ходиш сам не свій. – Кролиця підійшла до рудого, і ніжно торкнулася його лапи, раптом лис підняв голову і акуратно схопив її за зап’ястя.

      - Джуді я люблю тебе … - Уайлд дивився коханій в її бездонні бузкові очі, чекаючи хоч якоїсь реакції. Сіра фігурка тремтіла, як осиковий лист, не знаючи як відмовити найкращому другові.

      - Розумієш Нік, вчора, коли я поїхала з Джеком … Він … - Їй не вистачало повітря, а серце все сильніше намагалося вирватися з грудей.

      - Що він? - Несподівано ощирився рудий.

      - Він зробив мені пропозицію, і я … І я відповіла так. - На її очах проступили сльози. Почувши це, Увайлду здавалося, що його світ зруйнувався, ніби він втратив все що йому було дорого, але побачивши що кролиця ось-ось розридається в повну силу, він підійшов до неї і обійняв.

      - Тихіше Морквинка, я … Я щасливий за тебе, і сподіваюся, життя поруч з ним принесе тобі тільки радість. - Після цих слів він зронив сльозу, яка скотилася по рудої шерстці і впала тремтячій кролиці на щоку. - Прощай Морквинка … - Уайлд відпустив її і пішов в невідомому напрямку. Хоппс сиділа посеред кабінету і схлипуючи повторювала «Нік не йди … не йди»

Весь день Джуді була немов тінь, на зміну привітній життєрадісній кролиці, прийшла похмура грозова хмара, готова вразити блискавками кожного хто потурбує її. Навіть капітан Гримало після одного погляду кролиці просто вирішив не чіпати її, і навіть раптове звільнення Увайлда його більше не хвилювало. Так непомітно настав вечір. Джуді вийшла з дільниці, опустив погляд, вона все думала про те зізнання, і про те що буде з Ніком, і куди він міг податися. За хмарою думок вона навіть не почула, як до неї під’їхала машина.

      - Привіт кохана, сідай в авто. - Прокричав смугастий кролик, махаючи лапою з відкритого вікна. Хоппс підійшла, відкрила двері і заскочила всередину.

      - Привіт, Джек. - Похмуро відповіла сіра.

      - Що трапилося? Ти сама на себе не схожа. - Запитав Севедж, заводячи двигун. Машина плавно хитнулася і зрушила з місця.

      - Розумієш … Нік мені зізнався в коханні, але … Але коли дізнався що ти зробив мені пропозицію і я відповіла так, він пішов і сказав що більше не повернеться. - Сказавши ці слова, Джуді знову почала плакати.

      - Заспокойся мила, нехай іде, у тебе є я, а значить, він тобі не потрібен. - Спробував втихомирити улюблену.

      - Потрібен … - Дивлячись собі під ноги, тихо сказала вона.

      - Що ти сказала. – не повіривши почутому, перепитав смугастий.

      - Він мені потрібен, адже почуття що він відчуває до мене, боюся не були без відповіді. - Хоппс подивилася на Джека блискучими від сліз очима, сподіваючись побачити розуміння.

      - Я не дочув, після всіх наших побачень, всіх подарунків що я для тебе зробив, навіть після згоди стати моєю нареченою, ти раптом розумієш, що любиш цього рудого засранця … - Нерозуміння в його очах повільно початок змінюватися люттю.

      - Не смій так називати Ніка. - Сказавши це, вона відважила ляпас Джеку.

