Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Хізер метушилася на кухні над чаєм і перекусом, поки брати засіли в дальній кімнаті, щось обговорюючи. Дін умостився в кріслі. Поруч на журнальному столику, стояла аптечка. Старший орудував ниткою з голкою, зашиваючи криваві рани на підтягнутому торсі. Молодшому братові не давало спокою те, що сталося.
– Може, поясниш, що сталося? – не витримав Сем, після того, як вони ледве зупинили кровотечу.
– Ватажок-перевертень. Почав створювати у місті свою зграю. От я його й приклав.
Рівні стібки, кожен наступний болючіший за попередній. Але йому не вперше, тож можна потерпіти. Вже й не злічити, скільки разів Боббі латав його після полювання.
– Та справа, що ми хотіли взяти? – уточнив Семюель.
– Так, але Гарт наспів першим. Ми з Хізер були в лікарні, коли йому знадобилася допомога, – пояснював Вінчестер-старший.
– І ти не міг зателефонувати мені чи сказати, нехай він це зробить?
Як завжди його молодший брат почав обурюватися. Зробивши останній стібок, Дін відкусив нитку і відклав непотрібні предмети назад в аптечку.
– Якби йому була потрібна твоя допомога, він писав би тобі.
Дін надягнув футболку й відкинувся на спинку крісла. Біль починав вщухати, і мисливець полегшего заплющив очі. Молодшому Вінчестеру довелося забирати закривавлені бинти, серветки, вату. Простіше кажучи – приховувати від гості сліди того, що сталося з братом.
– Що на рахунок Хізер? Дізнався щось? – згадавши про мету їхнього від’їзду, поцікавився Сем.
– Так. Вона справді дочка Боббі. У машині результати тесту.
Він кинув братові ключі від “Імпали”. Той спіймав брязкотливу зв’язку і відкинув на стіл. Тоді забрав аптечку і сховав у шафу.
– Вона про щось знає? – Сем знав відповідь заздалегідь, але продовжував сподіватися.
– Вона нічого не знає. Ні про полювання, ні про тварюк.
Приїхали. Донька найкращого мисливця в їхньому житті не має уявлення про заняття батька.
– Чому ти такий впевнений? – запитав Сем, прислухаючись, чи не йде до них шатенка.
– Така ж, як усі. Легковажна. Нічого більш надприродного, ніж знижки 75% у магазині одягу чи надто мовчазного таксиста, дівчинка не бачила.
– І що будемо робити? – повернувся у крісло молодший брат.
Дін прийняв найменш дискомфортне положення тіла і поринув у думки. Обіцяв розповісти, отже, доведеться. От тільки ніхто з мисливців ще не закінчував життя радісно і безтурботно. Без сумніву, Боббі це знав, тому й тримав дочку подалі. Якщо Хізер і має якісь спогади про Боббі, то це нечіткі й уривчасті клапті думок, що загубились серед інших, більш важливих. Тому вона не вельми засмучена. Для Хізер Боббі був кимось далеким. Скільки разів стари навідував її? І чи навідував узагалі?
– Розкажемо їй все, – схоже, Сем дотримувався тієї ж думки, що й Дін – не підпускати Хізер до світу надприродного, бо на його обличчі відразу спалахнула незгода. – не про полювання, звісно. Про Боббі.
Семюель кивнув, а за кілька хвилин пішов, залишивши брата відпочивати.
***
У вітальні Хізер не переставала вивчати будинок батька, який, судячи зі стану житла, мав погану звичку тягти до дому всіляке барахло. Вона стояла біля старого комода і, взявши до рук рамку з пожовклою від часу фотографією, розглядала її. На знімку були зображені троє: той, що праворуч, злегка посміхався. Темноокий, стомлений, афроамериканець у центрі. Зліва – чолов’яга з широкою усмішкою у рваній кепці і з густими бровами. Вони стояли на тлі цього самого, тільки майже порожнього автозвалища, поклавши руки на плечі один одному. В кутку фото три букви-ініціали: Б. Д. Р. 1990.
– Чоловік у кепці – твій батько. Боббі.
Хізер повернула голову в бік прочинених дверей. На порозі стояв Сем. З якоюсь обережністю вона ще раз глянула на чоловіка (батька) і поставила фотографію на місце.
– Ти його добре знав?
Її голос віддавав… відчуженням. Наче дівчина не хотіла говорити про людину з фотографії.
– Боббі? Він був членом сім’ї. Наш з Діном батько часто був у роз’їздах через роботу, а нас залишав з ним.
Він говорив про Роберта з особливою теплотою, що не сховалося від очей Хізер. Розділяти цей трепет вона не стала.
– Батько на пів ставки? – холодно відгукнулася вона, сідаючи на диван поряд з хлопцем.
