1

чомусь кроулі завжди вважав, що вони підходять з азірафаелем один одному.

 

просто підходять, як їнь з ян, як чорний з білим. і всі ці думки входили й виходили так легко, як повітря по легеням. азірафаелем дихалось легко, ним легко жилось.

 

рік за роком. 

 

століття за століттям. 

 

навіть попри загрозу небес чи пекла, навіть після шести тисячі років. навіть після тихого «ніякого нашого боку».

 

але може це не так, може кроулі все вигадав, вони ангел з демоном, а не їнь і ян, не чорний і білий.

 

і ці думки не повітря – дим, від сигарет, від вогню, що тліє довго, пальці пече.

 

дим отой так боляче-боляче ребра ріже. ніби білому не чорний потрібен, а їнь – не ян.