- Ах, ти ж паскуда. - Лють заливала його, ніби вода з прорваної греблі. - Ні, ти мене так не кинеш … - Севедж забув про все, а найголовніше він забув, що зараз знаходиться за кермом машини, котра летить на дикій швидкості. Автомобіль, втративши управління, потрапив у вибоїну, а після на величезній швидкості врізався в бетонну огорожу. Від потужного удару сіре тільце кролиці, зберігаючи колишню швидкість, відірвалося від сидіння і, пробивши собою лобове скло машини, вилетіло назовні. Джуді здавалося, що час сповільнився, секунди перетворювалися в хвилини, весь цей час вона думала, але не про те, що забула пристебнути ремені, і не про те чи виживе вона після, зараз в її думках панували тільки спогади моментів проведених з Увайлдом. Ніби в сповільненій зйомці, повз її погляд пролітали осколки битого скла, крихітні краплі крові і солоних сліз. Раптом плин часу знову потік своїм струмком. Кролиця важко впала об асфальт, випускаючи з легень повітря, супроводжуване глухим стогоном. Але падінням все не обійшлося, сила інерції продовжувала котити її по дорозі, завдаючи кролячому тілу все більше каліцтв. Вона котилася, залишаючи за собою кривавий слід з шматками подертої уніформи та сірого хутра. Коли сила тертя все ж зупинила це безумство, Хоппс побачила розбитий автомобіль, який ось-ось спалахне, і вистрибнувшого з нього смугастого кролика, він пройшов, похитуючись кілька метрів, після чого впав на землю. Машина загорілася, і через кілька митьтєвостей пролунав вибух.

      - Нік допоможи … - прохрипіла вона, перед тим як втратити свідомість.

Ранкове сонце, прорізаючи крізь затягнуті штори, тьмяним світлом, освічувало безлади наведені господарем квартири. Розкидані речі, перевернута шафа, розбита об стіну настільна лампа, а в повітрі, стояв жахливий сморід ранкового перегару. Раптом з кутка кімнати, де стояло ліжко, пролунало хропіння. Винуватець цього погрому, сховавшись під власним хвостом, спав як убитий, пускаючи слину на подушку. Раптом його сон потривожив звук будильника, кожен удар по дзвонику відгукувався болем у хмільний лисячій голові. З непомірним зусиллям він розтулив повіки, і тут же жахнувся від побаченого. «Що тут сталося?» Пролетіла думка в його голові, від чого рудий скривився від головного болю, викликаного раптом нахлинувшими спогадами. Він згадав, як писав заяву про звільнення, як потім з повністю відсутнім настроєм, відправився додому, згадав те, як по дорозі зустрів Фінніка і той потяг його в місцевий паб, щоб підняти другові настрій. Він згадав, як бармен наповнив його стакан міцним напоєм янтарного кольору, як він приємно обпалював горло, розтікався по тілу ніжним теплом, і прибирав смуток в далекі куточки свідомості. Потім все повторювалося знову і знову, поки світ в його очах не перемішався, немов абстрактно намальована картина. Тут в пам’яті з’явилися перші діри, а на свідомість все більше накочувало важке почуття смутку. Наступне, що він пам’ятав було те, як карликовий лис, лаючись і пихкаючи, дотягнув його додому. Він відкрив двері і увійшов всередину все більше занурюючись в темряву порожньої кімнати, добрів до свого ліжка. Раптово на нього знову нахлинула біль і відчуття самотності, і серед сотень хмільних думок самої чіткої виявилася про втечу з міста. Його тіло зірвалося з місця і, хитаючись з боку в бік, рушило по напряму до шафи. З-під шафи він дістав дорожню сумку, в яку відразу ж почав упаковувати все, що вважав за потрібне, інші ж речі лис з огидою кидав собі за спину, засмічуючи ними кімнату. Тут справа дійшла до його улюбленої гавайської сорочки, недбало схопивши її, він побачив, як з кишені вилетіла фотографія. Піднявши її з підлоги, і добре придивившись, Нік побачив щасливих лиса і кролицю, які посміхалися йому з фото. Уайлд заплющив очі до болю, і з люттю, що з’явилась казна-звідки, смикнув дверцята, шафа похитнулася і голосно звалилася на підлогу, ледь не придавивши лиса. Рудий, ухиляючись від небезпеки, зробивши кілька кроків, і заплутавшись в раніше кинутій футболці, впав на спину. Падаючи він зачепив комод, на якому стояла лампа. Вона кілька разів хитнулася і звалилася прямо на лежачого поруч лиса. Нік завивши від болю, і схопивши злощасну лампу, жбурнув її об стіну. Світильник, досягнувши пункту призначення, розлетівся на дрібні шматочки, залишивши по собі довгу тріщину. Рудий незадоволено хмикнув, роблячи ще один крок назад, і знову усвідомив що падає. На цей раз йому пощастило більше, адже він звалився на ліжко. Не знайшовши в собі сил, щоб встати, він просто прикрив очі, повільно занурюючись в неспокійні сни.

