Сімейні посиденьки

1 червня 1981 рік

 

Яким приємним було здивування Сіріуса, коли Ремус з’явився в їхній квартирі на один день швидше, ніж він очікував.

Пошкодження були, але не настільки сильними, як часом бували раніше.

Після обробки ран, Сіріус допоміг Ремусу дійти до їхньої спальні та покласти на ліжко.

- Спи, - ніжно прошепотів Сіріус, гладячи Ремусову щоку.

- Коли ви йдете до Аластора? - Яким би змученим не був Ремус, він нізащо не планував пропускати зустріч.

- Вечором, я тебе розбуджу.

Ремус ще щось пробурмотів, що саме - Сіріус не розібрав, і заснув.

Сіріус дивився на засинаючого Ремуса ще деякий час. 

З того часу, як війна почала набирати обертів, кожен раз бачити, що його друзі повертаються живими з чергового завдання, було надзвичайнии полегшенням для Сіріуса.

Особливо це стосувалося Ремуса.

Сіріус часто дивувався тому, наскільки сильно він кохає цього пошрамованого хлопця. Ремус повністю суперечив тому майбутньому, яке батьки Сіріуса йому пророчили.

І дивлячись зараз на нього, спокійного й безтурботного, Сіріус відчував сильний приплив ніжності та любові.

Хіба може комусь подобатись, як інша людина спить?

У Сіріуса в Гоґвортсі було декілька романів, але він ніколи не знаходив щось привабливе у тому, щоб дивитися на сплячу дівчину чи хлопця.

«Тоді чому я не можу віддірвати очей, коли бачу як він спить?» - роздумував Сіріус.

Раптовий стук в двері перервав його милування своїм сплячим хлопцем.

- Місяць пройшов чудово, егеж?

Сіріус на секунду завмер, а тоді все таки промовив:

- Так легко було догадатися?

- Ну, я думаю, це не єдине за, що б наші батьки наслали на тебе кілька Круціатусів або виключили з дому Блеків, якби не зробили цього раніше. - гірко посміхнувся Регулус.

- А ти?

Регулус притих на одну мить, а тоді зітхнув.

- Сіріусе, я не осуджую тебе. І якщо ти хочеш мого благословення, то вважай, що ти його отримав.

Сіріус сам не знав від чого, але йому неначе камінь з душі впав. Напевно, тому що, він не очікував таких слів від Регулуса й це його приємно здивувало.

Ті дні, що вони провели разом були достатньо дивними та незвичними. Сіріус підсвідомо відкладав розмову про те, чому вони з Ремусом живуть разом, подалі.

Він не хотів руйнувати щойно заново створені стосунки з Регулосом. Хоча й усвідомлював, що рано чи пізно про це треба буде поговорити.

Це був, такий собі, самообман, коли з усіх сил намагаєшся чогось уникнути, чудово розуміючи, що це незабаром станеться.

- Дякую, - ледь чутно прошепотів Сіріус.

Регулус тільки-но знизав плечима.

 

***

 

Вечером того ж дня, п’ятеро молодих людей, попередньо залишивши Гаррі з Алісою Лонґботтом, вирушили в попередньо заготовлений дім для зустрічей Ордену.

Прибувши туди, вони зразу побачили перед собою голову аврорів та директора Гоґвортсу.

Обидва були вельми здивовані, побачивши живого Регулуса Блека.

Чим далі заходила розмова, тим більшими ставали зморшки на обличчях старших чаклунів. Було видно, що незважаючи на представленні докази, вони все ще вагаються, бо це все розказував колишній смертежер.

Запала довга й неприємна мовчанка. Сіріус подумав, що, за останні дні, таких мовчанок було більше, ніж зазвичай. 

«Напевно так і відчувається перелом у ході війни».

Першим оговтався Дамблдор.

- Ми уважно перевіримо все, що ви нам повідомили. Буде можливість зробити наступні кроки в знищенні горокраксів - ми зберемо зустріч та обсудимо наступні дії.

