Брати Блек (частина 1)

22 березня 1971 рік

 

Регулус прокинувся від того, що хтось наполегливо штурхав його за плече. Він застогнав і повернувся, щоб зустрітися з обличчям іншого хлопчика.

- З днем народження, мій менший братику! - вигукнув Сіріус, кинувши мало не в лице Регулусу пакунок.

Регулус посміхнувся. Незважаючи на те, що він був готовий задушити Сіріуса через те, що він його збудив, в той час як йому снився такий захопливий сон, Регулус зрадів, щойно поглянув у середину.

- Ну як тобі? - осміхнувся Сіріус.

Регулус був у захваті. Подарунком виявилася ціла гора солодощів та книги й журнали по Квіддичу.

- Це справді чудові подарунки. - пробурмотів він, і почав оглядати першу книгу.

Сіріус міцно його обійняв.

- Ти ж не заперечуватимеш, якщо я їх також почитаю?

Регулус закотив очі, що мало означати негативну відповідь, але Сіріус, звичайно, зрозумів це по-своєму.

- Дякую. Знав, що ти не жадіна.

Так вони й сиділи. Разом на ліжку, оглядаючи дарунки. І ніхто навіть не думав, що скоро все може змінитися.

 

1​ вересня 1971 рік

 

- Ну все, Регулусе. Я ж не назавжди тебе покидаю. - сказав Сіріус, звільнившись від обіймів Регулуса. - Приїду на зимові канікули, це настане так швидко, що ти навіть оком не встигнеш змигнути.

Регулус неохоче відсторонився.

- Добре, тільки пише частіше, - здавшись, промовив хлопчик.

- Не переживай, я тебе так швидко не забуду. - Сіріус покошлатив йому волосся.

Регулусу вмить стало легше. Звісно, він не забуде про нього, бо він його любить. А як же може бути інакше?

 

***

 

«ҐРИФІНДОР!!!»

 

В залі у мить стало тихо. До Сіріусових вух долинули шепотіння слизеренців.

Він нерішуче піднявся і з високо піднятою головою пішов до столу Ґрифіндору, де його привітали веселими вигуками і плесканням по плечі.

Сіріус ввічливо кивав усім довкола, але в голові утворювалася каша.

Ґрифіндор. Ґрифіндор. Ґрифіндор.

Йому було важко усвідомити все навколо. Проте, коли за столом зібралися хлопці, котрих Сіріус зустрів по дорозі до Гоґвортсу, він усміхнувся, і відчув невелике збудження. Саме таке з’являється в моменти, коли ти розумієш, що далі буде щось цікаве.

- Я радий, що ти опинився тут. - привітав Джеймс Сіріуса. - Сімейству Блеків варто зробити переміни, чи не так? Мабуть, ти перший Блек на Ґрифіндорі за останні… Двісті років? - невпевнено запитав юнак.

- П’ятсот, - засміявся Сіріус, подумки переконаний, що з цим хлопцем сумувати йому не доведеться.

 

***

 

Тим часом на площі Ґримо між Вальбургою і Оріоном розгорівся справжній скандал. Регулус не пам’ятав, коли останній раз бачив їх такими… Не розлюченими, ні, це слово не описувало їхній стан. Правильніше сказати - втратившими контроль над ситуацією.

Вони навіть не намагалися приховати свої крики чарами, тому Регулус чудово їх чув. Хоча й не прислухався, а лише сидів у свої кімнаті, міркуючи наскільки обрання Сіріуса до Ґрифіндору змінить їхні життя.

В його душі ще жерділа надія, що, можливо, все обійдеться і залишиться незмінним.

Звісно, Регулус розумів наскільки наївними є його сподівання, але ніхто не може заборонити нам висловлювати, бодай, крихітну надію.

 

24 грудня 1971 рік

 

Щоб там не казав Сіріус перед Гоґвортсом, він майже не писав Регулусу. Звичайно, він часом отримував листи, де він розказував про своїх нових друзів або про те, як класно на Ґрифіндорі й він обов’язково повинен поступити туди ж.

