Спалахи камер, овації шанувальників, музика, від якої тріпоче серце. Останній поклон, перед тим, як спуститися зі сцени. За її межами посмішку від Міна важко вловити.
Перед кінцем Юнґі навіть здалося, що він почув голос Чіміна. На якусь мить співак дещо розгубився, проте взяв себе в руки. Не можна дозволяти собі занепадати. Заради нього.
–Юнґі, за тридцять хвилин автографи.
Співак кивнув. Він взяв зі столика зволожуючий крем для рук й ліг на диван. Добре, що зробив перерву. Рік тому не зміг би виконати й половини пісень. На кожній відбитки й поцілунки Чіміна. Та й загалом. Без нього все з рук валилося. Важко було знайти навіть прості речі, як–от окуляри від сонця, яких Пак мав завжди дві пари на голові: одні– для себе, інші – для Міна.
Він підвівся з дивану й, підбивши укладку, над якою стилісти чаклували годину, вийшов за двері й разом з охоронцем покрокував в залу, де в черзі чекали фанати з VIP квитками. За результатами жеребкування, Юнґі сидітиме у першій кімнаті. У цьому є й перевага, він ляже спати найшвидше.
Кожному шанувальнику він приділяв хвилину часу, тож до останнього шанувальника черга дійшла за дві години. Юнґі трохи втомлено підвів голову й закам’янів. Здавалося, що у нього галюцинації.
–Привіт,– пролунав шовковистий, тихий голос.
Мін відчув, як кулон металевим холодом обпікала шкіру яремної ямки.
– Чімін,– підсунув парубок фотокартку ближче до руки Міна.
Чоловік не міг збагнути, що відбувалося.
–Шуґа, все добре?– менеджер підійшов до нього , проте завмер, побачивши, хто по той бік столика. Або покійники почали воскресати, або перед ними Смерть власною персоною.
–Але ж…– несміливо почав співак.
–Але? – з цікавістю перепитав Пак.
–Ти помер…– ледь чутно відповів Мін, стримуючи сльози.
–Вони це тобі сказали? – вираз на обличчі Пака одразу змінився на отетерілий, а у голосі був найщиріший жаль.
–Господи,– Юнґі закрив обличчя руками, ховаючи сльози. Єдине, чого він просить у Всесвіту, щоб це був не черговий нічний жах. Тоді він згадує про кулон й одразу знімає ланцюжок з шиї.
–Ось твій прах?!– пошепки прокричав Мін, намагаючись втамувати сльози.
–Це не мій прах. Дідько, вони справді божевільні…– Паку не вкладається в голові, що його рідні батьки були здатні на таке. Хоча, після того, що вони з ним зробили, Чімін не надто здивований легенді для Юнґі.
Мін врешті підвівся з крісла та обійшов стіл. Він шукав в очах хлопця дозволу на обійми. Пак кивнув й одразу відчув, як чоловік ледь не підніс його в повітря.
Чіміну різали слух схлипи Міна.
–Чшш~, я вже нікуди не зникну,– шепотів Пак, гладячи голову хлопця. – Серденько, я поруч. Чого плакати?
Співак не здатен був відповісти. Він намагався пересвідчитися, що це справді його Чімін, а не викид з несвідомого.
–Котику…
Аромат Чіміна інший. Він майже чужий. Так їдко пахнуть старі церкви.
Стан Чіміна інший. Юнґі навіть через цупку кофту міг порахувати ребра хлопця.
Від срібного кольору волосся не залишилося і сліду. Але воно значно довше й не таке шовковисте та м’яке, яким було до численних фарбувань.
За кільканадцять хвилин Мін врешті відпустив хлопця.
–Ти сьогодні добре попрацював. Треба хороше відпочити, так?– Пак великими пальцями витирав сльози з лиць Юнґі. – Ходи.
Мін не згадав би, коли востаннє так швидко збирався після концерту. Чімін завбачливо одягнув на чоловіка затемненні окуляри. Той ненавидів спалахи камер. Мін врешті трохи посміхнувся й надягнув на хлопця свою зелену куртку-бомбер. Опісля накинув каптур таким чином, щоб обличчя хлопця ховалося в тіні під ним. Перед тим, як вийти з арени, Юнґі залишив поцілуночок на носику Пака і замкнув їх долоні.
