ІІІ. Glacies

Космос. Він не має меж. Він не має кордонів, які можуть загнати тебе в рамки. Все у твоїй голові… Хоча, з ним би посперечалася деяка особистість.

Космос. Він вабив своєю красою й різноманітністю життів, які… Занадто небезпечні, щоби спускатися на планету в першій дослідній групі.

Космос. Він відкривав стільки можливостей, яких ніде більше не можна було знайти… Можна. Багато де. І взагалі, не можна ідеалізувати щось настільки нематеріальне, адже воно має змінний характер.

Зі Споком важко жити, бо логічність має бути навіть у тому, щоб узяти за руку. Але час змінював цей факт. Змінював досить повільно, не так, як хотілося Джеймсу, і на одинці. Проте його приємно вражало — навіть досі — те, що вулканець не такий… Засранець, яким здавався із найпершого дня їхнього знайомства. Добре, він перебільшує. Але дійсно, торкатися контактного телепата було тим, від чого перехоплювало подих. Спок його не розумів, хоч досить часто бував у думках.

Вже пройшло три з половиною роки від початку п’ятирічної місії. «Майже чотири», — сказав би Джим, якби не почав би більш тісно спілкуватися з одним вулканцем. І півроку, як вони стали набагато ближче, ніж просто «капітан» і «перший офіцер». Спитай хто в нього, як взагалі все почалося, то Джим би відповів, що все трапилося швидко. Але Боунз би точно сказав, що: «Боже, як же ви мене двоє дістали». Звичайно, було би більш грубо.

Півроку стосунків із вулканцем. Зі Споком. Джеймсу давали підтримку, впевненість у власному існуванні, наснагу прокидатися кожного ранку. У своїй манері й досить… Так, наче боявся все це йому давати. Наче був невпевнений. Споку дійсно було важко в стосунках. Що з Нійотою, що з ним, але Джим не дуже полюбляв піднімати цю тему, хоча вулканець досить часто в перші тижні порівнював їх. Інша логіка, інше сприйняття.

Вони досить довго притиралися один до одного. Мабуть, досі ще придивляються і приміряються, але це зовсім нормально. Кірк усвідомлює, що це нормально, Спок же розуміє, але не може до кінця прийняти той факт, що стосунки — це про постійний рух, навіть якщо абсолютно все знаєш про партнера.

Півроку. Наче й не довго, але не для Джеймса, в якого всі стосунки сходилися або до тижня, або до того, аби просто переспати. Боунз навіть казав, що «коли сам Кірк зупиниться в пошуках гонореї, то увесь світ згорнеться в невелике зернятко». Інколи Леонард був настільки довбнем, що не хотілося навіть пити з ним. Але це відчуття минало досить швидко — як і те, коли Джим сварився зі Споком. Зазвичай, усі їхні сварки з вулканцем були однобічними, бо той не розумів концепцію «підвищення тону» й апелював до того, що правду завжди потрібно говорити, а не ходити довкола неї.

Експериментувати Джим полюбляв, але більше йому подобалося те, що Спок це називав «навчанням». Вулканці думали… Досить нестандартно, проте дуже прямо, що із самого початку навіть викликало сміх у Кірка. Зараз це здавалося чимось навіть милим, якщо таке доречно казати по відношенню до вулканця. Експерименти не були частими, бо інколи після змін на містку хотілось просто прийти і впасти спати. Або після місій, які інколи закінчувалися в царстві Боунза… Там навіть не хочеться дивитися в очі Спока, який, хоч і не видає жодної емоції, але скаже, що «я ж казав».

Сьогодні був «особливий» день. І, більш за все, це через те, що Джим зміг приховати від свого першого офіцера, який за сумісництвом ще і його коханець, думки про те, що хоче зробити досить своєрідний сюрприз. Це важко робити з тим, хто контактний телепат і кому він сам дозволив бути в нього в голові. Звичайно, Спок сам ніколи без прямого «ти можеш» не полізе в думки, проте… Джеймс хотів перестрахуватися з усіх сторін, тому в останній тиждень звів усі свої тілесні контакти до мінімума. Спок звісно це помічав, адже Кірк завжди, залишаючись один на один, намагався бути ближче до нього, а тут — зовсім протилежне.