Регулус був радий за Сіріуса, але також відчував неприхований сум через те, що Сіріус майже про нього не думає, а весь час проводить зі своїми приятелями. Він розумів, що подібні думки - егоїстичні, але не міг викинути їх із голови.

Аж тут нарешті він приїхав додому. Регулус таємно надіявся, що незважаючи на те, що сталося їхні стосунки залишаться такими самими.

Однак, нічого не могло залишатися без змін.

Як тільки Сіріус з’явився на порозі Регулус кинувся йому на шию.

- Привіт, - радісно привітався молодший Блек.

- Привіт.

Хоча голос Сіріуса й міг здатися дружелюбним, Регулус одразу відчув різницю.

Щось змінилося.

 

***

 

Канікули проходили нестерпно. Це просто таки відчувалося в повітрі. 

В перший ж день після прибуття Сіріуса Вальбурга насварила його. Це була велика сварка. Цілком передбачувано, приводом стало - обрання Сіріуса до Ґрифіндора. Мати усіма силами намагалася втолкувати йому, щоб він не слухав усього, що там розповідають, про те, якою важливою є чистота крові й таке подібне.

Сіріус був надзвичайно збуджений, і намагався заперечувати їй, але вкінці здався. 

Оріон, в свою чергу, доволі спокійно сказав щось Сіріусу. Що саме Регулус не почув. Проте вираз обличчя Сіріуса змінився. Воно було… Налякане.

- Що батько тобі сказав? - спитав Регулус одразу, як вони залишилися на одинці.

- Не забивай голову, - відмахнувся Сіріус.

Регулус збирався надавити на нього, але, побачивши вираз його обличчя, передумав.

- Гаразд, - Регулус примирився з поразкою. - Але, будь ласка, Сіріусе, не сперечайся з ними.

- З батьками?

- З усіма чия думка співпадає з їхньою.

Сіріус підняв на нього очі.

- То що просто мовчати? - визвірився він. - Реджі, маґлонароджені й напівкровки нічим не відрізняються від нас. Всі ці розмови про чистоту крові - маячня повна. Ти ж теж так вважаєш, егеж? - останні слова було геть не впевнені.

Регулус не відповів.

 

Літо 1972 рік

 

Літом справи трохи покращилися. На перший погляд могло здатися, що нічого не змінилося. Вони ті ж самі брати Блек, що разом бешкетували на площі Ґрим. 

І все таки деяка напруга між ними відчувалася. Регулус намагався не звертати на неї уваги. Більше всього на світі він не хотів псувати стосунків з Сіріусом. Хоча, часом, коли мова заходила в більш небезпечне русло і Регулус не міг підтримати переконань брата, в них виникали суперечки.

Регулус як тільки міг намагався переконати Сіріуса, що не варто так радикально до всього ставитися, але чим далі, тим ставало гірше.

Регулус справді не міг второпати, чому брат поводитися таким чином. 

Часто він став помічати сумний блиск в очах у Старшого Блека. Він з’являвся, коли Регулус говорив щось не гідне його поглядів.

- Регу, просто попроси капелюха відправити тебе в Ґрифіндор; ти зрозумієш, чому я проти ідеології наших батьків. - сказав одного разу Сіріус. - Ну, як не хочеш в Ґрифіндор, то в Рейвенклов або в Гафелпаф. Тільки прошу: не в Слизерин. Це не місце для тебе. - здавалося ще трохи і він почне благати.

- Я сам вирішує, де моє місце. - різкіше, ніж хотів відповів Регулус. Більше вони цю тему не піднімали.

 

1 вересня 1972 рік

 

- Реджі, йдемо познайомимося з моїми друзями. - весело проспівав Сіріус, як тільки вони зайшли Гоґвортс- експрес.

- На мою думку, це не дуже добра ідея, Сіріусе. Мама казала познайомитися…

- Так, я знаю, що вона казала, - нетерпляче урвав Сіріус. - Але це не має значення, бо ми йдемо до моїх хлопців. Я впевнений, вони тобі сподобаються. - весело додав він.

