Інформація, що може змінити хід війни

Сіріус лише стояв і дивився на свого брата. Він не міг повірити, що це він. Навіть після того, як Джеймс перевірив його, а Сіріус задав кілька запитань відповісти на які міг тільки сам Регулус, і вже не виникало жодного сумніву, що перед ним справді Регулус, Сіріус не міг повірити.

Його брат. Його менший брат. 

Живий.

Це слово продовжувало вертітися в нього в голові. Єдине чого Сіріус боявся, що це — лишень сон і зараз він прокинеться, а це все виявиться неправдою, ілюзією його свідомості.

Навіть коли наступного ранку він зайшов і побачив Регулуса на своїй кухні, котрий їв бутерброди та попивав каву, Сіріус всеодно сумнівався у тому, чи не зійшов він з глузду.

— Привіт, — привітався Регулус. — Я тут трішки погоспорядував, як бачиш. — він проковтнув їжу та продовжив. — Нам треба поговорити, Сіріусе.

— Тут я з тобою повністю згідний, Регу. — сказав Сіріус, сівши за стіл та беручи канапку.

Незважаючи на ці слова, обидва брати ще довгий час сиділи мовчки, поїдаючи сніданок. Кожен думав про те з чого почати, і ця тиша ставала дедалі понурішою.

Нарешті, коли бутерброди були з’їдені, а кава випита, вони обидва в один голос промовили:

— Пробач.

Вони знову хвильку помовчали.

«Завжди найтяжче почати» — подумав Сіріус.

Регулус пустив гіркий смішком.

— За що мені тебе пробачати, Сіріусе? Ти був правий та намагався мене застерегти, а я не послухав. Хотів би я це змінити.

— Ні, ні, Реджі, я… — слова застрягли у Сіріуса в горлі. — Я був занадто несправедливий до тебе, повинний був бути кращим братом, кращим другом для тебе. Якби я був ним, ти б зрозумів чому Волдеморт не найкращий приклад для наслідування. Я… Мені так шкода, Регулусе.

Останні слова він майже видихнув, а не проговорив.

Регулус підняв на нього погляд.

— Сіріусе, я сам винен у тому, що сталося. Але зараз єдине чого я хочу — допомогти виграти цю війну та скинути Волдеморта. Я маю деякі відомості, які, без перебільшення, можуть змінити хід війни. І я… Я надіюсь, що ти мені віриш. Я зрозумів, Сіріусе, справді усвідомив, чому ти ненавидів Волдеморта, смертежерів, зокрема мене, і чому воюєш проти них. Коли ми були меншими, я вірив у це. У те, що ми є кращими, ніж інші, а маґлонароджених треба знищувати. Та тепер я так більше не вважаю. 

Протягом цієї промови він тяжко дихав, хоча слова давалися йому легко, ніби він скидав вантаж з душі.

— Я справді надіюсь, що ми колись станемо справжніми братами, і ти простиш мені. Я, звісно, розумію, що не такими, як ти з Джеймсом, але…

Зненацька Сіріус поклав свою долоню на Регулусову. 

—  Регу, я вже давно тебе пробачив. Та головне — я ніколи тебе не ненавидів. — Сіріус проковтнув ком в горлі. — Я не одобрював те, у що ти вірив і який шлях обрав, але цього було замало для ненависті. І… І ти досі мій брат. Завжди ним був.

По вигляду Регулуса було зрозуміло, що його заскочили зненацька. Проте, він стиснув долоню Сіріуса сильніше, прошепотівши «Дякую».

— І ти мені пробач, будь ласка. — майже благав Сіріус. — Я забагато завинив перед тобою.

— Гаразд, я пробачаю тебе.

Сіріус відчув, що очі в нього починають мокріти від сліз та глянув на Регулуса. В нього вони були такими самими. Сіріус став з-за столу, Регулус зробив те саме. Завагавшись одну мить, Сіріус обійняв свого молодшого брата.

Він не міг згадати, коли останній раз по-справжньому обіймав Регулуса. 

«Напевно, ще до того, як він поступив на Слизерин».