– Щось типу того. Його улюбленим заняттям було лагодити машини, з нього вийшов би першокласний автомеханік. Ще він…
Дзвінок у двері перервав їхню розмову, і Сем пішов відчинити.
– Здоров, Сем. Сподіваюся, Дін вдома?
На порозі стояв худорлявий хлопчина з великими очима і гострим підборіддям. На голові у нього панував безлад, одягнений незнайомець був у легку шкірянку кольору глини та потерті джинси.
– Він зараз відпочиває. Проходь, Гарте.
Молодший Вінчестер впустив свого знайомого в будинок. У правій руці Гарт тримав ящик пива, тому одразу пішов на кухню, залишивши його десь там.
– Так, йому сьогодні дісталося. Але я тобі скажу – все пройшло як по маслу. В боргу не лишуся.
Повернувшись у вітальню він тільки зараз помітив дівчину, що сиділа на дивані.
– О, то у вас гості. Здоров, я Гарт.
Гарт простягнув їй руку, ще не знаючи з ким щойно познайомився.
– Хізер, – потиснула його руку шатенка, недовірливо всміхнувшись. Цей Гарт здавався дивакуватим, проте водночас справляв приємне враження.
– Яким вітром занесло до Вінчестерів? Полювання чи старі знайомі?
– Знайомі, – відповіла Хізер, вважаючи, що мова йде про її батька.
Хлопець глянув на Сема. Вінчестер-молодший прокашлявся, перш ніж вимовити дві короткі речення.
– Вона… донька Боббі. Хізер Сінгер.
Від цих слів очі Гарта, здається, стали ще більшими. Кілька секунд він аж завмер від такої новини. Потім підірвався з місця і зробив кілька швидких кроків спочатку в одну, а потім і в іншу сторону по кімнаті.
– Цього… це…… ти певен? – Його захопленню не було меж.
– Абсолютно. ДНК-тест не міг помилитися, – Сем вже встиг пошкодувати, що розповів другові таємницю Боббі Сінгера.
– Чорт забирай… – заспокоївшись, промовив Гарт. –Чорт забирай! Ти донька Боббі!
Поки приятель волав від захоплення, Сем делікатно намагався влізти в розмову, аби не було пізно.
– Твій батько був найвеличнішим мисливцем, так багато життів урятував! Мені до ранку не перерахувати! Він був кращим серед кращих. Не повіриш, скільки мисливців він підняв! Уявляю на що ти здатна і чому він тебе навчив.
Молодший Вінчестер ледь не закрив обличчя рукою. Пізно. Варто було одразу сплавити Гарта до Діна. Хай би тихенько пили своє пиво.
– Що за полювання? – здивовано перепитала Хізер, через що радість Гарта миттю стихла.
– Як же… вона… вона не знає? – до жаху в його голосі не вистачало ще кількох нот.
– Не знаю про що? – Ще більше зацікавилася Хізер, бачачи, як напружився молодший Вінчестер, котрий не знав, як тепер продовжити розповідь.
– Про справу життя Боббі, про полювання, про тва…
– Гарте, годі, – не дав йому договорити Сем.
– Ні, нехай каже, – Сінгер відразу стало ясно, що Семюель намагається щось приховати від неї.
Вінчестер дивився на Гарта з німим протестом і забороною говорити ще щось про Боббі.
– На два слова, – кивнув у бік виходу Сем і швидко потягнув друга, аби той не бовкнув ще чогось. Хізер заперечувати не стала. Навіть якщо ніхто нічого не пояснить, вона самостійно знайде відповіді.
*Отже, полювання. Ну що ж, подивимося які брудні справи ти вів, Роберте*
***
Коли Сем повернувся, у дворі почувся звук вантажівки, що їхала зі звалища. Сінгер чекала його зі схрещеними на грудях руками.
– Що за полювання? – вимогливо запитала вона.
– Чорний ринок, – збрехав Сем, але його брехню відразу розкусили.
– І Роберт вчив заробляти на цій справі решту мисливців? – тон Хізер дав йому зрозуміти: трюк не спрацював.
– Він навчав їх полюванню. І сам був звичайним мисливцем. Але багато його учнів користувалися знаннями, щоб опинитися в перших рядах чорної торгівлі.
Дівчина кілька секунд дивилася на Сема звузивши очі і нахиливши голову. Вона йому не вірила.
– Добре. Продовжимо?
Вдавши, що повелася на байку Вінчестера-молодшого Хізер розслабила обличчя і поклала руки на підлокітники. На думці ж у неї було зовсім інше.
***
Для Діна вечір настав непомітно. Точніше він проспав той момент, коли сонце зайшло за обрій. Що ж. Доброго ранку, Дін Вінчестер.
Він вийшов із дальньої кімнати, почуваючи себе набагато краще. У вітальні за столом Боббі сиділа його донька, уважно читаючи старовинну книгу.
– Не нудьгуєш? – хрипким після сну голосом звернувся він до дівчини.