Вулканці — особливий вид живих істот, котрі живуть у постійному теплі, а як його нема, то намагаються акумулювати всі свої сили й можливості на власний обігрів. Джим, як ніхто інший, чудово знає, наскільки спекотно в каюті Спока, знає, як він, залишаючись у каюті Кірка, загортається в ковдру і притискає його до себе, як єдине живе тепло, знає, як важко, хоча він ніколи цього не покаже, функціонувати на планетах, які мають досить низьку температуру.

Температура — те, що було залежністю у вулканців. Ну, в Спока ще був Джим, як би він не намагався казати, що це нелогічно. І Кірк збирався на цьому зіграти, щоби зрозуміти, скільки йому дозволено. «Усе», — тут як тут підказує внутрішній голос, ламаючи все передчуття про щось, чого ще не знає про Спока.

Знайти на Ентерпрайзі лід не є чимось неможливим. Складним виявляється переналаштувати аплікатор так, щоби цей лід видавався невеликими кубиками, і складнішим — виклянчити в Боунза особистий невеликий контейнер із функцією підтримки температури. О-о, скільки він вислухав, але швидко замовк, коли Джим натякнув про Чехова. Йому це пригадають, але своє отримав.

Скільки вже разів Джеймс бував у каюті Спока, але кожен раз як перший. І кожен раз настільки спекотно, що форменка майже одразу прилипає до спини. По четвергах Спок завжди затримувався в науковому відділі, наче йому було там набагато цікавіше, ніж… А, ну так. Але Спок приходить у свою каюту вже через півгодини, коли Джеймс майже заснув. Погляд карих очей був холодним, нічого не виражав, проте Кірк бачив більше, ніж будь-хто інший.

— Привіт, — посміхнувшись, він сідає на ліжку й не стримує позіхання. — Ти чогось рано.

— А ви, капітане, у моїй каюті. Джиме, — виправляє себе Спок під поглядом Кірка.

— Один день уже не побув із тобою, бо втомився, і все, ти образився, — Джеймс піднімається, розплившись в усмішці, і повільно підходить до Спока.

— Вулканці не ображаються, — він складає руки за спиною. — Що трапилося? Останній тиждень ти був менш контактним і не намагався домогтися від мене уваги.

— Все то ти знаєш, — Джим тяжко зітхає. — Сьогодні день пізнання. Тобі сподобається, якщо ти не будеш таким нудним.

— Джеймсе…

— Ні, — він кладе руки на плечі Спока, веде ними, щоби доторкнутися до шиї, і притискається губами до чужих губ. — Ти довіряєш мені?

— Ти сам знаєш відповідь на це питання.

— Спок, — Джим глибоко вдихає і прикриває очі, великими пальцями погладжуючи його шию. — Я тобі вже пояснював, коли в тебе таке питають — потрібно відповідати «так».

— Так.

Кірк усміхається на таке й хитає головою. Спок такий Спок. Джеймс відходить від вулканця, щоби заблокувати двері та приглушити світло в каюті. Більш інтимно, щоб усе знову не звелося до виголошування хитромудрих слів, коли випадково зачепив тему якоїсь «тваринки» з нової планети.

Розвернувшись, Джим спостерігає за тим, як Спок роздягається й акуратно складає свій одяг. Невже його власні думки були настільки голосними, що при дотиках їх прочитали? Завжди погано контролював себе наодинці зі Споком.

На ліжко сідають без зайвих слів, і Джим, підійшовши ближче, штовхає вулканця в плече, щоби він ліг. Спок намагається спитати, що взагалі відбувається, але йому не дають цього зробити. Кірк нависає, майже притискається грудьми до чужих, знаючи, наскільки сильно не подобається Споку, коли об нього труться одягом, і цілує його. Спокійно, неквапливо, так, як подобається, і Джим перехоплює руки, що намагаються стягнути з нього форму. Не зараз — і він усвідомлює, що його розуміють навіть без того, щоби читати думки.