Та це не мало значення. Єдине, що було важливим у цю секунду — вони обидва живі та мають одне одного.

 

***

 

Трохи пізніше, коли Ремус зайшов на кухню, вони втрьох вирішили запросити до них ще Джеймса, так як той вже знав про неймовірне воскресіння Регулуса, та послухати історію Регулуса.

Однак, виявилося, що Джеймс, як чоловік, який повністю довіряє своїй дружині, розказав про Регулуса Лілі.

Так що прийшли вони на квартиру разом, прихопивши з собою Гаррі.

Також вони запропонували розказати ще Пітеру, на що Сіріус категорично відмовився.

— Вже і так багато людей знає про це. Достатньо. Крім цього, я не довіряю йому більше.

Джеймс виразно підняв брови.

Ремус закотив очі.

— Він підозрює, що Пітер — шпигун.

— Але це ж маячня. — вигукнув Джеймс. — Він наш друг.

— І все таки не будемо йому казати. — наполіг Сіріус. — Тим більше, в нього,  здається, є робота на даний момент. Ліки доставляє в шпиталь чи щось таке.

Пізніше цю тему більше не піднімали.

П’ятеро людей влаштувалися у вітальні. Лілі з Джеймсом та Гаррі присіли на канапі, Сіріус, Ремус та Регулус на крісла. 

— Ну що ж Реджі, можеш починати свою історію з таємничим воскресінням.

Регулус всміхнувся та почав оповідати, одночасно витягаючи щось із свого рюкзака.

— Основна тема моєї розповіді — горокракси. Хтось знає про них?

Сіріусу знадобилося майже хвилина, щоб пригадати, що це таке є, але коли він кивнув, як й інші присутні, відчув невелике збентеження.

Тим часом Регулус продовжував.

— В той час, коли я ще був заодно зі смертежерами, у зовнішності Волдеморта сталися суттєві зміни, що і стало відправною точкою для наступних моїх дій. Волдеморт… Він ставав дедалі менше схожим на людину. Ця бліда, майже біла, шкіра, змієподібні ніздрі та інші прикмети наштовхнули мене на думку про горокракс. Звичайно, не одразу. Мені знадобився час для цього, але… Але коли я зрозумів, то одразу почав шукати, що це може бути, і, врешті решт, випала нагода його знайти. — він показав усім медальйон, посередині котрого була зроблена невелика дірка. — Це медальйон Салазара Слизерина, іронічно, авжеж? Він зберігався в якійсь печері, куди Крічер мене переніс — раніше його взяв туди Волдеморт. Там треба було випити воду з чаші, щоб дістати горокракс; Крічер ту воду випив. Я дістав його звідти, але, зненацька, з’явилися інферії. Ми… Нам ледве вдалося втекти звідти. Я справді думав, що помру там. Та все обійшлося, і я, взявши в Крічера обіцянку не розказувати про це ні кому, подався в США, де і провів останні два роки.

Опісля він розказав, що зміг перевести гроші з Нью-йоркського банку, які Оріон вирішив туди покласти, вважаючи, що добре мати статки за кордоном, на свій власний рахунок, а батьки ще досі про це не знають.

Усі присутні широко усміхнулися, почувши це.

Також розповів про своє життя в Нью-Йорку, як доволі швидко перед тим зумів зробити всі необхідні документи, як він шукав способи знищити медальйон, як злився через те, що в книгах майже нічого про це не було та багато іншого.

Все таки його перемога наступила, коли він зміг знищити медальйон зубом Василіска, пара котрих коштував йому шалених грошей, хоча це того коштувало — зізнався Регулус.

І яким великим було його розчарування, коли стало зрозуміло, що горокраксів є більше, ніж один.

— Якби горокракс був один, Волдеморт ослаб відразу ж, і це б стало відомо всім. А враховуючи те, що він ще досі при справах, напрошується логічний висновок — горокраксів було, як мінімум, два, якщо не більше. Протягом останніх місяців в Америці я роздумував над тим, що може бути горокраксом Волдеморта, і ось мої теорії. — Регулус витягнув записник, негайно начаклувавши ще чотири ідентичних. — Візьміть собі та детально перегляньте. Також там розміщена вся необхідна інформація про горокракси, котру варто знати. — він сплеснув руками. — Що ж, це все.