      - Ох-най його, влаштував собі тут вчора. Дурний лис. - Важко видихнув рудий. Раптом пролунав дзвінок телефону, взявши його в лапи, він побачив фото не молодої але ще і не старої кролиці.

      - Слухаю вас місіс Хоппс. - пробелькотів Уайлд намагаючись зобразити свій звичайний голос, що йому вдавалося недуже.

      - Нік … - Пролунав заплаканий голос кролиці. - Джуді по … потрапила в аварію. - Закінчивши, Хоппс старша, розридалася в повну силу.

      - Що. Як? Де вона? - Лис обрушив шквал запитань в трубку. Раптом він зрозумів, що ранковий туман похмілля кудись зник, даючи можливість знову думати ясно.

      - Джуді в міській лікарні. Доктор каже, що вона в тяжкому стані, і ще що це велика удача, що вона залишилася живою після такого. Зараз вона в комі і ніхто не може дати точних прогнозів на те, чи прокинеться вона взагалі. - Голос кролиці тремтів, час від часу зриваючись в плач. - Я повинна була тобі це сказати, так би хотіла вона.

      - Дякую Бонні, я скоро приїду. - Він поклавши трубку, і відразу ж помчав у ванну, приводити себе в порядок. Через двадцять хвилин з ванної кімнати вийшов чистий, приємно пахнувший лис, на якому не залишилося і сліду того злого звіра з злиплої шерстю, що смерділа спиртним. Лише тільки тінь тривоги ніяк не сходила з його обличчя. Одягнувшись в чистий одяг, він відправився до виходу. Відкривши двері, він дуже здивувався, адже в коридор ввалився сплячий Фінн. «Мабуть перебрав учора трошки» посміхнувся лис. Нік взяв пустельника на лапи, і забрав в спальню, де уклавши його в ліжко, відправився до своєї коханої, ну і нехай, що його почуття залишиться без відповіді, він душею знав, що повинен бути поряд з нею.