Джим піднімається, щоб узяти той злощасний контейнер, з яким йому зіпсували нерви, і знову нависає над Споком. Хто б міг подумати, що цей вулканець лежатиме перед ним таким розкритим і буде йому так довіряти? Багато що пройшли, багато чого довели одне одному, і вулканець справді зміг підпустити його настільки близько до себе.

— Тобі сподобається.

Навіщось промовляє Кірк, відчуваючи власними пальцями прохолодну вологу, і залишає швидкий поцілунок у куточку чужих губ. Відволікти не вийде, але йому це не потрібно. Невеликий кубик льоду притискається туди, де щойно був поцілунок, і Спок, здригнувшись, відсувається вбік і піднімається на лікті, звично вигинаючи брову.

— Це не найкраща твоя ідея.

— Просто відчувай, Спок. Не думай, а відчувай.

Спок думає надто довго й такими темпами ліжко швидше стане все мокре через лід, що розтанув, чим вони чогось там досягнуть. Може, це дурна витівка, яку потрібно було спочатку обговорити, але… Здається, у нього на обличчі все написано, тому що Спок, скосивши погляд на кубик льоду, що майже повністю розтанув, усе ж лягає назад.

— Спасибі.

Короткий поцілунок у центр губ, з яким Джим бере цілий кубик і торкається ним шиї Спока, веде коротку лінію і відразу ж забирає лід, щоби зігріти шкіру своїм диханням. Досягти якоїсь реакції від вулканця — місія майже нездійсненна, але він Джеймс Тіберій Кірк, для якого немає нічого нездійсненного. Домогтися ж хоч чогось від Спока виявилося не так складно, як думалося, тим паче не тоді, коли всі «слабкі» місця вивчені.

Лід повільно спускається донизу, залишає дрібні краплинки на шкірі, і Джим не може стримати своє бажання, яке виливається в поспішність. Кубик, від якого залишилося менше половини, притискається до соска, на що Спок помітно здригається й хапає його за зап’ястя.

Розслабся.

Він не знає: вголос, не вголос, читають думки чи ні, але Джим забирає лід, щоби наступної секунди тепло видихнути на затверділий сосок і обхопити його губами. Може, для когось реакції Спока зовсім не було, але Джеймс бачив усе і відчував. Пальці вулканця до болю стискають його зап’ястя, здається, навіть кістки тріщать, але Кірк ніяк не реагує на це. О ні, він нічого не скаже, бо будь-яка реакція Спока — на вагу золота.

Стиснути, обвести язиком і прикусити, почувши, як чуже дихання збивається і зверху лунає тихий низький стогін. Швидко здався. Чи вже звик до того, що Джим у будь-який спосіб доб’ється свого? Спок усе ж таки відпускає його руку, з чим Кірк відтягує сосок і проходиться по ньому широким мазком язика, щоби після відсторонитися й подути на нього. Вулканці начебто й відрізнялися від людей, але начебто й ні, адже тіло виявилося майже ідентичним, адже реакція була такою ж яскравою та швидкою. Але тільки якщо є збудження і єднання. Що за «єднання» — Джим так і не зрозумів, а пояснити йому поки що ніхто не наважився.

Джеймс змінює кубик льоду на новий, від чого власні пальці неприємно терпнуть, але він продовжує. Доторкнутися до боку — туди, де так швидко б’ється серце, на що Спок вигинається і притискає долоню до його щоки. Хоче з’єднати розуми? Він завжди має дозвіл, він завжди може без зайвих слів влаштовувати цей свій мелдінг. Напевно, єднання Кірку подобалося більше, бо він міг відчувати Спока так на повну силу, без його звичного холоду і відсторонення.

Лід спускається по боку, піднімається по стегну, і Джим забирає кубик для того, щоби сховати його в пальцях. Вода збирається в такій імпровізованій лійці і, стікаючи вниз, розбивається поруч із напівзбудженим членом. Джеймс бачить, як живіт Спока здригається, відчуває, як його пальці обходять зони для мелдінгу й зариваються у волосся. О-о, Кірк знав, що від нього хочуть.