На цьому вирішили завершити.

Виходячи з будинку, Сіріус все прокручував у голові думку, що Регулус змінив історію. І що разом вони змінять її ще більше.

 

***

9 червня 1981 рік

 

- Регулусе, він не кусається; можеш сміливо брати його на руки. - підбадьорювала Лілі.

- Звичайно, але якщо він скривдить Гаррі, то хай начувається. - Застеріг Джеймс голосом, який, на думку Сіріуса, міг змусити навіть Волдеморта не вбивати невинних людей і звернутися до храму.

Очевидно, Регулус, після кількох років скитання, ще б пак змужнів, бо Гаррі на руки взяв.

Одразу ж на його обличчі з’явилася осяйлива усмішка, що навела Сіріуса на думку, що Реджі міг би стати чудовим батьком. Незважаючи на всі ті образи, що вони з його братом натерпілися в дитинстві, якщо Сіріус і бачив когось в ролі батька, то це були Регулус та Джеймс.

Щодо Джеймса, то Сіріус вже давно зрозумів, що він є створеним для цього. А Регулус… Що ж ця думка, з’явилася в нього раптово.

На вулиці стояла справді дивовижна погода. Перший по-справжньому теплий день літа. Сіріус з Регулусом прибули до будинку Поттерів, щоб насолодитися ним. 

Сіріуса надзвичайно здивував той факт, наскільки швидко Лілі подружилася з Регулусом, навіть дозволила йому взяти його на руки, що було дуже непередбачуваним кроком. 

Сам Реджі не одразу оговтався після такої делікатної справи. Хоча, безсумнівно, йому було приємно, що незважаючи на те, ким він раніше був, і як він називав їй подібних, вона ставиться до нього з теплотою.

- Чим я заслужив від неї таку доброту?

Сіріус посміхнувся.

- Певно, вона вважає тебе вартим її.

Реджі трохи зніяковів від цих слів, очевидно, не погоджуючись з цим висловлюванням, але не подаючи виду.

Дивлячись як Джеймс катає маленького Гаррі на своїх плечах, Сіріус відчув легкий смуток через те, що Ремус цього не бачить. Він завжди обожнював дивитися, як Джеймс грається з сином.

В той час Ремус, на пару з Марлін, був на завданні. Потрібно було вислідити одного смертежера, який, імовірно, доведе їх до їхнього сховища. Найбільш звичайна місія, до яких усі в ордені звикли.

Пітеру про Регулуса так ніхто й не розказав - Сіріус попросив й надалі цього не робити. Регулус погодився, аргументуючи це тим, що чим менше людей знає, що він живий, тим менша ймовірність, що його будуть шукати.

А шукати його, в такому разі, було кому.

І якщо з Регулосом, все було зрозуміло, всі погоджувалися з його рішенням, то таку категоричну відмову від Сіріусі сприймали насторожено, так як він досі запевняв, що Пітер, цілком можливо, може бути зрадником.

- Друже, я тебе не розумію. Чому ти вважаєш, що Пітер є зрадником? Чи в тебе є докази? - спитав одного разу Джеймс.

- Мене дещо непокоїть. - зізнався Сіріус. - Він часто кудись зникає, а коли я спитав його про це - він ніби води в рот набрав, тільки щось мямлив під носа. Крім цього, він ж може перетворюватися на щура, просто уяви скільки всього він міг підслухати!

- Я всерівно йому довіряю. Сіріусе, я знаю його мало не з народження! Я просто не можу сумніватися у ньому.

- Нам б не завадило перевірити його довіру сироваткою правди. - пробурмотів Сіріус трохи ображено через те, що Джеймс так сліпо вірить Пітеру, не сприймаючи жодних аргументів.

Сіріус вирішив, наступного разу, як побачить Муді - зразу заговорить з ним про це й не стане далі відкладати. Шпигун для ордену - жахлива проблема, і Сіріус вперто докопається до правди.