Нік допоможи! - прокричала кролиця і відкрила очі. - Де я? - Вона раптом зрозуміла, що прокинулася в невідомому місці. Навколо неї височів безкрайній сад, що складався з невідомих їй дерев і квітів. - Як же красиво тут. От би Нік це побачив. - прошепотіла кролиця, і почала уважно вдивлятися в оточення. Раптом її вух торкнулися тихі слова «Біля річки в кущах заспіває співочий птах, але небезпечні часом наші думки …». - Хто тут? Виходь негайно. - Але на обурення Хоппс, відповів лише легкий прохолодний вітерець. Не розуміючи навіщо, вона попрямувала туди, звідки дув вітер. Пройшовши кілька метрів, перед нею повстали тернові кущі. Але те, що знаходилося за ними, манило її все більше і більше. Вона продиралася крізь кущі, незважаючи на шипи, що глибоко впивалися в лапи, рвали ніжно-білу шовкову сукню, і залишали порізи на тілі. Вона плакала, скрикувала від болю, але все одно продовжувала продиратися, до своєї мети. Раптом гілки і листя закінчилися, і її засліпило яскравим світлом, але коли очі звикли, їй явилася чудова картина, діамантово чиста річка, настільки прозора, що можна було розгледіти плаваючих в ній риб, і безмежний блакитний небосхил. Її здивуванню не міг перешкодити, навіть ниючий біль, що пронизує все тіло. Серце буквально завмерло споглядаючи всю цю красу, але раптом вона помітила рудого звіра, що сидів на маленькому причалі, і спостерігав такий же рудий захід. В цю мить її вуха знову вловили дивний голос, але на цей раз він звучав якось знайомо «Я дивлюся на захід, і на серці туга, і ридає душа, рвучись на волю. Наяву, як уві сні, кільця диму в листві, голоси і очі з давнім болем »- Як це дивно. - Не по своїй волі тихо мовила кролиця. Вона почала бігти до рудого звіра, всією силою намагаючись прокричати його ім’я, але їй щось заважало. Її розум заполонили спогади, про дні проведених зі своїм другом. Це змусило її сильно заплющити очі і заплакати. Раптом кролиця відчула дивну порожнечу. Розплющивши очі, Хоппс побачила, що все зникло, і вона залишилася одна в непроглядній пітьмі. Довгі дні вона поневірялася як сліпе кошеня, йдучи на виникаючі час від часу привиди минулого. Раптом перед нею у світлі двох ліхтарів з’явилися дві постаті, кролик в елегантному смокінгу, і звично їй одягнений лис. Вона спробувала наблизиться до них, але не змогла скоротити відстань ні на йoту. І знову в її вухах пролунав голос такий рідний, що їй було соромно від того що не могла згадати кому він належить. «Твій живопліт пронизаний тремтінням, але не турбуйся, з весною зустрічаючи діву травня. Перед тобою дві дороги, але будуть терміни, щоб встигнути ще змінити свій шлях. »Говорив голос. - Це дуже дивно. - прошепотіла Джуді, казна-звідки взялися слова в її голові. Вона знесилено впала на коліна, і почала плакати. Кролиця раптом усвідомила все, що раніше не розуміла, до неї прийшло усвідомлення того що її щастя було у неї під носом, і те що хитрий лис вже давно був їй чимось більшим ніж друг, вона зрозуміла що любить його, і це задавало їй нестерпного болю. - Пробач мене Нік. - шепотіла вона, відповідаючи на біль в серці. - Пробач, що так пізно це усвідомила. Пробач … - Її вуха піднялися вгору вловлюючи ніжний голос, який змушував сильніше битися серце. «Хтось шепоче: ось-ось, пісню світ покличе, і трубач приведе всіх нас до тями. Знову сонце зійде для тих, хто так чекає, знову сміхом ліси відгукнуться ». Її пронизувала радість, адже вона згадала, що цей ласкавий голос належав Увайлду. Кролиця відкрила заплакані очі, і побачила сходи, що тягнулися вгору до яскраво білої плями. Раптом в центрі білої плями з’явився силует лиса, який кликав її до себе. Хоппс довго не думаючи кинулася на поклик, і почала підкорення сходинок. Кожна сходинка давалась непосильною працею, і відгукувалася нестерпним болем по всьому тілу, але вона не здавалася. Хвилини перетворювалися в години, години в дні, а сходи ніяк не закінчувалася, але в миті слабкості, коли з’являлося бажання кинути все, вона знову чула солодкі співи лиса, що давало їй нових сил. Черговий раз втомившись вона подивилася вгору і побачила, що їй залишилося всього три сходинки. Розуміючи, що залишилося зовсім небагато, кролиця зібрала всі сили, і одним довгим стрибком заскочила на саму верхівку, і зупинилася перед білою плямою. З неї віяв прохолодний вітерець, втамовуючий тілесну біль, але вона все ж не наважувалася вступити в обійми білого світла. «Морквина, молю тебе прокинься». Почула вона поклик, що виходить з іншого боку плями, що додало їй неймовірну сміливість. Кролиця зробила крок вперед, і її поглинуло біле світло. Через хвилину Хоппс прийшла до тями в лікарняній палаті. На її обличчі була киснева маска, а до лапки вела тоненька, прозора трубка крапельниці. Збоку мирно попискував апарат вимірюючий серцебиття, і ще цей вічно збиваючий з пантелику запах ліків. Вона відчувала якийсь тиск в області живота, але піднявши погляд, вона побачила стоячого на колінах лиса, що опустив голову їй на живіт, і крізь сльози молився всім відомим йому богам. Хоппс стало його шкода, і вона почала гладити лиса тремтячою лапкою між вушок, у відповідь вони здійнялись вгору, намагаючись зрозуміти, що сталося. Секунда, і лис з кролицею зустрілися поглядами.