Він помахав вільною рукою кільком десяткам фанатів, які чекали біля виходу і, пропустивши партнера вперед, сів у машину.
–Юнґі, завтра маєш бути готовим на пів дев’ятої. Я чекатиму тебе внизу. Перед саундчеком інтерв’ю на радіо.
–Добре.
Юнґі відчув, як Пак поклав голову йому на плече. Давня звичка. Щоразу, як вони їдуть на задньому сидінні, Чімін засинає. Мін поцілував його маківку, з якої зняв каптур.
–Я не сплю,– тихо говорив Чімін, сідаючи зручніше.
Чоловік м’яко пестив щоку хлопця великим пальцем. Не вірилося, що Чімін справді поруч.
–Чіміне,– раптом звернувся до юнака менеджер.
–Так?
–Я радий, що з тобою все гаразд. Тебе не вистачало.
–Дякую,– хлопець стримано посміхнувся.
За сценою, він був тим, кому можна було доручити будь–яку роботу: встановлення сцени, налаштування світла, зйомка “документалки”, відпарювання одягу чи макіяж артистів. Пак виконав би її на рівні з професіоналами.
Вони в тиші підіймалися до номеру. Чімін зайшов усередину й впав на застелене ліжко. Із залишеного вранці відчиненим вікна було чути шум засинаючого міста, поглинутого природою.
Юнґі сів поруч і, нахилившись, поціував губи хлопця. Пак одразу ж відпов. Мін врешті зітхнув з полегшенням. Здавалося, що все це ілюцізія, допоки вуста Чіміна не опинилися на його. Юнґі покривав поцілунками кожен сантиметр обличчя коханого, насолоджуючись дзвінким сміхом.
–Я в душ хутенько.
–Котику, я без речей,– зловив його за руку брюнет.
–Візьми з валізи собі, що хочеш.
–Дякую.
Мін залишив поцілунок на чолі хлопця, перед тим, як підвестися з ліжка.
Чімін підійнявся за ним. Бодай третина вмісту валізи – власні речі хлопця. Юнак уважно переглядав кожен предмет. Допоки не натикнувся на одне до болю знайоме йому худі, у якому він востаннє був одягнений, коли потрапив у центр конверсійної терапії. Він притулив річ до носу і відчув стійкий аромат власних цитрусових парфумів. Напевно, Мін і не носив його.
Раптом у кімнаті задзвонив телефон Міна. Юнґі з мокрим волосям та рушником навколо бедер вийшов із ванної кімнати. Він не надав особливого значення Чіміну, що так і залишався сидіти на підлозі в кутку кімнати.
–Без нього я не міг заснути,– промовив чоловік, натякаючи на те худі, перед тим, як взяти трубку.– Алло?
–Юнґі, це матір Чіміна. Він не контактував з тобою?
Мін перевів погляд на переляканого Пака, який хитав головою, мовляв, ні.
Чімін відчув, як серце норовить вистрибнути з грудей, а від адреналіну в крові прокинулося бажання тікати. Куди завгодно, тільки б його не знайшли.
–Пані Пак… Чімін помер,– у Міна навіть скрипить голос. З нього вийшов би хороший актор. –Я розумію, що це важка втрата для вас, але минуло вже стільки часу…
Якусь хвилину на тій стороні слухавки було тихо.
–Так, пробач. Доброї ночі.
–Бувайте.
Мін поклав телефон на стіл. Він підійшов до партнера й присів поруч.
–Серденько, я тобі цілком і повністю довіряю. Ти не мусиш мені щось розповідати, лишень скажи, чи до цього причетні твої батьки.
–Так.
Юнґі кивнув й поцілував Пака у вилицю, а потім підвівся з підлоги і повернувся у ванну.
Тепла вода змивала з тіла Чіміна пилюку та піт, миро та ладан, залишки крові. Після одягу, у якому він тікав з тієї місцини хочетілося не те що помитися, а виникало бажання здерти з себе шкіру. Пак натягнув футболку, яку знайшов у валізі й відчув, як його оточив запах Юнґі. Тривога покидала тіло. Він був у безпеці.
Мін працював за ноутбуком, коли Чімін вийшов із ванної. Хлопець ніжно обійняв Юнґі зі спини.