Після цієї розповіді всі, за виключенням Гаррі, котрий щось мугикав собі під ніс, сиділи тихо, обдумуючи почуте.

Сіріус перебував у дивному стані, не в змозі до кінця зрозуміти, що діється. Речі про які розповідав Регулус здавалися такими далекими, та й сам він надзвичайно змінився. Сіріус майже не міг розпізнати в цьому юнакові свого брата. І справа була геть не в зовнішності, більше в тому, як він говорив; про що говорив.

— Ми повинні, одразу після повернення Муді, звернутися до нього. — першим перервав тишу Джеймс. — Швидше за все, через три дня він повернеться з Сассексу, тоді надішлемо патронуса та підемо до нього всі разом.

Ніхто не заперечив.

Після цього, Поттери покинули квартиру, наостанок пообіцявши ще раз більш детально переглянути записи.

Сіріус, Ремус та Регулус разом сиділи в  вітальні; жоден не намагався перервати тишу, що залягла між ними, поки Сіріус не пішов заварити чаю.

На велике здивування Сіріуса, коли він повернувся з підносом, Регулус з Ремусом невимушено спілкувалися.

— Тобто по твоєму припущенню горокракси — це чотири артефакти Гоґвортсу, — сказав Ремус. — Теорія, безперечно, цікава. Я б навіть сказав, в дусі таких божевільних фанатиків, як Волдеморт, але… — Ремус насупився. — Як він їх знайшов? Це ж неможливо.

— Ми живемо в світі наповненому магією, і зовсім серйозно обговорюємо те, що звичайний чаклун створив більше одного горокракса. Хіба є ще щось не можливе? Я б вже навіть не здивувався, якби побачив живого Мерліна. — гмикнув Регулус.

— Ох, він точно б не завадив.

Сіріус поставив горнятка на стіл. Хлопці ще трохи поговорили на задану тему, але ні до чого путнього не дійшли. 

Під час всієї розмови, Ремус намагався не показувати свій біль, що йому доволі добре вдавалося, хоча Сіріус, звісно, це помітив. 

Коли вони залишилися на одинці, Ремус заговорив до Сіріуса.

— Мені вже час іти.

Сіріус кивнув і акуратно, щоб не завдати йому болю, обійняв Ремуса.

— Будь обережним.

Ремус нахилився і поцілував його.

— Поки мене не буде намагайся налагодити контакт із Регулосом.

— Ми мали бесіду по душам зранку, — губи Сіріуса сіпнулися в легкій усмішці. — Я маю надію на те, що справи покращаться.

— Радий за вас обох. Продовжуйте в тому ж дусі.

— Гаразд, ти ж пам’ятаєш куди податись, якщо мене не буде, так?

— Сіріусе, я знаю. Все буде добре. Не хвилюйся, будь ласка.

— Ну тоді бувай, Муні, — Сіріус нерішуче відпустив його.

— Бувай. — наостанок Ремус нагородив Сіріуса своєю найчарівнішою усмішкою, а в наступну секунду зник. 

Сіріус намагався вирівняти дихання. Він страх як не любив саме ці місії Ремуса.

Кожного повного місяця Ремус відправлявся в одну або іншу зграю перевертнів, намагаючись піти з ними на контакт. В іншому випадку, як це часто бувало, він рушав з ними та відволікав від чергової атаки на мирне населення. Останнім часом вторгнення перевертнів у невеликі містечка збільшилися. Ремус намагався усіма силами допомогти. Часто після цього він повертався додому зі сильними пораненнями й Сіріус кожен раз виліковував його. 

«Надіюсь, коли Ремус повернеться, я вже буду вдома після зустрічі з Муді». — подумав Сіріус. 

Він дуже сильно боявся того, що Ремус може стікти кров’ю прямо на канапі, без можливості залічити рани.

«Все буде добре». — промовляв про себе Сіріус.

А як же може бути інакше?