Регулус не мав жодного вибору, окрім як поплентатись за ним.

Регулус справді намагався бути привітливим. Та й не сказати, що парубки не були милі. Проте, все пішло шкереберть на другій хвилині знайомства. Після цього провалу хлопчик швидко вийшов з купе та моментально перейшов на біг. Невдовзі він наштовхнувся на купе, в якому було всього лиш два юнака.

Регулус майже відразу їх впізнав, й вирішив сісти до них.

- Привіт, можна приєднатися?

- Сідай, - відповів хлопець з чорнявими кучерями, коротшими, ніж у Сіріуса. Регулус впізнав у ньому Барті Кравча молодшого.

Другий хлопець мав світлу коротку зачіску й гострий погляд. Еван Розье.

Кожен по черзі привітався. Незабаром в них зав’язалася розмова. За нею Регулус навіть не одразу усвідомив, скільки пройшло часу. Ось уже й Гоґвортс не далеко.

Йому було дуже комфортно проводити час із цими двома. 

« Напевно, так і починаються історії дружби. Сіріус ось познайомився зі своїми під час першої поїздки » - пронеслася думка в голові Регулуса.

Тут він не помилився.

 

***

 

« СЛИЗЕРИН!!! »

 

Регулус піднявся зі стільця, як тільки з його голови забрали капелюха. Серце радісно билося в грудях.

« Все склалося добре, так і повинно було статися » - заспокоював себе хлопець, підходячи до столу.

Там його зустрів веселий гамір юрби, і Регулусу одразу ж стало спокійніше. Він відчував, що це його місце, і одразу приєднався до Евана й Барті.

- Вирішив не ламати традицій Блеків на відміну від свого брата, егеж? - з легким осміхом спитався його другокурсник імені котрого Регулус не знав.

- В сім’ї не без виродка, - відповів молодший Блек явно натякаючи на старшого брата.

Слизеренці сприйняли ці слова одобрювальним сміхом.

Серед обличчів студентів зі Слизерину Регулус відшукав Нарциссу, яка ніжно йому усміхнулася та ствердно кивнула.

Начебто все починалося складатися добре, допоки Регулус не зустрівся поглядом із Сіріусом.

Сказати, що він був засмучений - нічого не сказати. 

Регулус намагаючись контролювати вираз обличчя, відвернувся.

 

1972-1975 роки

 

Протягом цих років стосунки братів були доволі холодними. Вони майже не спілкувалися, але і не уникали один одного. Між ними з’явилася межа, і з часом ця межа дедалі більше розросталася.

Сіріус проводив вільний час зі своїми товаришами, а Регулус зі своїми. Незважаючи на перешкоди, що відділяли їх, вони продовжували спілкуватися, не зачіпаючи окремих тем.

Спочатку, вони могли вдавати, що між ними все гаразд, але з часом ця ілюзія почала руйнуватися.

Протягом першого року навчання Регулус став найкращим в класі, отримував подарунки з дому і батьки надзвичайно пишалися ним. Він робив усе можливе, щоб бути гідним називатися Блеком.

Сіріус, в свою чергу, чинив зовсім навпаки. З часом батькам набридла подібна поведінка, тому вони вирішили спробувати інші методи виховання.

 

***

 

Я ніколи в житті не забуду і не пробачу.

 

Сіріус б не назвав своє дитинство щасливим, а батьків добрими та люблячими. Проте… На таке він також не сподівався.

Після закінчення третього курсу Сіріус почав все більше і більше не погоджуватись із родинними переконаннями.

Сім’я Блеків вечеряли. Зав’язалася чергова суперечка. Вальбурга роздратувалася до такої степені, що викрикнула:

- Фліпендо!

Сіріус відлетів зі стільця на підлогу, по дорозі вдарившись головою до стіни. Він відчув тупий біль в потилиці. 

- Марш в свою кімнату!