–Хвилинку, я вже надсилаю файл і закриваю ноутбук.
Чімін до щему в серці сумував за такими моментами. Він до щему в серці сумував за Юнґі. Жодні покарання і методи терапії не змогли на це вплинути, бо з кожним днем жагота до воз’єднання росла. З кожного удару електрошоку виникали нові ідеї для втечі. З кожною різкою по спині щиріше молився про те, щоб Юнґі не забував про нього. З кожним кілометром, який Чімін пробігав, як покарання за порушення режиму, він думав про те, як одного дня так летітиме в обійми коханого.
–Любий, я все,–Мін закрив ноутбук й відволік цим Чіміна від думок.
–Я так подумав, мені потрібен телефон.
–Твій телефон у сумці.
–Звідки?
–Жест доброї волі від твоїх батьків.
–Вони тобі його віддали?
–Мг, ще зелений записник, те жовте худі, шарфик, подарунок і… прах.
–Якщо тебе це втішить, то ти рік ходив з прахом мого першого собаки,–Чімін тугіше обіймав чоловіка.
–Мене вдосталь того, що ти насправді живий. Більше нічого не потрібно.
Мін встав з крісла і поставив дорожню сумку на стіл. З бічної кишені на замку він дістав телефон та заряне до нього.
–SIM-ку зранку куплю.
–У мене є…
Юнґі споглядав, як Чімін сережкою підчіпив паз, а потім знайшов серед банкнот, які виклав з кишень, картку.
«1 пропущений дзвінок від Суперзірка»
«3 нових повідомлення від Суперзірка»
–Ти мені не дзвонив?– Чімін підвів здивований погляд.
–Вони зателефонували мені по обіді двадцять п’ятого.
–А що сказали?
–Що ти покінчив життя самогубством.
Мін мимоволі обійняв хлопця зі спини.
–Я б ніколи так з тобою не вчинив.
Мін кивнув. Справді не міг повірити в те, що його хлопчик не залишив би бодай одненького словечка на прощання. Не міг себе переконати, що Пак взагалі міг накласти на себе руки доти, доки не тримав прах у руках.
–Як ти дізнався, що я тут?
–Мене на трасі підібрали твої фани. Сказали, що їдуть на твій концерт.
Юнґі трохи всміхнувся.
–Я мушу їм віддячити.
–Завтра маю з ними зустрітися, обіцяв їм два підписані альбоми, якщо мені все вдасться.
–Хоч сотню,– Юнґі розціловував шию хлопця.
–Мені шкода персня,– ледь не пускаючи сльозу, промовив Чімін, помітивши в купці прикрас парну каблучку Юнґі. Мін зробив комплект власноруч, щоб носити замість обручок до шлюбу чи пропозицій. Варто було зберегти і його.
–Як тільки повернемося додому, я піду в майстерню і відлию тобі нового, добре? Не треба сумувати через такі дурнички. Лягаймо спати.
Чімін погодився. За сплеском адреналіну він не помітив, що не спав вже майже добу. А заспокоївшись в обіймах Юнґі, він вже пів години ледь не засинав, стоячи.
Юнґі водив рукою по спині хлопця під футболкою, заколисуючи його, поки не натрапив на тонкий довгий рубець десь посередині. Ще один і ще один.
–Це шрами?– майже беззвучно запитує він.
–Так.
Юнґі поцілував чоло юнака і пригорнув ближче до себе. Його серденько не мав опинитися в такій ситуації.
Нічні терори турбували частіше, коли Мін нервував. Від того ж дзвінка він прокинувся близько половини третьої. Чімін тихо сопів поруч. Він не помер. Мін надпив воду зі склянки, що стояла на приліжковій тумбі, й влігся назад під ковдру.
–Що таке?– сонно запитав Пак.
Незвичні рухи поруч пробудили його.
–Нічого, спи,– Мін знову обійняв хлопця й майже миттєво провалився у царство Морфея.
Юнґі вийшов на сцену під гучні овації. Підійшовши до мікрофону, насамперед він знайшов очима Чіміна під сценою. Хлопець у фірмовій футболці цього туру, на кілька розмірів більшій (як любить). Будучи справжнім шанувальник номер один, Пак скрикнув від радості, коли Мін, повернувшись до номеру після інтерв’ю, простягнув йому додаток до колекції. Чімін не знімав її від того моменту, навіть під час зустрічі з новими товаришами, Тоні та Джорджем.
