Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Доброго здоров’я, ця частина ведеться від лиця Зої. Хочу запропонувати вам, включити творчість Скрябіна та групи Жадан і собаки. Глава буде довга, тому бажаю вам міцної витримки та не закинути все напівдорозі.
З повагою, пані Відьма.
Я прокинулася від дивних звуків. Декілька секунд не могла сфокусувати погляд на чомусь конкретному, але шум знизу ставав ще голоснішим. Моя помелена логіка просто кричала і підказала, що Давид натрапив на Владу. Я швидко накинула на себе татів халат, який волочився по землі, і збігла вниз. Спустившись, я побачила картину, яку б назвала «Злий гном проти велетня».
— Будь ласка, поверни турку. Я просто хочу зварити каві та й все,- Лада говорила через зуби, через що її вилиці виглядали ще гострішими ніж вони є.
— Ми перейшли на ”ти”?- брат посміхався і підняв турку ще вище, коли Лада намагалася доскочити до бажаного предмета.
— Я і не зверталася до тебе на “ви”, а тепер, будь ласка, поверни це,- продовжувала подруга.
— Слухай, мало того що ти, вчора зіпсувала мою нову сорочку, так сьогодні вирішила мене приворожити?- з награною серйозністю щебетав Давид.
Тут я вирішила увірватися в їхню перепалку, щоб дорогий братик не довів Владу до білого коліна.
— Що тут сталося? На кого кричати?- в жартівливий спосіб почала я.
— Що-що, твоя люба подруга, хоче мене причарувати, – Давид тикнув пальцем в у Ладу. Від цього дівчина насупилася.
— Я просто хотіла, зарити кави, а він… і сама бачиш,- взявши приклад із брата, подруга так смачно тицьнула йому нігтем у груди, від чого він зкривився на мить.
— О, та ти вже пальці розпускаєш?
— Ти перший почав!
— Ви зійшли з розуму? Особливо ти, брате – не встигла договорити, як почула тиху мелодію. Подруга зірвалася з місця
— Я це зійшов з розуму? Ця,- він махнув рукою в бік дівчини, яка нервово приклада телефон до вуха і продовжив: з самого ранку, щось робить на кухні.
—Ну і що? Ти не міг просто не займати її, Лада нічого ж не зробила,- майже, кричала я і краєм вуха ловила занепокоєний гомін Громової.
— Моя сорочка, думає інакше, чи не так, Владочко? – закінчивши фразу Давид почав сміятися. В цей момент я зрозуміла що цей дурень весь час жартував і прикрила очі від роздратування.
На фоні Лада намагалася поговорити з кимось, але потім різко обірвалася на півслові. Я вже почала підходити до неї, як дістала гроші з кишені та впевненим кроком наближалася до брата.
— За сорочку, – промовила Лада протягуючи руку Давиду.
Той від здивування замовк і просто дивився в одну точку. Я теж була зачарована її діями. Моя спокійна подруга Лада, яка б не була ситуація і щоб не творилося завжди тисячу разів подумає, а потім зробить щось настільки емоційне. Хоч і ми дружимо не мало часу це другий випадок, яким вона мене дивує, причому це все за останні декілька годин. Спочатку Мартіна, потім цей дурень. А далі що? Якщо я, то це дуже погано закінчиться для мене. Я це відчуваю всіма клітинками тіла. З роздумів вивів не сильний стукіт вхідних дверей. Давид моментально зірвався з місця, мабуть, теж був шокований. Єдиний висновок для нас обох який я можу зробити це те, що ми тугодуми, або треба менше пити. Дверима знову гримнули, але зараз цей звук був в декілька разів голосніший. Ще трошки таких гостей і жителів і вони, напевно розсиплються на тріски, як і моя голова, якщо хтось ще зробить голосний звук. Я повернулася на кухню, дістала пігулки від головного болю, налила водички в кружку, яка більше нагадувала мисочку для супу. Поки тут у квартирі жили батьки та Давид, це керамічне диво ми називали султанською кружкою.