Сіріус без зайвих запитань вийшов. Останнє, що він бачив - налякане обличчя брата; Він виглядав надзвичайно безпорадним і збитим з пантелику.

Сіріус був дуже розсердженим. У своїй кімнаті він трохи випустив пар, але неприємний осад від того, як йому бридко від поглядів родини, лишився.

Аж тут, почувся тихенький стукіт в двері. Сіріус одразу здогадався, хто це.

- Заходь.

Регулус зайшов і сів на ліжко. Все це він зробив без жодного звуку. Сіріус сів біля нього, і вони деякий час ніяковіло мовчали.

- У тебе кров на лівій скроні. - Врешті промовив молодший Блек.

Сіріуса притулив до вказаного місця пальці. Там справді текла цівка крові.

Через хвилину Регулус повернувся з водою та тканиною, почавши обробляти рану.

Хоча Сіріус і був розлюченим ще пару хвилин тому, він відчував неймовірну вдячність до брата за те, що той піклується за нього.

 

Ти не зобов’язаний цього робити. - промимрив Сіріус.

Регулус дивно подивився на нього.

- Звичайно, я повинен, Сіріусе. Ти мій брат. Нічого не в змозі цього змінити. - зітхнув Регулус. - Я знаю, що наші стосунки не такі як раніше, але це не означає, що я перестану за тебе переживати. 

Сіріус вдячно усміхнувся.

 

***

 

Так і продовжувалося надалі. Сіріус дратував Вальбургу, а вона кидала в нього закляття.

Зазвичай, після цього в нього залишилися подряпини та синяки. Регулус як тільки міг допомагав йому, хоча, часом мати й не дозволяла йому.

Загалом подібна процедура повторювалася до того часу, як Сіріус втік з дому. І якщо Вальбурга думала, що тортурами змусить його піддатися, то вона помилялася.

 

Літом 1975 вся родина зібралася на прийом до Мелфоїв. Вальбурга використала… Оригінальний метод, щоб заспокоїти старшого сина, котрий був занадто буйний та відмовлявся добре себе поводити.

Імперіус.

Результат був дивовижний. Відповідно, вона вирішила продовжити його дію…

 

***

 

Голова нестерпно боліла.

Це була перша думка відколи Сіріус прокинувся. Його розум затуманився, і він не міг цілком усвідомити, де він і що сталося. Він так і лежав на ліжку, складаючи до купи спогади.

Мало-помалу він згадав про Мелфоїв, і як мати докучала йому в їхньому помешканні. Сіріус відмовлявся вести з аристократичними чистокровними сволотами світські бесіди, котрі йому, відверто кажучи, обридли нанівець.

І тут він пригадав про подальші події…

Сіріус не міг повірити, що вчинила з ним Вальбурга. Це не вкладалося в нього в голові. Перед ним почало пропливати літо. Чим більше він думав про те, що відбувалося, тим більше почував себе використаним. Вона змушувала його поводитися, як належить спадкоємцю шанованого дому Блеків. Сіріус робив усе, що Вальбурга наказувала.

 

Як тільки юнак осмислив скоєне, з його горла зірвався розпачливий крик. Він підірвався з місця й почав, не жаліючи сил, трощити меблі. 

В його душі боролися різні почуття. Лють, жах, гнів, страх. Проте найбільше було сорому.

Сором за те, що з нього зробили; за підступну думку, що, можливо, порівняно з синяками та іншими пораненнями, це було краще.

За той час, що Сіріус перебував під Імперіусом він не відчував нічого. Зовсім нічого. Жодного болю, розчарування, страху, злості. Нічого.

Йому було надзвичайно стидно за те, що він був не проти опинитися в цьому забутті ще раз. А потім ще раз. В ньому не було жодних тривог, поганих думок чи неспокою. 

В цілому здавалося, що він постійно був під кайфом, а тепер прокинувся після тривалого періоду часу. І це пробудження було, м’яко кажучи, не приємним.

Сіріус перестав знищувати все на своєму шляху, коли Регулус поклав свої руки йому на плечі та розвернув до себе.