      - Пробач мене Нік. - Важко дихаючи, з сумним поглядом сказала кролиця.

      - Джуді. Я … Я не сплю? - Не вірячи очам, запитав лис. Але коли усвідомив що це дійсність, відразу кинувся її обіймати. - Я вірив, що ти прокинешся. Навіть коли доктора перестали вірити в поліпшення ситуації, я продовжував вірити. Всі три місяці, я приходив до тебе кожен день.

      - Як, три місяці? - Здивовано подивилася кролиця.

      - Після тієї проклятої аварії, тебе доставили в лікарню в дуже важкому стані, і після операції ти ніяк не приходила в себе. - Не випускаючи Хоппс з обіймів, немов дорогу прикрасу, намагався розповісти все, що знав.

      - Я … Я пам’ятаю аварію … Що … Що з Джеком? - Байдужим голосом запитала Джуді.

      - Цей кролик не те що б обійшовся всього подряпинами, так він жодного разу навіть не наважився провідати тебе. - Намагаючись зберігати спокій, відповів лис. Але їй, це було не важливо, і наступне питання стало несподіваним для лиса.

      - Як … Як ти жив весь цей час? - Запинаючись від слабкості, запитала Хоппс.

      - Як розумієш, в поліцію повертатися не став, але і темні справи давно вже в минулому. - Пояснив, щоб не хвилювати кохану. - Перші кілька діб, я провів біля входу в твою палату, адже до тебе не пускали лікарі. Потім до мене прийшла ідея, і я відправився за підтримкою до пана Велета. Отримавши схвалення свого задуму, всього за тиждень я втілив його в життя. Я відкрив кафе, і воно приносить непоганий прибуток. Вгадай як я його назвав? - Грайливо посміхнувся Увайлд.

      - Лапочки на паличці? - усміхнулась кролиця, від чого відразу ж закашлялась.

      - А от і не вгадала. Я назвав його «Дбайлива Хоппс». - Не припиняючи посміхатися, відповів лис. Його привітна посмішка гріла їй душу. Десь всередині її весь час свердлила думка про нього, і вона зрозуміла що прийшов час зізнатися.

      - Пробач мене Нік. Пробач, що так довго не могла визначитися. Я люблю тебе. - Кролячі бузкові очі почали незвично виблискувати, від повільно проступаючих сліз. Нік обійняв її міцніше, витираючи маленькі діаманти сльозинок, почав шепотіти на вушко.

      - Тобі не потрібно вибачатися, Морквинка. Я був з тобою поруч весь цей час. Я співав тобі свої улюблені пісні, сподіваючись, що ти їх почуєш. І це сталося, ти прокинулася. Знай, що я теж люблю тебе, і ніколи не кину. - Уайлд акуратно зняв з неї кисневу маску, і ніжно поцілував в губи.

      - Містер Уайлд ви вже попрощалися з міс Хоппс. Час чекати не буде. - Прозвучало з іншого боку дверей.

      - О, я зовсім забув. Твої батьки дали дозвіл на відключення апаратів життєзабезпечення, а мені дозволили попрощатися… - Раптом двері відчинилися, і в палату увійшов лікар.

      - Святі добродії… - Лось в білому халаті, ледь не впав від здивування. Адже не кожен день побачиш кролицю, що обнімається з лисом, котра дивом прокинулась, після стількох днів без покращень стану здоров’я. - Містер Уайлд, ви чому, нікого не покликали. - Лис лише щиро посміхнувся, і перевівши свій погляд на кролицю що грілася в його обіймах, мовив.

      - Джудіт Лаверн Хоппс, я прошу тебе, стати моєю дружиною. - Секунда мовчання і тишу розрізало заповітне «Згодна».