А зараз він лишень дивився, як 

Лілі з Джеймсом граються з його похресником та насолоджувався теплим промінням сонця, відчуваючи невимовний спокій від того,що відбувалося.

 

***

 

— Реджі, ти готовий? Можемо вирушати навіть зараз.

Регулус хитнув головою.

— Я не впевнений, що це добра ідея. 

Сіріус закотив очі, ці слова він чув вже, певно, в тридцяте з того часу, як вони повернулися з Годрикової долини.

— Сіріусе, ми не бачилися роками. Роками!!! Що я їй скажу?  

— Привіт Андромедо, як бачиш я знову живий і більше не бажаю усім маґлонародженим смерті. До речі, милий будиночок, а який з нього виходить мальовничий краєвид. — Сіріус сплеснув руками. — Думаю, для початку — саме те.

Регулус поглянув на нього. Цей погляд, швидше за все, означав «Ще одне таке зауваження — полетиш з балкона». Сіріус у відповідь надіслав не менш променистий : «В такому випадку, ми впадемо разом, маленький виродку».

Після цієї німої розмови Регулус нарешті здався, і вони разом відправилися до двоюрідної сестри.

Коли вони вже були перед її будинком, Сіріус вирішив спробувати заспокоїти брата.

— Не бійся, Енді ніколи на тебе не ображалася через твої переконання. — Сіріус зітхнув. — Навіть після того, як ти вступив у смертежери, її ставлення до тебе не змінилося. 

«На відміну від мене».— подумав Сіріус, але в голос не сказав.

— Вона любить тебе, Регу. Все буде добре.

— Гаразд, — Регулус зробив декілька вдихів та видихів. — Надіюсь, ти маєш рацію.

Сіріус підбадьорливо усміхнувся і постукав в двері.

Через хвилину їх впустили всередину, попередньо задавши кілька питань, щоб пересвідчитися чи це справді вони.

Коли стало зрозуміло, що все це є справжнім, Андромеда міцно обняла Регулуса.

— Не можу повірити, що ти живий. — На очах у неї виступили сльози. — Сіріус повідомив мене про те, що ти вибрався з того кодла, але все рівно… Це так відрадно тебе бачити.

Позаду них стояли Тед та Німфадора. Маленька дівчинка широко розплющиними очима дивилася на свого двоюрідного дядька.

Тонкс потиснув руку Регулуса. 

— Пішли за стіл, — запропонував господар дому. — Побесідуємо.

У домі сімейства Тонкс стояла приємна атмосфера сімейного затишку. Це було досі настільки незвично для Сіріуса, дім котрого кардинально відрізнявся. По виразу обличчя Регулуса стало зрозуміло, що зайшовши всередину, він відчув схожі відчуття. Зустрівшись очима, обидва брати Блек кивнули.

Як тільки всі сіли за стіл, Андромеда почала частувати хлопців домашнім печивом. Воно було доволі несмачним на смак, але жодна людська душа в цій кімнаті не посміла сказати про це господині.

Коли горнятка всіх присутніх були заповнені чаєм, Регулус почав розповідати все те, що він раніше розказав на квартирі Сіріуса, уникаючи згадок про горокракси.

Сіріус надзвичайно сильно хотів поділитися цим з Тонксами, але друзі наполягли на тому, щоб дослухатись до Дамблдорових слів.

Подружжя уважно слухало Регулуса, час від часу задаючи уточнюючі запитання. 

Коли він закінчив розповідь, Енді накрила його долоню своєю на знак підтримки.

— Регулусе, ти вчинив правильно. Я пишаюся тобою.

Регулус розсміявся гірким сміхом.

— Чим же тут пишатися, Андромедо? — спитав він. — Це ви весь час робили правильні речі та йшли проти волі батьків. А що зробив я!? Я… Я був один із них та підтримував їхні ідеї. Так, я втік від них, і не хочу більше мати з ними нічого спільного, але… Я занадто багато часу провів в тилу, поки люди гинули й нічим їм не допоміг. Я повів себе, як боягуз. — палко закінчив Регулус.