– Ні.
Холодна серйозність і напруга змусили Вінчестера трохи насупитися.
– Де Сем? – помітив він відсутність брата.
– Поїхав закупитися, – крім серйозності, Хізер говорила ще з якоюсь емоцією, що її Дін ще не зрозумів.
– Зрозуміло, – Дін кивнув і позіхнув, – щось трапилося?
Якийсь час Хізер мовчала, створюючи враження наче думала: чи варто взагалі говорити йому щось. Хоча свої побоювання вона теж мала: що як Дін теж почне приховувати правду. Та, подумавши Сінґер вирішила скористатись інформацією, яку почула від Гарта. Можливо, вдасться розкусити Вінчестера.
– Сем розповів мені все. Сказав що якщо я захочу – ти розкажеш про полювання більше, але я маю добре подумати.
Тепер ясно, в чому річ. Дівчина вражена, бо Семі торкнувся забороненої теми. Дін одразу змінився в обличчі. Молодший братик таки не стримався. Зовсім, як з Адамом.
– Сем правий. Дізнавшись всю правду, ти можеш сильно про це пошкодувати. Впевнена, що хочеш цього?
Вона забарилася. Та лише на секунду.
– Розкажи мені все, – на видиху промовила дівчина.
Замислившись, Дін дивився в нікуди. Погляд повернувся до шатенки і в голові громом пролунала думка: дороги назад не буде. Якщо він втягне її в це – витягти дівчину не зможе ніхто.
– Світ не такий простий, як здається. Все, що ми бачили у фільмах жахів – реальне. У світі повно повно різних надприродних тварюк: вампірів, перевертнів, відьом, вовкулакіі, демонів, примар, духів, зомбі та іншої нечисті. На всіх них полював твій батько, це робимо і ми з Семом. Вбивство монстрів – це робота. Наша робота. Довічна. Торік із чистилища вирвалися тварюки під назвою Левіафани – перші божі творіння. Боббі помер, борючись із ними.
Гнітюча пауза. Хізер дивилася на Діна, як на божевільного. В очах кольору морської хвилі застиг жах. Він точно божевільний. Яка нормальна людина почала б нести таке?
– Демони, примари, вампіри. Чудово. Просто супер, – будучи на межі істерики, сказала шатенка. Вона провела з цією людиною і з його таким самим братом цілий день. Трясця. Адже він міг когось убити, прийнявши за монстра. Невчасно згадалася кров на його футболці. Стародавні книги з міфічними істотами, купа зброї у домі, армійський одяг…
– Все це реально, Хізер. І з цим треба змиритись. З монстрами, що пожирають людей, що вселяються в їхні тіла, контролюють людський розум. З ними борються мисливці. А звичайні люди навіть…
– Замовкни! Досить! Це несусвітня маячня!
– Ні, Хізер. Все це було життям свого батька. Бісовою реальністю. Як тобі така правда?
Він сердився. Не на неї і навіть не на Сема, який розбовкав їй все. Вінчестер сердився на себе самого, на те, що погодився розповісти, незважаючи на раніше прийняте рішення.
– Ти псих, – тремтячим голосом прошепотіла Хізер.
Істеричний смішок. Ще один. Мисливець зробив крок до неї. Небесно-блакитні очі налякано бігають у пошуках чогось важкого. Хізер досі відчувала страх та глибоке потрясіння. Не через те, що Дін їй щойно розповів. А через пазл, що склався: хлопці в сорочках, що перечитали коміксів, вважають себе героями, вбивають монстрів по всьому світу, рятують мирних мешканців. Тільки замість уявних “монстрів” – люди.
– Слухай, я знаю, це важко осягнути…
Не встиг Дін договорити, як дівчина підхопила сумку, зірвалася з місця, попутно схопивши балісонг, що лежва на столі.
– Не смій! – закричала шатенка, спрямовуючи ніж-метелик на Вінчестера. – Зробиш ще хоч крок – і я запущу цей ніж тобі в горлянку.
Її реакція виявилася бурхливішою, ніж очікував Вінчестер-старший. Він підняв руки вгору, у мізерній спробі заспокоїти гостю.
– Хізер… – почав Дін, але його тут же перебили.
– Замовкни! Я не хочу нічого чути! – Хлопець одразу замовк. – Відійди!
Не повертаючись до неї спиною, Дін зробив кілька кроків від виходу, даючи їй можливість піти.
– Якщо вийдеш за межі кімнати, я викличу поліцію, – вона тремтячими руками дістає з задньої кишені шортів телефон.
Хізер швидко покидає приміщення, міцно стискаючи в одній руці телефон, а в другій сяє гостре лезо. Тішить, що надворі ще не ніч і видно куди йти. Тремтіння пробиває коліна, губи хаотично повторюють про те, що все це просто маячня, а мозок бажає якнайшвидше забути те, що сталося.