- Зупинися! - крикнув він.

Сіріус намагався вирівняти дихання, уникаючи погляду молодшого брата.

Регулус тим часом сунув йому під носа тацю з їжею.

Сіріусу здалося, що Регулус трішки шкутильгав на ліву ногу, коли підходив до ліжка. Проте не міг точно сказати, чи це йому не привидилося.

Він мовчки почав їсти. До цього часу він навіть не усвідомлював, наскільки сильно був голодним. Доволі просте рагу з овочами стало для нього витвором кулінарної майстерності.

Коли з їжею було покінчено, старший Блек зрозумів, що не знає сьогоднішню дату.

- Регу, котрий сьогодні день? - запитав він, підсвідомо розуміючи, що відповідь йому не сподобається.

Хлопець трохи завагався з відповіддю, що насторожило Сіріуса. 

- 26 серпня. - Врешті-решт сказав він.

Сіріусу перехопило подих.

Вальбурга тримала його під закляттям майже два місяця!

Він взявся за голову.

Ні, ні, ні.

Джеймс, Ремус, Пітер. Вони всі хвилюються за нього.

- Вони спалили мої листи, авжеж? - гірко посміхнувся Сіріус.

- Мені шкода, Сіріусе. - пробурмотів Регулус. - Я навіть спочатку не запідозрив, що вона використала.

Бідний Реджі. Надіявся, що брат змінив свою думку. Сіріус вперше за весь час розмови подивився йому в очі.

У них він побачив величезний смуток і жаль.

- Це не твоя провина. Все нормально.

Ще трохи помовчали.

Аж тут Регулус подав голос:

- Сіріусе, дозволь мені дати тобі одну пораду, а далі роби як хочеш. - Регулус зібрався з духом. - Вчини як Андромеда. Змусь їх повірити, що ти на їх стороні, а тоді піди. Не хочеш тихо все зробити? Що ж прошу, видумай щось приголомшливе на кінець. Хоч оргію влаштуй, але потім. - під час цих слів він говорив ледь чутно, навіть Сіріус ледве його чув. - Чому ти не можеш змиритися з тим фактом, що твої спроби змінити їхне ставлення до нечистокровних - марні?

- Тому що, це означає піддатися їм, - голос Сіріуса трохи тремтів, він сподівався, Регулус не замітив. - А я не можу цього зробити.

Регулус похитав головою.

- Невже ти отримуєш задоволення від насильства? Сіріусе… я не можу второпати твій хід думок. - сказав він якимось дивним голосом.

Сіріус закрив свої очі руками, і зітхнув.

- Регу, я просто не можу вдавати цього. Я не можу… Стриматись, коли вони таке говорять. Про Джеймса, Марлін, Лілі та інших дорогих мені людей, розумієш?

Сум Регулуса був майже матеріальним. Сіріус не бачив його обличчя, але якимись шостим почуттям міг відчути його.

- Сіріусе, як я можу тебе врятувати, якщо ти не хочеш спасіння?

- Воно мені й не потрібне. - він промовив це трохи різкіше, ніж збирався, розплющивши очі.

Як тільки Сіріус сказав свої останні слова він помітив, що братовий ніс кровоточить.

- Реджі, що з тобою? - Сіріус показав на ніс.

Регулус одразу ж приблизив долоню туди, і через секунду відсахнувся.

- Нічого страшного. Все гаразд.

Але Сіріус вже все зрозумів.

Спочатку, він не міг пригадати, що за запах надходив від Регулуса. Тепер він знав.

Зілля Віггенвельда.

Кульгавість. Цілюще зілля. Кров з носа, яку, очевидно, не зміг до пуття зупинити і тепер, через декілька днів, ніс знову кровоточить.

- Це вона? - лишень спитав він, коли Регулус вже направився до дверей.

Регулус на мить закам’янів, але вчасно взяв себе в руки.

- Ні.

Сіріус схопив його за плече.

- Розкажи мені все.

