ххх
РОЗМОВА , и, жін.
Словесний обмін думками, відомостями і т. ін. між ким-небудь.
Слова розлітаються коридорами.
Слова заповзають в усі куточки коридорів та ховаються у волоссі чи то світлому, чи то темному.
Слова – вони усюди.
Джіні не говорить – Джіні перегоріла. Переговорила. Джіні закінчилась. Пережила. Недоживає.
Джіні втратила брата і частину себе. І коли ця частинка тікає з її свідомості, вона одразу ж вертається на свій перший курс, коли вона не була собою взагалі. Джіні не хоче переживати все це знову, тому вона просто недоживає.
Волдеморт не вернеться і не керуватиме нею через книгу – Джіні в це вірить, але мозок вирішує, що це занадто нахабне бажання. Бажання повірити, що вона в безпеці. Мозок і не вірить – а Джіні підривається посеред ночі з німим криком на губах. Адже уві сні вона не відчуває себе Джіні Візлі. Уві сні вона будь-що, окрім Джіні Візлі.
Джіні майже не говорить.
Джордж не говорить зовсім – тільки сидить в магазині та немічно дивиться на власні руки. Він не сміється рівно сто дев’яносто шість днів.
Сто дев’яносто сім.
Завтра буде сто дев’яносто вісім, адже Джордж не хоче сміятися. Не буде сміятися. На сотий день Джіні ще могла мати якусь надію на сміх, але на майже двохсотий вона повільно згасає.
Рон майже не говорить. Майже – раніше це було взагалі. На майже двохсотий день надія на його сміх зміцнилась, адже Рон може сміятися. Рон сміється – не так, можливо, яскраво та відкрито, але сміється.
Герміона говорить. Говорить. Говорить. Не говорить вона тільки вночі, коли затуляє рота рукою та ледь не кричить від сліз. Тоді вона не говорить і точно не сміється. Вдень же Герміона говорить, говорить, говорить.
Гаррі мовчить. Або говорить. Але найчастіше він ховається від усіх. Раніше Гаррі говорив доволі мало. Зараз Гаррі мовчить. Мовчить. Мовчить. І Джіні відчуває, як його зжирає провина зсередини. Джіні розуміє і одночасно не розуміє. Вони обидва жили не своїм розумом. Не своєю волею. Джіні не порівнює їхнє минуле, але минуле в минулому. Дарма, що всі демони минулого все так само літають в повітрі.
Луна говорить. Або мовчить. Луна говорить, коли треба говорити, і мовчить, коли треба мовчати. Проте з усього, що робить Луна, найважливіше те, що вона є. Вона завжди існує в радіусі Джіні – не ходить притул, затуляючи вихід; навпаки, все намагається піти та дати повітря, все одно повертаючись на своє місце.
Спочатку Джіні й хотіла б втекти навіть від неї, аби мовчати вічно, але Луна знаходилась навіть на краю світу. Знаходилась і мовчала.
Мовчала. І це добре, адже Джіні не могла б відповідати за те, на що перетворилась Джіні Візлі. Але вона могла відповідати за те, що вилітало з її рота. Просто вона обирала, аби нічого з нього не вилітало. Бо так легше, простіше, вільніше.
Герміона сказала, що Джіні просто тікає від проблем. Джіні, можливо б, і відповіла б на це якось гостро, але її ноги унесли за мить до цього. Втекла. То і байдуже. Втекла і втекла, вона це переживе. А потім знов недоживе, бо чогось їй не вистачає.
Слова крутяться навколо, і всі так і хочуть отримати частинку її душі. Всі так і хочуть, аби Джіні говорила та палала – а Джіні не може більше палати. Розучилась Джіні палати, лишаючи за собою обгортку від цукерок, які так колись любила. Джіні не говорить, але і мовчати вона не хоче.
Луна знаходиться швидко, навіть занадто. Але вона просто підходить під старий дуб (який, можливо, навіть і не дуб) та сідає зовсім коло Джіні. Не торкається та не зав’язує розмову. Луна дивиться на небо під кронами дерева з невідомою назвою та посміхається таємно, ніби знає якийсь секрет людства.
Джіні хоче запитати, що ж вона такого знає. Джіні не питає, адже Джіні не говорить, а Луна і не просить.
Джіні, Джіні, Джіні, Джіні, Джіні. Від чого ж ти тікаєш, Джіневро Моллі Візлі? Від себе ж не втечеш.
Замість слів Джіні тільки руку підіймає та показує Луні долонею догори, аби вона побачила. Візлі не говорить, але в очах німе питання. А очі Лавґуд вже на ній – дивиться легко та з посмішкою, зовсім довірливо, зовсім не знаючи, які демони живуть в голові Джіні.
Луна тільки торкається її руки, переплітаючи пальці. Переплетені пальці, як купол від демонів Джіні. Вона цього теж не каже – стискає руку один раз, проводячи пальцями по теплій шкірі. Волосся Луни, брудно-біле волосся, на яке Джіні безсоромно дивиться весь час, спадає з-за вуха прямо на обличчя. Візлі посміхається (потаємно, ніби знає кілька таємниць людства) та заводить пасмо назад за вухо.
А вухо наливається блідо-рожевим відтінком.
Джіні не говорить.
Джіні вночі прокидається з криком на губах, зовсім гублячись у своїй голові.
Джіні тікає з кімнати, біжить деінде.
Луна не говорить.
Луна вночі шукає власне взуття серед десятків коридорів.
Луна тікає з кімнати, ховаючись від чужих поглядів під покровом ночі.
Вони зустрічаються біля озера.
Вітер сильно дмухає в обличчя; руде волосся розлітається в боки; світле волосся зібране в косу.
Вони стоять, ховаючись від поглядів між вітрами та ночами.
Вони не говорять – Луна тільки торкається руки Джіні, а Джіні вперше ковтає слова. Сьогодні не говорити треба саме Луні.
Джіні вдихає повітря і ледве помітно посміхається.
Вітри кричать, але навколо ані слова.
МОВЧАННЯ , я, сер.
Відсутність яких-небудь звуків; повна тиша.
ххх
Відгуки