Вийдя на балкон я подивилася в низ з надією побачити когось з цих двох. Зла Влада намотувала довгий шарф, який ніяк не хотів триматися. О, вже і брат вибіг…
Ще б попкорну і взагалі буде схоже романтичну мелодраму про два закохані серця. Так, стоп! Зоя, які закохані? Мабуть, треба менше пити, а то різні дурниці в голову лізуть. Взагалі треба думати про сьогоднішні пари живопису і про перегляд, який вже через десять днів.
Не довго думаючи я вийшла з балкона. Хай розбираються самі, а у мене по плану водяні процедури. Через деякий час я вже була готова і набирала номер Давида. Він пообіцяв підвести нас з Владою, але музика, яка долинала з його кімнати говорила про інше.
Мені нічого не лишається, як самій іти пішки. Виходячи я згадала, що забула строкату сукню в якій позує натурниця, а це треба нагадати Дані взяти яблука. Знову роззуватися і підійматися на верх чи може, не треба, так проскочу. Коридор, сходи та моя кімната. І куди ж я засунула цю ганчірку? Вже час вибратися тут… через хвилин п’ять, змирившись з тим, що сукня так і не знайдеться, я всілася серед кімнати.
— Алло, Даночка, ти сьогодні будеш в коледжі?- прощебетала я дивлячись під ліжко.
— Ну, звичайно, сьогодні ж будуть пари, а не так, як вчора,- трохи обурено відповіла Дана.
— Боже, ще одній потрібно дзвонити в католицькі дзвони. У нас взагалі-то були пари з історії мистецтв… ай!- я боляче вдарилася головою.
— Лиш не говори, що та відьма з лікарняного вийшла. А ще чим ти вдарилася?
— Я не впевнена, що після ваших з Ладою відьомських молитов хтось може так швидко вилікуватися… Я зараз шукаю сукню в якій позувала Марія.
— Знову закинула не зрозуміло куди? Можливо вона за диваном, або на підвіконні? Як підказує моє нутро нам знайшли заміну за два тижні до перегляду, а пар за весь семестр було лише дві?
— Заспокойся, залік перенесли на кінець квітня початок травня. Тобі взагалі не цікаво кого взяли на заміну? – я відсунула зеленкаву фіранку, і чуда не трапилося, на жаль.
— Знаючи тебе, ти так просто не скажеш
— Скажу! Але ти маєш сказати чому не пішла з нами в бар ти таке пропустила…
— У мене була старша група, сиділа з ними до півночі. Ти ж знаєш робота на першому місці, особливо, якщо вона просить задоволення та гроші. А тепер перестань відтягувати інтригу
— Та невже! Ти мала рацію, сукня за диваном,- я витягнула тканину і радісно збігла вниз
— Зоя, говори кого взяли на заміну! А ще не забудь, попрасувати, ну дурнувату синьо-зелену ганчірку.
— Кого-кого, Давида, а сукня і так нормально виглядає, – я кинула сукню в коридор до інших речей, і заскочила у ванну, щоб причесати волосся, яке лізло в різні боки.
— Зоя, мені що праску тягнути з дому? А той Давид, твій брат?
Бідні вхідні двері розкрилися ще з більшим і страшнішим скрипом ніж зранку.
— ЗОЯ, ТИ ТУТ!
— Тут я, нащо, так голосно кричати,- я помахала рукою з ванної.
— Добре, через хвилину виходимо,- промовив Давид піднімаючись наверх.
— Дана, не забудь взяти яблука, зустрінемося на лавочках, зателефонуй Ладі.
— Зоя, той Давид то твій…
Я збила і весело посміхнулася
— Зоя! – крикнув брат і я кулею вилетіла з ванної.