Лице Регулуса перекосила гримаса болю. Сіріус поспішно відпустив його.

- В цьому немає твоєї вини. - він тяжко дихав. - Це був мій вибір.

- Реджі, розкажи мені все. Будь ласка. - скільки занепокоєння було в його голосі!

І Регулус розповів.

 

***

 

Як тільки Регулус вияснив, що Сіріус був під Імперіусом, він одразу ж почав просити батьків зняти закляття. На них його благання не подіяли ніяким чином. Якби сильно хлопець не старався нічого не виходило.

Пару днів тому він не витримав та зав’язав з Оріоном страшну суперечку. Блек хотіли протримати Сіріуса під Імперіусом до 31 серпня. На що Регулус вимагав зняти його негайно. Слово за словом і голова дому, не контролюючи себе, штовхнув молодшого сина на підлогу. Він був знервований останніми новинами з Міністерства, і не збирався розбирати ще й з дітлахами. 

Крім того, Регулус його роздратував. Тому він почав наносити удар за ударом. Йому навіть не потрібна була магія, щоб завдати сину шкоди. В Оріоні палахкотіла лють і йому потрібно було кудись її спрямувати. Він не мав наміру виміщати свою агресію на синові. Проблемою було те, як невдачно Регулус зачав ту розмову, яка й стала останньою краплею Оріонового терпіння.

Регулус намагався врятуватись від батькових кулаків, але Оріон був сильніший. Хлопець почав плакати й благати батька зупинитись, хоч це й мало чим допомагало. Коли Регулусу здавалося, що на ньому немає жодного здорового місця, Оріон його відпустив. 

Регулус намагався не стогнати надто голосно, що було зробити дуже тяжко, враховуючи, в якому стані він перебував.

- Забирайся, - різко кинув Оріон.

Так сяк Регулус піднявся і покину той чортовий кабінет, проклинаючи все на чому світ стоїть.

Приповзши до своєї кімнати він жалібно захникав, бажаючи лишень, щоб біль стишилася.

 

***

 

Сіріус влетів у кабінет батька, неначе за ним гналися пів сотні дементорів, а в нього зі зброї - тільки його обеззброююча посмішка. 

Він був розсердженим. Ні, він був просто не в собі від люті.

Оріон на хвильку відволікся від своїх паперів і холодно сказав:

- Сіріусе, я зайнятий. До того ж, в наступний раз, будь ласкавий, постукай. Ти ведеш себе не гідно.

Сіріус був готовий вибухнути в даний момент.

- О, то я себе веду не гідно, - саркастично мовив він. - Може це ти з матір’ю ведете себе не належним чином?! - Сіріус підходив ближче до батьківського столу. - Гаразд, я не сперечаюся, що я є таким то таким і тому подібне, але Регулус! ЯК ТИ СМІЄШ КРИВДИТИ ЙОГО, СУЧИЙ СИНУ!!!

Незадовго до цього, Сіріус на власні очі побачив сліди побоїв від Оріона; від них майже не лишилося сліду, але в свідомості Регулуса цей інцидент буде жите ще довго. Перші рази ніколи не забуваються.

Батьки жодного разу не піднімали на нього руку. Він був завжди чемним і слухняним сином, який не сперечається з батьками. Тим більш несправедливим було те, що Оріон скривдив його, завдавши такого болю.

І зараз у крові Сіріуса була одна єдина думка - помститися.

Сіріус схопив Оріона за шию, а в наступну мить вдарив у ніс. 

- НЕ СМІЙ ТОРКАТИСЯ ЙОГО!!!

В очах батька застиг шок. Потрібно визнати, що Сіріус заскочив його зненацька.

Проте, яким би лютим не був Сіріус, Оріон був сильнішим. Тому моментально після того, як він дозволив себе вдарити, відштовхнув Сіріуса від себе.

Стираючи кров з обличчя, він прошипів:

- Ти ще про це встигнеш пожалкувати тисячу разів, виродку. КРУЦІО!

Далі був тільки біль.