Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вкотре у своєму житті я переконалася, що карма це дивовижна річ. Лише мені може пощастити два рази за один тиждень довести людину до білого коліна, а найгірше те, що це Давид. А від нього можна очікувати все завгодно. Тому вихідні пройшли за вивченням і повторенням історії мистецтв.
Зоя і Дана завалилися до мене в суботу на вечір. З емоційної розповіді Зої дізналася, що вона ображається на брата і поживе деякий час у мене, а я і не проти. На швидку руку ми з Даною приготували піцу. Руду я не допускала до своєї маленької кухні, бо вона велика катастрофа. Але вона не сильно ображалася і вирішила погратися з Сатаною. Так і пройшли декілька днів.
Після коледжу ми поверталися додому і малювали. Ще дуже пощастило, що Сімона домовилася зі своїм чоловіком і він дав мені вже відреставровану ікону. Тому на одну роботу стало менше. У вівторок на вечір Зоя вирішила зробити не великий пікні у мене на балконі. М’ясо і картоплю я запекла у духовці, а Зоя прикрашала балкон. До нас ще прийшла Дана і ми весело посиділи, хоч і було трохи холодно, але вино виправило ситуацію.
Ранок, як на диво видався спокійним і, навіть, приємним. Після пар рисунка в мене ще більш піднявся настрій, тому перед закінченням уроку зайшов викладач з комп’ютерної графіки. Він сказав, що поставить заліки автоматом і майже у всіх буде відмінно, бо не хоче псувати нам настрій перед дипломом. Яким же він буває добрим.
Всівшись за парту Зоя відійшла поговорити з кимось. А ми з Даню продовжили розмову
— Ти розумієш, він знову не прийде на роботу і мені треба буде вийти в четвер і в п’ятницю, а ще й і сьогодні. Це не справедливо,- обурювалася Дана.
Сьогодні вона була неймовірно гарна, зелені очі світилися, а каштанове волосся було зібране від чого можна було помітити світлі прядки волосся з під низу. Всю цю чарівну композицію доповнювали довгі сережки із зеленим каменем.
— Можливо у нього, щось трапилося?
— Звичайно, у нього серйозна хвороба під назвою лінь. Не хочу зараз про нього говорити. Влад, ти краще скажи чи змогла поговорити з мамою?
— Це важко назвати розмовою, але вже краще ніж нічого. Вона розповіла, що затримається аж до кінця квітня. Швидше за все її не буде на моєму дні народжені, але вона пообіцяла, щось придумати. Якщо чесно я сама хочу приїхати до неї на вихідні.- я трошки подумала і додала,- теперішні.
— А як же перегляд? Роботи хто буде робити?
— Я поїду в п’ятницю у вечорі, а приїду в неділю зранку. А перегляд і так у вівторок. Мені залишився доробити рисунок і копію.
— Тоді я принесу баночку сливового повидла у п’ятницю, якщо мені не підводить пам’ять, то воно сподобалося тьоті Риті.
— Це буде чудесно! Дякую,- я обійняла подругу.
Зоя повернулася і всілася до Дани. Розкину речі й голосно втягнула повітря і дихнула.
— Давай розповідай, що трапилося?- почала я
— З Давидом говорила… Казав вертатися додому. А ви що там вже надумали? Надіюся нічого кримінального, а то по ваших лицях я все бачу!
Але відповісти я так і не змогла в аудиторію увійшов Давид, діловито всівся за стіл і розкрив журнал.
— Доброго дня, студенти. Кого нема?- спитав рудий лис не підіймаючи очей.
— Крайняк Яни нема, але вона запізнюється,- промовила Мартіна і всілася за першу парту.
Щось новеньке, Тіна сидить за першою партою, а ще й біля столу викладача. Подивилася довкола і помітила, що нема Макса, Яра і Марти.
— Це все? – запитав Давид.
— Максима Морського, Ярослава Мельника і Марти Левицької, теж немає, – з місця відповіла я.
— Зрозуміло,- відповів рудий і по його задоволений либі я все зрозуміла…
Мені сьогодні перепаде знатно. Спокійно видихнула і відкрила зошит. Давид почав диктувати тему хаотично ходячи по класі. Сторінка друга і, навіть, третя були списані. Давид повернувся на місце відвинувся на спинці.
— Можете іти на перерву.
Не довго думаючи я вхопила пальто і вискочила з аудиторії. Спустилася з третього поверху і вийшла у подвір’я, пройшовши, ще декілька метрів і заскочила у кафе, яке студенти охрестили «Баба Аня». Замовила кави та повернулася на лавочку, де на диво сиділи подруги.