— Не здумай, — голос Спока звучить хрипко і він стискає волосся Джима, варто тільки Кірку подумати про новий кубик льоду.

— Вулканці ж не читають думки без дозволу.

— Не здумай, — повторює Спок, сильніше стиснувши його волосся.

А він здумає. Він, щоби його, Джеймс Кірк, який ніколи не відступається від своїх витівок. Джим усе ж таки піднімається, м’яко відсторонюючи від себе чужу руку, і бере кубик. Останній. Потрібно було більше брати, як знав. Як відчував.

Джим розуміє… Пам’ятає себе на місці Спока багато років тому й пам’ятає, наскільки це незвично й дуже гостро в перші секунди. Здається, він сам переймається більше. Швидкий погляд на Спока, і Джим лягає грудьми між його ніг, щоби наступної секунди доторкнутися льодом до основи члена. Швидко. Але цього вистачає, щоби Спок різко зігнув ноги в колінах. Він лише дивом не стискає стегнами його шию, бо… Господи, думати про те, що можуть задушити в такий момент — не найкраща ідея.

Губи притискаються до чутливої шкіри після льоду, зігрівають, і Джим, не стримавшись, веде язиком вгору, до голівки, змушуючи застогнати. Не один Спок його вивчив. Варто тільки стегнам напружитись, як невелике озерце біля члена стікає вниз, всмоктуючись у ліжко, і чомусь це викликає більше збудження в Кірка, ніж усвідомлення, хто саме дозволяє робити таке з ним. Джеймс уже давно усвідомив, що він спить зі Споком, що вони порушують правила «Про відносини на Зоряному Флоті». Спок, щоби його, порушує правила заради нього! Це стає спусковим механізмом.

Кубик веде лінію протилежно до язика, піднімається до голівки, торкаючись її, і Спок знову кладе руку на голову Джима, але не встигає зробити нічого, як його член вбирають у рот. Навмисно повільно, навмисно так плавно, щоби змусити різко підняти стегна в пориві «емоційної нестабільності». Він такий лише з ним. Спок тільки з ним міг розкритися й піддатися фізичному поклику тіла. Іноді вулканці надто незрозумілі.

Фізіологія вулканців дивна — серце там, де в людини печінка, зелена кров та друга повіка. Вуха… О, Джим міг довести Спока, чіпаючи тільки його вуха. Але в іншому — людина людиною. Він щільно стискає губи, намагаючись розслабити горло й дозволяючи Споку глибоко штовхатися. Якби не знав, то сказав би, що комусь сподобалося. Навіть більше, ніж просто сподобалося.

Не Джим зривається першим — цього разу витримки не вистачає в Спока. Він тисне рукою йому на потилицю, не дає відсторонитися, і починає сам штовхатися — швидше й нестримніше. Щелепа починає нити швидко, але Джим відчуває, як власне збудження стає лише сильнішим. Через те, яким нестримним стає Спок. Через його низькі стогони. Через те, як його голову тримають, не даючи відсторонитися. Через те, як немає можливості проковтнути в’язку слину. Мабуть, ігри з температурою Споку сподобалися набагато більше, ніж усе його «не здумай», і Джим користується цим. Користується тим, що залишився невеликий «уламок» льоду, який він притискає до мошонки. Сильний поштовх слідує відразу ж, йому вторить гучніший стогін, і Спок кінчає, як зазвичай закидаючи голову назад і перестаючи дихати.

Для нього завжди багато почуттів та відчуттів після сексу. Після будь-якого виду тілесної близькості. І Джимові подобається, що Спок був таким тільки з ним. Ні з ким більше. Зовсім. Кірк плескає Спока по стегну, на що з його потилиці відразу ж пропадає рука, і різко піднімає голову, судорожно вдихаючи. Горло садить. Щелепа болить. Але воно того варте. Джим тільки встигає сісти, як його різко підминають під себе, дивлячись майже чорними очима.

— Ви хочете щось сказати мені, містере Спок? — з лукавою усмішкою запитує Джеймс, поправляючи вологе волосся на чолі вулканця.

— Так капітане. Мені є, що вам сказати.