Давид стояв з всіма моїми речами й нервово постукав ногою. Побачивши мене він відкрив двері та вийшов. Я, знову, накинула куртку та обережно зачинила двері.
Спустилися ми мовчки й лише коли виїхали з дворика я наважилася заговорити.
— Ну, що там?- не впевнено почала я.
— Ти будиш промивати мені мізки тим, що я паскуда?- запитанням на запитання відповів Давид.
— Буду, але не зараз, але ти маєш можливість стати в моїх очах меншим…
— Далі можеш не продовжувати. Якщо коротко я підкупив Владу кавою, повернув гроші й тисячний раз сказав, що мені шкода і на цьому все. після цього в машині знову повисла неприємна тиша.
— В тебе сьогодні скільки пар?- запитала я, щоб хоча б якось розбавити ситуацію.
— Дві останні, можу тебе додому відвезти потім, – якось не весело промовив Давид.
— Не знаю, я б хотіла ще сходити в креатив і Дана говорила, що хоче погуляти, бо в неї вихідний сьогодні.
— Зрозумів, а хто така Дана? – спитав брат
— То моя одногрупниця, її вчора не було на парі, бо вона була на роботі.
— А завтра будуть всі, я надіюся…
— Ой, та напевно…
— І куди котиться моє життя? То мені треба було минулого тижня забирати з коледжу?- жалівся Давид
— Тебе ж ніхто не просив заходити у самий коледж, почекав би мене на дворі та й все. А зараз мене не треба робити винуватою. Ти ж сам вирішив зайти до завуча.
— Хто ж знав що там буде і директорка, і Олеся Семенівна.
— Ти, зовсім, дивний, як можна було забути те, що Олеся кума Віри? А то, що там була директорка то вже, просто імовірність. Взагалі, якщо ти не хотів, то міг відмовитися.
— Я знаю, лиш мені вчора після пар сказали, що швидше за все мене беруть на постійне місце.
— Оу, як я розумію Відьма звільнилася?
— Угу, Віра сказала що ви її довели та вона більше не може це витримати. Навіть, сказала через яку групу.
— Це я знаю, її вічно бісили металісти та керамісти. Трохи ненормальні та не адекватні люди.
— У мене сьогодні з ними пари…
— Ось і настигла тебе карма. Мабуть, приготую вечерю сьогодні, – відповіла і посміхнулася всіма тридцять два зуби
— Може не треба? Давай я зроблю твою улюблену лазанью, а ти до кухні не будеш підходити? – сказав Давид це, коли ми вже поїхали до коледжу.
— Ну, подумаєш трошки підгоріло тісто.
— Трошки! Та я витягнув вуглик. А потім за три дні не можна було вивітрити кухню і перший поверх. До повного щастя ти звалила кудись на весь цей час,- ображено говорив Давид, вживаючи руки в руль автомобіля.
—Не кудись, а до Влади. Ми шукали Сатану, я ж тобі говорила.
— Кого шукали? – Давид вже припаркував авто і просто вилупив очі на мене.
— Кота,- спокійно відповіла.
— Кота назвали Сатана… Вже краще було б назвати Мухтаром Мені просто цікаво, як Влада до цього додумалася
— А хто сказав, що то Лада придумувала кличку. Вона хотіла назвати Вуглик, але через те, що вона програла в карти бажання мені й Дані, ми вирішили відігратися на котикові.
— А та опера про то як кота… Ой, не кота, а корабель,- сам себе поправи Давид і продовжив: Як корабель назвеш, так він і попливе.
— Як би ж то, ми з тою надією і назвали кота Сатаною, а він слухняний і максимум, що він зробив та це два рази втік і кружку розбив. Він, навіть, жодного разу не подряпав Ладу. Просто спокійний і врівноважений, як і власниця.
—Ти хочеш сказати, що Владислава спокійна?
— А хто, буде спокійний, якщо ти з самого ранку доколупуєшся до людини? – Давид услужливо відкрив двері ми увійшли у хол коледжу.