— О, подивися хто повернувся?- промовила Дана.
— Та невже це, Лада?- продовжила Зоя.
— Що вже сталося?- спитала я.
— Ти нас не почекала. І таке пропустила.- відповіла Зоя
— Ну, що я могла пропустити за декілька хвилин. Давай розповідайте,- промовила я, забираючи з лиця волосся, яке не тільки заважало, але хотіло втопитися в каві.
— Тіна, просто…- Дана не встигла договорити як її перебила Зоя.
— Ще таке дивовижна людина…
— Ну, це зрозуміло, а що ж вона зробила,- я горіла від цікавості.
— Вона почала запитувати у Зої номер Давида, а вона сказала, що він гей. Від такої відповіді вона як стояла, так і впала.
Я подавилася димом і ледве втрималася, щоб не закашляти. Навіть, не знаю кого більше жаліти в цей момент було.
— А кульмінація цієї історії полягає в тому, що Давид стояв поруч і все чув,- закінчила свою розповідь Дана.
— Таких німецьких висловів, я ще ніколи не чула, але щось мені підказує, що сьогодні я почую проповідь про те, як треба жити від злого і нестерпного Давида. Хоча я не розумію, чому це він так злиться, це лише почила Мартіна, Дана, ну і ти,- Зоя театрально видихнула і накрутила на палець волосся.
Ми з Даною, сміялися у весь голос. Ми повернулися у кабінет і почали чекати початку пари. Через деякий час повернувся рудий із чашкою в руках. Почав диктувати з того моменту, що закінчив минулої пари. Було списано ще три сторінки.
— Ну, на цьому все, але проведемо невеличкий усний тест. Почнемо з початку. Громова, які типи християнських храмів є?
— Ну, їх багато. Собор, церква, каплиця, лавра, монастир, катакомби та печери, мартиріум, моленна, звичайно ж базиліки. – на одному диханні відповіла я.
— Історичне походження базиліки та за якого імператора вона стала християнською.
— Базиліки були створені ще за часів язичництва, багатобожжя. Спочатку вони строїлися, як храми для звеличення грецьких, римських богів. За правління Констянтина, котрий дозволив… легалізував християнство, християни обрали собі базиліку за перший храм.
— Найвідоміший храм?
— Собор святої Софії у Стамбулі, правління…- боже, хто мене тягне за язика, так яких я знаю імператорів Констянтин, Феодосій, Октавіан. Так цей вже не з цієї опери, хай буде Флавій.- Флавія
— Ну, майже, за правління Юстиніана першого. Венера?
— Венера Мілоська?- не до кінця розуміючи, я відповіла перше, що спасти на думку.
— А ще яку ти знаєш, вона ще вважається надбанням Всесвітньго рівня?
— Ви про Венеру Вілендорську, яку охрестили безсоромною і знайшли в тисяча дев’ятсот дев’ятому?
— Правильно,- трохи розчаровано відповів Давид і продовжив,- Я бачу ти добре орендуєшся в середньовічні та в первісному часі, а що до художників більш сучасних можеш назвати?
— Ну, думаю якщо я назву Пікассо, Далі, Кало, Ван Гог то моя відповідь не зарахується?- він явно так просто мене не відпустить. У кабінеті була мертва тиша, яка тисла на мене.
— Правильно, а давай українських. Хоча б п’ятьох жінок це ж не важко.
— Катерина Білокур
— Один
— Марія Примаченко
— Два
— Горська
— Три
— Яблонська і…- тут я замовкла і зовсім не могла згадати хоча б ще одну.
— Чотири і як я розумію це все, шкода, а так ти так впевнено йшла на чотири, а тепер лише три буде, напевне.
— Лемпицька,- тихо промовила я,- Лемпицька!
— Близько, але відповідь не правильна, вона полячка.
— За етнічним походженням українка.
— Розповсюджений міф. Тамара де Лемпицька народилася в сім’ї польського банкіра. Була одружена з російським адвокатом. Потім втекла з коханкою до Парижу … ну, вельми епатажна жінка,- аж занадто буденно і зверхньо проговорив Давид, і продовжив,- в цілому відповідь не погана, бачу в матеріал трошки знаєш, то ж чотири з дуже великою натяжкою.
