кроулі – сталь, його хоч вогнем бери, хоч ядерною влуч. але він все ще не знає, куди ставити руки, якщо не в чужі. не знає, як приходити додому і не бачити знайомого пальто. як не готувати на двох омлети, не купувати на двох сік.
кроулі – сталь. його дії чітко відпрацьовані, вже не місяць пройшов, та й не два навіть. в чорній склянці на умивальнику, прямо під дзеркалом, не вистачає зубної щітки. а в гардеробі – одежі повно, її нема кому носити. тоні завалюється на ліжко з ногами, протираючи сухі червоні очі. а йому так ніхто і не говорить, що взуття потрібно при вході залишати.
кроулі – сталь. а навпроти нього чуже обличчя. дійсно що чуже, таке натягнуте, несправжнє.
якщо кроулі – сталь, то азірафаель для нього – камінь, холодний, могильний. на який тільки червоні краплі падають. як же кроулі без нього?