Мін вдаряє перший акорд на гітарі.
Наприкінці концерту Юнґі, як заведено, робить паузу, аби музиканти і публіка могли перевести подих перед ґранд–фіналом.
–У мене є невеличке звернення. Я вдячний усім, хто сьогодні тут, моїм любим фанатам і випадковим гостям. Ви надзвичайні! –Юнґі дав авдиторії час заспокоїтися, і продовжив.– Проте я особливо вдячний двом шанувальникам, що десь тут, на арені, за те, що допомогли мені знову зустрітися з моїм коханим хлопцем. Тоні та Джордж, ви повернули мені моє життя, мою надію та моє сонце. Я навіки ваш боржник. Дякую!
Арена вибухнув оваціями. Мін помітив, як Чімін витирав сльозинки. Він ліг на край сцени і жестом вказав, щоб Пак підійшов ближче. На великих екранах Шуґа (з кого непристойно спадає сорочка, оголюючи ключицю і плече) пристрасно цілував вуста «свого сонця». Мін мріяв про такий момент від першого виступу. Фанати шаленіли. Чімінові беруші для концерту ледь втримували звук. Після поцілунку, що тривав кільканадцять секунд, співак випростався на сцені й підійшов до стійки з мікрофоном.
– Я знаю, він диво,–Юнґі широко усміхнувся. – Але ви тут заради музики. Коли ми планувавли треклист для туру завершальна пісня була іншою. Ті хто були вчора знають, що ми грали «Завтра не настане». Поки що це було останнє її виконання. Зараз ми гратимемо пісню, яку я написав два роки тому, як подарунок на річницю початку стосунків. Вона буде частиною нашого наступного студійного альбому, що вийде в другій половині року. До вашої уваги, «Моїй утісі».
Чімін пропустив частину саундчеку, тож не знав, що Юнґі хотів виконати її. Він не міг стримати ясної усмішки. Чімін не говорив цього партнерові, проте це його найулюбленіша пісня зі всіх. Пак єдиний, хто знав кожен рядок, тому співав разом з Юнґі.
Кожен подих і усмішка присвячені лиш тобі.
–Тепер нам обом потрібні нові SIM–ки,– сміявся Чімін, коли Юнґі сходив зі сцени.– Батьки не дадуть спокою.
–Байдуже,– Мін цілував губи хлопця, мов вдихав концентрованого кисню.
У зеленій кімнаті Мін впав на диван від знесилення.
–Юнґі, ти в топах твіттера,– промовив менеджер.
–І що пишуть?
–Що ти гарячий ґей-король поп-року,– відповів Чімін, відкривши застосунок.
–Справді?– кутики губ співака піднялися.
Пак дав йому свій телефон Юнґі.
Той переглянув з десяток відео їх поцілунку з різних ракурсів, кілька коментарів про те, що його хлопцеві варто теж бути на сцені та віддав девайс Чіміну. Він дуже задоволений собою. А ще надзвичайно вдячний за те, що його найдорожчий Чімін поруч.
Ввечері з’явився перший допис Юнґі за рік як відповідь на тисячі постів про концерт.
«Я рідко говорю про своє особисте життя, проте зараз я надто щасливий і надто закоханий, щоб не кричати про це на весь світ.
Він був поруч до того, як я почав займатися музикою професійно. Він власне підштовхнув мене наважитися. Був опорою, поки я шукав собі агентство та гурт. Сидів зі мною у студії довгими ночами, коли мені потрібно було закінчити пісні. Сам створив студію у спільній квартирі. Навчився звукозапису і відеомонтажу. Деякі кліпи та всі лірик відео створені поністю ним. Мій найталановитіший хлопчик.
Він моя сім’я. Я знаю, що колись у нас будуть обручки на безіменних пальцях та спільне подвійне прізвище. Мої батьки люблять його трохи більше ніж мене, бо він найдобріша, найбільш чуйна та хороша людина, яку я коли небудь зустрічав.
Тепер і вам відомо, що до цього усього, він ще й до біса вродливий.
Якби мене хтось спитав що таке кохання, я б з упевненістю назвав його ім’я. Він людське втілення цього почуття.»