Через деякий час я була дома втомлена і сумна. Зняла верхній одяг і всілася на столику у кухні. Зовсім нічого не хотілося робити тим більше завтра не буде пар із живопису, для тих хто закінчив роботи минулого тижня. Набрала номер мами, а там як ще часто буває лише глухі гудки. Мабуть, зайнята, або телефон на безвічному режимі. Це наша спільна риса, ніколи не чути коли нам дзвонять. І на цьому наша схожість закінчилася. Мама завжди весела і посміхнена жінка. Завжди світить, як і її русяве волосся, а очі як дві волошки. І брат такий самий, а я у батька пішла. Темне волосся, очі не зрозумілого кольору, гострі вилиці та сумний погляд. Так досить про це думати треба, чимось зайнятися. Поставила чайник, витягнула з тубуса потрібну роботу. Це портрет дівчини у національному одязі.
Закінчила роботу я далеко за північ, втомлена я звалилася на ліжко і моментально заснула.
Ранок почався з м’явкання Сатани. Котик ніжився, муркотів і тут вкусив за пальці.
— Сатана, ну що ти робиш?
— Мяууу!- продовжував горланити кіт.
— Встаю, вже
Піднявшись з ліжка я накинула покривало і поволоклася на кухню. Чорний кіт махаючи хвостом побіг до своєї мисочки. Я дістала зі полиці корм і насипала трошки Сатані.
— Смачного, малий. – доливаючи молока промовила я котові.
Поставила на газ кавоварку і почала перемивати посуду. Через деякий час кухня наповнився приємним запахом. Я перелила чарівну рідину і додала цукор і молоко. Вийшла на балкон попиваючи гарячий напій.
День пройшов за малюванням і очікуванням Зої, яка мала прийти забрати свої речі. Під вечір зателефонувала подруга. звичайно ж я взяла слухавку не з першого разу і була готова до її люті.
— Ладааа, слухай,- почала подруга
— Щось мені не подобається твій тон,- сказала я
— Давай не перебивай. Краще бери мої речі та ходи до мене.
— Мені ще вчити історію мистецтв до твого ненормального брата.- як тільки я закінчила фразу і почула сміх Зої.
— Я дістала питання на завтрашній тест,- пошепки промовила подруга
— Я іду, чекай мене через десять хвилин,- відповіла я і скинула трубку.
Я залізла у комод і витягла штани, але вони виявилися брудними. Наступні виявилися з великою жовтою плямою на коліні. От біда нічого не залишається, як одягнути спідницю. Витягнула теплу і довгу спідницю, чорного кольору з білими квітами та такого ж кольору водолазку. Волосся зібрала у не високий хвіст. Почала складати сумку Зої, ноутбук, книги та зошити.Сатана зацікавлено дивився за моїми маніпуляціями. Взявши ще деякі свої речі я заскочила на кухню і насипала малому корму і воду замінила на свіжу.
Няуу?- запитливо протягнув кіт
— Сатана, це тобі на вечерю,- беручи кота на руки проговорила я і продовжила,- я буду пізно, біду не роби.
— Няв!- трохи обіжно нявкнув він
— Ну, не ображайся, малий,- поклала кота на землю і прихопила пальто і вийшла з квартири.
Через деякий час я стукала у двері квартири подруги. За дверима почула діалог між рудими.
— А ну, не лізь, це не до тебе,- чувся веселий голос Зої
— Лиш не говори, що це Громова
— Добре не кажу, але це Лада. – закінчивши фразу подруга і відкрила двері
— Привіт,- входячи промовила Зоя і я побачила, як Давид підіймався на другий поверх.
— Привіт, походи роззувайся і будемо на кухні сидіти, а то,- не закінчивши фразу вона кивнула у бік Давида.
— Тримай,- я передала сумку Зої та пройшла на кухню.
Я поставила чайник і розклала книги та зошити, через декілька хвилин прийшла подруга із ноутбуком, текою і величезною залізною банкою з печивом.
— Чай, кава чи сік?- запитала подруга відклавши речі на стіл.
— Ти ж знаєш,– я усміхнулася подрузі та закрила двері на кухню.
Кухня подруги була у декілька разів більша за мою. Виконана у темних кольорах і, навіть, двері на балкон є.
— Ну, що починаємо? – спитала Зоя поставивши дві великі кружки кави.
— Звичайно,- я дістала з теки закріплені листки,- три варіанти ?
— Ага, на тридцять п’ять питань.
— Вашу матінку, він точно не нормальний
— І не адекватний,- продовжила подруга і розсміялася у весь голос.
Ми почали виконувати завдання.
— Я перепрошую, але що це за чудеса. Перше Б, тут сто процентів, два теж Б, третє теж Б, з четвертим я змирилася, що це теж Б, але п’яте теж Б? ну, це ж маразм,- промовила я
— А шосте? Теж Б?- перепитала Зоя
— Так, хто автор скульптури Давида 1501-1504 рр., А Данателло, це не правильно, Б Мікеланджело. Тут теж відповідь Б.