— Ти не боягуз. — спокійно заперечила вона. — Визнати те, що ти не був не правий та свої помилки, Реджі, вартує набагато більшого, ніж з самого початку боротися проти цього.

— Реджі, — промовила Енді ніжно. — Ти кинув виклик смертежерам та Волдеморту, зокрема. Зараз ти воюєш проти них та всіх тих жахливих чистокровних стереотипів. Бодай, за це ти зобов’язаний пишатися собою. А те, що ти не пішов одразу в бій — всього лише розумний та обдуманий вчинок; ти був тоді в ще тій небезпеці. В решті решт, ми ж з тобою не ґрифіндорці, егеж? — посміхнулася вона й повернулася до Сіріуса.

Він посміхнувся у відповідь.

— Регулусе, я повністю згідний зі своєю дружиною — тобі нема за що себе карати. Важливишім є те, що ти ще зможеш зробити. — докинув Тед. — Я переконаний, що ти ще нас здивуєш. Звісно, в хорошому сенсі.

Після цього, молоді люди змінили тему: почали говорити про Квідич.

Однак, затишшя виявилося недовгими, бо незабаром Тед поставив Регулус неприємне запитання, котрого, на жаль, було, в будь якому разі, важко уникнути.

— Регулусе, — звернувся він. — Знаю запитання не коректне, але… Я скажу прямо. Чи тобі вдалося вивести мітку?

Сіріус відчув, як йому пересохло в горлі. Він також ставив це запитання, і від розуміння того, що далі буде, йому скрутило живіт.

— Так, — майже прохрипів Регулус.

В наступну мить він підняв рукав мантії, і продемонстрував передпліччя.

Видовище було жахливим. Повністю вся шкіра від зап’ястя до локтя була в жахливих шрамах та опіках. Рука більше нагадувала шматок смаженого м’яса. 

Сіріусу здавалося, що ще недавно вона була ціла, а шкіра на ній була біла й м’яка. Хоча, якщо подумати, з того часу багато води витікло. 

 

Він, майже фізично, відчував частину тягаря на собі. Тому, як тільки побачив це, поклявся, що не допустить нових трам на тілі Регулуса.

Ось тільки, не міг бути цілком впевненим у тому, чи зможе стримати свою обіцянку. Через це він почував себе дуже млосно.

— Чи колись воно загоїться? — подала голос Енді.

— Ні, — Регулус закотив рукав назад.

Іншу частину вечера кожен намагався забути побачене. Скоро, їм вдалося принаймні вдати, що вони забули й продовжити розмову.

Через деякий час, Андромеда подала вечерю. Вона була простою, але смачною. Як виявилося, основні страви вона готує досить добре.

Більше не було жодних незручностей. Поступово вечір ставав дедалі більш схожим на звичайну дружну або сімейну вечерю.

Енді з Регом щось обговорювали за одним кінцем столу; вона ласкаво гладила його по плечі, тихо шепотівши щось, чого Сіріус не міг розібрати. В той час, Сіріус слухав Теда. Лице молодого батька сяяло величезною гордістю, коли він запевняв Сіріуса, що його доньку чекає велике майбутнє. 

Як доказ його слів, тільки-но він вимовив ці слова, Дорине волосся почало змінюватися. Спочатку ставши червоним, пізніше синім, а в кінці, взагалі, перетворилося на веселку.

Мама взяла її на руки, намагаючись заспокоїти малечу. І хоч як вона не намагалася залишатися спокійною, дивлячись на чоловіків, котрі почали сміятись і підбадьорювати Німфадору, на її обличчі розквітла широка усмішка.

Сіріус міг покластися, що сьогоднішній день стане одним з найщасливіших його спогадів. 

Сіріус був здатний, на цей короткотривалий час, вдати, що все є добре. На ззовні йшла війна, вбивали невинних, руйнували будівлі, але в цьому домі, в цей момент усе це не мало значення.

Було тільки тут і зараз.

І був сміх, і радість.

Було життя.