Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Глава П’ята
- Як твої успіхи в фортепіано? – спитав Гейбел, порушуючи тишу.
- Ну я вже знаю основу. Вчитель сказав далі потрібна лише практика… - Тихо промовила дівчинка.
- Ти молодець. – долучився до розмови Райан.
- Як фехтування, Гейбел? – запитала на цей раз Лотті.
- Та добре в цілому, нема нікого хто мені б програв!
- Та невже? – з усмішкою запитав Райан.
- Так! Не віриш? – драматично приклавши руку до серця і здивувавшись, запитав молодший.
- Тобі вірити – себе не поважать… Хвалько.
- От так ти до брата! Я викликаю тебе на дуель! – продовжував розігравати сценку Гейбел. Аж ось почувся сміх десь поряд.
- Хах, Ти зараз аж заплачеш для правдоподібності! – сміялась Лотті.
- І коли ж дуель? Чи боїшся?
- Хоч зараз!
- Хто так робить? А рукавичка? Куди дивляться ваші викладачі з фехтування… - нізвідки з’явився батько, оперся на спинку стільця Лотті. – Чого сидим? Дуель де?
Хлопці здивовано переглянулись, але встали і попрямували до тренувального поля.
- Чого сидим? Не цікаво?
- Дуже! Побігли! – не так часто з батьком можна було говорити так вільно, проте Лотті швидко розслабилась і, сміючись, побігла за братами.
***
Дівчинка споглядала дуель братів з увагою.
- Цікавишся фехтуванням, Лотті? – запитав батько, не відводячи очей від синів.
- Не те щоб дуже… Виглядає красиво, а ще це корисно. А ще це дуже схоже на танець! – схватившись за нитку розмови, як виправдання щоб відволіктись, сказала вона.
- Пхах, вперше чую подібне порівняння. Як твої уроки фортепіано?
- Все добре…
- …
- …
- Як … мама?
Після фрази що зірвалась з її вуст, тиша стала ще напруженішою.
- Усе добре.
- …
- …
До кінця дуелі вони так і просиділи в повній тиші.
Хлопці вже на порядок втомились, але програвати перед сестрою і батьком не хотів ніхто. Але одним швидким рухом Райан таки зміг вибити меч з рук брата.
- Ну що, непереможний? – всміхнувся хлопець.
- Вражає. Потім навчиш цьому прийому? – яким би впертим Гейбел не був, але фехтування любив усією душею, впустити шанс чомусь навчитись він вважав тупістю.
Брати повернули голови на «глядацький зал» в очікуванні реакції, але там атмосфера була погірше ніж між хлопцями під час дуелі.
- Непогано Райан, ти також Гейбел, - знову холодний тон. Чоловік пішов навіть не обертаючись.
- Щось сталось? – поцікався у сестри Гейбел.
- Я все зіпсувала! – кинулась в обійми брата в сльозах дівчинка. – Я така дурна! Чому я не могла мовчати?!
- Ей-ей, подивись на мене. Ми тут, все добре! – посміхнувся Райан, змахнувши сльози дівчинки. – Пішли на кухню, щось стащим? – хитро блиснув очима старший.
- Чур шоколадки мої! – засміявся Гейбел.
- Ей! Ти ж не любиш шоколад! – надулась сестра.
***
Тиша бібліотеки порушувалась періодичним перегортанням сторінок книги.
- Чорт його забирай…
***
Сьогодні Лотті прокинулась доволі рано, покоївка ще не заходила в її кімнату. Було чути лише спів пташок під вікном. Дівчинка обожнювала такі ранки.
- Можна ще трошки полежати… - потягнувшись пробуркотіла вона і лягла знову.
- Підйом! – пролунало прямо над вухом.
- Гейбел! Не лякай так! – кинувши в нього подушку, прокричала Хайлотта. – От що за нахабність!
- Скоро буде свято, може через тиждень треба танці практикувати, ти ж не хочеш віддавити ноги Райану?
- Яке ще свято, зачекай?
- Батько вирішив офіційно призначити Райана своїм наступником.
- Чому так швидко?
- Гадки не маю! – вже виходячи з кімнати крикнув хлопець.
***
Лотті завершувала приготування. Сьогоднішній колір дня блакитний!
- Ну яка ж я красива! – розглядаючи себе в дзеркалі милувалась вона. Як раптом почула двері, що відчинились.
«Не кімната а двір прохідний, о Богине, що за день!» - закотила очі дівчинка.
- Ти на сьогодні маєш плани?
- Тату? – останній рік батько холодніше відносився до дітей. Раніше все було інакше… А зараз Герцог знову почав потроху ставати тим татом, якого Лотті пам’ятала з дитинства. Це хоч і було незвично, але вона була дуже цьому рада.
«Це ж хороший знак!»
- Пробач за вчорашнє… Як вибачення хочу запропонувати себе, як партнера для репетиції танцю! Все ж Райан більш схожий на мене, аніж на Гейбела, - протягуючи руку сказав чоловік.
- Хм. Ну ви і справді як дві краплі води. Але взагалі в мене урок фортепіано після обіду, але до цього часу я ю залюбки!
- Чудово! А потім пропоную влаштувати пікнік. Кажуть їжа на свіжому повітрі корисніша ніж в приміщенні.
- Я такого не чула!