— Дай сюди,- Зоя забрала з моїх рук листок і декілька хвилин вдивлялася лист і почала кривити брівками,- сьоме теж Б.
— А в кінці, що ? – запитала я, а подруга перевернула листок
— Тридцяте В.
— Та не може бути таке!- я відкусила кусок печива.
— Може, п’ятнадцяте Б, а от шістнадцяте В. Мені щось підказує, що Давид вирішив постібатися над нами.
— А інші варіанти, теж такі?- перепитала я
— Не знаю, давай спочатку доробимо цей, а потім інші.
За десять хвилин ми справилися із тестовими завданнями й перейшли до останніх п’яти. Там треба було написати назву картини, або скульптора.
— Все ж таки там половина Б, а інша В,- промовила подруга, коли я робила нам чай.
— Ти просто, уяви, що завтра буде,- відповіла я, поки подруга, відправляла відповіді Дані.
Ще, приблизно годину ми сиділи над питаннями та поїданням печива. Я зробила кави, хоч Зоя була проти. Вийшла на балкон, поки вона складала папери. Присіла на крісло і відкинула голову назад. А потім різкий шум.
— Які люди,- протягнув Давид і продовжив,- Куриш? А ти знаєш як це шкідливо для здоро…
— Будеш?- я протягнула йому пачку, не давши хлопцеві договорити
— Буду, але свої,- відповів рудий і плюхнувся в сусіднє крісло
— Вогник?- запропонувала я
— Буду,- сказав Давид і забрав з простягнутої руки сірники,- дякую
— Нема за що,- відповіла я і відклала кружку з кавою на столик
— Передай, Зої, щоб наступного разу попросила варіанти, а не так нахабно забирала їх.
— Передам, але у мене єдине питання,- половина відповідей одна буква, а друга інших букв.
— Сподобалося? Як довго треба було часу, щоб зрозуміти,- посміхаючись спитав Давид.
— Ну десь на шостому питанні,- відповіла я, знову випила кави
— Влад, я пропоную тобі мир,- серйозно сказав Давид
— Та не вже,- протягнула я і зацікавлено повернула головою до нього.
— Я серйозно,- запускаючи руки в у волосся промовив рудий.
Я протягнула руку і він пожав її. Потім я встала взяла пусту кружку і зайшла на кухню.
— Владко, може ти залишися на вечерю?- спитала подруга
— Мабуть, відмовлюся.- промовила я і відчула важкість на плечах, обернулася і побачила Давида.
— Та ти не бійся, це я готував, а не та біда,- промовив рудий і відійшов до плити.
— Ей, це я біда?- обурилася подруга
— Ну, якщо це не Зоя готувала, то тоді залишуся.
— Влада!- крикнула подруга і надула свої щоки.
Я розсміялася. Через деякий час ми сиділи на землі за кавовим столиком. Подруга колупалася вилкою, відсувала моркву на край тарілки. Сама ж я відрізала трохи м’яса і наколола кусочок броколі.
— Боже, це просто божественно,- промовила я і відрізала ще один кусочок м’яса.
— Можна просто, Давид,- рудий задоволено промовив.
— Підлиза,- поскаржилася подруга наколюючи картоплину, а потім розпливлася в усмішці,- беру свої слова назад.
— Звідки ти знаєш так смачно готувати?- спитала я
— Коли ми були малі,- Давид перевів погляд на Зою і продовжив,- точніше, Зоя, наші батьки частенько їздити у справах і залишали на бабусю. От одного така кого разу баба Оля захворіла і лежала у лікарні. За перші три дні ми з’їли все, що було зготоване.
— А батьки?- прожовуючи овочі запитала я
— Батьки, були за кордоном, так, а далі я знайшов мамину записну книгу із рецептами. Ну, а далі базар і два зіпсовані каструлі,- на цьому моменті Давити всміхнувся і так ностальгічно подивився на сестру.
— Я ніколи не забуту той запах і смак каші,- подруга кривилася і продовжила говорити,- з цього моменту я зрозуміла, що кухня це зло.
— А потім, бабуся одужала і почала нас вчити готувати, але як можна було зрозуміти Зоя начхала на все це, та й бабця відмахнулася тим що вона ще мала.
— А яка у вас різниця?- зацікавлено спитала я
— Шість,- промовив Давид
— П’ять,- поправила Зоя
— Зоя, від твого дня народження до мого чотири місяці, тож шість років.