— Добре, а щоб ти на її місці зробила?
— Добряче вдарила б тебе сковорідкою,- випалила я.
— Боже, не кота треба було Сатаною назвати, а тебе.
— Ой, хто б говорив! А ти взагалі…Чупакабра руда!
—Ich auch libe dich… kleine Schweinchen.(1)
— Давид!
Але Давид вже не слухав і розривався від сміху. Смійся-смійся паразити, я ще тобі покажу де раки зимують.
Я вийшла з речами на подвір’я, де вже чекали дівчата, попиваючи щось гаряче.
— Привіт!- привіталася Дана і сильно стисла мене в обіймах, Влада помахала рукою і продовжувала курити.
— Як справи?
— Жити можна. Ось розповідала про нові причини не любити ранок і рудих…
Я театрально закотила очі й склала руки на грудях.
— Ми про хлопців, Зоя!- сказала Дана і продовжила,- ти краще яблуко жуй.
— Ну, тоді добре. Так на чому Владку, зупинила свою розповідь про вчорашні події?
— На моменті, що я забрала з пошти нову сорочу,- відповіла мені Лада.
— Яку ще сорочку? Коли?
— Хвилин десять тому, – а це вже відповіла Дана.
— Покажи,- не втрималася я
— Вже в класі,- відмахнулася подруга
— А ось і мої прекрасні подруги,- почувся веселий сміх за спиною
— І тобі привіт, Максе,- проговорила Дана, а потім вхопила мене під руку і потягнула в бік коледж,- я думаю ми вас тут залишимо
Відійшовши трохи далі, я не витримала й обернулася подивитися, що там коїться з тими двома. На що отримала легенький удар ліктем під ребра від зеленоокої.
— Це не наша справа… Лада якщо захоче, то розповість, ходи швидше в авдиторії, там на тебе чекає твій подарунок
— Подарунок? – оторопіло зупинилася я, а потім підхопила Дану під руку і додати швидкості руху.
— Зоя, ти зовсім як дитина.
Через хвилину ми вже стояли у класі і я стягувала куртку і чекала подарунку.
— Ну, де подарунок?- мені вже не терпілося дізнатися, що там і який він.
— Який, подарунок?- здивовано спитала Дана і я покосилася на неї
— Як який подарунок, ти ж у дворику говорила,- зачудовано проговорила я, а подруга по-доброму розсміялася
— На підвіконні, біля моєї сумки,- сказала Дана ізнову почала сміятися.
На підвіконні лежав не великий пакунок. я відкрила його і побачила масивні, металені сережки у вигляді сонця та півмісяця.
— Вони чудові!
Через деякий в кабінет сміючись валилися Влада і Макс. Ми ще дві пари просиділи та просміялися. Тик і закінчилося навчання
— Макс, ти точно не йдеш з нами в «Креатив»?- спитала Дана
— На жаль, прекрасні леді, я мушу вас покинути,- хлопець театрально вклонився і попрощався з нами.
— Ну, що дівчата встигаєте до перегляду?- я спитала коли Макса вже не було видно.
— Мені залишилося доробити живопис і один рисунок,- радісно відповіла Дана, а потім продовжила,- це перший раз коли я так добре з усім, а справилася.
— А тобі, Влад, ще скільки залишилося?
— Три рисунки. Два доробити та копія м’яким матеріалом з нуля. Можливо встигну за вихідні, а так часу багато.
— І в мене спитайте,- задоволено промовила я.
— Щось підказує мені, що в тебе все готово?- проговорила Дана
— Я і сама здивована, що все встигла, але мені залишилося підготувати залікові книги та відати відомості Вірі.
— Хочеш я допоможу із заліковими?- проговорила Влада.
— Ти ще питаєш? Я завтра принесу тобі їх, а ти за вихідні їх заповниш.
