Юнґі обводив поглядом безлюдну арену. Наступного дня вона буде вщент заповнена шанувальниками. Він залишився там зовсім один. Репетиція і перевірка звуку закінчилися декілька годин тому. Всі залучені люди давно пішли відпочивати. Двоє гітаристів та барабанщиця з його гурту у якомусь барі насолоджувалися барвистістю життя у Портленді штату Ореґон.
Мін ходив колами то по сцені, то між сегментами внизу, то підіймався на трибуни. Іноді тихо, щоб не напружувати зв’язки, наспівував шматочки пісень. Він хвилювався, як ніколи. Перший концерт нового світового туру. Попереду десятки шоу у двадцяти країнах на шести материках. Перша сцена, під якою за Юнґі не спостерігатиме він. На одному із крісел трибуни Мін все сподівався помітити найуважнішого глядача, що куняв би, загорнувшись у вовняний плед. Тільки-но Юнґі знав, що не зустріне свого найпалкішого шанувальника. У срібному кулоні на шиї його прах.
–Шуґа,– звучало з мегафону.– Десята година.
Пора повертатися в готель. Мін неохоче обійшов сцену й послідував за своїм менеджером у машину.
–Як тобі арена?
–Думаю, вийдуть гарні фото… Акустика хороша… Тільки мені здається, Хлою не надто добре видно у першій фан-зоні, було б добре підсунути барабани трохи вперед.
Менеджер кивнув і занотував собі у телефоні. Юнґі уважний до таких дрібниць.
–Я розумію, що для тебе це буде не так, як раніше… Але нам важливо, щоб завтра ти сконцентрувся на концерті. Команда на тебе розраховує.
–Так, я знаю.
–Якщо потрібно щось додати в зелену кімнату, дай знати.
–Нічого не потрібно, дякую.
Мін зайшов у свою кімнату і оцінив, наскільки в нього були шанси виспатися в ложі такого розміру. Забув нагадати менеджеру, що потрібна кімната з односпальним ліжком.
Один і той же сон. Він викрадав у Юнґі будь-яку надію на відпочинок. Одна й та ж фраза пробуджувала його у холодному поті посеред ночі.
Юнґі за старою звичкою проводив свята у своїй студії. Батьки жили за океаном, тож на Різдвяні свята літати додому ніколи не виходило. Телефон завібрував, індикуючи вхідний дзвінок. Невідомий номер.
–Алло, це Юнґі, друг Чіміна?
–Доброго вечора, так,– Мін забув про право виправити додзвонювача. З Паком вони були вже чотири роки в романтичних стосунках.
–Це його матір. Мені дуже шкода, Чіміна більше немає з нами.
–Тобто?
–Позавчора він наклав на себе руки. Сьогодні його кремували.
У Юнґі перед очима руйнувався весь його світ. Мов картковий будиночок. Одим подихом.
Телефон випав з рук хлопчати. Це брехня. Такого не могло статися. Звісно, Чімін не відповідав на повідомлення відколи поїхав до батьків. Нічого незвичного. Пак завжди так робив, коли жив там, аби вони раптом не запідозрили про їх стосунки.
Чоловік нахилився до землі й підійняв мобільний.
–Юнґі, скажіть свою адресу, ми надішлемо Вам деякі його речі.
Мін ледве витиснув із себе десяток слів. Щойно пані Пак поклала слухавку, він впав на підлогу, втративши свідомість.
У двері студії зайшов менеджер з картонною коробкою в руках.
–Тобі якась посилка надійшла. Мабуть від фаната.
Мін дивився на коробку скляними очима, здогадуючись, що всередині його чекатимуть зовсім не рукописні листи чи м’які іграшки. Юнґі обережно поставив її на стіл і канцелярським ножем розрізав клейку стрічку. На худі, у якому Чімін поїхав, лежав невеликий пакунок. Мін обережно розкрив його і побачить там кулон та записку.
«Це прах Чіміна. Нам здається, ви були достатньо близькі, щоб наш син хотів аби він в тебе був».
У Міна знову виступали сльози. Він вже й не думав, що бодай крапля їх залишилась.
–Що там?
–Чіміна більше немає,– констатував Мін. Вперше за кілька днів він зрозумів, що то справді реальність. Що Пак не повернеться ввечері, не зайде нишком у студію, не торкнеться плечей так неочікувано, що серце пропустить удар. Бо це диво вмістилося у п’яти мілілітрову ємність.
–Юнґі… Мені шкода… Він був справді ангелом на землі.
Менеджер залишив чоловіка наодинці. Працюючи з співаком вже стільки років, точно знав, що тоді йому потрібна була самота.
Мін крізь сльози розглядав решту вмісту пакунку. Шарф, який Юнґі йому подарував на перше спільне Різдво. Блокнот із рецептами, записаними почерком Пака. Чімін обожнював готувати для нього. Розряджений телефон, під прозорим чохлом не було спільного фото. Невелика загорнута в подарунковий папір із зірочками коробочка з ярликом «Для Юнґі». Мін обережно розкрив свій подарунок. Всередині срібний ланцюжок. Співак колись сказав йому, що хотів такий.
Концерти весною довелося скасувати. Юнґі був не в стані змусити себе вийти на сцену. Не в стані піклуватися про себе. Не в стані продовжуватися жити.