— В тебе у квітні день народження?
— Так,- протягнув рудий
— Давид, навчися рахувати. Вісім мінус три дорівнює п’ять! – не вгамовувалася Зоя.
— Я так і не зрозуміла тобі буде двадцять п’ять чи двадцять чотири?
— Двадцять чотири, а ще один цікавий момент у вас, різниця між днями народженими в один день і чотири роки.
— Тобі двадцять буде?– запитав парубок
— Угу, я пішла у перший клас у сім років. Просто, тато хотів, аби я вчилася в школі із поглибленим вивченням іноземних мов. А в як у нас було заведено в сім’ї, що сказав він так має бути. Наприклад, мій брат Семен, спочатку вчився у математичному класі, а поті поступив фізмат. А я в ідеалі мала стати перекладачем, ну в гіршому випадку викладачем німецької мови.
— Оу, а як тобі дозволи піти в художнє, frau Donner?
— Батьки розвелися і я отримала бажану свободу, навіть, взяла мамине дівоче прізвище і вступати у коледж,- відповіла я і відпила трохи соку і продовжила,- до речі, прізвища не перекладаються.
— А яке прізвище у тебе було до того?
— Вишневська,- промовила Зоя, поки я збиралася із силами, і, навіть, була рада тому, що за мене відповіла подруга.
— Вишневська,- розтягнув рудий, а потім нахмурився і почав придивлятися до мене,- ти зовсім не схожа.
— На кого?
— На мого друга, просто все сходиться, а зовнішність ні,- розвів руки Давид
— Якщо ти говориш за русого хлопця із синіми очима, який вчиться в іншому місті на журналіста, то це мій брат. Я, просто, схожа на батька, так би мовити, його копія, а брат у маму пішов. Просто, родичі бувають не під копірку,- трохи ображено промовила, бо кожен раз згадувати те, що я схожа на тата проносить біль.
— Взагалі-то, це трохи не гарно з твого боку, а те що ми руді не означає, ще не значить, що ми на одне лице, Зоя ти так і будеш мовчати?
— Давай, закриємо тему схожості та батьків. Ла-ад, будеш моркву?- я зрозуміла, що подруга намагалася перевести тему, це зрозумів і Давид.
— Май совість, куди тут моркву.
— Я відсунула її чистою вилкою, в чому проблема?
— Це ж не культурно, мала.
— Хто, мала, ти аристократ бісів,- Зоя кинула до нього серветкою, а він у відповідь показав язика….
Перша пара. Давид роздав тест і всівся на місце
— На листочках не писати, не позначати та не дай Боже комусь їх загнути. Маєте двадцять, ні тридцять хвилин на виконання. А ще всі зошити та телефони на мою парту,- він постукав пальцем по своєму столі.
Почався шум, пошуки листочків. Зоя погнула мене за руку
— Це не той варіант, що ми вчора робили,- дівчина протягнула мені листок, а я пробіглася очима, потім подивилася на свій і тихо розсміялася
— У тебе четвертий варіант там ще і відповіді різні,- я перевела погляд на Давида, а той дивися на нас і сміявся
Я закінчила свій варіант і почала допомагати подрузі. Ми помітили, що відповіді були у такому порядку А, Б, В, Г, Г, В, Б, А. А потім Зоя підняла голову і показала братові язика. Той лише покрутив пальцем біля голови. Я дивилася на одногрупників, які з нерозумінням дивилися на відповіді та в деяких просто лізли очі на потилицю.
— Тут, комусь телефонує бабуся,- промовив Давид і продовжив піднявши мій телефон,- можете підійти відповісти, але у класі.
— Це, мій,- промовила я
Я встала і забрала телефон. Трохи здивована, дзвінком. Я відійшла у початок класу
— Алло, привіт, я зараз не можу говорити. Я потім передзвоню, добре?
— Владко, сонце, послухай…- я почула занепокоєний голос бабусі. В голову лізли дурні думки.
— Тобі погано? Викликати швидку чи зателефонувати сусідці?
— Влад, яка сусідка, яка швидка! Рити більше немає.
Я у мене вирвався нервовий сміх.
— Поганий жарт, ба.
— Владко, це не жарт. Вона розбилася на машині, коли їхала до мене… Хотіла зробити сюрприз
— Як розбилася, це не може бути правдою,- перша сльоза скотилася з лиця.
— Сонечко, мені так шкода.
— Це ж не правд…- мій голос зірвався і я просто почала ридати.
— Дівчинка моя, не плач, я приїду на вечір і заберу тебе, рибка моя?
Лиш я більше не слухала закрила лице руками.