— У мене є плани на завтра, не впевнена, що прийду. – відповіла Лада.
— Як це?- спитала Дана
— У нас завтра пари
— Я прийду на другу або третю пару. – відповіла дівчина
— Першою парою історія мистецтв, – нагадала я
— Тим більше не прийду,- Влада у весь голос розсміялася і якась жінка шикнула на неї
— І які ж плани у нашої ділової подруги?- поцікавилася Дана
— Знаєте, Сімону із музею нашого коледжу?
— Ну,- в один голос промовили я із Даною
— А її чоловік працює реставратором, от він мені дасть ікону, яку можна буде відновити.
— Точно, ти ж вибрала реставрацію, а от у нас із Зоєю вже готові роботи.
— Я болото місити не буду, це ж бридко.- відмахнулася чорноволоса
— Зато у нас будуть вазочки та глечики, навіть, досить гарні
— Будуть, якщо їх не заберуть.
Ми щасливо дійшли до художнього магазину, скупилися і розійшлися по домах, але я так і не дійшла. Мені зателефонував Олесь і запропонував зустрітися. Не змогла йому відмовити. Ось через деякий час я вже заходила у кафе.
— Привіт, ще раз. Давно чекаєш? – спитала в Олеся
— Привіт, не довго…ти як поживаєш ?
Ми просиділи до самого вечора за різним розмовами. А поті ще прогулялися набережною, де побачили сидячих Ладу із Даною на балконі. Ті двоє, як побачили нас то махали та кричали нам, як малі діти.
— Зоню, я хотів тобі це сказати, це минулого разу, але ти так раптово поцілувала мене. І всі думки вилетіли з голови
— Ти хотів скази, що я неймовірна і чарівна. А ще красуня і ти мене любиш?
— Зоню, не перебивай мене, будь ласка. Те що ти казала, це звичайно правда. Ти дивовижна дівчина, яка зводить мене з розуму. Я тебе люблю. Я закохався, як маленький хлопчина.
Далі я вже не могла слухати та просто поцілувала хлопця. Він зразу відповів…
—О, блудна дівка додому повернулася,- тільки я зійшла додому і відразу почула незадоволений голос Давида.
— Давид, лиш не починай у мене знатно хороший настрій.
— Мий руки та ходи їсти, – втомлено промовив брат.
— А ти що такий сумний?- вимивши руки та сівши за стіл спитала я.
— Металісти та керамісти,- коротко відповів Давид.
— І що там, розповідай…
— З самого адекватного, це те що Шевченко автор Енеїди.
Давид ще довго розповідав про те які не розумні можуть бути студенти.
Ранок був спокійним і мирним, як вже завелося Давид приготував сніданок і ми разом вийшли з дому і разом зайшли в аудиторії.
— Добрий ранок, студенти. Сьогодні в нас тема про середньовічне мистецтво. Але для початку пройдемося по списку і відмітимо кого нема сьогодні. Зоя, сходи за журналом, будь ласка.
— Я вже його принесла,- піднявшись з місяця сказала Дана.
Потім подруга сіла, а Давид почав копошися із журналом. Зовсім не хотілося думати ні про що. Я дістала телефон і побачила повідомлення від Лади.
— Громова Влада?- Давид очима шукав дівчину поблизу мене, але потім просто став і підійшов до мене.
Як на зло, Лада відправила фото, яку існувала «Я їм смачну шаурму, а ви сидите на парі у старого лиса». Давид покосився на екрані, забрав смартфон і тихо промовив, настільки тихо що могла почути лише я.
— Це я старий лис? Можеш передати їй що якщо не прийде на наступну пару, то я її не атестую. А телефон віддам дома.
Що за єврейська вдача у Лади.
(1) Я теж люблю тебе…. маленьке порося.
Вітаю тебе, ти дочитав до кінця!
Буду вельми вдячна кожному за ваш відгук
До зустрічі